Бомба для Кремля

Бомба для Кремля

(Спецназ махновській контрразведки)

Информационная війна проявляється в ярликах. В Україні - «вождь », у ворогів «ватажок », свої - «бійці спецназу », вороги — «терористи », свої - «варти правопорядку », вороги — «кати «тощо., тощо. Ці нехитрі смислові обманки є «цеглинками «будь-який пропаганди, і з успіхом застосовуються просто сьогодні, під час антитерористичних операцій на Чечні чи Афганістані. До того ж борці за волю і її душителі, — це часто одні й ті самі, лише висвітлювані різними сторонами. І справи такі лише з чеченськими бойовиками чи афганськими моджахедами. Скажімо, більшовицька печатку малювала повстанців України лише як кровожерливих вузьколобих дегенератів, боротьби з якими виправдані будь-яких заходів. Адже ці хоробрі і талановитих людей боролися в кільці трьох фронтів упродовж свого землі і свободу України. До того ж як оборонялися, а й проводили блискучі спецоперації в глибокому тилу ворога. Хто вони, терористи чи спецназ?

Добро з кулаками

Мемуары учасників махновщини говорять про неї, як «про серйозним суспільно-політичному русі, федеративної системі місцевого самоврядування. Кістяк руху — Повстанська армія мала дисциплінованою структурою, потужним ідеологічним апаратом і ефективнішим разведывательно-карательным органом — контррозвідкою, які в’яжуться з відомою сценою з х/ф «Служили два товариша », де темні селяни з махновского штабу до смерті лякаються кинокамеры.

Махновская контррозвідка, подразделялась на армійський і суто цивільна відділи. Армійська контррозвідка займалася розвідувальної і диверсійної роботою у тилу ворога. Агентура контррозвідки була в Добровольчої і Червоної арміях, у крупних села і містах противника. Вона ж вела роботу у Повстармии з виявлення денікінських і більшовицьких агентів. Інформатором контррозвідки був кожен десятий повстанець. Командував армійської контррозвідкою токар з Гуляй-Поля Л. Голік. Начальником громадянського відділу був Л. Зиньковский (Задов), рабочий-металлург із Донецька. До компетенції його відділу входили правоохоронна і каральна діяльність у махновському Вільному районі. У листопаді 1920 р., коли червоні порушили 3-тє советско-махновское угоду й намагалися оточити Повстармию, її полки спритно з оточення лише завдяки професіоналізму агентури Задова. Його розвідники нишпорили всюди: у вигляді жебраків, вдів чи сиріт, червоноармійців, догонявших свої частини, шахтёров, торгуючих вугіллям, і навіть раскаявшихся дезертирів вони перебували переважають у всіх найбільших містах і селах району бойових діянь П. Лазаренка та відстежували пересування червоних. Є підстави припускати, що, принаймні, при однієї, Маріупольській, контррозвідці була спеціальна диверсійна школа. І, швидше за все, саме її випускники організували найбільш масштабну і легендарну спецоперацію махновській контрразведки.

Кто посіє ветер

19 травня 1919 р. почалося наступ білих на Донбасі. Фронт тримали 13-та і 2-га червоні армії, причому остання полягала з 1-ї Повстанської дивізії Махна. Біла кіннота Шкуро прорвала оборону 13-й армії, і пішов у тил махновского ділянки. Махна просив допомоги. Але головнокомандувач захоплювали радянські війська Л. Троцький давно побоювався можливого союзу Махна з колишнім червоним командармом, нині бунтівливим отаманом Григорьевым. Союзу, котрий напевно міг привести більшовиків до втрати України. І він наказав залишити махновців без резервів і боєприпасів. У той самий час, за наказом Троцького ліквідацію махновщини були спрямовані запасні полки, продотряды і американські війська окремого призначення. 5 червня 1919 р. «для чистки махновщини «було створено Надзвичайний Трибунал Донбасу. За наказом частини червоною блокади нападали на махновські обози, заарештовували й зраджували трибуналу махновских командирів. Троцький вирішив розчавити беззбройних повстанців з допомогою денікінських корпусів. Однак у результаті біла армія захопила Україну і від'їздять дійшло Тулы.

Чтобы стати причиною репресій до повстанцям, Махна залишив свою дивізію на фронті, склав із себе повноваження начдива і пішов на заслужений Херсонщину, взявши з собою лише пулемётную команду Кожина і загін Щуся. А його польовий штаб виїхав на ст. Синельникове, до командарму 2-ї армії Ворошилову для здачі справ дивізії. Але туди махновці були схоплені Надзвичайним Трибуналом і звинувачені у розгромі фронту. 17 червня 1919 р. у Харкові начштабу Повстанської більшовик Озеров, анархісти: Михалёв-Павленко, Бурдыга, Олейников, Коробко так і ліві есери: Костін, Полунін, Добролюбов були расстреляны.

В умовах на ст. Великий Токмак Махна зустрівся зі своїми старої соратницею М. Никифоровой, колишнім командиром «Вільної бойової дружини », нині сформувала спецзагін з 60 про «анархо-чернорабочих ». Загін мав розділитися на 3 групи. Перша — 20 бойовиків на чолі з Никифоровой йшла через Крим на Ростов-на-Дону для вибуху ставки Денікіна. Друга — 15 бойовиків Черняка і Громова вирушала у Сибір для вибуху ставки Колчака. І третій — 25 бойовиків Ковалевича і Соболєва виїжджала до Харкова для звільнення махновского штабу (тоді не розстріляного) й організації вибуху Надзвичайного Трибуналу. Спецзагін формувався з контррозвідників і бійців анархістських загонів Чередняка і Шуби — збройних формувань секретаріату конфедерації «Набат ». Треба відзначити, що начштабу Повстармии У. Білаш всіляко заперечували своєї слабкості і Махна причетність до створення спецотряда Никифоровой. Білаш навіть згадує, що «Вона (Никифорова — В.А.) настійно просила грошей справа підпілля, але Махна їй відмовляв, вони майже пострелялись, а під кінець Махна видав групі на руки 250 тис. рублів ». Проте Білаш писав свої спогади у роки в в Радянській Росії. Тому й нині відхрещувався від деверсионно-террористической організації у тилу червоних. Але, погодьтеся, важко було повірити, що ми найкращі оперативники контррозвідки, знали агентурну мережу Задова, відпустили «за власним бажанням », на власну войну.

Группу Никифоровой спіткала невдача. Дорогою до Ростова він і її чоловік, польський анархіст У. Бжостек були впізнано у Сімферополі і повішані. Її група пішла в Кавказ, де продовжила партизанську боротьбу з русі «зелених ». Точнісінько невідома доля Сибірській групи Черняка-Громова. На початку грудня 1919 р. в Шиткинском партизанському районі група анархістів на чолі із певним Громовим намагалася скинути більшовицьке керівництво військово-революційним штабом. По вироку ревтрибуналу верхівка змови розстріляли. Але був чи сибірський Громов тим самим анархо-чернорабочим — невідомо. На 1930 р. живими (в еміграції) залишався лише з членів спецотряда Никифоровой — колишній перукар з Гродно, колишнього начальника Бердянській контррозвідки М. Черняк.

Тот пожне бурю

В кінці липня 1919 р. група Ковалевича-Соболева прибула до Харкова. Дізнавшись про розстріл махновского штабу, група ухвалила перенести бойові дії Центральну Росію. У Харкові Ковалевич посилив групу досвідченими анархістами, зокрема майбутнім зрадником М. Тяминым. Адже серед розстріляних були й ліві есери, Ковалевич у Москві без праці зв’язався зі своїми ЦК. Найбільш тісний контакт було налагоджено з підпільної групою Д. Черепанова, — старого друга Ковалевича й з активних учасників лівоесерівського заколоту у липні 1918 р. Махновці так і ліві есери створили «Всеросійський повстанський комітет революційних партизанів — анархістів підпілля », мав свої центри у Петрограді, Иваново-Вознесенске, Тулі, Брянську, Самарі, на Уралі і в Україні. Штаб комітету перебував у Москві. Крім Ковалевича і Соболєва туди прибутку махновські контррозвідники А. Барановський, Я. Глазгон, М. Гречанник, Х. Цинципер. Безумовно, це була дуже сильна професійне угруповання. За словами тієї самої Белаша, саме Соболєва, Гречанника, Глазгона і Ковалевича, які з Москви у травні 1919 р. Махна відразу ж потрапляє послав у Маріуполь «посилення штабу контррозвідки ». Про Ковалевиче відомо, що він колишній службовець Московско-Курской залізниці. До розгрому Чорної гвардії в 1918 р. у Москві він входив до Московської федерації анархістських груп (МФАГ), потім фігурував як учасник нальоту на «Центротекстиль » .

Никифоровой і Бжостеком були передані групі Ковалевича — Соболєва усі старі зв’язку й явки. У самій Москві до організації анархістів підпілля приєдналися колишній секретар МФАГ Л. Чорний, члени «Союзу анархістської молоді «та дванадцяти латишів з анархістських загонів «Лесма «і «Аусма ». Контррозвідники розробили жорстку структуру підпілля. На чолі стояла центральна конспіративна «сімка », кожен із членів якої вербував нову «семёрку ». Склад цієї групи знав лише вона сама, а всі члени цієї «сімки «знав лише свого командира тощо. Бойова команда Соболєва займалася здобиччю засобів і зброї, проведенням терактів і ліквідацією більшовицьких лідерів. Бойовики поруч зухвалих «фінансових операцій «- налёты їх на відділення Народного банку Москві, Иваново-Вознесенске і Тулі - видобули кілька сотень мільйонів карбованців. Після цього латиші поїхали з часткою грошей у Латвію до створення там центру анархістів підпілля. Ковалевичем була і знято ціла мережу конспіративних квартир, придбано по-ліграфічне обладнання, налагоджене виготовлення фальшивих печаток і розповсюдження документів. Літературна група Ковалевича вела інформаційну війну на теренах червоних, — випускала листівки і газету «Анархія ». Друкарня на чолі з Цинципером друкувала підривну літературу. При організації діяла лабораторія з виготовлення бомб під початком У. Азарова (Азова). Плани організації йшли настільки далеко, що серйозно розроблялася операція з вибуху Кремля з усім Радянським урядом. Проте спочатку було вирішено зламати агітаційну машину більшовиків.

Центром більшовицької пропаганда був Московський комітет РКП (б). Ступінь важливості його роботи показують такі цифри: лише 4 місяці, із серпня до листопада 1919 р. МК провів 360 мітингів, 50 лекцій, 35 конференцій. Особлива увага приділялася ідеологічної обробці частин Червоної Армії. На мітингах МК у військах проходили обробку до 160 тис. солдатів щомісяця. А постійні партійні мобілізації проведені МК давали комісарів для червоних полків. На 25 вересня у МК РКП (б) не було призначене засідання відповідальних партпрацівників: редакторів газет, представників від всіх московських райкомів, провідних агітаторів. На засіданні агітатори і газетярі мали отримати щось від керівників партії інформацію на свої виступів про розкриття білогвардійських змов. У залі Московського комітету в Леонтьевском провулку зібралося до 150 людина. Зобов’язані були може бути Бухарин, Каменєв, Коллонтай, Ярославський, очікувалося присутність Ленина.

Поэтому свою операцію анархісти підпілля розробили до дрібниць. Оскільки МК був у, конфіскованому більшовиками, приміщенні ЦК лівих есерів, Черепанов намалював детальний план будинку. Азаров виготовив з нітрогліцерину і динаміту 24-килограммовую пекельну машину, замаскувавши її під капелюшну коробку. Близько 21 години з саду у вікно актової зали МК Соболєв кинув бомбу. Потужність вибуху була така, що дах і задня частина особняка обвалилися до садка. Загинуло 11 партпрацівників, зокрема секретар МК У. Загорський, 55 поранених, серед яких Бухарин і Ярославський. Ленін затримався в Моссовете.

Погибаю, але не сдаюсь

Большевики вжахнулися і люті. Денікінці стояли під Тулою, і поранений Ярославський кричав у тому, що вороги кинули бомбу «щоб підірвати мозок в Радянській Росії, аби вбити Леніна ». Перші підозри впали на білих. По приводимому З. Мельгуновым свідоцтву коменданта Московської ЧК (МЧК) Захарова, просто з місця вибуху до нього приїхав блідий Дзержинський і наказав помстившись за теракт страчувати заручників у складі дворян і буржуазії переважають у всіх тюрмах і таборах Москви. Наказ був отменён наступного дня, але за ніч розстріляли тис. чоловік. Комітет Оборони р. Москви й МЧК зробили безпрецедентні заходи для безпеки. МК РКП (б) ухвалив «всім районним комітетам зв’язатися з усіма будинками, комунами, осередками виспівати всіх наказів МК РКП (б) і Комітету Оборони за викликом товаришів для масових операцій ЧК… ». Разом про те, похорон жертв теракту були перетворилися на потужну пропагандистську компанію, ціле траурне уявлення. У Будинку Спілок виставили 9 цинкових трун, повз яких, виключно за рознарядкою, проходили робочі колективи, колони районів і військових частин. Жалобна музика і прапори. Відповідні транспаранти типу «Ваша мученицька смерть — заклик до розправі з контрреволюціонерами! ». Похоронна процесія розтяглася від Будинку Спілок до Червоній площі. Її очолювали члени ВЦВК, Раднаркому, ЦК РКП (б), Мосради. Труни були урочисто поховані у Кремлівської стіни. Полум’яні промови вимовили Троцький, Каменєв, Зинов'єв, Калинин.

Уже наступного дня після вибуху МК до рук чекістів потрапила листівка «Сповіщення », через яку теракт оголошувався помстою повстанців за розстрілів Харкові махновского штабу, а відповідальність брала він невідома «Організація анархістів підпілля «Рівність і волю ». Листівка повідомляла, що завданням підпілля є «організація динамітної боротьби з режимом Раднаркому і надзвичайки і організація масового руху ». З іншого боку, поїздом на Брянськ 2 жовтня було ув’язнено кур'єр «Сполоху «З. Каплун. З листа в її присутності який перебуває зрозуміли, що у організацію анархістів підпілля належать факти й відомі московські анархісти, останнім часом що зниклі не врахували. Почався їх розшук. Так ЧК були схоплений М. Тямин, що у надії життя стали здавати явки. Але, лише наприкінці жовтня, у засідку колишній квартирі Никифоровой потрапив й був убитий в перестрілці До. Ковалевич. 3 листопада в інший явку чекістами знайшли арсенал, адреси — й документація підпілля. У результаті, протягом 2−3 дня знайшли більшість членів організації, як анархістів, а й боевиков-эсеров. Практично хто б здавався без бою. Багато під час арешту кінчали з собою. Під час одній з таких операцій 4 листопада 1919 р. загинув П. Соболєв. Було встановлено легальні друкарні, де анархісти друкували свої відозви. Проте нелегальну друкарню і, — Лабораторію бомб знайти вдавалося.

Лишь 6 листопада чекісти дізналися, що анархістами була орендована дача в підмосковному селищі Красково. Як вона потім виявилося, це була знаменита Лабораторія бомб Азарова. На її ліквідацію послали загін за 30 я людина. Лабораторію обороняли 6 останніх членів Московської організації: Глазгон, Азаров, М. Тхорів, З. Кульгавий, Міна і Т. Дедикова. 2,5 години вони відстрілювалися і кидали бомби. Потім, усвідомивши безвихідність становища, анархісти підпілля у вигляді пекельної машини, підірвали себе. Сила вибуху була такий, що величезна дача повністю злетіла в повітря. І потім ще чотирьох години на руїнах рвалися боєприпаси. На згарищі слідчі виявили обгорілі трупи, залишки підпільної друкарні і лабораторії бомб, і навіть 2 пекельних машини, — бідони з пироксилином. На селищі Одинцово знайшли склад динаміту, очевидно для вибуху Кремля.

Однако з загибеллю махновских контррозвідників боротьба анархістів підпілля не закінчилася. Харків, Київ, Одесу, Катеринослав продовжували стрясати «екси ». За словами чекістів, осколки всеросійській організації анархістів підпілля перетворилися на зграї налётчиков. Але то була лише більшовицька пропаганда. За словами Мельгунова, «розправі надавали неполітичний характер », що підтверджує телеграма до голови Українського Раднаркому Х. Раковскому: «1) Взяти на облік всіх анархістів в Україні, особливо у махновському районі; 2) Вести посилену стеження за анархістами і приготувати матеріал по можливості кримінального характеру, яким можна було притягти до відповідальності. Матеріал і розпорядження тримати у секреті… » .

Для боротьби з «анархо-бандитами «було створено «Особлива ударна група ЧК по боротьби з кримінальним і політичною бандитизмом «на чолі з Ф. Мартиновим, учасником штурму дачі в Красково. За словами друга Махна і начальника секції друку махновского Культпросвіти П. Аршинова, група вербовалась з осуждённых налётчиков і боевиков-анархистов, стали агентами ЧК за скасування розстрілу. Знаючи анархістське підпіллі з часів деникинщины, вони розпочали його знищення. Наприкінці 1919 р. ними був розгромлено Самарський філія анархістів підпілля. У тому 1920 р. група Мартинова що з Харківської губЧК розгромила місцевий анархістський центр, заарештувала і розстріляла члена Московської організації анархістів підпілля з латиського загону «Лесма «До. Капостина. Потім Особлива ударна перебралася до Одеси, для ліквідації анархістського підпілля на чолі з… начальником міської міліції Шахворестовым. У червні 1920 р. в Катеринославі Мартинов розробив план вбивства Махна. Але, завербований їм контррозвідник Ф. Глущенка було схоплено оперативниками Задова. І, мабуть, саме контррозвідка Задова постаралася, щоб спецвагон № 2646 з Особливою ударної був «випадково «отцеплен від поїзда на ст. Зелена у центрі махновского району. Чекістам лише дивом пощастило врятуватися.

Последнюю групу анархістів підпілля зібрав Л. Чорного влітку 1921 р. які залишилися волі членів старої команди У. Пивоварова, Ю. Перельмана, І. Шапіро. Вони почали відновлювати всеросійську мережу організацій. Але виявилося, що відтворення організації було провокацією ВЧК з виявлення та ліквідації нелегальних анархістів. Засланий у тому середу чекіст Штейнер ініціював створення підпільного центру і печатку фальшивих грошей. 16 серпня 1921 р. під час нальоту на касу Військово-інженерного управління група потрапила до засідку. Поранений підпільник Т. Силантьєв, було схоплено. За результатами його «допиту «заарештували і розстріляні останні анархісти підпілля Чорний, Потєхін, Барон.

Навязанное державою думку продовжує вважати, що загибель мільйонів безвинних солдатів є «священним боргом », а ліквідація верхівки злочинного режиму — «кривавим терором ». Тому немає й залишається історія не інакше як «терористами «група махновского спецназу «Рівність і воля ». Але хіба що їх називали, мушу визнати, що анархісти підпілля — майже єдиний випадок, коли наших земляків мали реальний шанс змінити історію Росії, України, та ще всієї планети Земля.

Список литературы

Вячеслав Азаров. Бомба для Кремля.