Правление Бориса Годунова. 
Початок часів Смути

Правління Бориса Годунова. Початок часів Смути.

К кінцю царювання Івана Грозного країна опинилася виснажена вкрай опричным терором і невдалої Лівонської війною. До того ж випаровувалася давня династія Рюриковичів. Свого батьками старшого сина Івана Грозний убив в припадку гніву; молодший син Дмитро ще вийшов із дитячого віку; середній, Федір, був болючим, несповна розуму людиною. Саме він у 1584 р. після смерті батька зійшов російською престол. Реальним ж правителем держави за нього став розумна і спритний боярин Бориса Годунова. У 1591 р. трагічно загинув Дмитро, засланий Годуновым м. Углич (за чутками, був зарізаний за його наказом). Т.а., після смерті Федора Годунов виявився єдиним реальним претендентом на престол, і в 1598 р. Земський собор обрав того щасливця царем. Борис вів обережну, продуману політику. Усередині країни, він всіляко підтримував помісне дворянство. Ще кінці правління Івана Грозного 1581 — 1582 рр. з’являються «заповідними », тобто. у роки тимчасово заборонявся перехід селян. У 1597 г. уряд Годунова оприлюднило указ про «визначених летах «— п’ятирічний термін розшуку швидких селян, і навіть указ, яким люди, хто у боргову кабалу (кабальні холопи) і служили по вільному найму (добровільні холопи), прикріплювалися до свого господаря до її смерті. Ці заходи, забезпечили феодалів робочої силою, сприяли економічної стабільності, але зробили обстановку в країні взрывоопасной.

Во зовнішню політику Борис уникав авантюр, прагнучи підтримувати світ образу і згоду з сусідами Русі. У 1589 р. він заснував патріаршество у російській церкви, зробивши її цим незалежної від константинопольських патріархів. Щодо спокійний перебіг подій був перерваний неврожаями і страшним голодом в 1601 — 1603 рр. Доведене до розпачу населення в усіх власних бідах звинувачувало нового царя. З 1603 р. по Русі стали поширюватися уперті чутки про чудовому порятунок царевича Дмитра — законного спадкоємця російського престола.

В 1603 р. в Речі Посполитої з’являється Лжедмитрий — побіжний чернець Чудова монастиря Григорій Отрєп'єв. Він здобув потужну підтримку ворогів Русі — римського тата, короля Речі Посполитої Сигізмунда III, польсько-литовських магнатів і шляхти. Коли 1604 р. Лжедмитрий на чолі невеликого загону перейшов кордон в південному заході Русі, його підтримала і російське населення, тим більше у тому регіоні скапливалось безліч швидких селян холопів. У 1605 г. помер Борис. Його шістнадцятирічний син Федір не зміг організувати опору самозванцю. Війська переходили набік Лжедмитрія, бояри, ненавиділи Годуновых, надавали йому підтримку. У червні у Москві стався переворот, самозванець зайняв столицу.

Став царем, Лжедмитрий мав розрахуватися з тими, хто надавав йому підтримку. У той час селянство чекало від нового царя ослаблення кріпацтва; дворянство — його посилення; бояри ж прагнули управляти Дмитром, як маріонеткою. Задовольнити всіх Лжедмитрий, природно, було. 17 травня 1606 р. у Москві почалися хвилювання, якими зуміли скористатися бояри. Знищивши Лжедмитрія, вони посадили на престол свого царя — Василя Шуйського, який зобов’язувався без суду на бояр опали не накладати і пологових вотчин не отбирать.

Борьба різних верств населення проти боярського царя розпочалася вже в 1606 р. Її очолив Іван Болотников, колишній боярський побіжний хлоп, який володів талантами вождя і полководця. Військо Болотникова полягала переважно з селян, холопів, посадских людей, козаків. Із наближенням до Москви до нього вливалися і дворяни, незадоволені боярством. Проте невдовзі з’ясувалося, що міжцивілізаційні суперчності між крепостниками-дворянами і антикрепостнически налаштованими народними масами куди більше. Напередодні вирішального бою під Москвою на грудні 1606 р. значної частини дворян на чолі з рязанським воєводою Прокопієм Ляпуновым перейшла набік Шуйського, що дало царю перемогу. Військо Болотникова відступило до Тулі, було там осаждено й у червні 1607 р. капітулював. Болотников і частина повстанців було замуровано казнены.

Однако Смута тривала. У 1607 р. на південно-західній околиці Русі з’явився новий Лжедмитрий. Попри повну свою незначність, цей самозванець, колишній іграшкою до рук польської шляхти, отримав на Русі значну підтримку населення, незадоволеного Шуйським. У 1608 р. Лжедмитрий II підійшов до Москви і став табором в Тушино (тому й прізвисько «Тушинский злодій »). Почалося протистояння боярського царя і самозванця, дестабилизировавшее господарство і політичний устрій Руси.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.