Учебное видання: характеристика і підготовка рукописи

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Предисловие.. .. .. |3 — |... … — | |Запровадження.. .. .. .|4 — |... … — | |1.|Современная технологія навчання... |5 — | |.. — | — |1.1. Формування фахівця... .|5 — | |.. — | — |1.2. Категорії педагогіки.. … .|6 — | |... — | — |1.3. Загальні принципи дидактики... |7 — | |.. — | — |1.4. Технологія навчання.. .. |8… Читати ще >

Учебное видання: характеристика і підготовка рукописи (реферат, курсова, диплом, контрольна)

І.Т. Глебов.

МІНІСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ.

РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

Уральський державний лісотехнічний университет.

І.Т. Глебов.

Навчальне видання: характеристика і підготовка рукописи Екатеринбург 2002.

Іван Тихонович Глебов.

Навчальне видання: характеристика і підготовка рукописи.

Навчально-методичне пособие.

Редактор О. Л. Михайлова.

Уральський державний лісотехнічний университет.

620 032, Єкатеринбург, Сибірський тракт, 37.

Размножено з готового оригінал-макету у друкарні УрО РАН. 620 219, Єкатеринбург, ГСП-169, вул. З. Ковалевської, 18.

|Предисловие. .. .. .. .. .. |3 | |.. .. .. ... | | |Запровадження. .. .. .. .. .. .|4 | |.. .. .. ... | | |1.|Современная технологія навчання. .. .. |5 | | |.. .. | | | |1.1. Формування фахівця. .. .. .|5 | | |.. .. | | | |1.2. Категорії педагогіки. .. ... .|6 | | |.. .. .. | | | |1.3. Загальні принципи дидактики. .. .. |7 | | |.. .. | | | |1.4. Технологія навчання. .. .. .. |8 | | |.. .. .. | | | |1.5. Зміст і якості освіти. ... |10 | | |.. | | | |1.6. Формування тезаурусу. .. ... .|12 | | |.. .. | | | |1.7. Прийоми підготовки навчального матеріалу. .. |12 | | |. | | | |1.8. Мотивація навчання. .. .. .. |18 | | |.. .. .. | | | |1.8.1. 1.8.1.Потребность. .. .. |18 | | |.. .. .. ... | | | | 1.8.2. Стимулювання навчання студентів.. |20 | | |... | | | |1.9. Етапи навчально-виховного процесу.. |21 | | |.. | | |2.|Учебная книга. .. .. .. .. |22 | | |.. .. .. .. | | | |2.1. Роль викладача і підручника. ... .|22 | | |... | | | |2.2. Загальні вимоги до навчальну книжку. ... |23 | | |... | | | |2.3. Функції навчальної книжки. .. ... .|25 | | |.. .. | | | |2.4. Типи навчальних видань. .. .. .. |27 | | |.. ... | | | |2.5. Структура навчальної книжки. .. ... |29 | | |.. ... | | |3.|Элементы апарату книжки. .. .. .. |32 | | |.. .. .. | | | |3.1. Заглавие та інші титульні елементи.. .|32 | | |.. | | | |3.2. Видавнича анотація (реферат). ... |33 | | |... | | | |3.3. Зміст (зміст).. .. .. .|40 | | |.. .. | | | |3.4. Передмова. .. .. .. .. |42 | | |... | | | |3.5. Дидактичний апарат. .. ... |43 | | |.. .. .. | | | |3.5.1. Загальні відомості. .. .. ... |43 | | |... | | | |3.5.2. Матеріали, організуючі розуміння й | | | |запам'ятовування. .. .. .. ... .|46 | | |.. .. .. .. | | | |3.5.3. Завдання. .. .. .. ... |48 | | |.. .. .. | | | |3.6. Покажчики. .. .. .. .. .|52 | | |.. .. ... | | | |3.7. Бібліографічний список. .. ... |53 | | |.. ... | | |4.|Учебное твір. .. .. ... |53 | | |.. .. .. | | | |4.1. Запровадження. .. .. .. .. .. |54 | | |.. .. .. .. | | | |4.2. Більшість. .. .. .. .|55 | | |.. .. .. | | | |4.2.1. Структура тексту. .. .. .. |56 | | |.. ... | | | |4.2.2. Приховані питання тексту. .. ... |58 | | |.. .. | | | |4.2.3. Особливості письмовій промови. .. .. |59 | | |.. | | | |4.2.3. Типи промови. .. .. .. ... |62 | | |.. .. .. | | | |4.2.4. Стиль промови. .. .. .. .. |64 | | |.. .. .. | | | |4.2.5. Види текстів. .. .. ... .|66 | | |.. ... | | | |4.2.6. Психолого-педагогічна складова.. |68 | | |4.2.7. Методична обробка матеріалу. .. .|69 | | |4.3. Укладання. .. .. .. ... |71 | | |.. ... | | |5.|Оформление оригіналів авторського і видавничої |71 | |6.|Заключительное слово автора. .. ... |74 | | |.. ... | | |Бібліографічний список. .. .. .. .|79 | |.. ... | | |Предметний покажчик. .. .. ... .|82 | |.. .. .. | | |Глосарій. .. .. .. .. .. |83 | |.. .. .. .. .. | | |Прислів'я і приказки. .. .. ... |87 | |.. .. .. | | |Зміст. .. .. .. .. .. |89 | |.. .. .. ... | |.

Предисловие.

Посібник під назвою «Навчальне видання: характеристика і підготовка рукописи» підготовлено для розробки методичних рекомендацій, дозволяють, від застосування їх авторами навчальних видань, підвищити якість навчальної й учбово-методичної літератури, яка у Уральському державному лесотехническом университете.

Рік тому в УГЛТУ вже вийшла робота подібного призначення, проте під час роботи з ним було виявлено недоліки. Головний із них у тому, що книжки викладено надто короткий і читач відчуває недостатність інформації. У запропонованому виданні зберігається стислість викладу, але хто його частину доповнені і переработаны.

Розглядаючи запропоновану книжку як знаряддя праці авторів навчальної та навчально-методичної літератури, розглянемо її структуру. Структура основний частини книжки відбито у змісті. Матеріал книжки викладений у шести розділах. Глави поділені на пункти, що — на подпункты.

Верхні колонтитули сторінок несуть інформацію про номерах сторінок, і заголовках основних рубрик. У колонтитулах парних сторінок вказуються заголовки глав, а колонтитулах непарних сторінок — заголовки пунктів. Використання колонтитулів полегшує орієнтацію читача в змісті книги.

У вашій книзі використовуються виділення тексту. Усього використовується шість неповторних типів виділень. Це виділення заголовків, визначень, правил, прізвищ, слів «Приклад» і др.

Книжка досить ілюстрована і має дидактичний, бібліографічний апарат, і предметний указатель.

Однією з статутних функцій Уральського державного лісотехнічного університету є тією видавнича діяльність [1]. У університеті друкуються учебно-программные, учебно-теоретические, учебнопрактичні, навчально-методичні, учебно-наглядные издания.

Навчальне видання — це особливий вид видання. Форма подачі матеріалу в ньому відрізняється від викладу матеріалу дисертації, наукового звіту, монографії. Головна функція навчального видання дидактична, призначено він навчання. Излагаемый у ньому матеріал може бути систематизований, оброблений дидактично і методично, і навіть має відповідати навчальної программе.

Таких видань викладачами технічного вузу — важка завдання. І, звісно, не можна з упевненістю стверджувати, що випущені університетом навчальні видання завжди вирізняються високим якістю. Причина тому — непідготовленість багатьох авторів видань у питаннях педагогіки, психології, книговедческой типологии.

На допомогу авторам навчальних видань у УГЛТУ було видано учебнометодичний посібник [2]. У даний роботі зроблено спробу узагальнити рекомендації фахівців у тому, як написати навчальну книжку. У ньому наведено характеристики основних видів навчальних видань, їх структура, дано рекомендації з підготовки різних структурних елементів книжки, і навіть педагогічні вимоги, які пред’являються книге.

Запропоновані рекомендації адресовані викладачам УГЛТУ. Вони можуть бути використані для підготовки всіх типів навчальних изданий.

Якось лісом йшов мудрець. І він побачив лісоруба, пилившего величезне дерево старої тупий пилкою. Було зрозуміло, який працює та вже дуже довго, сильно втомився, а результат було дуже невеликий. «Що ти від робиш?» — запитав мудрець. «Не бачиш — я працюю!» — сердито відповів лісоруб. «Якщо ти заточишь свій інструмент, йтиме й далі набагато швидше,» — порадив мудрець. «Не заважай, мені ніколи, мені працювати треба,» — відповів впертий лесоруб.

Або ж сонце ми, кваплячись зробити щось, не думаємо, що треба було заточити наші инструменты?

" Легенди минулих століть «.

(Павлова М.А. Інтенсивний курс підвищення грамотності з урахуванням НЛП).

1. Сучасна технологія обучения.

1.1. Формування специалиста.

Ще ХIХ столітті В. Г. Бєлінський характеризував дітях, як «про гостях сьогодення й господарів майбутнього. Це означає, що, готуючи фахівців сьогодні, викладач завжди має орієнтуватися на завтрашнє. Сучасна школа повинна допомогти учневі творити себе, бути скульптором, архітектором своєї долі. Формування особистості вузі має йти шляхом розширення її творчих спромог, розкриття її потенціалу, вироблення самокритичного ставлення до себе, навколишнього світу, своєї діяльності. Треба враховувати і те, що XXI століття буде століттям професіоналів, основним критерієм яких служить компетентність. Для досягнення достатнього рівня компетентності кожен фахівець має навчитися добувати нову інформації і оновлювати знання. У цьому не треба тільки знати і розуміти суть проблеми, а й уміти її вирішувати. Компетентність передбачає також на вміння формувати альтернативні варіанти розв’язуваної завдання, вибирати оптимальні рішення. І тому треба вміти аналізувати, мати критичним складом розуму [3]. Такі риси творчу особистість повинна формувати сучасна технологія обучения.

Для виховання творчій особистості необхідно створити нової судової системи освіти, яка забезпечувала б відповідність освітніх потреб кожного студента його уподобань, інтересам і можливостям. Студент мусить уміти вчитися сам. Викладач має управляти процесом навчання, тобто. мотивувати, організовувати навчання, консультувати і контролювати студента.

1.2. Категорії педагогики.

Питаннями навчання займається наука педагогіки, тому нижче наведено основні її поняття, застосовувані у цьому навчально-методичному пособии.

Педагогіка — це наука, об'єктом якої є сфера навчання дітей і виховання людей, а предметом — закономірності процесів, які у цієї сфере.

Предметом педагогіки визначаються її категорії, тобто. властиві колись всього цієї галузі знань засадничі поняття, які вона оперує. Це такі поняття, освіта, навчання, виховання, розвиток, саморозвиток людей різного віку [4].

Освіта — це творення людини, зафіксоване досягнення рівня культури, професійних знань, отримані процесі навчання, чи діяльність людей, спрямовану придбання знаний.

Навчання — цілеспрямоване пробудження і задоволення пізнавальної активності учня шляхом залучення його до спільним і професійним знань, способам їх отримання, збереження та применения.

Виховання — цілеспрямоване створення умов різнобічного розвитку та саморозвитку людини, становлення його социальности.

Розвиток — зміна у внутрішній світ, образі людини, в результаті зовнішній впливів та її власної активності чи діяльність із досягнення такої результата.

Саморозвиток — власна активність людини у зміні себе, в розкритті, збагаченні своїх духовних потреб, творчості, всього особистого потенціалу до процесі природного фізіологічного, фізичного, психічного та високого соціального развития.

Галузь наукового знання, що вивчає і досліджує проблеми освіти і навчання, називається дидактикой.

1.3. Загальні принципи дидактики.

У сучасному дидактиці сформульована система принципів, у якому ввійшли як класичні, давно відомі принципи, і які у ході розвитку науку й практики. Нижче наведені основні з них.

Принцип воспитывающего навчання. Його сутність реалізується під час вирішення виховних завдань через зміст освіти та художні засоби навчальної роботи. Навчання завжди є які мають. У процесі навчання людина розвивається, змінюється його духовний світ, розвиваються пізнавальні здібності, його самооцінка, виробляються вольові якості, навички спілкування, і т.д.

Науковість навчання. У процесі навчання наукові знання повинні викладатися у тому інтерпретації, котра дається сучасної наукою з поступовим прилученням учнів до методів науки.

Зв’язок теорії та практики реалізується через застосування знань у вправах, у вирішенні завдань, практичних роботах. Цей принцип реалізується також шляхом придбання особистого досвіду в самостійному пошуку. Таке повторне відкриття знань, вже у науці, сприяє осмисленому їх усвоению.

Свідомість і активність учнів. Цей принцип щодо навчання реалізується шляхом самостійного добування знань, коли учень долає труднощі, робить висновок і узагальнення, оволодіває способами добування знаний.

Системність в засвоєнні знань. Системність створюється у свідомості учня через встановлення зв’язків, наявних у поняттях, і відображення зв’язків, що у самої действительности.

Наочність (принцип єдності конкретного і абстрактного). Цей принцип називають золотим правилом дидактики.

Доступність навчання. Доступність навчання передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу досліджуваного матеріалу рівню підготовки учнів. З цією принципом в дидактиці пов’язується ряд правил: «від близького — до далекому », «від простого — до складного », «з більш легкого — до більш важкого », «від відомого — до невідомому » .

1.4. Технологія обучения.

Особливості групових занять. Сучасна технологія навчання пов’язані з самоосвітою і груповими формами організації навчального процесу. Навчання у своїй має бути поширене кожного студента индивидуально.

Індивідуалізація передбачає орієнтацію навчання на типологічні особливості студентів. У процесі навчання доводиться враховувати, що студенти мають неоднаковим розвитком та ступенем підготовленості, вони різні особливості нервової системи. Усі вони різні. Усі вони по-різному ставляться до навчання, до цієї навчальної дисципліни, до своїх успіхам і невдач. Вони по-різному виявляють емоції, і волю. У процесі навчання студентам порізного розвивається мислення, по-різному формується пізнавальний інтерес, спроможність до самонавчання і самостійного добування знаний.

У студентських групах (колективах) складається своя ієрархія і діють свої механізми ранжирування — ранжування з психічних типам. Найсильніші психологічні типи — екстраверти і особливо сенсорно-логические екстраверти стають лідерами групи. Вони придушують слабші психологічні типи — интровертов [5, 6]. Інтроверт за складом своєї вдачі робить все повільно, пропускає через себе і осмислює інформацію малими порціями. Тому, за навчанні групи він завжди відстає від екстравертів. Наздоганяти лідерів групи інтроверт може лише шляхом самостійних додаткових занять поза группы.

Отже, при груповий формі організації процесу крім занять із викладачем необхідна організація самостійної роботи студентів поза группы.

Поняття про освітньому процесі. Освітній процес у сучасної вітчизняної дидактиці часто у вигляді статичної моделі, що включає такі компоненти як мету, зміст освіти, методи, кошти й організаційні форми навчання [7].

Реальний освітній процес відбувається на динаміці і як взаємодія діяльності викладачів і, спрямованої на досягнення навчальних цілей, завдань навчання, розвитку та виховання, на формування знань, умінь і навиків. Діяльність викладача і діяльність студентів є головними складовими реального освітнього процесса.

У професійному діяльності викладача завжди є три сменяющих одне одного етапу: підготовчий, основний рахунок і заключительный.

Підготовчий етап використовується викладачем для планування змісту, цілей, технології навчання під час занять з цієї навчальної дисципліни. Складаючи робочу програму викладач визначає зміст освіти на лекціях, практичних, лабораторних та інших видах занять, осмислює і конкретизує мети навчання, розвитку та виховання, структурує зміст освіти, виділяючи не основні дидактичні одиниці навчальної информации.

Під час упорядкування робочої програми з навчальної дисципліни викладач користується нормативної і навчально-методичної документацією (державним освітнім стандартом, навчальним планом спеціальності, графіком організації навчального процесса).

Основний етап процесу творення призначений для реалізації змісту освіти, цілей навчання, розвитку та виховання студентів, формування в них знань, умінь і навиків. Викладач повідомляє на заняттях студентам навчальну інформацію, організує їх учебно-познавательную діяльність й забезпечує засвоєння ними всіх основних дидактичних одиниць навчальної інформації на необхідному уровне.

На стадії основного етапу викладач користується літературою, що несе у собі навчальну і методичну інформацію, виконує тренирующие функції і формує студентам знання, вміння і навички. Навчально-методична література розширює можливості викладача в досягненні цілей навчання, розвитку та воспитания.

Заключний етап процесу творення використовується щоб одержати сукупної інформації про результати навчання, виходячи з яких робляться відповідні висновки. Висновки використовуються при наступному планировании.

1.5. Зміст і якість образования.

Зміст процесу по навчальної дисципліни будь-який спеціальності визначено державним освітнім стандартом вищого професійної освіти (ДЕРЖ ВПО). У ДЕРЖ ВПО наведено мінімальні вимоги до змісту й рівнем підготовки випускника за фахом. Вимоги містять базу знань по навчальним дисциплінам, культурноціннісну орієнтацію учнів, рівень засвоєння навчального материала.

Весь теоретичний курс навчання у вузі становить близько 8000 год. Навчальні дисципліни згруповані в блоки. Їх приблизний обсяг в годиннику наведено нижче [8. 9, 10]:

— загальні гуманітарні та соціально-економічні дисципліни, 1800 ч.;

— загальні математичні і природничонаукові дисципліни, 2000 ч.;

— общепрофессиональные дисципліни, 2100 ч.;

— спеціальні дисципліни, 1900 ч.

Отже, для формування фахівця лісотехнічного профілю три чверті обсягу годин теоретичного навчання відводиться на фундаментальне гуманітарний освіту, формування світогляду і розвиток мышления.

У ДЕРЖ ВПО сформульовані також вимоги до рівня підготовки випускників, котрі задають якісний рівень засвоєння змісту освіти з навчальним дисциплінам. У ГОСах ці вимоги викладені у поняттях «уявити », «знати », «вміти використовувати », «мати навички » .

Зміст зазначених понять слід розуміти так [7]:

— «уявити «(перший рівень засвоєння) означає здатність ідентифікувати об'єкт вивчення, дати його якісне опис, сформулювати характерні свойства;

— «знати «(другий засвоєння) означає здатність відтворити изучаемый матеріал з необхідної ступенем научности;

— «вміти використовувати «(третій рівень засвоєння) характеризує здатність застосовувати отримані знання на сфері професійної діяльності, зі можливістю використання довідкової литературы;

— «мати навички «(четвертий рівень засвоєння) тлумачать як здатність самостійно виконувати дії вивченій послідовності, зокрема за умов на новому содержании.

1.6. Формування тезауруса.

Навчання можна видати за процес створення у свідомості людини моделі предмета, що він вивчає. Вважається, що проходить успішно, якщо створена учням модель максимально відповідає вихідної моделі [11].

Знання людини структурно можна видати за систему понять та його взаємозв'язків. Ієрархічну структуру понять та відносин між ними називають тезаурусом.

Отже, тезаурус структурно можна подати як систему кубиків понять, пронизаних взаємними зв’язками. Тезаурус — це основа знань людини, а навчання — процес збільшення тезаурусу. Коли людина читає книжку, він зустрічається з давніми й новими поняттями. Старі поняття завдяки існуючим взаємозв'язкам, належним чином позначаються на людській свідомості та стають зрозумілими. Якщо зустрічається нове поняття, воно незрозуміло, оскільки його взаємозв'язку з колишніми поняттями доки встановлені не закріплені. Нове поняття не відтворюється в свідомості людини навіть, як у ньому виникає потреба. Необхідні час, вправи, тренування задля встановлення взаємозв'язків нового поняття з колишніми. Після цього тезаурус студента збільшиться, і винесла нове поняття буде відтворюватися у різноманітних условиях.

З сказаного слід, що излагаемый новий матеріал у книзі повинен даватися малими порціями і супроводжуватися достатню кількість завдань, вправ, контрольних вопросов.

1.7. Прийоми підготовки навчального материала.

Сучасна освітня технологія інтегрує попередні досягнення педагогічної теорії та практики. Інтеграція здійснюється за різним напрямам. Деякі їх наведено ниже.

Стиснення. Текстова інформація відповідає сучасним вимогам. Обсяг їх у світі збільшується щороку 60 000 000 сторінок. Тільки Росії видається близько 15 000 газет та журналів. У умовах інформація, підготовлена під навчальні цілей, мусить бути вузьке, компактній, зручною для засвоєння. Інформація мусить бути класифікована і систематизовано. Класифікація дозволяє відібрати найважливішу інформацію, а систематизація допомагає з розрізнених фактів, поміщених у різних джерелах інформації, скласти уявлення проблему в целом.

Системність. Під час вивчення навчального матеріалу часто використовуються методи аналізу та синтезу. Аналіз — це метод пізнання, змістом якого є сукупність прийомів розчленовування об'єкта на складові частини з метою їхнього усебічне вивчення. Синтез — це метод пізнання, змістом якого є сукупність прийомів сполуки окремих частин об'єкта у єдиний целое.

Методи аналізу та синтезу взаємно доповнюють одне одного. Щоб розпочати аналізу, треба зафіксувати об'єкт як єдине ціле, в розумінні системи. Якщо об'єкт сприймається як система, стає можливим її розчленовування на складові підсистеми. Усередині підсистеми встановлюється ієрархія елементів. Так досягається головне властивість системи — целостность.

Системний підхід у викладі навчального матеріалу дає цілісне уявлення про навчальної дисципліни, її правила і законах, показує зв’язок між розділами. Системність у викладі теоретичних відомостей підвищує їх навчальну силу. Не виключає, а передбачає дидактичну спрямованість навчального матеріалу, що має виявлятися у визначенні основних понять, у доборі, порядку розташування способі розгляду питань навчальної дисципліни, як складових частин системи [4].

Фахівці жартують: для звичайних людей 2 + 2 = 4, а системников — 4 і ще щось. Це що виходить далеко за межі здоровим глуздом «ще щось», є результат давно заміченого додаткового ефекту системи: поєднання різних чинників аж в здатне народжувати нова якість, недоступне ні одного з них, взятому окремо. Наприклад, візьмемо три елемента: трубопровід з потоком ацетилену, трубопровід з потоком кисню і корпус. Об'єднавши їх у єдине ціле, одержимо газову горілку. Її сумарний ефект дорівнює сумі ефектів зазначених елементів, ще й щось. Це «ще щось» є факел полум’я із високим температурою, здатний різати металл.

Отже, системний підхід передбачає, що той чи інший об'єкт сприймається як система з безліччю різних елементів і перетинів поміж ними. Такий їхній підхід наказує аналізувати як доцільність функцій елементів, а й структуру взаємозв'язків елементів, методи їхнього связей.

Науковість. Система науку й система освіти — два взаємозалежних але різних явища. Призначення науки — добувати знання, а головна функція освіти — освоєння знань, формування здібності використовувати знання [12]. Для добування знань наука створює свої прийоми, процедуры.

А, щоб у зміст освіти, результати наукових пошуків би мало бути педагогічно перероблені, перетворені педагогічну систему. Інструментом педагогіки є методика.

Прагнучи піднести науковий рівень навчальної дисципліни, викладач іноді намагається включити у ній побільше інформації, практичних відомостей. Ці дані потрібні фахівцю, проте, вони не потрібні для цілей освіти. Для процесу освіти важливо встановити взаємозв'язок між діяльністю педагога, володіє методикою, і діяльністю учня, прагне з найменшими витратами зрозуміти й запам’ятати изучаемый матеріал. Після методичної обробки інформації така взаємозв'язок може бути встановлена, і тоді процес освіти зможе виконувати свої основні функції: освітню, розвиваючу і воспитательную.

Викладаючи навчальний матеріал, викладач наводить історичну довідку про розвиток навчальної дисципліни, вказує основоположників. Це дозволяє усвідомити, що яка вивчалася дисципліна — це наука, яка відкриває нові знання, розвивається, вдосконалюється, застосовується в практичної діяльності людей. Відкриті наукою знання стають складовою культури суспільства, входить у світогляд людей.

Вводячи які у цілісний світ культури, забезпечуючи його засвоєння поколіннями людей, навчальні дисципліни усім своїм сукупністю й кожна в окремішності формують і стверджують систему цінностей общества.

Модульність. Для успішного засвоєння і запам’ятовування изучаемый матеріал рекомендується ділити на блоки, модулі. Модуль — це завершена частина теми з низькою дозою нову інформацію. Подача досліджуваного матеріалу малими дозами позитивно впливає збільшення тезаурусу учня, на закріплення перетинів поміж новими поняттями і чи які у тезаурусе.

Надійне закріплення нових знань досягається шляхом тренувань, шляхом вирішення завдань, виконання вправ і т.п.

Перехід до нового модулю навчальної інформації можлива лише тоді, коли учень відчує, що попереднього модуля надійно відтворюється, як у нею постає потребность.

Емоційність. Загальновідомо, що тільки то навчальний зміст свідомо й міцно засвоюється учням, що стає предметом його активним діям [13]. Активність надзвичайно зростає у моменти відчуття позитивних емоцій. Ситуації, за яких людина було дуже емоційний, залишаються надовго у пам’яті, завдяки якомусь механизму.

Маючи це у виду, деякі викладачі починають заняття зі студентами розповідями деяких історій, фактів, байок, несучих емоційний заряд аудиторії, і досягають хороших результатов.

У підручниках емоційно заряжающая інформація міститься у початку глав.

Емоційність учня виходить з використанні його сенсорних можливостей. У мозку людини сенсорна інформація (інформація отримана з допомогою органів почуттів) трансформується на деяку репрезентативну модель [13].

Світ сприймається людиною зорово (візуальна система сприйняття), на слух (аудиальная система сприйняття) й у відчуттях (кинестетическая система сприйняття). Людина зазвичай використовує все сенсорні системи сприйняття, але в кожного у своїй є одна краща репрезентативна система восприятия.

Визуаля використав свого виступу таке слово, як подивіться, виглядають, ясно, вид, колір тощо. Аудиалов характеризують таке слово їх промови: розкажіть, звучить, чується, галасливо, дзвенить тощо. Кінестетики кажуть: відчуваю, переживаю, тепло, смачно, відчуваю тощо. Після тривалої тренування студенти старших курсів стають, зазвичай, визуалами.

З огляду на сказане, викладач чи автор навчальної книжки повинен створювати яскраві сенсорні образи, викликають емоційний відгук, у душі візуалу, аудиала і кинестетика.

Якщо вивчається, наприклад конструкція насадной фрези, що його сенсорні образи можна описати наступним образом.

Візуальний сенсорний образ. Уявіть собі насадную фрезу. Вона чорного кольору та має зуби з ріжучими крайками. Подивіться, які вони гострі. Якщо ж зуби затупятся, то, на їх ріжучих крайках помітні зазублини, заоваленные места.

Кинестетический сенсорний образ фрези. Уявіть собі, що ви тримайте до рук насадную фрезу. Відчуваєте якою вона холодна і важка? Обережно! Можна порізатися! Пощупайте, її посадкове отвір. Відчуваєте, як відбувається на нього рука? Туго? Якщо фрезу надіти на зап’ясті, це буде браслет.

Такі вправи розвивають увага фахівців і память.

Проблемність. Проблемне навчання — одне із способів, який дозволяє викликати й підтримувати пізнавальну активність [14]. Навчання починається з формулювання проблеми. Проблема є форма розвитку знання, форма переходу від старої знання до нового. Вона виникає тоді, коли старе знання виявляє свою недостатність, а нове ще прийняло розвиненою форми. Проблема — те знання про незнании.

Проблема з’являється від виникнення проблемної ситуації, тобто. протистояння між знанням про потребу у якихось діях та незнанням шляхів здійснення цих дій. Правильна формулювання проблемної ситуації є водночас початок рішення проблемы.

Проблемна ситуація дозволяється методом доказательств.

При проблемному навчанні викладач ставить проблему і саме її вирішує, показуючи методом доказів всі дороги, все особливості. Крім того, проблеми можуть бути розчленована сталася на кілька подпроблем, одні з яких вирішуються викладачем, інші чи частину подпроблемы рекомендується на вирішення студентам.

При проблемному викладі навчального матеріалу викладач чи автор книжки методом доказів показує шлях, який веде до цього висновку [10]. Проблемні ситуації ставлять студента перед необхідністю аналізувати явище, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між параметрами. Який Навчається порівнює нове знання з раніше полученным.

Проблемний підхід посилює пізнавальний інтерес, але жадає від викладача величезної методичної роботи, високої наукової компетенції, вміння системно і доказово викладати материал.

Навчальний матеріал стає більш доказовим. Студент навчається мислити науково, творчо. Емоційність проблемного навчання сприяє формуванню інтересу до навчальної дисципліни. Забування закономірностей, відкритих самостійно шляхом доказів, нижче, ніж знань, отриманих іншими методами.

1.8. Мотивація обучения.

1.8.1. Потребность.

Теоретично управління навчальним процесом уведено поняття «потреба ». Потреба — це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі чогось [15]. Потреба не можна безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про її існування можна судити тільки в поведінці людей. Так, ще період навчання у школі в деяких молоді виникло бажання вступити навчання у вуз. Таке бажання викликало дискомфорт, неспокій і спонукало людей до дій: вони почали старанніше навчатись у школі, прагнули добре здати випускні іспити, та був і вступні іспити, пройшли за конкурсом і вони студентами.

Отже, потреба спонукає людей до здійснення певних дій. При задоволенні потреби людина відчуває почуття полегшення, добробуту, зняття напряжений.

У своїй життю людина може відчувати різні потреби. При класифікації по А. Маслоу [16] потреби можна розділити п’ять категорій, розставлених за рівнями (рис. 1).

У першому рівні розташовані фізіологічні потреби (потреби в їжі, одязі, житло, зарплаті, за умов праці та інші потреби, необхідних выживания).

Коли досягнуто потреби першого рівня, в людини виникають потреби безпеки. Народжується бажання зберегти вже досягнуте, захиститися від небезпеки, шкоди, травм, фізичного і психічного нападу й т.д.

На рівні розташовані соціальні потреби. Увага людини переміщається потребою у коханні, дружбі, приналежність до якомусь колективу, підтримці колективу. Люди відчувають бажання подобатися другим.

Потреби у повазі (особистісні потреби) приймають дві форми. По-перше, потреба у самоповагу, тобто. задоволення собою. Воно пов’язані з почуттям досягнення цієї мети, компетентності, знань, зрілості тощо. По-друге, потреба у повазі на інших людей. Вона пов’язані з репутацією, громадським визнанням, статусом всередині группы.

На верхньому рівні розташовані потреби у самореалізації й у самовираженні. Прагнучи задовольнити ці потреби, люди намагаються реалізувати свій потенціал, показати свої і кращими в групі. Потреба самовираженні проявляється у становленні людини, як личности.

1.8.2. Стимулювання навчання студентов.

Під стимулюванням розуміють сукупність інформації навчальної тогочасні книги й дій викладачів вузу, які спонукають студентів робити те, що необхідне навчального процесса.

При реалізації стимулювання враховується, що діяльність студентів обумовлена їх потребами. Які Навчаються прагнуть чогось досягти чи уникнути, але мотиви їхні діяння спрямовані для досягнення своїх целей.

Усі теорії мотивації грунтуються на спонука людей до активних дій у результаті застосування різних винагород. При цьому під винагородою розуміється усе те, що людина вважає цінним для себя.

Щоб сформулювати мотив навчання автор навчальної тогочасні книги й викладач повинен мати набір рекомендацій задля досягнення благ, відповідних потребам студентів. Кожному студентові треба пояснити, які трудові зусилля необхідні отримання цих благ. Треба переконати, запропоновані трудові зусилля — це найкоротший шлях до отримання благ. Студент повинен бути упевнений, що його працю буде вознагражден.

Мотиви праці різноманітні. Вони різняться за потребами, благ і затратам труда.

Мотивація за потребами. Для вузу головними є мотиви по потребам. У студентів багато важать такі мотиви навчання, як «прагнення розширити свій світогляд і ерудицію «і «прагнення підвищити загальнокультурний рівень ». Потяг до культурних цінностей і знанням робить молодеж активнішої у своїй деятнльности.

Важливе значення має також потреба добре робити справу (розпочате хочеться робити за відмінно) і бажання стати справжнім специалистом.

Поступаючи навчання у вуз, людина прагнуть отримати такі знання, вміння і навички, які б у найближчій перспективі досягнення, добробуту, самостійності. Потреба знаннях підтримується довгий час. Вона породжує впевненість, знання служитимуть досягнення матеріального добробуту, допоможуть реалізувати професійні цілі чи дозволять організувати своє дело.

1.9. Етапи навчально-виховного процесса.

Навчально-виховний процес реалізується у кілька етапів: мотивація, вхідний контроль, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу і проміжний контроль, завершальний контроль [3].

Мотивація. При самостійної працювати з книгою студент має чітко розуміти, чому йому варто навчитися, навіщо це потрібно як треба матеріал, щоб отримати гарантований, воспроизводимый результат. При цьому шлях опанування змісту освіти, вміннями і навички може бути коротким. Відповіді на ці запитання який навчається має знайти у навчальній книге.

Вхідний контроль. Відомо, що вивчення нового матеріалу можливо тільки тоді ми, коли попередній матеріал надійно засвоєно й отримані необхідні вміння і навички. Щоб переконатись у цьому, який навчається повинен провести вхідний самоконтроль: згадати пройдений теоретичний матеріал, вирішити контрольні питання, виконати вправи і т.д.

Вивчення нового матеріалу. Самостійне навчання студентів по книзі передбачає, що вони систематично контактують із викладачем. У цьому стосунки з викладачем здійснюються на паритетних засадах. Функції викладача зводяться до формулювання мотивації занять, організації виробництва їхньої, консультаціям і контролю.

У процесі самостійної роботи студент повинен добувати знання сам у своїй індивідуальному темпі. І тому навчальна книга, з якою працює студент, мусить бути зрозуміла, доступна, цікаво й грамотно оформлена. З іншого боку, студента необхідно забезпечити різної методичної литературой.

Закріплення вивченого матеріалу і проміжний контроль. У цьому етапі відбувається усвідомлення, що навчальний матеріал засвоєно. Досягається це шляхом відповіді питання, виконання вправ, вирішення завдань. Контрольні питання, вправи і завдання, складені для цього етапу навчання, повинні прагнути бути ранжированы за рівнями складності, враховує ступінь освоєння навчального матеріалу. Знання й уміння першого рівня повинні відповідати базовому стандарту, оцінюватися оцінкою «задовільно «обов'язкові всім успішних студентів. Знання й уміння другого рівня оцінюються на «добре «і «відмінно ». Рівень третій — творческий.

Проміжний контроль — це самоконтроль, що вказує студентові, чого він досяг. Далі студент вирішує, сам зупинитися йому на досягнутому чи просунутися на вищестоящий рівень знань і умений.

Завершальний контроль. Це кінцевий етап вивчення навчальної дисципліни, розділу, теми. Проводиться він у формі заліку, экзамена.

Застосовувана технологія навчання має знайти відбиток переважають у всіх навчальних виданнях. Навчальні видання, своєю чергою, забезпечують сучасну технологію навчання у действии.

2. Навчальна книга.

2.1. Роль викладача і учебника.

У центрі процесу творення завжди перебувають викладач і студент, які у ролі засобів навчання навчальну книгу.

Якщо мета навчання залежить від повідомленні відомостей по навчальної дисципліни, то завдання викладача полягає у найбільш удобопонятном викладі свого предмета, Повідомлення має бути цікаво, жваво, докладно, снабжено ілюстраціями, пов’язані з попередніми даними. Повідомлення має яскраво знятися у пам’яті студентов.

Оскільки навчальна інформація викладена у підручнику, то викладач незамінний лише доти, оскільки усне сполучення жвавості і наочності завжди перевершує письмове. Підручник у разі виступає як книжки для читання. Звісно, повинен бути добре видано, написано живою мовою, оснастили разъясняющими і які сприяють пам’ятанню предмета иллюстрациями.

Якщо викладач добре володіє змістом підручника, його завдання зводиться до повідомлення відомостей. Цьому служить спеціальна, джерело якої в психології техніка викладання, знання володіння якої основу педагогічної підготовки [17]. Найчастіше така підготовка більш значуща хорошого знання преподаваної навчальної дисципліни. Викладач, який менше знає предмет, але вміє жваво та цікаво передати його учням, краще викладача, чудово знає свій предмет, але з володіє технікою його викладу. Оскільки викладачі можуть бути різними, то передачі навчальної інформації між викладачем і підручником немає принципового, істотної різниці. Підручник при цьому виконує організуючу роль проведенні самостійної праці та розширює можливості преподавателя.

2.2. Загальні вимоги до навчальної книге.

Навчальна книга — це особливий вид видання, готовий до реалізації процесу творення. Це криниця знання, у якому матеріалізовано зміст освіти у вигляді конкретного навчального материала.

Для свого призначення до навчальну книжку пред’являються такі загальні вимоги [10].

Високий науково-методичний утримання. У навчальну книжку викладається зміст матеріалу конкретної навчальної дисципліни, яка виходить з висновках одній або кількох наук. основні напрями і підсумки розвитку науки, її сучасний стан мають відбитися в книзі. У цьому величезний обсяг інформації може бути методично оброблений — систематизований, класифікований і зведений до мінімуму, текст може бути зручний розуміння і запоминания.

Завданням навчальної книжки має бути розкриття орієнтація студентів на оволодіння методів науки. Від простий передачі відомостей засвоєння методу наукового знання особливий тим, що всяке окреме знання передається в підручнику хоч як мене заради себе, а заради якогось вищого початку який спонукає знання [17]. Приміром, можна подвійно викласти закон Ома, який встановлює взаємозв'язок між силою струму, напругою і опором провідника. Можна викласти отже крім змісту закону Ома студент щось засвоїть. Але й викласти матеріал отже студент відчує той метод, яким цього закону було отримано і доведено. Цей Закон буде говорити більше, що він на вигляд каже. Побачивши шлях, яким була доведено закономірність, людина зможе сам продовжити отримане рух думки, самостійно прийти до пошуку і доведенню нових взаємозв'язків аналогічного типу. Це буде навчання методу наукового познания.

Завдання навчання не у цьому, щоб зробити людини розумнішими, а у цьому, щоб зробити його культурніше, облагородивши з методів наукового знання, навчити його ставити науково і питання подати його на шлях, провідний до решению.

Володіти методом наукового знання означає вміння застосовувати його до рішенню найрізноманітніших питань, здатність приходити самому до нового знанию.

Високий дидактичний рівень. Дидактичний рівень навчальної книжки характеризують такі її ознаки, як наявність грифа навчально-методичного об'єднання (УМО) Міністерства освіти Російської Федерації, вказівку напрями (спеціальності), навчальної дисципліни, відповідності програмі, наявність дидактичного апарату. Зазначені ознаки мають бути сформульовані. А гриф УМО, це неформальний момент, а певна перевірка навчального видання на якість, т.к. видача грифа передбачає рецензування і розгляд роботи з науково-методичному раді відповідної спеціальності. Зміст і системи побудови повинен мати педагогічне й психологічне обоснование.

Висока культура видання. Під культурою видання розуміють, колись всього, наявність всіх структурних одиниць апарату і авторського тексту навчальної книжки, і навіть дотримання діючих стандартів по видавничому делу.

Відповідність власної наукової і педагогічною концепції викладача. Навчальна книга повинна без особливих труднощів вписатися у наукову і педагогічну концепцію викладача, бути інструментом, соотносимым з робочої програмою по навчальної та графіком навчального процесу. Обсяг навчального матеріалу має відповідати обсягу часу, выделяемому ГОСом на вивчення теоретичної частини курса.

Структурно-логическая зв’язку з комп’ютерних технологій. Комп’ютерні технології швидко пробираються у навчальний процес, і це має знайти свій відбиток у навчальну книжку. Реалізується це шляхом алгоритмізації навчального матеріалу. Алгоритми виявляються вирішення завдань, на навчання і контролю знаний.

2.3. Функції навчальної книги.

Усі навчальні книжки, побудовані за принципами розвиває і воспитывающего навчання, здійснюють такі функції [12].

Інформаційна функція. Навчальна книга вводить людини у світ культури, прилучає його до головним цінностям цивілізації, до результатів вищих досягнень людства. Через війну методичної обробки матеріал книжки стає придатним навчання дітей і книга перетворюється на учебную.

Трансформаційна функція. Теоретичні знання, методи наук, характеристики професійної діяльність у навчальну книжку прямо не переносяться. Їх переробляють, перетворюються на цілях засвоєння з мінімальними витратами. І тому вони відбираються, дозируются, групуються для кращого розуміння, запам’ятовування і применения.

Систематизирующая функція. Необхідність повного, цілісного і міцного засвоєння вимагає, щоб матеріал книжки був систематизирован.

Функція організації межкурсовых і межпредметных зв’язків. Будь-яка навчальна книга спирається на базові елементи змісту освіти. У його подальший розвиток елементи змісту навчальної дисципліни вдосконалюються, стають універсальними і поєднано з аналітичними елементами інших навчальних дисциплин.

Функція закріплення і самоконтролю. Ця функція необхідна для засвоєння матеріалу, раціональної організації навчальної роботи, самостійного опанування змісту освіти і умениями.

Функція самоосвіти. Матеріал книжки може бути так підібрали і структурований, щоб із ним було зручно працювати самостійно. Дібрані завдання й вправи мають викликати інтерес до нових знань, пошукові та засвоєнню их.

Организационно-процессуальная функція. У реальному житті зміст освіти живе і чи діє у процесі навчання, у його певних організаційних формах. Змістовна форма і суто організаційнопроцесуальна тісно взаимосвязаны.

Через навчальну книжку здійснюється повсюдне впровадження і твердження організаційних форм навчання. Відповідність навчальної книжки вимогам певної структури процесу одна із основних критеріїв оцінювання книжки, її практичності і инструментальности.

У вашій книзі ведеться справжню боротьбу за читача, над його увагу, над його інтерес, над його розуміння, над його переконання. Зброя цієї боротьби — постійне бачення читателя.

У боротьбі свого читача автор намагається передбачити усі його питання, й заперечення. Автор сам ставить розвиває такі питання. Це дозволяє йому висвітлювати предмет усебічно і позбутися монотонного викладу материала.

Постійне співбесіду з читачем активізує думку автора, змушує обмірковувати текст, відкривати нове у цьому, що він розкриває читачеві. Співбесіда з читачем у процесі навчання найкраще організує освітній процесс.

2.4. Типи навчальних изданий.

Задля більшої процесу вузу необхідна навчальну літературу — програмна, теоретична, методична, інформаційна (бібліографічна) і популярна. Перші три типу видань використовують у вузі широко і потребують додатковому поясненні. До інформаційної літературі відповідно до ГОСТу 7.0−84 відносять бібліографічні списки, бібліографічні покажчики, бібліографічні огляди. До популярним навчальним виданням відносять літературу для професорів і викладачів технічних вузів з педагогіки, з психології та др.

Нижче наведені визначення що застосовуються у процесі видань [18]. Визначення відповідають ГОСТ 7.60−90.

Навчальне видання — видання, що містить систематизовані відомості наукового чи прикладного характеру, викладені у формі, зручною для вивчення і преподавания.

Підручник. Навчальне видання, що містить систематизоване виклад навчальної дисципліни (її розділу, частини), відповідне навчальної програмі і офіційно затверджене як цього виду издания.

Навчальний посібник. Навчальне видання, яке доповнює чи частково (повністю) заменяющее підручник, офіційно затверджене як даного виду издания.

Навчальна програма. Навчальне видання, що б зміст, обсяг, а також порядок вивчення та викладання будь-якої навчальної дисципліни (її розділу, части).

Посібник. Видання, призначене на допомогу практичної діяльності чи оволодінню навчальної дисциплиной.

Практикум. Навчальне видання, що містить практичні завдання й вправи, які б засвоєнню пройденого навчального матеріалу. Основні різновиду практикумів: збірник вправ, збірник завдань, збірник іноземних текстів, збірник описів лабораторних робіт, збірник описів практичних робіт, збірник планів семінарських занять, збірник контрольних заданий.

Практичне посібник. Производственно-практическое видання, призначене практичним працівникам для опанування змісту освіти (навичками) і під час будь-якої роботи .

Практичне керівництво. Практичне посібник, інтерв'ю, розраховане самостійне оволодіння певними виробничими навыками.

Навчальний комплекс. Повний набір всіх видів навчальних видань, необхідний всіх видів занять із певної дисциплине.

Окрема лекція. Учебно-теоретическое видання, що містить текст однієї лекції, що відбиває зміст, об'єм і форму викладу лекції, читаних певним преподавателем.

Тексти лекцій. Учебно-теоретическое видання, в цілому або частково що висвітлюють зміст навчальної дисципліни або що виходить далеко за межі навчальної програми, що відбиває матеріал, якого читають певним преподавателем.

Курс лекцій. Учебно-теоретическое видання (сукупність окремих лекцій), повністю що висвітлюють зміст навчальної дисципліни, що відбиває матеріал, якого читають певним преподавателем.

Конспект лекцій. Учебно-теоретическое видання, в компактній формі що відбиває матеріал всього курсу, читаного певним преподавателем.

Збірник описів лабораторних (практичних) робіт. Учебнопрактичне видання, що містить тематику, завдання й методичні рекомендації з виконання лабораторних (практичних) робіт у обсязі певного курсу, що сприяє засвоєнню, закріплення пройденого матеріалу і перевірці знаний.

Навчально-методичне видання (вказівку). Навчальне видання, що містить систематизовані матеріали з приводу методиці самостійного вивчення навчальної дисципліни, тематику і методику різних практичних форм закріплення знань (контрольні роботи, курсові і дипломні проекти, курсові роботи), викладені у формі, зручною з вивчення і усвоения.

Різновиду навчально-методичних видань: методичних рекомендацій з вивчення курсу, методичних рекомендацій з виконання контрольних, курсових робіт, курсових і дипломних проектов.

Довідник. Учебно-справочное видання, що містить інформацію про певної навчальної дисципліни (її частки, поділу) чи комплексу дисциплін, передбачених навчальної програмою, допомагає вивченню і освоєння предмета.

Довідник включає комплекс відомостей, мають прикладної практичний характер.

2.5. Структура навчальної книги.

У цьому параграфі розглядається одне із найбільш важливих питань, який вирішується автором в початковий період роботи над книгою. Він належить до конструювання структури планованої книжки. Від, наскільки вдало вдасться вирішити це запитання, визначиться попит читача на майбутню книгу.

Структура — це схема розташування взаємозалежних тим твори з чітким проявом зв’язків і взаємодій між ними.

Структура характеризується суворим, встановленим автором, порядком розміщення навчального матеріалу. Вона створюється автором з урахуванням матеріалу, підготовленого для написання книжки, на роботу з якої автор приступає. Вона дозволяє впорядкувати й осмислити матеріал [19].

Побудова структури починається з визначення мети тогочасні книги й головною теми, що характеризує мета. Інші теми повинні прагнути бути логічно підпорядковані головної теми і розміщені навколо. Теми визначаються рубриками і заголовками. Теми, зв’язки та взаємодія між темами виявляються через складові структури. Складові у творі накладаються один на друга, переплітаються, зливаються, створюючи єдине ціле. Маю на увазі такі составляющие.

Інформаційна складова. До неї належить ту інформацію, яка сприяє досягненню мети, що має бути засвоєна учнями. Без цієї складової може бути книги.

Логічний складова пов’язує у об'єднані інформацію, вибудовує її у твір. Виявляється вона у аналізі тексту, синтезі, підбитті читача на висновках, ідеям. Вона ділить, розгортає структуру, внаслідок чого з’являються нові рубрики, заголовки текста.

Психологічна складова забезпечує сприйняття твори читачем. Вона приваблює його, підтримує інтерес, активізує мислення. Вона наштовхує думаючого читача налаштувалася на нові й побудувати нові питання, знімає його сумніви, формує його оценку.

Естетична складова структури. Естетична складова виникає й унаслідок інтуїтивної оцінки читачем доцільності побудови структури. Оцінюється вона пропорційністю, ритмом, домірністю, гармонией.

Пропорційність означає відповідність обсягу тексту його значеннєвий значимості. Якщо важливі питання розкриваються невеликим обсягом тексту, то читач або зверне них уваги, або вважатиме їх незначними. Надмірно стиснений текст спричиняє почуття незадоволеності від браку информации.

Ритм виявляється у чергуванні протиріч, відмінностей, наприклад, в наступному пропозиції: «Ти і убога, ти вже і багата, ти вже і могутня, ти вже і безсила — Матінка Русь!».

Домірність проявляється, передусім, згідно структури вимогам пам’яті, щодо можливості огледіти і запам’ятати структуру відразу від початку будівництва і до конца.

Психологами показано [20], що людина спроможна без труднощі сприймати 5 — 9 зв’язків, оперувати одночасно 5 — 9 предметами. Найпростіше сприймається три связи.

Відповідно до зазначеному закону пам’яті у структурі книжки доцільно виділити трохи більше трьох часток. у кожному частини передбачити трохи більше 5 — 9 глав в кожній главі - трохи більше 5 — 9 параграфів. Тож якщо на стадії конструювання структури у книзі передбачено виділити 48 рубрик, їх слід згрупувати так: частини, у кожному частини приблизно по 5 — 9 глав в кожній главі приблизно на 2 — 3 параграфа.

Під час такої конструкції структура задовольнятиме вимозі соразмерности.

Структура навчальної книжки розглядається системно. Загалом вигляді вона і двох підсистем — структури апарату тогочасні книги й структури авторського тексту [21] (рис. 2). Кожен елемент апарату книжки має власну структуру, що найчастіше регламентована ГОСТами. Структура авторського тексту відбито частково в оглавлении.

3. Елементи апарату книги.

3.1. Заглавие та інші титульні элементы.

Усі навчальні видання забезпечуються титульними елементами. Титульні елементи — це комплекс елементів апарату книжки, виділені на її характеристики та ідентифікації серед інших книжок. До них належать заголовок та інші елементи, наведені на обкладинці, титулі і аркуші з випускними данными.

Заглавие — основний титульний елемент. Заглавие в концентрованої формі відображає зміст книги.

Поміщається заголовок на обкладинці і основному титулі і виділяється поліграфічними засобами, щоб відрізняти його від суміжних з нею титульних элементов.

Обкладинка. Рекомендована форма обкладинки приведено в прикладі 1 [1, 18]. На обкладинці книжки можна навести характерний малюнок і емблему университета.

Титульний лист — обов’язкова частина книжки, найточніше і повно відбиває необхідні титульні элементы.

Титульний лист складається з лицьової і зворотному сторін (сторінок). Рекомендовані форми титульного аркуша наведені у прикладах 2, 3 і п’яти, 6 .

Зразок виконання аркуша з випускними даними показаний в прикладі 4.

3.2. Видавнича анотація (реферат).

Анотація — це коротка характеристика змісту, цільового призначення, читацького адреси, форми та інших особливостей навчального видання. Зазвичай, у анотації навчального видання рекомендується розкрити зміст предмета із зазначенням дисципліни і спеціальності студентов.

Анотація дає можливість встановити основний зміст навчального видання і вирішити чи варто звертатися до повного тексту документа. Вона застосовується також з організацією реклами, тому інформація, включена у ній, повинен мати рекомендаційний характер.

Анотація навчальної книжки поміщається звороті титульного листа.

Структура і змістом анотації регламентовані ГОСТ 7.9−95 «Реферат і анотація. Загальні вимоги » .

Приклад 1.

Рекомендована форма обкладинки книжки или.

методичного указания.

І.Т. Глебов.

В. Г. Новоселов.

|Устаткування | |для | |склеювання | |деревини | |[pic] | |.

Приклад 2.

Рекомендована форма титульного аркуша для книги.

Приклад 3.

Рекомендована форма обороту титульного аркуша для книги.

Приклад 4.

Рекомендована форма аркуша з випускними для книги.

Приклад 5.

Рекомендована форма титульного листа.

для методичних указаний.

Приклад 6.

Рекомендована форма обороту титульного листа.

для методичних указаний.

Закінчення книжки (з. 45−92) не приводится.

———————————;

У самореали-зации, само-выражении.

Уровни.

Рис. 1. Ієрархія потребностей.

Потреба уважении.

Апарат книги.

Социальные.

[pic].

Навчальне произведение.

Рис. 2. Структура навчальної книги.

Заглавие, титульні элементы.

Видавнича анотація (реферат).

Зміст (содержание).

Предисловие.

Дидактичний материал.

Допоміжні указатели.

Бібліографічний список.

Навчальна книга.

Заключение

Основна часть.

[pic].

УРАЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ УГЛТУ.

Потреба безопасности.

Физиологические.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою