Подготовка сил до Англо-Бурской війні та світова спільнота

Подготовка сил до Англо-Бурской війні та світова общественность Англия стала готуватися до мобілізації сухопутних сил два з половиною роки на початок війни. У травні 1897 р. мобілізаційний комітет приступив до обговорення питання про конкретні строки мобілізації і до розробки його проведення. У початку 1899 р. англійські військ у Африці були нечисленні. Після провалу Блумфонтейнской конференції англійське уряд надіслало до Південну Африку нові військові з'єднання. Бажаючи приховати від англійського народу підготовку до війни, Д. Чемберлен намагався виправдати відправку військ заявою у тому, що Англії треба бути готової «до будь-якої випадковості» і задовольнити прохання натальской колоніальної адміністрації про посилення оборони Наталю. На 1 жовтня 1899 р. загальна кількість англійських військ у Африці було приблизно 24 тис. людина, що становило близько половини від кількості бурських військ. А в протягом перших десяти місяців війни з Англії й її середземноморських володінь сюди було відправлено близько 100 тис. солдатів регулярного війська. А до лютого 1900 р. бегемотів у Південній Африці перебувало вже близько 180 тисяч. Під час війни в Південну Африку були спрямовані військові частини з Індії, Австралії, Нової Зеландии, Канади. Наприкінці 1899 р. в Англії також почалася вербування волонтерів. Наприкінці війни було завербовано 270 тис. волонтерів, у тому числі 19 856 чоловік були відправлені в діючу армію. Бойові якості волонтерів були низькими, чимало їх погано володіли оружием.

В початку війни чисельність бурських загонів становила 45 тис. — 60 тис. людина. Бури або не мали постійної армії. Їх війська (командо) сформувалися лише після оголошення про мобілізації. Військовозобов'язаним вважався кожен бур віком від 16 до 60 років. Усі військовозобов'язані мали з’явитися зі своїм зброєю, невеликим кількістю боєприпасів, верхової конем і восьмидневным запасом продовольства. У бурських військах майже немає чинів; по вересень 1900 р. вони були виборними. Група бійців чисельністю від 30 до 100 людина вибирала фельдкорнета; фельдкорнеты дистрикту вибирали комманданта; комманданты 3 або більш дистриктів вибирали генерала. На чолі військ стояв коммандант-генерал, який обирається п’ять років бурскими бійцями і офіцерами. Бурські бійці звичайно проходили спеціального навчання. Будучи скотарями і мисливцями, вони були прекрасними наїзниками і стрілками. Проте зусилля експансії англійських колонізаторів в Південно-Африканську Республіку і вторгнення її територію в 1895 р. збройного загону Джемсона спонукали бурів залучити американських німецьких військових спеціалістів навчання бурських командирів й у роботи як інструкторів в бурської військової школі в Преторії. Іноземні добровольчі загони, у кількості 13, створені вже під час самої війни не надали серйозної підтримки бурам. На останньому етапі англо-бурської війни бурами було створено партизанські загони, максимальну кількість брали участь у партизанської війні бурів становила 20 тис. людина. У бурських військах було ні інтендантської, ні медичної служби. На початку війни у розпорядженні трансваальского уряду були лише дві лікарки. Під час війни коштом уряду ПАР було створено лише 7 госпіталів. Майже вся лікарська допомогу бурам було організовано Товариством Червоного Хреста ПАР і країн Європи.

Качество бойової техніки, якої мали англійські і бурські війська, було приблизно рівноцінним — вони мали магазинні гвинтівки, станкові кулемети системи «Максим», скорострільні гармати польовий артилерії, важкі артилерійські гармати, бездимний порох. У цьому британці використовували кулі дум-дум, заборонені С.-Петербугской конвенцією, і навіть розривні кулі. Антигуманних спосіб ведення великої війни Англією була «політика спустошення», яка полягала у масовому спалення й конфіскації британськими військами, військовими владою належали сражавшимся бурам ферм чи іншого майна. Ця програма була те що, щоб зробити подальше опір бурів неможливим. Так само негуманним дією було визнано створення в 1900 р. англійським командуванням бегемотів у Південній Африці концентраційних таборів тоді, дітей, старих — членів сімей які борються бурів. Створюючи табору, англійське командування хотіло запобігти надання мирним бурским населенням допомоги партизанам, і навіть використовувати ув’язнених у ролі заручників. До квітня 1901 р. такі табору вже були у 11 містах, до кінця 1901 р. у тих таборах перебувало близько 150 тис. людина, причому співвідношення бурів і африканців, у яких що є, було приблизно однаковим. Умови проживання, у таборах були страшенними: табору украй перенаселені, бракувало води та їжі, був елементарних санітарних зручностей, необхідної одягу та медичної допомоги. В’язням заборонялося залишати територію табору, навіщо окремі були обгороджені колючої проволокой.

В цілому втрати у результаті цієї війни склали: у британців — 5 774 убитих і 22 829 поранених, у бурів — 4 тис. убитих і майже 40 тис. пленных.

Европейские країни залишилися осторонь посталої війни. Робітники та ліберальні партії в усіх країнах засуджували англійську колоніальну експансію бегемотів у Південній Африці. Добровольчі бригади і волонтери прибували в обидва воюючих табору, тоді як офіційна влада виводили свій політику. Англія купила невтручання Німеччині цю війну, згодою для будівництва Багдадської залізниці Німеччиною. Франція, усвідомлюючи власну неготовність вести війну із сильним і давнім противником Англією, не втручалася, відразу лежали й інтереси французьких промисловців. Англія й Франція створили у разі вторгнення Німеччиною свій блок, у зв’язку з, із чим швидко зважився клубок колоніальних питань між двома країнами. Проте офіційно нейтралітет Францією оголошено ні, що дозволяло переглянути своє ставлення на поточний питання, якщо буде. Однак це пішло б, а навпаки Франція поступово зближалась з Англією усе ближче і стають ближчими. З Португалією у Англії були інші відносини. На той час колись велика колоніальна держава лежить у занепаді. І за її ще що залишилася колонією на Африканському континенті Мозамбік, граничащий з республіками бурів, англійці виробляли швидкі перекидання військових зусиль і підвезення продовольства, спорядження, боєприпасів. У Росії її панівні класи або не мали економічних інтересів на самих Півдні Африки, не мали та тіла колоній, проте страх ще більшого посилення Англії спонукали боятися її посилення на Близькому і Середньому Сході, де інтереси же Росії та Англії зіштовхувалися. З іншого боку, подібно Франції Росія всередині досить сильніші причини не втручання у війну (соціальні й економічні), і навіть Росія перебувала одразу на порозі буржуазно-демократичної революції, що теж дозволяло втручатися у ситуацію. Росія обмежилася, неофіційно, посилкою добровольців. Серед яких були А. И. Гучков майбутній керівник партії октябристів, В. Н. Семенов архітектор Москви, Н.Г. Багратион-Мухранский нащадок відомого грузинського княжого вдома, Е. Я. Максимов підполковник запасу і многие-многие інші. Голландія також, боючись ускладнень у відносинах з Англією, не справила сприяння борцям бурам, нащадкам тієї ж нації, але які у Африці. Невтручання США купили Англією, за поступку у питанні будівництва, використання коштів і контролю Панамського каналу, в межах в між Аляской і Канада на користь Аляски. З іншого боку поставки США перевищив на англійський ринок товарів значно зросли, і навіть поставки боєприпасів в англійську російську армію Африці.

Таким чином, більшість країн офіційно не надавали допомоги жодній із сторін, а неофіційно брали участь у війні все. Переможцем від цього вийшли лише США, чий обсяг постачань до Європи збільшився, у зв’язку з «зайнятістю» Англии.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.