Пищевая промисловість України. 
Проблеми та перспективи развития

Підгалузі харчової промисловості є важливою ланкою АПК України, поєднуючих виробництво й промислову переробку сировинних ресурсів рослинного походження із реалізацією готової продукції й основні обслуговуючі ланки комплексу підприємства й організації. Рослинні сільськогосподарські ресурси можна поділити на дві групи. Перша об'єднує виробництва, що займаються вирощуванням сировини для харчової промисловості, інша — для легкої.

Найбільш характерні такі спеціалізовані рослинно-промислові комплекси: зерно промисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконцервний, маслобойножировий, виноградарсько-виноробний, льнопромисловий й ефирномасличний.

Ведуче місце в складі АПК України займає зерно-промисловий комплекс. Він об'єднує галузі, що займаються виробництвом зернових, їхньою заготівлею, переробкою, обслуговуванням сільськогосподарського й що переробляє ланок. Сільськогосподарська ланка уявлена вирощуванням зернових культур. Хлібоприймальні підприємства здійснюють заготівлю й зберігання зерна. У склад ланки, що переробляє входять мукомольно-круп*яні, комбікормові й хлібопекарні виробництва.

Основу комплексу складає зернове господарство. Зерновим культурам належить важлива роль всіх областях України, особливо в західних областях Степової й Лісостепової зон. Навіть в Закарпатській й Івано-франківській областях, де частка зернових культур є самою низькою в Україні, смердоті займають біля 40% посівних площ.

Головна зернова культура, в Україні — озима пшениця. Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для її вирощування склалися в західних областях Степовій й Лісостеповій Зон, де ця культура займає половину площ, відведених под зернові. У областях Полісскої зони питома ваги посевів озимої пшениці значно нижче.

Важливою зерновою культурою є озиме жито. Ця культура займає одному місце (после пшениці) за розмірами посівних площ под озимі. Основні райони вирощування озимого жита знаходяться на Полісся й в західних областях Лісостепової Зони.

Велике продовольче значення мають гречка, просо й рис, хоча в структурі посівних площ зернових культур смердоті займають лише біля 5%.

Гречиха є однією із найціннійших круп*яних культур. На її розміщення впливає підвищена потреба цієї рослини в волозі. Тому основні площі посівів гречки зосереджені на Полісся й в Лісостепі й зовсім зникають в південному Степі.

Просо в Україні є однією із страхових культур завдяки пізнім рядкам сівби. Воно відноситься до посухостійким круп*яним й дасть відносно високі урожаї, особливо в засушливі рокта. Основні посіви його розміщені в Лісостеповій, а також в північних й центральних областях Степовий зони.

Новою для України зерновий культурою є рис. У Україні його вирощують лише на поливних землях, де він дасть високі й стабільні урожаї. Зрошувальна Меліорація в південній частині України сприяла розширенню його посівов.

Зернове господарство має важливе значення й для розвитку тваринництва. Фуражне зерно складає более 40% валового збору зернових культур. Основними зернофуражними культурами в Україні є ячмінь, овес, кукурудза й зерно бобові — горох, віка, люпін. Такі культури, як ячмінь, кукурудза й горох, використовуються й для продовольчих мети. Яровий ячмінь вирощують в всіх областях України. Зерно ячміня має високі кормові якості, використовується також як сировина в пивовареній промисловості, фармацевтичній, хлібопекарній, спиртовій й кондитерській галузях.

Кукурудзі належить важлива роль забезпеченню тваринництва кормами, що концентрувалися. Найбільші посівні площі под цією культурою розміщені в областях Лісостепової й Степової зон. Вирощують кукурудзу також на Закарпатті й Прикарпатті.

Промислова ланка зерно промислового комплексу забезпечує зберігання й переробку зерна. Основними галузями зерно промисловості, що переробляє є мукомольно-крупяная, комбікормова й хлібопекарна. Продукція зернового господарства транспортабельна. Тому підприємства, що виробляють хлібопродукти, містяться в місцях їхнього споживання. Потужні підприємства по виробництву борошна й хліби розміщені в Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровськові, Донецьку, Львові й інших більших містах (рис. 46). Хлібозаводи є в всіх середніх й малих містах, селищах міського типу й більших селі. Розвиток мукомольної й хлібопекарної промисловості залежить від потреб в хлібопродуктах.

В основі формування бурякоцукрового комплексу лежати сприятливі природні умови для вирощування цукрового буряка, забезпеченість трудовими ресурсами й навики населення. Найважливими його ланками є сільськогосподарське (вирощування цукрового буряка) й (виробництво, що переробляє цукру).

Значення цукрового буряка передусім до того, що вона є основним джерелом виробництва цукру, а також важливим чинником зміцнення кормовий бази й підвищення культури хліборобства.

В Лісостепі розміщене более ѕ посівів цукрового буряка. Частка їхні в посівних площах досягає 9-II%. Середня урожайність в останні рокта коливається в кордонах 300 — 320 ц/га. Найбільшими виробниками цукрового буряка є Вінницька, Черкаська й Полтавська області, що дадуть біля 25% загального проведення цієї культури.

Розвиток бурякосіяння в Україні спирається на потужну технічну базу цукрової промисловості. Всього в Україні діє 194 цукрові заводі, що переробляють в середньому за рік біля 44.0 млн т буряка. У середньому за добу один цукровий завод переробляє 2.3 тис т цукрового буряка. Обсяг випуску цукру-піску складає біля 3.5 млн т.

Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська й Кіровоградська області. Виробництво цукрурафінаду зосереджене в основному в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові й Вінниці. Деякі цукрові заводі суміщають виробництво цукру із виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти й кормових дріжджів. Такі підприємства називаються цукровими комбінатами.

В склад плодоовочеконцервного комплексу України входити вирощування овочів, фруктів й ягід, підприємства концервної й плодоовочеконцервної промисловості, а також обслуговуючі й допоміжні підприємства.

Овочеводство розповсюджене по всій територї України, але й рівень його концентрації й спеціалізації в різних регіонах різний. На Полісся, наприклад, вирощують здебільшого огірки, морква, столовий буряк й капусту, в Лісостепі — огірки, помідори, цибуля, в Степі — помідори, перець, баклажани. Найбільш більша концентрація посівов овочевих культур в тихий господарствах, що входять в склад сировинний зони концервного заводу, а також розміщені навколо більших міст.

Важлива роль постачанні населення міст свіжими овочями в міжсезонний період належить парниково-тепличним господарствам. Найбільші площі закритого ґрунту відводяться под овочі в Кріму, навколо Києва, Харкова, Донецька, Одеси, Львова.

Садівництво розвивається по всій територї України. Тут розповсюджені такі плодово-ягідні культури: яюлука, груші, сливи, вишні, черешні, полиниця, малина. У південних районах вирощують абрикоси, персики, інжир. Особливо сприятливі умови для садівництва склалися в Кріму, Переднестровье, в південному Степі й Закарпатті.

Більша частина овочів, фруктів й ягід споживається в свіжому вигляді, а інша надходить на що переробляють підприємства для виробництва консервів. Найбільш розвинута плодоовочеконцервная промисловість в Кріму, Херсонській й Одеській областях, що виробляють біля 40 Ёо всіх плодоовочевих консервів. У Україні склалася певна спеціалізація в виробництві плодоовочевих консервів. Коли переробляють підприємства Центру й Заходу виробляють в основному фруктові консерви, а Південний район спеціалізується на виробництві томатних консервів.

В склад виноградно-виноробного комплексу входити виноградарство, промислова переробка винограду, а також підприємства, обслуговуючі ці галузі. Кінцевою продукцією комплексу є свіжий виноград, виноградні вина, виноградний сік, коньяки, що виготовляють із технічних сортів винограду. З відходів переробки одержують різні кислоти, чинбарні речовини, спирт.

Загальна площа виноградних насаджень 1990;го р. Склала 176 тис. га. Основні їхні масиви розміщені в Степовій зоні. Найбільшою концентрацією виноградників характеризується зона передгорних й гірських районів Кріму, де створені великі спеціалізовані господарства. Основними виноробними областями є Кримська, Одеська, Херсонська, Миколаївська й Закарпатська. Тут зосереджене более 90% виноградних насаджень України.

Виноград — малотранспортабельний продукт, тому виробництва первинної його переробки розміщені поблизу від сировинних баз. Промислову переробку винограду здійснюють в основному радгоспи-заводи. Підприємства по виробництву коньячного спирту розміщені поруч із заводами первинного виноробства, т.. У районах вирощування винограду. Заводи вторинного виноробства й шампанських вин розміщені в основному в районі споживання готової продукції (Одеса, Київ, Донецьк). Маслобойно-жировой комплекс України спеціалізується в основному на виробництві й переробці насіння соняшника. Посівні площі соняшника 1990 р. Займали 1636 тис. Га, що склало более 20% всіх посівних площ масличних культур. Окрім соняшника, в маслобойно-жировой промисловості використовується насіння льна-довгунца, клещевини, коноплі, ріпаку, а також відходи деяких сільськогосподарських продуктів.

Основні посіви соняшника як теплолюбивої культури зосереджені в основному в південних областях України (рис. 48). Більше всього соняшник розповсюджений в північних й центральних районах Степу. Декілька менші площі займає він в Лісостепі й південного Степу й зовсім незначні — на Полісся й в передгорних районах Карпат.

Маслобойно-жировая промисловість представлена маслоекстракционними, маслопрессовими, маргариновими й миловареними заводами, а також маслобойножировими й жировими комбінатами. Виробництво ковбаси належить до матеріалоемкого, тому маслоекстракціоні заводі розміщені околицях вирощування соняшника. Біля третини всього виробленого ковбаси використовується при виготовленні маргарину й мила. У Україні маргаринові заводі розміщені в Києві, Донецьку, Ужгороді.

Значне поширення в маслобойно-жировой промисловості отримало комбінування. Тепер на маслобойно-жирових й жирових комбінатах виробляється 50% ковбаси, основна частина маргарину, мила, що мостять засобів. Потужні маслобойно-жировие й жирові комбінати розміщені в Дніпропетровськові, Полтаві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Чернівцях, Вінниці й Львові.

Льнопромисловий комплекс України об'єднує льонарство, промисловість первинної переробки льону й виробництво льняних тканин.

Посівна площа льна-довгунца 1990 р. Досягла 172 тис. Га. Основні посіви льна-долгунца розміщені на Полісся, де цьому сприяють грунтово-кліматичні умови. Окрім цого льон-довгунец сіють околицях Лісостепу, прилягати до Полісся, в передгорних й гірських районах Карпат.

Первинну переробку льна-долгунца здійснюють державні льнозаводи, кооперативні й державні льнопункти. У Україні налічується более 30 льнозаводів, що виробляють основну частину льоноволокна. Більше всього таких підприємств в Чернігівській, Житомирській, Рівненській й Волинській областях. У цих областях, як Львівска, Верба-але-франківська й Чернівецька, льон переробляють в основному на кооперативних й державних пунктах. Отримане в результаті первинної переробки льоноволокно надходить на льнозаготівельні пункти, а звідти — на Житомирський й Рівненський льнокомбінати. Льоноволокно є також предметом зовнішньої торгівлі.

З насіння льна-довгунца одержують постне олію із високими вкусовими й технологічними якостями, а також макуху. Широко використовуються відходи первинної переробки. Клоччя — при виробництві мотузки, шпагату, а багаття — папери, технічного спирту, ацетону.

Ефиромасличний комплекс України займається вирощуванням й переробкою ефиромасличних культур. Кінцева продукція комплексу — ефірна олія — використовується при виробництві парфумно-косметических виробів, медичної й харчосмакової промисловості.

Ефиромасличние культури займають лише 0.1% всіх посівних площ України. Серед них важливе значення мають: коріандр, м’ята, кмин, лаванда, троянда, шавлія, фенхель й ін. Посеви кореандра розміщені в основному в зоні Степу, а м*яти, кмину й фенхелю — в зоні Лісостепу. Троянду, лаванду, шавлія вирощують в Кріму. Ефиромасличні культури швидко псуються, тому їхн переробляють на місці. Великі підприємства, що виробляють ефірна олія високої якості, розміщені в Бахчисараї, Алушті й Сімферополі.

Спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси є важливою ланкою агропромислового комплексу України. Вони суміщають виробництво й промислову переробку сировинних ресурсів тваринницького походження, реалізацію готової продукції підприємства й організації. У межах тваринницько-промислових комплексів виникають, як правило, прямі виробничі зв’язки між сільськогосподарськими підприємствами, що виробляють продукцію тваринництва, й промисловими підприємствами, що її переробляють. У результаті агропромислової інтеграції тваринництва із іншими галузями в Україні сформувалися такі спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси: мясопромисловий, молокопромисловий й птахопромисловий.

Мясопромисловий комплекс України діє на основі розвитку тваринництва м’ясного й м*ясомолочного напрямків й переробки його сировини. У його склад входять також обслуговуючі галузі: виробництво обладнання для тваринницьких ферм й м’ясної промисловості, комбікормова промисловість, кормовиробництво й виробництво тари.

Основою формування м*ясопромислового комплексу України є м’ясне скотарство, птахівництво, вівчарство.

Значення скотарства — ведучої галузі тваринництва в всіх природних зонах України не обмежується виробництвом яловичини. Воно є основним постачальником шкіряного сировини для легкої промисловості й органічних добрив для рільництва.

Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь в передгірських й гірських районах Карпат, в Лісостепі й на Полісся, т. Є. У зонах, добро забезпечених природними кормовими угіддями й високою щільністю сільського населення. Коли стосується Лісостепу, ті підвищенню щільності поголівя' великої рогатої худоби сприяє розвиток бурякосіяння й цукрової промисловості із її відходами (жом, меласса) Скотарство України, в залежності від природно-економічних умів, характеризується певними територіальними відзнаками в виробничій спеціалізації. На Полісся й в Лісостепі розвивається молочно-м'ясне й м’ясомолочне скотарство. У Степі переважає - м’ясне й м*ясомолочне. У приміських зонах, особливо найбільших й більших міст, — молочно-м'ясне. Розводять в Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську, чорнопегую й інші породи.

Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в всіх природноекономічних зонах України. Відмінності в рівні його розвитку визначаються передусім характером кормових ресурсів й наявністю достатньої кількості кормів, що концентрувалися. Найбільш розвинуте свинарство в Лісостепі й Степу. Здебільшого розводять білу українську породу.

В Україні найбільш розповсюджені свиноводческі ферми замкнутого циклу, в як поєднуються стадії відтворення, дорощування й відкорма свиней. Заглиблення спеціалізації призвело до створенню откормочних комплексів.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. За 1981;1991 рр. Поголівя' вівців зменшилося із 8.8 млн голів до 7.9 млн голів. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степі й Карпат. Воно забезпечує сировиною текстильну, смушковохутряную й кожевену промисловість. М’ясо вівців характеризується високою калорійністю. Крім Про те, вівчарство відрізняється прискореним оборотом череди, що створює сприятливі умови для збільшення вовни й баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги.

Виробництво м’яса в убойній вазі склало 4.4 млн т, а промислове виробництво (включаючи субпродукти 1 категорії (1990 р.) — 2.8 млн т. У структурі виробництва м’яса й мясоизделий ведуче місце займає яловичина. Далі йдуть сьогодні свинина, м’ясо птаху й баранина.

Найбільші м*ясокомбінати України розміщені в більших містах. Нові потужні мясокомбинати, що орієнтувалися на місцеві сировинні ресурси, побудовані також в Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Хмельницкій й Тернопольській областях.

Молокопромисловий комплекс — один із найважливіших агропромислових комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні й економічні умови.

Приблизно третина поголів'я великої рогатої худоби України потрібно на поголівя' корів (1991 р. — 8.4 млн голів, із них 60% — тваринні молочного напряму). Найбільш розповсюджені червона степова й чорно-пегая породи. Вони дадуть найвисокі надої молока. У 1991 р. Середньорічні надої молока в цілому по Україні склали 2941 кг. В Україні 2/3 молока виробляють спеціалізовані господарства. У зоні більших міст, наприклад, ними потрібно более 4/5 всього виробленого молока. В молочній промисловості виділяють такі галузі: олійницю, цельно-молочну, сироварну й консервну. Особливістю молочної промисловості є тобі й маєш більшості підприємств виробляють декілька виглядів молочної продукції, хоча в цілому молокопромислову комплекс України має маслобойную спеціалізацію.

Масло виробляється в західних областях України, але й понад всього — в Чернігівській, Вінницької й Київської (біля 30 тис. Т в рік).

Молокопромишленний комплекс Донецької, Закарпатської, Кримської й Львівської областей спеціалізується в основному на випуску цільною молочної продукції.

Птахопромисловий комплекс серед тваринницьких комплексів менш всього залежить від землі. Важливим чинником його розміщення є райони споживання продукції, в основному біля більших міст, в промислових й курортних зонах. Промислове птахівництво розвивається в всіх природно-економічних зонах. Великими виробниками пташиного м’яса й яєць є Степові області, серед які виділяється Крім (перше місце в Україні) .

По спеціалізації птахопромислові підприємства поділяють на яєчні й м’ясні. Основними виробниками пташиного м’яса й яєць є птахофабрики. У Усіх природноекономічних зонах в структурі поголівя' птаства переважають кури. На птахофбриках м’ясний спеціалізації, окрім бройлерів, вирощують індиків, качок й гусей.