Інші цілі та напрямки соціально-педагогічної діяльності

Предметом соціально-педагогічної теорії і практики є педагогічні аспекти соціального становлення та розвитку особистості, набуття нею соціального статусу, соціального функціонування, а також підтримка досягнутих та відновлення втрачених соціальних характеристик.

Соціально-педагогічна діяльність переслідує наступні цілі:

• 1) забезпечення, збереження та зміцнення фізичного, психологічного, соціального, морального здоров’я особистості;
• 2) формування моральної свідомості, моральних якостей, соціально значущих орієнтацій і установок у життєвому самовизначенні, моральної поведінки;
• 3) створення сприятливих умов мікросоціуму для розвитку здібностей та реалізації можливостей людини, її позитивного потенціалу у соціально корисних сферах життєдіяльності, попередження тупикових ситуацій в особистісному розвитку;
• 4) формування потреби у саморозвитку, надання допомоги у самопізнанні, самоствердженні, само реабілітації, самореалізації;
• 5) надання комплексної соціально-педагогічної допомоги і підтримки клієнтам за термінової необхідності або тим, що добровільно звернулись;
• 6) створення комфортного гуманізованого виховного простору у мікросоціумі.

Перша ціль вказує на те, що покликання соціального педагога — забезпечити всебічне здоров’я особистості. В той час як, психолог, наприклад може потурбуватись про психічне здоров’я людини, а вчитель фізичної культури чи тренер окремого гуртка — про фізичне. Даний спеціаліст, працюючи у валеологічній сфері, турбується про фізичне здоров’я. Під час консультацій, розв’язання конфліктів, роботи з дітьми тощо, він переймається психологічними причинами і проблемами. Соціальним здоров’ям особистості він переймається завжди, консультуючи дезадаптованих індивідів, проводячи тренінги із людьми, що були довгий час за межами суспільства або переїхали у нове місто/країну. Соціальний педагог виховує і консультує у моральній царині своїх клієнтів залежно від місця роботи: садочок — дітей, школа — школярів, підприємство — працівників, центр зайнятості - безробітних, пенітенціарні установи — перебуваючи там тощо. Велика відповідальність лягає на плечі соціальних працівників. Як сказав один мій знайомий: «Соціальний педагог в Україні, за своїми функціями і завданнями має бути суперменом». Дійсно, щоб досягти такої цілі, слід бути неабияким компетентним і висококваліфікованим спеціалістом. Якщо знову ж таки звернутись до досвіду іноземних держав щодо виховання фізичного, духовного, соціального та психологічного здоров’я, ми побачимо, що неабияку роль тут грає дозвіллєва діяльність. Візьмемо США, наприклад. Один із напрямків соціалізації дітей у США реалізується через дозвіллєву діяльність. І досить часто цей напрямок реалізується завдяки функціонуванню таборів для дітей. Всі табори для літнього відпочинку дітей в США можна класифікувати таким чином:

· Табори, де діти перебувають протягом тривалого часу, розташовані у сільській місцевості, далеко від міст чи шляхів сполучення. Діти і вихователі, перебуваючи в таборі, мають розклад на цілий день, згідно з яким, особистого часу у них залишається дуже мало. Вночі діти перебувають разом із вихователями у спеціальних будиночках або наметах.

Серед таборів із подібною формою перебування виділяють:

• · Скаутські табори. Це табори, що знаходяться в диких, незайманих місцевостях. Вихователі, що працюють тут, є професійними спортсменами і мають певну педагогічну кваліфікацію. Вони водять дітей у піші походи, експедиції на каное чи велосипедах;
• · Табори, що належать до організації УМСА. УМСА — Асоціація молодих християн. Сьогодні вона відкрита для всіх людей із будь-яким віросповіданням. УМСА поступово втрачає релігійне забарвлення, і табори, які належать їй, не мають сьогодні чисто релігійного спрямування.
• · Денні табори, що розташовані в межах міста. Діти приходять в табір вранці і повертаються ввечері.
• · Релігійні табори. Вони належать релігійним організаціям і мають релігійний нахил.
• · Непривілейовані табори. Такі табори відвідують діти із бідних сімей, які направлені соціальними службами або відповідними організаціями.
• · Табори для дітей, що мають певні функціональні обмеження та фізичні вади.
• · Табори для дітей, що мають розумові вади. Для роботи в таких таборах вихователі обов’язково повинні пройти спеціальну підготовку.

Перелічені типи таборів складають єдину систему літніх таборів для відпочинку в США. Ця система забезпечує безкоштовне оздоровлення не лише дітей, але і молоді, яка працює в таборах вихователями під час студентських канікул. Причому кількість такої молоді досить чисельна, і дуже часто вона з'їжджається з різних куточків світу. Таким чином, праця в літньому дитячому таборі - це ще і дуже цікава справа.

Вимоги, що висуваються до тих, хто бажає працювати в таборі, залежать від специфіки або типу того чи іншого табору. Проте, є і деякі загальні вимоги.

Вихователі повинні бути здатними до:

• * роботи з дітьми (зацікавити і розважати дітей). Це визначається рівнем їх кваліфікації у певній галузі, посада вихователя займається за конкурсом;
• * вміння налагоджувати дружні стосунки з іншими вихователями. Цю вимогу можна пояснити надзвичайною увагою, яка приділяється так званому «духу» табору, його іміджу. Цей «дух» створює імідж табору і робить його неповторним і конкурентоспроможним.
• * керівництва і нагляду за дітьми.

Поряд із викладеними вище загальними вимогами до вихователів існують і певні специфічні. Перерахуємо лише деякі з них:

• * спроможність вивчити: що подобається, а що не подобається кожній окремій дитині, з якою він працює;
• * здатність до розкриття конфлікту в певній групі дітей і прийняття на себе відповідальності за його можливе вирішення;
• * здатність до налагодження і розвитку взаємодії між колективом вихователів і колективом дітей;
• * спроможність забезпечити роботу групи таким чином, аби вона сприяла індивідуальному розвитку кожної дитини;
• * вихователь повинен бути спроможним забезпечити можливість обговорення і вирішення особистих (якщо це можливо) і групових проблем;
• * здатність керувати групою дітей, що живе в одній кімнаті чи відвідує один гурток, та окремими дітьми у всіх випадках табірного життя. Як ми побачили, для турботи про всебічне здоров’я особистості слід багато чого вміти і знати.

Але це лише одна з 6 цілей. Ідемо далі.

Друга ціль спонукає нас формувати моральну свідомість у своїх клієнтів. Моральні засади і свідомість формуються у людини у дитячому віці на основі того, що вона бачить і того чому її навчають. Так дитина, що виросла в сім'ї, де члени мають алкогольну, тютюнову, або наркотичну залежність, у 80−90% випадків починають робити так само, страждати на такі ж залежності. Все це відбувається, бо з дитинства індивід сприймає такі норми правильними і мораль закінчується повчаннями батьків своїм негативним прикладом. Так як батьки — авторитет для дитини, вона переймає їх поведінку як ту, яка і має бути. Тому соціально-педагогічна діяльність націлена на прищеплення моральних норм дитині та нагляд за тим, щоб і батьки давали моральне виховання своїм дітям. Так соціальний педагог консультує молоді сім'ї, беручи над ними патронаж, читає моральні казки дітям у садочку, проводить повчальні бесіди із школярами, організовує заходи, що сприяють засвоєнню моральних норм дітьми тощо.

Моральна свідомість — це система принципів та переконань, яка регулює критичне сприйняття світу: розподіл на добро і зло всіх явищ, подій, ситуацій, нової інформації, що сформувались у світогляді людини під впливом виховання, самоусвідомлення та життєвого досвіду. Моральне і етичне навчання стало важливим компонентом підвищення загальної культури, що сприяє підготовці до зустрічі з соціальними і політичними проблемами. Не тільки спеціалісти соціальної педагогіки виховують морально суспільство. Це також і одна з функцій релігійних організацій та церков. Релігія володіє певним скарбом моральних принципів, що є частиною її релігійного відкриття. Через своїх послідовників, релігія розповсюджує свої моральні цінності в суспільстві, де вона присутня. Значення цієї функції дуже велике — практично всі моральні правила сучасності мають релігійні підвалини. Невиконання церквою цієї ролі або її ослаблення (самостійне чи державою) призводить до ерозії моральних принципів суспільства і його деградації (це явище спостерігається зараз як в Україні та Росії, так і в пост християнській Європі).

Звичайно, центром морального виховання мають бути сім'я, школа, але відомо, що саме для підліткового віку притаманне бажання вступати у взаємодію зі своїми ровесниками. А звідси можна вести мову про те, що саме неформальні об'єднання, клуби, товариства можуть стати своєрідним виховним середовищем, де діти в невимушеній атмосфері більш відкрито проявляють себе. Такими клубами було б дуже корисно керувати соціальними педагогами. Одним із важливих завдань соціального педагога є здатність ввійти у сферу спілкування вихованців, ведучи одночасно дуже серйозну попереджувальну роботу щодо виховання у них культури поведінки, моральних устоїв, доброзичливості у взаєминах з іншими людьми. Соціальний педагог у виховних інституціях за місцем проживання значну увагу мусить приділяти організації взаємодії школи, середовища, сім'ї, державних і громадських організацій, відомств, спроможних певною мірою допомогти у реалізації програм соціального становлення молодого покоління.

Третя ціль вказує на необхідність створити для індивіда такі умови, щоб його природні задатки та здібності переросли в таланти, вміння та навички. Надати такі умови, щоб відбувався повноцінний розвиток особистості дитини. Чому дитини? Тому, що 95% здібностей мають змогу відкритись лише в ранньому, середньому та дошкільному дитячому віці. В дорослому віці відкрити талант дуже важко, а в дитинстві, за правильної роботи спеціаліста, відбувається відкриття потенційних можливостей і здібностей людини. Також розвиток задатків і здібностей дитини є необхідною умовою правильного розвитку її особистості. Особливого значення набуває проблема виховання громадянина незалежної держави України — творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну, жити в ім'я її становлення і розвитку. Гідну роль у цьому процесі відіграють різноманітні виховні інфраструктури, гнучкі та спроможні здійснювати перебудову діяльності в них вихованців завдяки своїй багатофункціональності. Базуючись на принципах добровільності, особистої зацікавленості дітей, позашкільні освітньо-виховні заклади мають невичерпні можливості щодо створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, розкриття її здібностей, задоволення багатогранних особистісних потреб у процесі реальної творчої діяльності.

Останнім часом помітно змінилося ставлення різних керівних структур до діяльності позашкільних виховних закладів. їх робота оцінюється не кількістю гучних, часто заформалізованих і нецікавих масових заходів, а глибиною змісту, своєрідністю форм, різноманітністю видів діяльності, багатогранністю програм творчих об'єднань за інтересами та всього закладу в цілому.

Згідно четвертої цілі соціально-педагогічна діяльність має включати не лише виховання зовні - від педагога — а і в тому, щоб навчити особистість самостійно — з середини — виховувати себе, вчити себе, аналізувати свої дії, робити глибокі висновки із ситуацій життя тощо. Прикладом саморозвитку можуть слугувати школи Британії. Глибокі традиції і соціальна структура класів Великобританії створили своєрідні умови у школах, де є багато різних цілей і програм навчання. Елітні приватні школи намагаються прищепити позицію лідера, бажання саморозвитку особистості, успіху у кар'єрі. Так педагоги виховують успішних людей, які можуть досягти висот, переборюючи власні труднощі, внутрішні проблеми.

За останні роки у зв’язку з критичною ситуацією функціонування різнопланових дитячих та молодіжних клубів активізувались пошуки форм роботи з дітьми і молоддю, особливо у плані їх морального становлення. Загострилась проблема створення соціально-педагогічних умов для роботи з ними, а отже, постало ряд невідкладних питань: як залучити до спільних справ молодь, яка прагне відмежуватися від дорослих і нікого не допускати у свій світ інтересів? Як розбудити смак до різних форм творчої діяльності у тих, у кого ще спить потреба щодо саморозвитку? Як принести радість у сферу взаємодії підлітків? Як допомогти дитині з проблемної сім'ї? Що можна зробити для збагачення змісту зустрічей у сфері дозвілля? Таких питань постають десятки перед соціальними педагогами, які прагнуть створювати умови для спілкування дітей за місцем проживання як між близькими однолітками, так і більш широким колом нових знайомих.

Провідною ідеєю на сучасному етапі, яка постала перед педагогом, є спрямованість діяльності на конкретну дитину, створення підґрунтя для духовно розвиненої і морально стійкої особистості з високою культурою і орієнтацією на загальнолюдські цінності. При цьому важливо при формуванні культури поведінки, кращих рис характеру виховувати в дітях доброту, шанобливість, чуйність, милосердя, чесність, терпимість до інших, любов і повагу до своїх батьків та рідних.

Нове педагогічне мислення, яке соціальний педагог має реалізувати у своїй роботі, передбачає принципово нове ставлення до особистості дитини, гуманізацію педагогічного процесу, демократизацію стосунків у мікроколективі, мікросоціумі. Воля, інтереси дітей і підлітків мають стати визначальними і при наданні допомоги у формуванні та організації діяльності різних учнівських об'єнань, організцій, через які в реальних умовах здійснюється як взаємодія з ними, так і їх соціальне виховання. При цьому позиція захисту дитини повинна стати одним із основних аспектів у її соціалізації, основою індивідуального підходу до вихованців. Проведення разом з однолітками і педагогом-другом, педагогом-порадником, педагогом-захисником свого вільного часу допомагає дітям і підліткам по-новому реалізувати свої інтереси, проявити моральні якості, розширювати світогляд.

Соціальний педагог має навчити дитину (чи дорослу дитину) вирішувати свої проблеми самостійно. Не вирішувати все за індивіда, а лише вказувати правильний шлях досягнення прориву. Індивід має навчитись і стати сам для себе соціальним педагогом.

П’ята ціль соціально-педагогічної діяльності вказує на необхідність саме комплексної допомоги особистості. Якщо у людини з’являється проблема, що потребує втручання спеціаліста, значить є і інші проблеми розвитку, соціалізації, які теж потребують вирішення. В іншому випадку, проблемі неможливо дати раду або вона повернеться знову. Іншими словами, різнопланові проблеми у людини, є наче симптоми більш серйозних речей. Таких як: девіантні відхилення, дезадаптація, недоліки виховання, неправильне виховання, хронічна кризовість, через недоліки під час криз у дитинстві та юнацтві, належність до груп ризику тощо. Комплексна допомога означає цілісне діагностування проблеми, аналізуючи причини і приводи, враховуючи мікро-, мезо-, та макрочинники, враховуючи умови середовища життя і, врешті решт, здійснення роботи у всіх, попередньо визначених напрямках. Тут доречно буде вжити слово «соціальна реабілітація», по відношенню до вищеназваних дій. Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок стану здоров’я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно — корисної діяльності, формування позитивного відношення до життя, праці, навчання.

Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, що опинилися в кризовій ситуації; діти — інваліди та їх батьки; діти — сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля; безробітні, особи похилого віку.

Основними правилами соціальної реабілітації можна назвати:

• * здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми;
• * перервність та постійність їх проведення;
• * комплексний характер реабілітаційних програм;
• * індивідуальний підхід до визначення об'єму, характеру та змісту реабілітаційних заходів. педагогічний соціалізація дезадаптованість

В практиці соціальної діяльності розрізняють: медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітацію. Комплексну допомогу передбачає один з принципів соціально-педагогічної діяльності - інтегративний. Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально — педагогічних проблем. Він спрямований на їх комплексне розв’язання, передбачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнення позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей-інвалідів вирішуються органами охорони здоров’я, соціальними службами для молоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може набувати за умови скоординованості планів реабілітації дітей — інвалідів, що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдання, які потребують подальшого рішення.

Шоста ціль соціального педагога визначає родину як суб'єкт соціально-педагогічної діяльності. Вона виховує особистість і від якості, повноти цього виховного впливу залежить майбутнє життя індивіда. Дитина з народження перебуває у цьому визначеному мікросоціумі, який складається з батька, матері та братів і сестер (якщо є). У мікросоціумі особистість набуває і формує свій майбутній характер, самоусвідомлення, самоаналіз тощо. У такій роботі з гуманізації виховання у малій соціальній групі, спеціаліст спочатку має зібрати данні про всіх членів соціуму, про розстановку впливів: хто суб'єкт, хто об'єкт; Відносини суб'єкт-суб'єктні чи суб'єкт-об'єктні. На основі одержаних даних соціальний педагог проектує програму подальших дій, спрямованих на допомогу конкретній особі з урахуванням тих потреб, які випливають з аналізу її об'єктивної характеристики:

• * організація соціалізуючого середовища: посилення факторів виховання, усунення і нейтралізація факторів антисоціального впливу (в сім'ї, найближчому мікросоціумі);
• * включення об'єкта в різні види діяльності, характерні для певного віку;
• * підвищення інтелектуального та культурного рівня об'єктів шляхом включення їх у ті види діяльності, які викликають їх інтерес, та у спеціально організовані педагогом;
• * визначення разом з підлітком особистісно значущих для нього цілей і перспектив життєдіяльності;
• * організація системи послідовних педагогічних вимог;
• * формування позитивного ставлення до пропонованих ідей та несприйнятливості негативного впливу навколишньої дійсності;
• * включення всіх дітей в активну діяльність, спрямовану на самовдосконалення, саморозвиток, самореалізацію.

З метою вирішення поставлених завдань можна використовувати різні методики: анкетування, тестування, інтерв'ювання, бесіди, письмові роздуми, цільові ігри тощо. Наприклад, для виявлення розвиненості та інтересу дітей щодо характеру дозвілля можна використати тест «Чи вмієте ви проводити вільний час?». Відповіді мають бути «так» чи «ні», кожна з них оцінюється одним балом. Соціальний педагог має прагнути навчити членів сім'ї, як соціалізуючого мікросоціуму ставитись один до одного гуманно, надавати умови для комфортного розвитку підростаючих поколінь, робити цей соціум сприятливим ґрунтом, де народиться нова, прекрасна особистість.

Окрім цілей, а точніше до цілей, соціально-педагогічна діяльність може просуватись за кількома напрямками. Головними напрямками соціально-педагогічної діяльності є такі:

• — створення соціальних умов, що компенсують несприятливий досвід соціалізації і несприятливі умови життя дітей;
• — надання комплексної допомоги, спрямованої на створення сприятливих соціально-педагогічних умов в освітніх та інших закладах соціальної освіти й виховання;
• — забезпечення соціально-педагогічної діагностики, корекції, консультування для дітей та сімей груп ризику;
• — соціально-педагогічна превентизацію і реабілітація дезадаптованих та соціально депривованих дітей та підлітків;
• — робота з дітьми з особливими потребами життєдіяльності;
• — робота з обдарованими дітьми;
• — організація спортивно-оздоровчої, дозвіллєвої та інших видів соціально активної діяльності дітей та підлітків;
• — консультування та спеціалізована допомога;
• — культурно-просвітницька діяльність щодо пропаганди та тлумачення здорового способу життя;
• — здійснення системи превентивних заходів, попередження асоціальності;
• — соціально-педагогічні дослідження з метою виявлення соціальних та особистісних проблем дітей різних вікових груп.

Адекватно організована соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, індивідуальність, розкриття сутнісних сил дитини, надання їй комплексної соціально-психологічно-педагогічної допомоги у розв’язанні особистісних проблем, в усвідомленні себе суб'єктом власного життя.