Февральская революція 1917 года

Февральская революція 1917 году.

Предпосылки революції. К 1917 року у Росії були вирішені завдання капіталістичної модернізації. У дивовижній країні існували надзвичайно обмежені умови для розвитку капіталізму сільському господарстві і промисловості. У селі як і пануючими залишалися раннекапиталистические напівфеодальні виробничі відносини. Самодержавство залишалося перешкодою по дорозі серйозних перетворень державного та громадського ладу. Зачатки російського парламентаризму характеризувалися надміру низькою ефективністю, зберігалася незрілість політичного руху, партій та громадських організацій. Привілейованим станом залишалося дворянство. Буржуазія, зокрема фінансова і монополістична, вони мали повноти політичних правий і мало допускалася царатом до брати участь у управлінні державою. Революція спричинило також невирішеністю соціально-економічні проблеми, пов’язаних безпосередньо з першого світової війною. Хоча загальної кризи країни цього не сталося (промислове виробництво збільшувалася, сільському господарстві забезпечувало місто та армію всім необхідними), проте руйнація залізничного транспорту загострило проблему забезпечення міст сировиною, фронту — зброєю і боєприпасами. Через війну господарські труднощі й поразки на фронті сприяли поглибленню кризи влади. Війна, економічні проблеми освіти й політичну кризу ще більше посилили соціальне невдоволення низів.

Ход революції. Революция почалося з потужного підйому страйкового руху на Петрограді. Масова страйк Путиловського заводу і наступну локаут різко загострив становище у столиці. 23 лютого (8 березня новому стилю) робітниці Петрограда вийшли на демонстрацію з вимогами хліба і низки припинення війни. 24 лютого 1917 р. у Києві страйкувало 214 тис. людина. 25 лютого економічні страйки переросли у загальну політичний страйк, що охопила 305 тис. людина. 26 лютого почався перехід військ набік революції (70 тис. солдатів запасних батальйонів і резервних полків). Через війну загальна політична страйк перетворилися на стихійне збройне повстання. До 1 березня весь петроградський гарнізон (майже 250 тис. людина) виявився за повсталих, які захопили вокзали, мости, головний арсенал, важливі урядових установ. Після Петроградом революція перемогла у Москві далі за всієї країні. 25 лютого цар видав указ про розпуск Державної Думи, ніж ліквідував останню можливість виходу з кризи реформістським шляхом. У ніч із 2 на 3 березня Микола II зрікся престола.

Итоги революції. Вторая історія Росії буржуазно-демократична революція завершилася падінням інституту монархії і приходом до керівництва країною нових політичних сил є. Вона вирішувала завдання повалення самодержавства, відкривала шлях до розвитку капіталізму сільському господарстві і промисловості, запровадження конституційного ладу, знищення національного гніту. У дивовижній країні було проголошено політичні правничий та свобода; загальне і однакову виборче право; було заборонено станові, національні і здійснювати релігійні обмеження, смертну кару, воєнно-польові суди, оголошено політична амністія. На легальної основі створювалися тисячі політичних, громадських, культурних товариств та об'єднань, профспілок, фабрично-заводських комітетів тощо. Своєрідність революції полягала у виникненні країни феномена «двовладдя»: Ради робочих депутатів і Тимчасового уряду. Головою Петроради був обраний меншовик М.С. Чхеїдзе, товаришами голови — трудовик (пізніше есер) А. Ф. Керенський і меншовик М.И. Скобелєв. 2 березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з министром-председателем і міністром внутрішніх справ — князем Г. Е. Львовим (колишнім головою Земгора). 5 березня 1917 р. спеціальним указом влада на місцях передавалася губернським і повітовим комісарам Тимчасового уряду. Посада губернатора скасовувалася. Сформована політична ситуація у країні консолідувала, та ще більш розколола російське суспільство. У результаті і саме питання про владу недоотримав закінченого рішення. Визначення форми державних устроїв відклали Установчих зборів від, терміни скликання якого називалися. Усе це призвело до поглибленню революційного процесу у послефевральский период.

1. Аврех А. Я. Царат напередодні повалення. — М., 1989.

2. Бурджалов Э. Н. Друга російська революція. Повстання у Петрограді. — М., 1967.

3. Денікін А.І. Нариси російської смути. Крах влади й армії, лютий — вересень. — М., 1991.

4. Керенський А. Ф. Росія на історичному повороті. — М., 1991.

5. Політична історія Росії у партії і обличчях. — М., 1993.

6. Революція 1917 р. очима її керівників. — М., 1991.