Психолого-педагогічні особливості розвитку здібностей у молодшому шкільному віці засобами навчального процесу

Зміни які відбуваються у світі, у сучасному суспільстві ставлять перед нами підвищені вимоги до інтелектуальних якостей особистості, її творчих здібностей. Одним з найбільш складних питань є вирішення задачі формування творчих здібностей в учнів молодшого шкільного віку, практичної реалізації теоретичних результатів отриманих в психології та педагогіці.

Школа є основою для навчання і самоосвіти сучасного суспільства, тому покликана озброїти учнів знаннями, зуміти розкрити та розвинути їхні творчі здібності.

Формування творчих здібностей в процесі навчання є важливим завданням вчителів початкових класів. Школярам важливо навчитися вносити в роботу елементи фантазії, можливість різноманітності своїх творчих думок. Для більш активної розумової діяльності учнів застосовується один з різноманітних методів навчання — гру.

Гра, як основна діяльність дитини в молодшому шкільному віці, є постійною її супутницею. Гра для дитини — перша можливість проявити себе, самовиразитись і самоствердитись. В іграх діти не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його. За словами Виготського, «гра дитини — це творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них дійсності, яка відповідає запитам і інтересам самої дитини», тобто гра розглядається як творча діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви [6].

Велику роль у розвитку та формуванні творчих здібностей в учнів початкових класів відіграють психофізіологічні процеси (уява, мислення, увага). Уява — психічний процес створення образу предмета, шляхом перебудови наявних у людини уявлень. Уява буває двох видів: репродуктивна (відтворююча) та творча. Репродуктивна уява забезпечує відтворення раніше отриманої інформації, а творча уява носить характер новизни, тобто уявлення чогось ще не баченого, невідомого для людини. Основна тенденція, яка виникає у розвитку дитячої уяви — це перехід до все більш правильного і повного відбиття дійсності, перехід від простого довільного комбінування уявлень до комбінування логічно аргументованого. Якщо дитина 3−4 років задовольняється для зображення літака двома паличками, покладеними хрест-навхрест, то в 7−8 років йому вже треба зовнішню схожість з літаком («щоб крила були і пропелер»). Школяр у 11−12 років часто сам конструює модель і вимагає від неї ще більш повної схожості з цим літаком («зовсім як справжній був і літав би»).

Мислення — це процес опосередкованого та прямого пізнання навколишнього світу, що володіє різними розумовими операціями: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, конкретизація, узагальнення.

Увага — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні [8, С.88−102].

Характерною особливістю молодшого шкільного віку є емоційна вразливість, чуйність на все яскраве, незвичайне, барвисте. Монотонні, нудні заняття різко знижують пізнавальний інтерес в цьому віці і породжують негативне ставлення до навчання. Надходження до школи вносить серйозні зміни в життя дитини. Починається новий період з новими обов’язками, із систематичною діяльністю вчення. Змінилася життєва позиція дитини, яка вносить зміни в характер його відносин з оточуючими. Нові обставини життя маленького школяра робляться основою для таких переживань, яких у нього раніше не було [21, С.21].

З метою активізації у формуванні здібностей учнів використовуються прийоми, що впливають на емоційно-вольову сферу: переконання, схвалення, заохочення. Переконання застосовується тоді, коли учень не певний у своїх силах, слабо концентрує вольові зусилля у своїй діяльності. Найбільш ефективним прийомом для нерішучих учнів, які сумніваються у правильності виконаня завдання є схвалення. При цьому учні заряджаються емоційно-вольовими зусиллями [7, С.101−143].

Поширеним засобом у формуванні здібностей учнів є заохочення. Воно може бути спрямоване на оцінку різних сторін їх роботи, наполегливості та виконання завдання тощо. Заохочення може виражатися похвалою і виставленням позитивної оцінки. Похвала — вираз вчителем задоволення не тільки процесом праці, але і результатами роботи учня. При використанні цих прийомів краще виявляються творчі задатки школярів, тренуються, формуються і розвиваються здібності [5, С.42−43].

Найефективнішим способом організації пізнавальної діяльності школярів, де будуть проявлятися творчі здібності є проблемне навчання. Суть його полягає в тому, що під час вивчення нового навчального матеріалу вчитель створює таку ситуацію, коли запропоноване навчальне завдання учні не можуть розв’язати за допомогою наявних у них знань, а повинні здобути нові знання, оволодіти новими прийомами навчальної роботи, що в свою чергу вимагає від них обдумування, міркування. Результат проблемного навчання полягає не лише в глибших та міцніших знаннях, нових прийомах навчальної роботи, а й у тому, що мислення школярів набуває нових якостей: стає глибшим, гнучкішим, жвавішим. Учні ставляться критичніше до власних знань і матеріалу, який вивчається. І хоч ці якості розуму важко визначити точно, але їх помічає вчитель, і вони дають задоволення в роботі. Проблемне навчання не лише активізує пізнавальну діяльність учнів, а й сприяє розвитку творчих здібностей та швидкому формуванню прийомів навчальної роботи [14, С.74−75].

Висновок до розділу I

На сучасному етапі проблема розвитку дитячої творчості набула особливої актуальності, оскільки суспільство потребує неординарних індивідуальностей, здатних створювати абсолютно нове. Здійснивши аналіз теоретичних засад, уточнивши сутність, зміст та структуру розвитку творчих здібностей, ми визначили «творчі здібності» як вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, спрямованість особистості на відкриття нового, здатність глибоко усвідомлювати свій досвід.

Розвиток творчих здібностей учнів у процесі навчання визначається особливостями його змісту та організації. Урізноманітнюючи навчальний процес, вчитель надає учням змогу показати і розкрити свої здібності. Формування творчих здібностей — процес дуже складний, має свої особливості на кожному віковому етапі, тісно пов’язаний з розвитком інтересів дитини самооцінкою його успіхів у тій чи іншій діяльності. Розвиток творчих здібностей веде до розвитку в учнів схильностей до будь-якої діяльності, яка в подальшому визначає у них свої життєві плани.

Якщо з початкової школи почати вести учнів до саморозкриття, то вони обов’язково вийдуть на правильний шлях, який приведе їх до більш високого рівня розвитку здібностей: виявлення обдарованості чи розкриття таланту. Таким чином, найбільш істотним чинником особистісного розвитку школяра виступають здібності - як база формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, як основа формування індивідуальності учня та творчих здібностей. Головними компонентами яких є когнітивно-пізнавальний, емоційно-вольовий, мотиваційно-ціннісний, діяльнісно-творчий. Теоретичне обґрунтування структури творчих здібностей є основою для розробки моделі їх розвитку та стимулювання. Важливо знати показники творчих здібностей, серед яких психологи виділяють: швидкість та гнучкість думки, оригінальність, допитливість та сміливість. Аналізуючи ці показники, робимо висновок, що на сьогоднішній день вони притаманні майже всім дітям молодшого шкільного віку, а отже, здібності можна розвинути у всіх учнів початкової школи.