Острів Юкатан

Полуостров Юкатан

На карті Мексиканський затоку нагадує хижого акулячу пащу, готову проковтнути пливучу до неї необережну рибку — острів Куба.

Два могутніх ікла — півострова Флорида і Юкатан — прикрашають цю гігантську щелепу. Обидва ці виступу суші, омиті теплими морями і зігріті благодатним сонцем тропіків, славляться красотами своєї природи й привертають до собі туристів.

Но якщо Флорида з її чудовими пляжами і екзотичними сирими джунглями національного парку Эверглейд — добре освоєний і популярний курортний район США, де відпочивають щорічно мільйони людей, то Юкатан поки що не розпещений увагою мандрівників. Тим більше що в нього значно більше підстав у тому, щоб удостоїтися відвідин допитливого туриста.

Огромный півострів, площа якого вдвічі перевищують територію Португалії, поділений між трьома країнами: північна, більшість, належить Мексиці, але в півдні розташовуються землі Белізу і Гватемали.

Эти краю були колискою великої цивілізації майя, знищеній іспанцями чотири століття тому, і зберегли донині чимало пам’яток разючою культури аборигенів Америки. Цьому значною мірою сприяли своєрідні природні умови Юкатану, не що приваблювали ні іспанських плантаторів, ні жадібних шукачів золотих розсипів та інші скарбів надр.

Территория більшу частину півострова — це низовинна рівнина, лише трохи піднесена над рівнем моря. Дующие з моря південна та східна вітри приносять сюди стрімкі дощі, і, начебто, буйні джунглі повинні покривати Юкатан подібно Індокитаю чи Нової Гвінеї.

Однако насправді картина зовсім інше. На безкраїх теренах Юкатану немає однієї річки чи озера. Зростають тут лише невисокі і колючі сухолюбивые рослини — скоріш кущі, ніж дерева. Зарості їх індіанці називають чаппаралем. Лише за крайній південь півострова, в Белізі і Гватемалі, де піднімаються низькі, до кілометра заввишки, гори Майя, простягнулися вузької смугою справжні вологі тропічні лісу.

В що ж причина виникнення незвичного полупустынного ландшафту на півночі Юкатану, у районі з цілком достатню кількість опадів? Річ у тім, що рівнини півострова складено порепаними вапняками, і тропічні зливи, выпав на грішну землю, миттєво просочуються через пористі гірські породи в глибину. Тому поверхню Юкатану і має такий сухою й позбавленої життя.

Кстати сказати, зарості чаппараля таких вже безжиттєві, як здається перший погляд. Диких індиків і чорних фазанів тут стільки, що з місцевих индейцев-майя у тому необхідності займатися птахівництвом. Якщо виникає потреба в м’ясі, глава сімейства вирушає до зарості біля будинку і невдовзі повертається з дичиною.

Кроме того, убогість рослинності півострова має і свої позитиви. Тут немає, наприклад, великих хижаків на кшталт пуми, і керували місцевим мисливцям, як і селянському худобі, не загрожують нападу. Лише дикі кішки так невеликі ягуари ховаються в чаппарале, підстерігаючи необачну ящірку чи пташеняти.

Разумеется, у такому посушливої місцевості індіанцям жити непросто. Для землеробства тут, звісно, немає умов, більшість майя — скотарі Але із жовтою водою жителі Юкатану особливих труднощів немає. Глибокі криниці, пробиті в вапняках, цілком терпимо постачають водою їх невеликі селища. Адже підземні води на півострові рясні, як де він ще планети. Вони промили у надрах велику мережу карстових тунелів, печер і ходів, якими течуть підземні річки й струмки.

Есть на Юкатане та природні колодцы-сеноты. Вони там, де покрівля вапнякового пласта обрушилася в підземну порожнину, розташовану близько до поверхні. Такі криниці досягають тридцати—сорока метрів в поперечнику і служать резервуарами води для цілих містечок.

Еще у період імперії майя ці джерела життя обожнювалися індіанцями. У розкопаної археологами древньої столиці майя Чичен-Ице існує досі глибокий сенот діаметром близько трьохсот п’ятдесяти метрів, з розташованим на 20-метровій глибині озером, куди змучені посухою майя урочисто кидали дари Богу дощу Юм-Чаку. Щоб викликати довгоочікуваний злива, на поталу божеству, за звичаєм, приносили найкрасивішу дівчину. Слідом їй кидали золоті прикраси, судини і страви.

Сейчас ученим з допомогою аквалангістів і спеціальних насосів вдалося отримати від священного сенота чимало безцінних історичних реліквій, стали надбанням музеїв. На дні в товщі мулу було віднайдено й скелети людей, переважно жіночі, що підтвердило розповіді індіанців релігійні звичаї їх предків.

Но найбільші міста майя розташовувалися у південній частині Юкатану, де у гірських долинах розростаються буйні джунглі. Після загибелі цивілізації майя зелена стіна лісу надійно приховала піраміди і храми від шукачів скарбів, і тільки півтора століття тому їх дослідженням зайнявся відомий американський археолог Стефенс.

С того часу понад десяток міст імперії майя стало перед нашими сучасниками у своїй старому образі, і мандрівник що тепер піднятися, подібно древнім жерцям, на її вершину східчастої піраміди і огледіти храми, обсерваторії, стадіони та палаци дивного, загадкового образу і раскинувшееся на сотні кілометрів навколо зелене море джунглів Юкатану.

Кстати, саму назву Юкатан непричетний до географії і виникла результаті елементарного непорозуміння Коли іспанські конкістадори на чолі з Франсіско Монтехо висадилися до берега півострова, вони почали з’ясовувати у сбежавшихся індіанців, як називається їх країна.

— Уяк-уд-дтан! — кричали майя, дивуючись звучання чужої промови. На мові це означало: «Слухайте, як вони вимовляють!» Іспанці ж, не зрозумівши, вважали почуте словосполучення назвою відкритої ними землі. У злегка спотвореному вигляді це й потрапило тепер у все географічні карти.

Необыкновенно цікава й східна околиця Юкатану. Тут, узбережжя, ростуть дикі густі лісу, де немає жодної дороги, немає міст, майже немає постійних жителів. Називається цей частина півострова Кинтана-Роо.

Волны Карибського моря омивають тут піщані пляжі, розділені білими вапняковими скелями. Впритул до піщаним полумесяцам пляжів підступають тропічні джунглі, вражаючі достатком деревних порід, ліан і квітів який потрапив сюди мандрівника. Ліси Кинтана-Роо прикрашають високі саподильи, віялові пальми, сейбы зі своїми могутніми величними стовбурами і бальсовые дерева, схожі видали на фінікові пальми, якимось чарами перенесені сюди з оаз Сахари.

Изредка узбережжя зустрічаються плантації кокосових пальм, у тому числі — маленькі хижки з стріхами з пальмових листя. Але справжні господарі лісів Кинтана-Роо — чиклерос. Це складальники чикле — соку дерева-каучуконоса саподильи. Без цього невідомого і не потрібного ще століття тому дерева тепер немислима сучасна цивілізація. Річ у тім, що чикле — основний рахунок і незамінний компонент жувальної гумки.

А біля кордонів Белізу і Гватемали, серед стосів Майя, недавно відкрита один із найбільш великих печерних систем Західного півкулі — печери Чикибуль. Карстові порожнини йдуть тут не двісті метрів вглиб вапнякового масиву і тягнуться завдовжки упродовж десятків кілометрів. Дослідження цього підземного царства ще закінчено, але тепер спелеологи знайшли у надрах гір кілька гігантських печерних залів. Найбільший їх — зал Беліз — сягає завдовжки напівкілометра, а ширину — двохсот метрів.

Многие з розчинених печер служили святилищами для жили тут майя ще більше тисячі років тому. Тут знайдено золоті і бронзові гармати, глиняні судини древніх людей і ритуальні поховання.

Пещеры Чикабуль виникли внаслідок неустанної роботи річки, носить таку ж назва, і вгрызающейся в тутешні вапняки вже багато тисяч років. При цьому район печер через постійне руху земної кори піднімався зі швидкістю близько метри за ці десять тисяч літ. Річка йшла дедалі глибше, звільняючи створені нею надрах порожнечі, де після дощів капающая згори вода створювала дуже гарні сталактити, сталагміти й інші підземні кам’яні прикраси.

Геологи підрахували, що, наприклад, для освіти велетенських колон у залі Беліз знадобилося сто сімдесят тисяч літ.

Зато тепер найменша країна на материку Північної Америки — Беліз, що дала своє назва цьому залі, може похвалитися однією з унікальних природних пам’яток Нового Світу.

Туристы ще проклали сюди дорогу, хоча крихітна країна крім прекрасних пляжів, тропічних лісів і приголомшливих підземних чудес має що й неймовірними по до краси і розмаїттям кораловими рифами поблизу узбережжя. Це друге за величиною кораловий бар'єр Землі після Великого Бар'єрного рифу, проте збереженням своїх первозданних коралових хащ він вигідно відрізняється від своєї австралійського побратима. До того ж Беліз значно ближчою до Європі, ніж Австралія.

Пожалуй, на планеті шукати другого такого куточка, де у радіусі всього ста км від дала йому притулок зеленої бухти із білою смугою пляжу мандрівник зможе побувати у світі загадкових пірамід і храмів безслідно зниклої цивілізації, й у приголомшливих величчю і бездоганною красою підземних чертогах, й у казковому підводному царстві коралів з його дивовижними мешканцями.

Белиз не відчув перебувають у собі туристського буму. І пустельне малолюдність його пляжів, як і первозданність природи, надає ще більше зачарування цієї «перлині Центральної Америки».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.