Геологія

1.5. Історія геологічного розвитку.

В формуванні докембрійського фундаменту в районі Середнього Побужжя прийнято виділяти період геоксинклінального розвитку із доскладчатою та складчатою стадіями й період платформного розвитку (Усенко, 1962). перший із вказанних етапів існування геосинкліналі характеризується стійким та довгим прогином земної кору із накопиченням потужньої товщі теригенних порід синицьовської свити. Відкладення цого етапа представляють собою породи мергелисто-глинистої формації із перевагою суттєво глинистих осадів. На другомі етапі розвитку геосинкліналі стійке прогинання змінюється серією коливальних рухів, при загальній тенденції до спуску. Амплітуда цих рухів не був постійною, в зв’язку із чим літологія осадів відрізняється значною пестротою. З початковою фазою цого етапа зв’язана седимітація порід кошароолесандрівської свити, котрі відносяться до вуглистоглинистопісчаної флітоїдної формації. У более пізню фазу іншого етапа, котра характеризується енергичним рухом на локальних ділянках, нокопичились напрацьовані осади. З данним етаплм розвитка потрібно зв’язувати появу глибинних розломів, по яким в земну кору упроваджувались базальтовий й перидотитовий розплави. У результаті кристалізації вказаних розплавів виникли парагенетичні асоціації основних й ультраосновних порід. З наступним етапом розвитку геосинклінальної зони пов’язано формування основної складчатості, в результаті якої виникла велика орогенна система. На тому година за результаті регіонального метаморфізма формуються гнейсові серії, а основні породи переходять в метабазити й ортогнейси. Складковий період розвитку геосинкліналі закінчується появою трахітоїдних інтрузинних гранітів. У платформовий етап розвитка дохембрія, в основному оформлюється блокова його будова. Оновлюються глибинні розломи, з’являються нові дез’юнктивні порушення північно-східного й субширотного напрямі. На протязі усього палеозою й раннього мезозою досліджуємий район являвся ділянкою зноса. У юрський й особливо нижнє'меловое' годину встановилась найбільш сприятлива палеографічна обстановка для породоутворення. У межах вивчаємого району континентальні умови збереглись до верхньонеоцінового години. У київському віці морський режим існував на всій площі району. Після відходу верхньонеоцінового моря весь район представляв собою суходіл із перважним розвитком процесів денудації й лише в сармацькому віці мілководний морський басейн періодично захоплює південні ділянки дослідженої територї. У местичному й поетичному віках значні ділянки південної й західної частин району все ще представляли собою опріснений басейн із розвиненою цельтовою областю. У четвертинний часс накопичуються лише континентальні відклади (алювіальні, цедюніальні еодові).