Методика проведення предметних уроків із природознавства в початковій школі

В цілому методика проведення предметних уроків досить складна і вимагає від учителя великої творчості. Створювалась вона протягом тривалого періоду пошуками учителів та методистів-учених. На кожному етапі розвитку школи методика мінялась і удосконалювалась. Цей процес продовжується і в наш час, коли в початковій школі природа вивчається на особливому предметі - природознавство.

Проведення предметних уроків вимагає від учителя значної підготовчої роботи. Учитель ретельно продумує зміст і хід предметного уроку, його навчальне, розвивальне й виховне значення. Слід звернути особливу увагу на підготовку обладнання і натуральних об'єктів до уроку. Учителю необхідно розглянути об'єкти самому, виконати всі види робіт. Якщо на уроці буде проводитися дослід, то учитель заздалегідь повинен його виконати, щоб визначити тривалість і умови його проведення. Все це дозволить точно визначити час для проведення роботи, уникнути труднощів, які можуть при цьому виникнути. Іноді вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення самостійної роботи учнів.

Таким чином, вчитель, виходячи з програмного матеріалу, наявності необхідного унаочнення, місцевих природних умов, особливостей класу, визначає вид предметного уроку:

• · урок із роздавальним матеріалом;
• · урок із застосуванням лабораторних дослідів;
• · урок із використанням живих об'єктів та ін.

Учням необхідно давати завдання, щоб вони під час екскурсій збирали різні природні матеріали (корисні копалини; рослини лісу, луків, поля, їх плоди та насіння; комах тощо), та в позаурочний час за завданнями вчителя виготовляли колекції, гербарії та інші наочні посібники.

Після цього вчитель складає план-конспект уроку, в якому визначає навчальну, розвивальну та виховну мету, виділяє етапи уроку, продумує зміст і хід предметного уроку.

Складаючи конспект уроку, учитель повинен чітко визначити:

• · навчальну, розвивальну та виховну мету даного уроку;
• · якими вміннями і навичками повинні оволодіти учні на уроці;
• · що потрібно їм записати і замалювати в зошиті;
• · розподіл часу за розділами роботи.

Для технічної допомоги вчитель у кожному класі з числа учнів обирає 2−3 асистенти (лаборанти), які допомагають йому підготувати все, що потрібно до уроку і на самому уроці. Для кожної групи учнів матеріал готується на окремих підносах або у ванночках, щоб його швидко можна було роздати під час уроку (відповідно до кількості груп учнів, якщо це групова форма роботи, або парт, якщо це парна форма роботи).

Отже, вчитель повинен забезпечити засвоєння учнями навчального матеріалу, використати урок для виховної роботи, відзначити і виправити недоліки у дослідах, записах, малюнках і в кожній групі, і в класі в цілому. Вчителеві треба завжди бути готовим допомогти учням, коли їм важко виконувати певний вид роботи. Тому він повинен вільно орієнтуватись у матеріалі, ретельно готуватись до уроку.

Досліди, що проводяться на предметних уроках учнями, повинні бути абсолютно нешкідливими. Про правила поводження з приладами і лабораторним обладнанням учитель проводить відповідний інструктаж у класі перед початком роботи.

Готуючись до проведення предметного уроку, вчителю необхідно визначити його структуру, види діяльності учнів із предметом, що вивчається, сформулювати запитання і завдання по темі.

Методику проведення предметних уроків, зазначає Л. Ф. Мельчаков можна виразити в таких поетапних діях:

• · підготовчі вправи, які готують учнів до сприймання предмета, що вивчається, постановка завдань;
• · загальний розгляд предмета, виділення при цьому зовнішніх його ознак, його частин, виділення предмета серед інших на основі порівняння з однотипними предметами (встановлення подібності й відмінності);
• · аналіз виявлених ознак, встановлення зв’язків між ними, узагальнення і висновки;
• · встановлення значення отриманих знань для практичної діяльності людей;
• · закріплення і узагальнення набутих знань;
• · подача домашніх завдань для повторення і поглиблення отриманих знань, а також підготовка дітей до сприймання наступного навчального матеріалу.

Структура предметного уроку дещо відрізняється від структури традиційного комбінованого уроку. На ньому, як правило, не виділяється час для перевірки знань, умінь і навичок учнів, а протягом усього уроку вивчається новий навчальний матеріал. Таким чином, за дидактичною суттю предметний урок є уроком вивчення нового матеріалу. Його основна частина присвячується вивченню нового матеріалу шляхом самостійної роботи молодших школярів, після чого проводиться закріплення й застосування вивченого матеріалу.

Структура предметного уроку визначається на основі аналізу логічної схеми змісту теми уроку і, як зазначають Т. М. Байбара, О.А. Біда, В. М. Пакулова та В.І. Кузнєцова, містить такі макроетапи:

І етап. Організація класу до уроку (0,5−1 хв).

II етап. Підсумки спостережень за змінами в природі (2−3 хв).

ІІІ етап. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів. Повідомлення теми, мети і завдань уроку (2−3 хв).

V етап. Вивчення нового навчального матеріалу (15−20 хв).

VІ етап. Закріплення знань, умінь і навичок учнів (15−20 хв).

VІІ етап. Підсумок уроку (1−2 хв).

VІІІ етап. Завдання додому (1−2 хв).

Розглянемо основні етапи предметного уроку.

Актуалізація опорних знань і вмінь учнів. Повідомлення теми, мети і завдань уроку На цьому етапі проводиться бесіда, метою якої є відновити в пам’яті учнів те, що вони бачили або вивчали раніше, і підготувати їх до свідомого сприймання нового навчального матеріалу.

Важливою на цьому етапі є загальна мотивація діяльності школярів, яка найчастіше націлена на спонукання пізнавального інтересу до об'єкта, бажання пізнати його. З цією метою використовують різні прийоми. Зокрема, за допомогою цікавого фактичного матеріалу, уривків з оповідань, прислів'їв, дослідів демонструється вагомість природного об'єкта для людей, особисто для дитини молодшого шкільного віку, місце і значення в природі, особливості прояву його властивостей та ознак тощо.

Діти повинні сприйняти і усвідомити тему уроку та його завдання, тобто об'єкт, який вивчається, і що саме та в якій послідовності вони дізнаються про нього. Учитель має пояснити дітям практичне значення тієї роботи, яку необхідно здійснити їм під час предметного уроку. Учні повинні знати, навіщо вони виконують цю роботу і на які запитання вони шукають відповіді.

Вивчення нового навчального матеріалу.

Як зазначають В. П. Горощенко та І.А. Степанов, етап вивчення нового навчального матеріалу на предметному уроці містить у собі такі основні компоненти:

• 1. показ об'єкта та встановлення його назви, спостереження загального вигляду об'єкта і встановлення основних його частин;
• 2. розгляд об'єкта і виявлення головних та другорядних ознак;
• 3. виявлення ознак подібності і відмінності з іншими об'єктами, які добре відомі учневі (спиратися потрібно, перш за все, на знання, отримані під час власних спостережень учнів на екскурсіях);
• 4. узагальнення знань про об'єкт; закріплення отриманих знань і подальше їх удосконалення (в процесі виконання домашньої роботи).

Сприймання й усвідомлення учнями нового навчального матеріалу на предметному уроці проводиться переважно методом бесіди з використанням колекцій, гербаріїв, чучел, живих рослин, інших об'єктів. Одночасно, для більшої конкретизації, проводиться робота з таблицями, навчальними картинами. Лише коли діти вже знають, що будуть робити, їм роздають матеріал. Якщо роздати матеріал до уроку, наявність на партах різних предметів відверне увагу дітей від бесіди й ускладнить її проведення.

Після бесіди доцільно продемонструвати дітям фрагмент відеофільму, діафільм або кадри діапозитивів. Переглядаючи їх, учні спочатку пояснюють зміст побаченого, читають текст. Це активізує мислення учнів, дає можливість виявити їхній життєвий досвід.

На думку Л.К. Нароочної, Г. В. Ковальчук і К.Д. Гончарової [36], вивчення нового матеріалу на предметному уроці можна проводити двома основними способами. За одним способом заняття проводяться фронтально, коли діти під безпосереднім керівництвом учителя одночасно виконують одні й ті самі дії. Другий спосіб полягає в тому, що учням даються завдання (усно або заздалегідь записуються на дошці), за якими кожен виконує самостійну роботу. Це робота за попереднім завданням.

Фронтальний спосіб проведення предметних уроків дає можливість працювати з усім класом: учитель стежить за роботою всіх учнів, перевіряючи і допомагаючи їм; учні допускають менше помилок, швидше засвоюють опрацьований матеріал.

Проте при фронтальному способі проведення предметного уроку не обов’язково всю роботу проводити під диктовку, частину її учні можуть зробити за написаним на дошці планом або провести нескладний дослід самостійно. Це потребує від них відповідного вміння та самостійності.

Звичайно, перший об'єкт із ряду однорідних (наприклад, корисну копалину) потрібно вивчати фронтальним способом. Коли ж діти оволоділи прийомами вивчення властивостей шляхом порівняння, проведення дослідів тощо, наступний об'єкт (наприклад, найпоширенішу корисну копалину своєї місцевості) доцільно вивчати іншим способом — за попереднім завданням. Спочатку вчитель пояснює учням значення роботи і розказує, якими прийомами її потрібно виконувати, а потім пропонує інструкцію проведення дослідів для вивчення властивостей об'єктів. Інструкція роздається учням на кожну парту або записується на дошці. Завдання, які мають виконувати учні згідно з інструкцією, аналогічні тим, за якими учні працювали раніше під керівництвом учителя.

Після проведеного інструктажу з’ясовується, хто що не зрозумів, учні-асистенти роздають весь матеріал і діти приступають до роботи.

Порівнюючи між собою значення обох прийомів проведення предметних уроків, ми знаходимо у кожного свої позитивні та негативні сторони. Зокрема, фронтальна робота проходить рівномірно, у класі немає особливо відстаючих учнів і учнів, що забігають наперед. Дисципліна добра. Учні, постійно слухаючи команду вчителя, знають, що їм треба робити, застосовують правильні робочі прийоми в певній послідовності. Проте є і негативні сторони цього прийому роботи. Фронтальна робота слабо розвиває вміння самостійно працювати. Вона добре розвиває навички, але не виробляє здібностей застосовувати ці навички тоді, коли це потрібно.

Проведення предметного уроку способом за попереднім завданням ускладнює роботу вчителя: йому важче здійснювати контроль за роботою кожної групи учнів, клас працює не одночасно, дисципліна гірша. Проте діти оволодівають навичками самостійної роботи, більш свідомо сприймають навчальний матеріал.

Проводячи предметний урок, учитель повинен вміло застосовувати обидва ці прийоми.

На прикладі фрагменту предметного уроку на тему «Рослинництво рідного краю» (4 клас) розглянемо етап вивчення нового матеріалу.

Аналіз кожної логічно завершеної частини змісту уроку на дану тему показує, що в ньому виділяються три види знань:

Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об'єктами (живими, гербарними чи колекційними зразками). В наведеному прикладі вони складають першу логічно завершену частину змісту — поняття «зернові рослини» .

Знання про тіло або явище, які здобуваються з інших джерел знань, зокрема з образотворчих засобів наочності, розповіді вчителя, кінофільмів, діафільмів, додаткової літератури. У прикладі це стосується другої і третьої логічно завершених частин змісту: уявлення про значення зернових рослин та їх вирощування.

3. Знання, які відомі учням з попередніх уроків та життєвого досвіду. Вони актуалізуються в кожній логічно завершеній частині, але мають різне значення. Наприклад, є основою для усвідомленого сприймання нових знань. Зокрема, щоб сформувати поняття «зернові рослини», насамперед необхідно актуалізувати знання про органи рослин та їх значення, оскільки істотні ознаки, які складають зміст поняття, відображають особливості будови органів зернових рослин: кореня, стебла, листків, квіток (суцвіть), плодів. Або актуалізовані знання у поєднанні із засвоєними на уроці після узагальнення складають зміст нового уявлення чи поняття. Прикладом є актуалізація знань про значення для людини окремих видів зернових рослин.

Мікроструктура етапу засвоєння нових знань, умінь і навичок предметного уроку розробляється з урахуванням виділених вище видів знань у власне предметному змісті теми; психолого-дидактичних закономірностей процесу засвоєння конкретних елементів знань; критеріїв вибору методів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Проілюструємо хід міркування учителя на прикладі вищезгаданого предметного уроку.

У першій логічно завершеній частині змісту розкривається поняття «зернові рослини». Форма знань — поняття — вказує на хід процесу засвоєння, його етапи: сприймання, осмислення, узагальнення, закріплення. Отже, на етапі засвоєння нових знань, умінь, навичок процесу навчання виникає дидактичне завдання організувати засвоєння учнями поняття «зернові рослини». Реалізація цього завдання здійснюється шляхом розв’язання логічно взаємозв'язаних дидактичних підзавдань, зміст яких зводиться до:

• а) усвідомленого сприймання гербарних зразків пшениці, жита, ячменю, вівса, рису, кукурудзи за такими ознаками: форма кореня, особливість будови стебла, довжина і ширина листків, тип суцвіття, особливість плодів;
• б) осмислення сприйнятого матеріалу (аналіз, порівняння рослин за вказаними ознаками, виділення істотних ознак);
• в) узагальнення істотних ознак, формування висновку про сутність поняття;
• г) закріплення змісту засвоєного поняття.

Дидактичне завдання розв’язується з допомогою вибраного методу — способу взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів. До основних факторів, які зумовлюють вибір методів у конкретній ситуації, насамперед належать зміст логічно завершеної частини теми й можливості школярів виконувати об'єктивно необхідний вид навчально-пізнавальної діяльності, спрямований на її засвоєння. Зокрема, у цій логічній частині змісту вивчаються зовнішні ознаки рослин, які не вимагають істотних змін або перетворень конкретних об'єктів — рослин. Тому найефективнішим способом засвоєння змісту цієї логічної частини теми є практична робота з натуральними об'єктами або гербарними зразками зернових рослин. Діяльність дітей у такій ситуації може бути тільки репродуктивна, адже матеріал новий для учнів, великий за обсягом, зі складними термінами. Виконання репродуктивної практичної роботи доцільно організувати фронтально, під безпосереднім керівництвом учителя. Інструкція про послідовність виконання дій пропонується учням в усній формі. Як зазначалося вище, матеріал містить складну термінологію, якою діти оперуватимуть у процесі осмислення сприйнятих ознак, тому фіксувати результати роботи слід письмово, заповнюючи таблицю. Під час засвоєння таблиця служить опорою для запам’ятовування, а на відповідному етапі - для систематизації й узагальнення.

Кожне дидактичне підзавдання в структурі методу розв’язується з допомогою відповідних конкретних ситуації прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів. Учителеві слід пам’ятати, що педагогічне керування передбачає не тільки прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності дітей, але й прийоми стимулювання, контролю (або організації самоконтролю і взаємоконтролю), коригування (або організації самокоригування і взаємокоригування).