Партизанская і підпільна боротьба проти окупантів

Партизанская і підпільна боротьба проти оккупантов Первые удари війни прийняли він прикордонники й регулярні частини Червоною Армією. Партизанське і подпольно-патриотическое рух, як прийнято вважати, відігравало допоміжну роль стосовно бойових дій на фронті. Разом про те за своїм характером, політичним та військовим результатам вона мала дуже помітне стратегічне значення і став однією з важливих умов розгрому захватчиков.

На ділянці Південно-Західного і Південного фронтів, у межах області лівому березі Сіверського Дінця діяли десятки партизанських загонів і підпільних груп, були тисячі партизанів і підпільників, які скоїли бойові, розвідувальні і диверсійні завдання. Боротьбу з окупантами вели Ямський партизанський загін, Селидовский загін Н. Г. Пасечного, партизанські загони «Кармелюк» і «Гайда». Активні бойові дії вели Слов’янський партизанський загін під керівництвом М. И. Карнаухова, Артемівський, очолюваний І.Г. Чапліним, партизани Червоноармійського району, загін Єнакіївського району й другие.

По далеко ще не повним даним, під час окупації вони зробили більш 600 бойових операцій, знищили 10 тисяч солдатів та офіцерів гітлерівської армії, підірвали 18 залізничних ешелонів. 642 подпольщика-партизана області нагороджувалися орденами і медалями.

На території Вінницької області було створено 180 партизанських загонів і груп, до складу яких входило більш 4,2 тисяч жителів, діяв обласної підпільний комітет КП (б)У, 12 міськкомів і райкомів партії, 21 первинна парторганізація, 34 організації та групи комуністичного підпілля, 3 райкому комсомолу, 15 первинних комсомольських і жодна піонерська організації.

Создание партизанських отрядов.

На Донеччині партизанське і подпольно-патриотическое рух заявив про собі відразу після вторгнення окупантів завезеними на територію Донбасса.

ЦК партії і Радянський уряд закликали совєтського люду організовувати в зайнятих ворогом районах бойові загони і диверсійні групи. Їх завдання полягало у цьому, щоб у захопленої території створювати нестерпні умови для окупантів та їх поплічників, знищувати гітлерівців, зривати плани і заходи фашистов.

Городские і районні комітети — і органи НКВС провели значну працювати над створенням партійного підпілля, партизанських загонів, антифашистських патріотичних груп для боротьби у ворога. Через війну напередодні відступу Червоної Армії Сталінської області, була створена наявність розгалуженої мережі подполья.

Учитывая місцеві умови, і відсутність великих лісових масивів, створювалися, зазвичай, нечисленні партизанські загони і групи. На жаль, в усіх сформовані партизанські загони і підпільні групи активно діяли на окупованій противником території у цьому вбачаємо кілька причин. Наприклад, одне з них: изъявившим бажання комуністам й комсомольцям залишитися у тилу ворога до виконання спецзавдань змінювали прізвища, імена і по батькові. Природно, під нові імена їм видавали особисті документи — паспорти, червоноармійські книжки, профспілкові квитки. Документи ці, зазвичай, тільки з під друкарської машини, що відразу ж потрапляє насторожувало перевіряючих. При перевірці німецькими владою власники цих документів негайно арештовувалися і розстрілювалися без суду й слідства. У цьому, що залишені для спецзавдання, карателі майже помилялися. Якщо ж і - попався хто безневинний, то окупантів це зовсім не волновало.

Если слідувати хронології, то починаючи з липня 1941 року, владні структури області стали набувати практичного досвіду у формуванні поки що тільки партизанський загонів. Був укомплектований партизанський загін з видів комсомольців.

Боевой шлях цього загону заслуговує на увагу. Цьому формуванню судилося внести природні зміни у саму тактику ведення рейдової партизанської війни. Наші земляки вперше у ході Другої світової війни у невигідному у стратегічному й політичному плані умовах з боями, не лише здійснили піший 700-километровый шлях, але й мінімальними втратами досягли Брянських лесов.

Народные мстители.

Утром 25 липня 1941 року майбутні партизани запланували на Сталіно у залі Будинку Рад. Вони заприсяглися, що у майбутніх боях з фашистами не посоромлять честі і слави Донбасу, боротимуться ворогами до останньої краплі крові й Демшевського не дозволяє йому безкарно господарювати на землі. Того ж день ешелон пішов у Київ. У Києві партизани пройшли прискорену вишкіл: навчалися стріляти, пересуватися по-пластунськи, кидати гранати, заміновувати мости, дороги, пізнавали інші військові премудрости.

Перед закиданням в тил противника загін розбили втричі самостійні групи, отримали найменування 1-ї, 2-ї і 3-й Сталінські партизанські загони.

Первое розвідку боєм наших земляків отримали під Києвом, в районі села Козинцы. Тут, діючи разом із частинами Червоною Армією, вони розгромили фашистський авіадесант.

На наступного дня загін у складі переправився через річку Тетерів у села Макалевичи Житомирській обл. і опинився у тилу ворожих військ. У цьому селі разом із армійської розвідкою він знищив штаб великого військового сполуки німців. Наприкінці серпня німецькі партизани вели в бій із підрозділом СС і саперним батальйоном гітлерівців. Тут противник втратив 40 солдатів та офицеров.

От біженців партизани дізналися, що 19 вересня нашими військами залишено Київ. Загін був у глибокому тилу ворога. Зв’язок із Великий землею прервалась.

Наступала глибока осінь. Ліси почали оголюватися, стоянка партизанського табору проглядалася з землі і з повітря. Підходящого місця для організації партизанського табору знайти вдалося. Спільно вирішили — організовано просуватися тилами супротивника у Брянські леса.

Рейд почався 26 жовтня скінчилася 25 грудня 1941 року. За цей час партизани форсували вісім великих водних перепон і з боями пройшли Житомирську, Київську, Чернігівську, Сумську області Украины.

На брянської землі наших земляків зустріли як братьев.

Донецкие месники проводили диверсійну, розвідувальну і массово-политическую роботу. Регулярно поширювалися серед населення листівки і відозви. Керівництво загону організувало близько 10 диверсійних груп, які «осідлали» залізничні і шосейні магістралі.

Под укіс відпустили десятки ворожих ешелонів з бойової технікою, боєприпасами, спорядженням і гітлерівськими вояками, державшими шлях на Східний фронт. Попри посилену захист німцями транспортних комунікацій, наші підривники виявляли справжні дива винахідливості, закладаючи вибухівку в несподіваних местах.

Оккупированный Донбас.

В окупованому Донбасі фашисти встановили найжорстокіший терор. Смерть і руйнувань були складовою розробленого гітлерівцями плану з знищити СРСР. Прифронтові міст і сіл області віддані напризволяще військових влади. Рови і канави було неможливо вмістити всіх жертв, і фашисти перетворили шурфи низки шахт Донбасу в могильники для непокорившихся ворогу наших земляків. Однією з найбільш страшних місць страти в Сталіно став стовбур шахти 4−4-бис «Калиновка».

Сейчас цьому місці споруджено меморіальний комплекс, напис у якому говорить: «Тут під час окупації міста Донецька 1941;1943 рр. фашистськими катами в шурфах шахти 4−4-бис знищено більше 17-ти тисяч радянських граждан».

Подполью Донбасу довелося долати ряд труднощів, викликаних особливостями бойових дій на цьому регионе.

Тяжесть окупаційного режиму погіршувалася що й рухливістю фронту, протянувшегося від Слов’янська до Азовського моря.

Осенью й узимку 1941 року у прифронтовій смузі регіону що з частинами Червоною Армією розгорнули бойові дії 34 партизанських загону і групи. Вони налічувалося 2986 человек.

Н.И. Погорелова.

О Ніні Іванівні Погорєловій — одній з дванадцяти дівчат Слов’янського загону — хочеться сказати окремо. Народилася 1923 року у Горлівці у ній робочого. Після смерті батьків Ніна виховувалася в Горлівському дитячому будинку до 1939 года.

В травні 1941 року Ніна приїхала до р. Слов’янськ і влаштувалася ученицею апаратника толевого заводу. У жовтні 1941 року разом із трудящими підприємства брала участь у будівництві оборонних споруду на Красноармійськом районі. Після прориву німцями оборони частин Червоною Армією Ніно Іванівно виявилася знову у Слов’янську і Добровільно вступив у партизанський загін під керівництвом М. И. Карнаухова. Чоловікам на фронті важко, але жінці важко подвійно. Тим більше що тилу ворога. Проте Ніна не зламалася. У бою у неї завжди у перших лавах, перша піднімалася до атаки, а під час відступу вогнем прикривала своїх друзів.

20 квітня 1945 року Ніні вручили орден Червоної Звезды.

А 7 червня 1942 року їй, як однією з найкращих партизанок України, ЦК комсомолу республіки доручив виступати другою антифашистському мітингу на Москве.

После розформування загону М. И. Карнаухова Ніна Погорєлова в складі партизанської групи під керівництвом Горьнюкова у липні 1943 року літаком була перекинена в Карловский район Полтавської області, де проводила диверсійну, агітаційну і розвідувальну роботу. Після звільнення частинами Червоною Армією Полтавської області Ніна Погорєлова повернулась у своє Слов’янськ і працювала заступником начальника міської пожежної команди. Потім закінчила педагогічний інститут звертаються і вчителювала в Горловке.

Заключение

.

Это лише невелика дещиця подвигів, скоєних партизанами і підпільниками на донецької землі та її межами у роки Вітчизняної війни. По далеко неповним даним, під час ворожої окупації лише партизанами області проведено проти фашистів близько 600 бойових операцій, знищено понад 10 тисяч гітлерівців, розгромлено 23 гарнізону противників.

За ці подвиги 642 підпільника і партизана краю нагороджені орденами і медалями.

Наш борг постійно турбуватися про людей, які у глибокому тилу ворога своєї кров’ю та власним життям відстояли нашу свободу. Піклуватися і доглядати за пам’ятниками й могилами загиблих воїнів, партизанів і підпільників. На прикладах їх мужності виховувати патріотизм покоління суверенної Украины.

Список литературы

Р. Д. Лях, В.М. Микільський, В. Д. Нестерцов. «Історія рідного краю», 1999 год.

В.А. Шевченка. «Народні мстители».

А.З. Дидова, І.І. Кваша. «Книжка пам’яті України. Донецька область», 1999 год.