Коротка історія питання

Підготовка фахівців з вищою освітою для професійної діяльності у сфері суспільних комунікацій, за винятком журналістики, в Україні розпочато близько двох десятиліть тому. Зокрема, в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка на спеціальності «міжнародна інформація» в середині 90-х років фундатор вітчизняної школи комунікативістики професор Георгій Почепцов з колегами започаткував спеціалізацію «Зв'язки з громадськістю» [2]. З 2012 року різні похідні від цієї дисципліни викладаються на кафедрі «Міжнародних медіакомунікацій та комунікативних технологій» цього вишу. Згодом близькі до цієї спеціалізації дисципліни з’явилися в інших вишах, набули масового характеру. Окрема навчальна дисципліна «Стратегічні комунікації» викладається в ІМВ на магістерській програмі «Міжнародні комунікації».

В Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка з 2006 року функціонує кафедра «Реклами та зв’язків з громадськістю» [3].

Знаним осередком підготовки спеціалістів, що за своїми теоретичними знаннями та професійними навичками могли б сформувати кадрову базу для забезпечення потреб держави та суспільства у реалізації ідеї стратегічних комунікацій, є Національний університет «Києво-Могилянська академія». На факультеті соціальних наук та соціальних технологій, де кафедра соціології функціонує з 1993 року, готують фахівців, які, «спеціалізуючись у сфері налагодження та підтримки постійних конструктивних двосторонніх зв’язків з цільовими для кожної організації групами громадськості, займаються широким колом питань стратегічного та оперативного менеджменту, що пов’язані з оптимізацією комунікативного середовища організації, забезпечення для неї позитивного пабліцитного капіталу та високої репутації» [4].

Слід зауважити, що університети у Львові, Одесі, Хмельницькому, Луцьку, Чернівцях, Харкові та ще низці міст на базі кафедр «Міжнародна інформація» пропонують опанувати дисципліни, що дотепер складають базу підготовки фахівців з різних видів суспільних комунікацій. Скажімо, цього року в Одеському регіональному інституті державного управління, що є підрозділом Національної академії державного управління при Президентові України, відкрито півторарічну магістерську програму «Стратегічні комунікації», що вивчається в межах напряму «Менеджмент». Упорядники програми подають такі характеристики стратегічних комунікацій: технологія налагодження довготривалих відносин організації — державної, політичної, комерційної, громадської — із суспільством; формують привабливий імідж і репутацію організації'/особистості, підвищують конкурентоспроможність та прибутковість; упорядковують управлінські процеси; забезпечують політичну, соціальну та економічну успішність; забезпечують взаємодію та вибудовування довгострокових формальних та неформальних взаємозв'язків між різними структурами; комунікації стають стратегічними, якщо розглядаються в ситуаційному контексті ділової стратегії організації.

Серед потенційних роботодавців спеціалістів зі стратегічних комунікацій автори магістерської програми називають політичні партії, органи державної та публічної влади, міждержавні організації, структури вітчизняного та іноземного бізнесу, громадські організації, наукові та освітні установи.

Підкреслюється, що комплекс предметів у межах програми є унікальним: він поєднує дисципліни зі сфери як комунікативістики (основи комунікаційного менеджменту, стратегії комунікативної поведінки, проектування комунікацій, сучасні технології і формати стратегічних комунікацій), так і маркетингу (управління проектами, проектне рішення, маркетинг проектів, проектний аналіз тощо).

Таким чином, основу навчального плану магістерської програми складають предмети, орієнтовані на підготовку спеціалістів з комунікаційного супроводу маркетингової, а не зовнішньополітичної діяльності, що наближає розуміння упорядниками стратегічних комунікацій до їхніх російських колег [5].

У розробників освітніх програм тих вишів, де готуються потенційні ініціатори і лобісти стратегічних комунікацій, мав би бути чітко сформований «ідеальний образ», суспільне замовлення на їх вихованця з відповідним поєднанням психотипічних характеристик людини саме такої професії, оптимальним набором знань та навичок, ба навіть ідейним та належним когнітивним сприйняттям світу і завдань держави щодо її внутрішніх та зовнішніх інтересів. Принаймні, до такого ідеалу могли б прагнути на конкурентній основі ті, хто ставить перед собою за мету підготувати незначну кількість таких фахівців. Це жодним чином не має бути запереченням тому, що, скажімо, випускник механіко-математичного чи фізичного факультетів не має шансів виявити та розкрити свої здібності у справі страткому. Проте такого спільного бачення науково-викладацька спільнота досі не виробила, як, власне й поки немає спільної платформи, на кшталт громадської професійної організації, де б фахівці з комунікативістики, а саме науковці-теоретики та освітяни-предметники могли б бодай для себе сформувати такий ідеал, цільне бачення потреб. Було б корисно напрацювати систему теоретичних та практичних дисциплін для викладання та практичної підготовки фахівців зі стратегічних комунікацій. Хоча інтерес у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка є стабільним, що засвідчує проведення у квітні 2016 року Весняної Академії НАТО «Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни» за сприяння Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Тут є певна основа, навіть у плані формування спільних термінів, оскільки було презентовано перший словник термінів стратегічних комунікацій [6, 7]. А питання корпоратизації тих, хто опікується підготовкою фахівців, розглядалося на круглому столі «Національна вища освіта в галузі комунікацій: стан та перспективи», ініційованому Міністерством інформаційної політики України [8].