Мета дослідження. 
Вплив тривалої терапії статинами на функціональний стан печінки у хворих на ішемічну хворобу серця

Вивчити функціональний стан печінки у хворих на СС за умов тривалого призначення симвастатину і аторвастатину.

Матеріал і методи. Для дослідження обрано 74 хворих на СС. Серед цих осіб виділено 24 пацієнти з нормальним рівнем ЗХС, яким застосовували симвастатин у дозі 40 мг на добу і 50 осіб із підвищеним рівнем ЗХС, з них 23 пацієнти вживали симвастатин у тій же дозі, 22 пацієнти аторвастатин у дозі 20 мг на добу. Хворим на СС статини призначали в комплексі стандартної терапії.

Функціональний стан печінки оцінювали за активністю специфічних ферментів аргінази (АРГ) (визначали за методом Сніпачо в модифікації В. А. Храмова і Г. Г. Листопад), холінестерази (ХЕ) (з використанням наборів «Лахема»), сорбітолдегідрогенази (СДГ) (визначали за зміною ексццнції NAD-H при 340 або 366 нм на одиницю часу) та активність орнітилкарбомоїлтрансферази (ОКТ) (визначали методом Райхарда в модифікації Мреті). Обстеження хворих проводили на початку лікування, через один і три місяці терапії. Всі результати піддавались комп' ютерній статистичній обробці з вірогідністю похибки до 0,05.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що в пацієнтів із нормальним і підвищеним рівнем у сироватці крові ЗХС, активність ХЕ зростала, починаючи з першого місяця застосування, що забезпечило нормалізацію білковосинтетичної функції печінки. Зокрема, в осіб із нормальним рівнем ЗХС активність ХЕ зросла з 68,00±1,50 мккат/л до 89,80±1,31 мккат/л (р<0,001). У групах пацієнтів із підвищеним рівнем ЗХС, які вживали симвастатин, активність ХЕ зросла з 63,00±2,19 мккат/л до 87,90±1,15 мккат/л (39,5%; р<0,001), на тлі застосування аторвастатину з 67,20±2,09 мккат/л до 92,50±1,30 мккат/л, (37,6%; р<0,001) (таблиця).

Інакша закономірність була властива динаміці активності іншого печінкового ферменту АРГ. Так, у процесі лікування у групі осіб із нормальним рівнем ЗХС через три місяці застосування симвастатину активність АРГ залишалася без суттєвих змін (р>0,1), вірогідно перевищуючи рівень здорових осіб (0,29±0,01 мколь/0,1мл), що свідчить про порушення дезінтоксикаційної функції печінки.

Таблиця 1 Динаміка показників функціонального стану печінки у хворих на стабільну стенокардію в процесі лікування із застосуванням статинів (M±m).

Примітка. Вірогідність різниці показників порівняно з величинами до лікування: * р<0,05; ** р<0,01; *** р<0,001.

За наявності гіперхолестеринемії підвищені рівні активності АРГ були у всіх групах пацієнтів, незважаючи на застосоване лікування з використанням як симвастатину, так і аторвастатину. Зменшення активності АРГ з 0,54±0,03 мколь/0,1мл до 0,40±0,01 мкмоль/0,1мл (р<0,01) відмічено лише через три місяці терапії симвастатином, і з 0,53±0,02 мкмоль/0,1мл до 0,46±0,01 мкмоль/0,1мл, (р<0,01) через три місяці лікування аторвастатином, відповідно на 20,0% і 13,2%.

Стосовно забезпечення енергетичної функції гепатоцитів констатовано, що активність СДГ через три місяці стандартного лікування з включенням симвастатину у хворих на СС з нормальним рівнем ЗХС зменшилася з 0,636±0,017 од/мл до 0,520±0,004 од/мл, (р<0,001).

Водночас ліпідознижувальна терапія симвастатином і, особливо, аторвастатином, сприяла вірогідному зниженню активності СДГ вже через один місяць лікування. У групі пацієнтів із включенням симвастатину активність СДГ знизилася з 0,641±0,018 од/мл до 0,518±0,004 од/мл (10,2%; р<0,01), у групі пацієнтів на тлі лікування аторвастатином з 0,652±0,011 од/мл до 0,490±0,05 од/ мл (16,2%;р<0,001).

Депонуюча функція печінки, про стан якої спостерігали за активністю ОКТ, змінювалася неоднозначно і мала різне спрямування. Застосування в комплексі стандартної терапії СС симвастатину не лише не сприяло нормалізації підвищених значень ОКТ, але й, навпаки, зумовило підвищення активності цього ферменту упродовж першого місяця лікування (р0,05). Така закономірність не залежала від рівня ЗХС у сироватці крові. У хворих на СС із гіперхолестеринемією активність ОКТ, складаючи на початку лікування 0,750±0,017 мкг азоту/ 0,5 мл сироватки, зросла через один місяць лікування до 0,792±0,004 мкг азоту/0,5мл сироватки, (р0,05). Аналогічна динаміка констатована в разі тривалої ліпідознижувальної терапії симвастатином у групі пацієнтів із нормальним вихідним значенням ЗХС (р>0,05).

Іншого спрямування набула активність ОКТ під впливом аторвастатину. Незважаючи на те, що через один місяць лікування констатовано лише тенденцію до зниження підвищеної активності цього ферменту, проте через три місяці лікування таке зниження було вірогідним (показник активності ОКТ до лікування склав 0,760±0,015 мкг азоту/ 0,5 мл сироватки, через один місяць лікування аторвастатином 0,730±0,005 мкг азоту/0,5 мл сироватки, (р<0,05) і через три місяці 0,702±0,004 мкг азоту/ 0,5 мл сироватки, (р<0,001). Навіть через три місяці лікування активність ОКТ залишалася вищою рівня здорових осіб (р<0,05).

Таким чином констатовано, що у хворих на СС наявні порушення білковосинтетичної, дезінтоксикаційної, депонуючої функцій печінки і енергетичного забезпечення гепатоцитів, а подальша ліпідознижувальна терапія володіє неоднозначним ефектом. З одного боку, лікування статинами покращує білковосинтетичну функцію печінки, а з іншого боку, відмічено несприятливий вплив на функціональний стан мембран гепатоцитів, який залишається стійко зміненим упродовж трьох місяців ліпідознижувальної терапії, маючи, однак, спрямованість до нормалізації. Позитивним є суттєве покращення в процесі лікування статинами енергетичного забезпечення гепатоцитів. Стосовно дезінтоксикаційної функції печінки, вплив статинів у хворих на СС з нормальним та підвищеним рівнем ЗХС є різним. Так, у групі пацієнтів із нормальним рівнем ЗХС спостерігали погіршення дезінтоксикаційної функції печінки, проте за наявності гіперхолестеринемії вплив статинів дещо покращував дезінтоксикаційну функцію печінки. Депонуюча функція печінки залежала від обраного статину, зокрема, покращення її функції спостерігали на тлі застосування аторвастатину.