Роль і значення машинобудівного комплексу у структурі народного господарства России

Запровадження… стор. 3.

Глава I Машинобудівний комплекс — основа науково-технічного прогресу і матеріально-технічного переозброєння всіх галузей народного хозяйства… стр. 4.

Глава II Галузева структура й особливо розміщення машинобудівного комплексу РФ… стр. 5.

II a) Чинники розміщення машиностроения.

II б) Особливості галузевої структури та географія комплекса.

Глава III Проблеми та перспективи розвитку машинобудування з нашого стране… стр. 15.

Заключение

…стр. 24.

Библиография…стр. 26.

Машинобудування входить до складу промисловості під назвою «Машинобудування й металообробки». Машинобудування створює машини та устаткування, апарати і прилади, різноманітних механізми для матеріального виробництва, науки, культури, сфери послуг. Металообробки виробляє металевих виробів, ремонтом машин і устаткування. Нині машинобудування Росії складається з низки самостійних галузей, куди входять понад 350 підгалузей і производств.

Машинобудування виробляє кошти праці - машини та устаткування, прилади й обчислювальну техніку, передавальні устрою, транспортні засоби — всім галузей народного господарства. Він виконує предмети споживання, переважно тривалого користування (легковики, телевізори, годинник, і ін.). На середину 80-х у загальному обсягу продукції машинобудування засоби виробництва становили 88,9%, предмети споживання — лише 11,1%, що б свідчило про незорієнтованості вітчизняного машинобудування на запити масового потребителя.

Метою цього дослідження є показати як галузеву структуру машинобудівного комплексу, й чинники розміщення його деяких галузей і підгалузей, а й охарактеризувати сучасне стану комплексу, перспективи якої і варіанти виходу із сьогодні складної економічної ситуації в. Зокрема порушено проблеми інвестування, експортно-імпортної політики, використання науково-технічного потенціалу, соціальні проблемы.

З огляду на специфіку цієї теми і кола порушених питань структура дослідження дозволяє послідовно висвітлити першому розділі теоретичні питання (роль і значення, специфіка розміщення, галузева структура) машинобудівного комплексу, на другий — сформовану на момент несприятливу економічну ситуації у комплексі, і практичні передумови виходу з нее.

ГЛАВА I Машинобудівний комплекс — основа науково-технічного прогресу і матеріально-технічного переозброєння всіх галузей народного хозяйства.

Машинобудівний комплекс — це сукупність галузей промисловості, які виробляють різноманітні машини. Він провідний серед міжгалузевих комплексів. Це пов’язано з кількома причинами. По-перше, машинобудівний комплекс — найбільший із промислових комплексів, йому випадає, майже 20% готової продукції й модернізації всіх що працюють у господарстві Росії. Машинобудування й металообробки характеризуються більшими розмірами підприємств, ніж промисловість у цілому (середня площа підприємства у галузі становить за чисельністю робочих близько 1700 людина, проти менш як 850 по промисловості України загалом), більшої фондоёмкостью, капиталоёмкостью і трудоёмкостью продукції; конструктивно-технологическая складність продукції машинобудування вимагає різноманітної за професіями і кваліфікованою робочою силы.

Cреди всіх галузей промисловості машинобудування займає перше місце частці в валової продукції (1990 р. — 30%) і промышленно-производственном персоналі, друге місце (після паливно-енергетичного комплексу) за часткою в промислово-виробничих фондах, соціальній та структурі експорту (18%).

По-друге, машинобудування створює машини та устаткування, застосовувані повсюдно: у промисловості, сільське господарство, у побуті, на транспорті. Отже, науково-технічний прогрес в усіх галузях народного господарства матеріалізується через продукцію машинобудування, особливо таких її пріоритетних галузей як верстатобудування, електротехнічна і електронна промисловість, приладобудування, виробництво електронно-обчислювальної техніки. Машинобудування, в такий спосіб, є каталізатор науково-технічного прогресу, з урахуванням якого здійснюється технічне переозброєння всіх галузей народного господарства. Тому основний економічне призначення продукції машинобудування — полегшити працю й підвищити його продуктивність шляхом насичення всіх галузей народного господарства основними фондами високого технічного уровня.1.

ГЛАВА II Галузева структура й особливо розміщення машинобудівного комплексу РФ.

II a) Чинники розміщення машиностроения.

Машинобудування відрізняється з інших галузей промисловості цілу низку особливостей, які впливають з його географію. Найважливішим служить наявність суспільної потреби у продукції, кваліфікованих трудових ресурсів, власного виробництва чи можливості поставки конструкційних матеріалів і электроэнергии.

Наукоёмкость Важко уявити сучасне машинобудування за відсутності широкої впровадження наукових розробок. Саме тому виробництво найскладнішою сучасної техніки (комп'ютерів, різноманітних роботів) концентрується околицях і центрах, які мають високорозвиненою наукової базою: великими НДІ, конструкторськими бюро (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ та інших.). Орієнтація на науковий доробок — основний чинник розміщення машинобудівних предприятий.

Металлоёмкость Галузі машинобудування, займаються виробництвом такої продукції, як, наприклад, металургійного, енергетичного, гірничо-шахтного устаткування споживають багато чорних і кольорових металів. У зв’язку з цим машинобудівні заводи, займаються випуском що така продукції зазвичай намагаються перебувати якнайближче до металургійним баз, аби знизити витрати з доставці сировини. Більшість великих заводів важкого машинобудування розташовані на півметровій Урале.

Трудоёмкость З погляду трудоёмкости машинобудівний комплекс характеризується великими витратами і дуже високою кваліфікацією праці. Виробництво машин вимагають великих витрат робочого дня. У зв’язку з цим досить багато галузей машинобудування тяжіють до районам країни, де концентрація населення висока, і особливо там, де є висококваліфіковані і інженерно-технічні кадри. Надзвичайно трудоёмкими може бути такі галузі комплексу: авіаційна промисловість (Самара, Казань), верстатобудування (Москва, Санкт-Петербург), виробництво електротехніки і точних приладів (Ульяновск).

Як окремий чинник географічного розміщення машинобудування можна винести військово-стратегічний аспект. Беручи у уваги інтереси державної безпеки, багато підприємств машинобудівного комплексу, випускають продукцію оборонного призначення, віддалені до кордонів держави. Чимало їх ми сконцентровано у закритих городах.

Угруповання машинобудівних галузей з чинників размещения.

Чинник розміщення.

Частка галузей, розміщуваних з урахуванням даного чинника, у виробництві продукції комплексу, %.

Тяжіння к:

районам з розвиненою наукової базой.

районам зосередження трудових ресурсов.

районам споживання продукции.

металургійним базам42.

II б) Особливості галузевої структури та географія комплекса.

Упродовж років радянської влади у різних районах колишнього СРСР було створено найбільші машинобудівні підприємства, випускають майже всі необхідне технологічне обладнання всіх галузей народного господарства. Для вітчизняного машинобудування характерні надзвичайно високий рівень територіальної концентрації, притому переважно у європейській частині країни, і недостатнє спеціалізації і міжгалузевий кооперації. До того ж багато хто великі машинобудівні заводи і виробничі об'єднання проектувалися і формувалися як універсальні, за принципом «натурального господарства», з повний набір заготівельних, допоміжних і ремонтних виробництв. Тож у наступні роки галузева, територіальна і технологічна структура машинобудування повинна зазнати кардинальні зміни, основними напрямами яких має бути поліпшення якості продукції, деконцентрація, підвищення рівня спеціалізації і кооперації виробництва, скорочення нераціональних транспортних та інших расходов.

Заводи цій галузі відрізняються великим споживанням металу і забезпечують автомобілями і устаткуванням підприємства металургійного, паливно-енергетичного, гірничодобувного і гірничо-хімічного комплексів. Йому притаманна як підприємства, випускають деталі вузли (наприклад, валки для прокатних станів) чи підприємства, спеціалізовані на випуску окремих видів устаткування (парові казани чи турбіни для електростанцій, гірничо-шахтне устаткування, екскаватори), і універсальні, випускають в серійному чи індивідуальному виконанні різновиди устаткування («Уралмаш», Санкт-Петербурзький металевий коли завод і др.).

До складу галузі входять такі 10 підгалузей: металургійне машинобудування, гірниче, підйомно-транспортне машинобудування, тепловозостроение і колійне машинобудування, вагонобудування, дизелебудування, котлостроение, турбобудування, атомне машинобудування, поліграфічне машинобудування. Близько 90% виробництва галузі зосереджене у європейській частині, інше — у Західному Сибіру та Далекому Востоке.

що займає перше місце галузі з вартості продукції, розміщено, зазвичай, околицях великого виробництва сталі і прокату. На підприємствах Уралу випускається обладнання агломераційних фабрик, доменні і электроплавильные печі, і навіть обладнання прокатного і дробильно-размольного производства.

Профіль заводів — машини для розвідки, і навіть відкритого і закритого способів видобутку, роздрібнення і збагачення твердих з корисними копалинами на підприємствах чорної та кольоровою металургії, хімічної, вугільної, в промисловості й промисловості будівельних матеріалів, транспортного будівництва. Вони, зазвичай, перебувають у районах споживання — на Уралі й у Сибіру та ін. Вітчизняному машинобудуванню належить пріоритет у розробці й широкому промисловому освоєнні горнопроходческих і очисних комбайнів, роторних і крокують екскаваторів. Ця продукція виробляється у Красноярську, Єкатеринбурзі («Уралмаш»), Шахтах, Киселевске і Перми.

Продукція має велику економічне значення, бо в навантажувально-розвантажувальних роботах у промисловості, на будівництві, транспорті, і інших галузях народного господарства працює близько 5млн. людина, притому понад половину — ручним працею. Мостові електричні крани випускаються у московському Центральному районі (Узловской завод), Далекому Сході (Бурейск, Комсомольськ-на-Амурі) та у багатьох інших містах. Стаціонарні і стрічкові конвеєри — в Волго-Вятском, Центральному, Уральському районах.

забезпечує залізничному транспорті магістральними вантажними, пасажирськими і маневровими тепловозами, вантажними і пасажирськими вагонами тощо. буд. Магістральні тепловози виробляються одному з найстаріших машинобудівних заводів — Коломенському, маневрові промислові тепловози — переважно, у московському Центральному районі (Брянськ, Калуга, Людииово, Муром) і Уралі. Вантажне вагонобудування сконцентровано у районах Західної Сибіру (Новоалтайск), у Східній Сибіру (Абакан). Пасажирські вагони виробляють Тверській, Демиховский і Санкт-Петербурзький заводи. Колійні машини та механізми (укладальні, рельсосварочные, снегоочистительные та інших. машини виготовляються поки недостатній кількості та асортименті, виробництво зосереджене у містах європейській частині Росії - в Калузі, Тулі, В’ятці, Саратові, Енгельса, Армавире, Тихорецке.

що поставляє для енергетики парові, газові і гідравлічні турбіни, представлено насамперед виробничими об'єднаннями «Cанкт-Петербургский металевий завод», «Санкт-Петербурзький завод турбінних лопаток», Екатеринбургский турбомоторный завод, «Дальэнергомаш» (Хабаровськ). Заводи підгалузі випускають обладнання теплових, атомних, гідравлічних і газотурбінних електростанцій, газоперекачивающее обладнання магістральних газопроводів, компресорне, нагнетательное і утилизационное обладнання хімічної промисловості та нафтопереробної промисловості, чорної та кольорової металургії. Основні чинники розміщення — наявність кваліфікованих кадрів научно-конструкционных організацій.

утворюють заводи головних виробничих об'єднань «Ижорский завод» (Санкт-Петербург) і «Атоммаш» (Волгодонськ). Заводи спеціалізуються на випуску корпусних реакторів та устаткування для АЭС.

має найменший обсяг товарної продукції галузі. Виробництво зосереджено тільки у європейській частині країни — у Санкт-Петербурзі, Москві, Рыбинске.

Галузь випускає вироби більш 100тыс. найменувань продукції, споживачем якої є майже всі господарство. За обсягом виробництва вона досить перевершує разом все підгалузі важкого машинобудування. Для виробництва електротехнічній продукції потрібно широкий набір технічних засобів і матеріалів, вироблених різними промисловими комплексами.

Розміщення підприємств електротехнічній промисловості зумовлено різними чинниками, де важливе значення мають наявність кваліфікованих кадрів, спеціалізованих науково-дослідних організацій корисною і крупних споживачів. Нині основними регіонами електротехнічного машинобудування є Центральний, Північно-західний і Західно-Сибірський районы. Старейшими є на такі підприємства, як московські Електрозавод імені В. В. Куйбишева, санкт-петербурзький «Електросила», екатеринбургский «Уралэлектроаппарат» і новосибірський трансформаторний завод.

включає виробництво металорізальних верстатів, ковальсько-пресового устаткування, деревообробного устаткування, металообробного інструмента, централізований ремонт металообробного устаткування. Заводи станкоинструментальной промисловості розміщені в основних машинобудівних районах. Середня величина підприємств невеликий. Значними центрами станкоинструментальной промисловості є Москва (завод токарних верстатів і роботизированных комплексів «Червоний пролетар»), Санкт-Петербург, Іваново, Саратов, Рязань, Нижній Новгород, Новосибірськ, Оренбург, Іркутськ і др.

Продукція цій галузі відрізняється невеличкий материалоі енергоємністю, але на її виробництва потрібні висококваліфікована робоча сила і науково-дослідні кадри. Тому нині основне частина виробничого потенціалу зосереджена великих і найбільших містах. Наприклад, у Москві Московській області розміщені десятки науково-виробничих наукових і виробничих об'єднань, що спеціалізуються з випуску, монтажі й налагодження коштів автоматизації, розробці програмного забезпечення, конструюванні та у виробництві годин, медичних приладів, вимірювальної апаратури, оргтехники.

У структурі машинобудування частка приладобудування становить близько 12-ї%. Ця наукомістка продукція є основний елемент систем автоматизації управління технологічними процесами, і навіть управлінського і інженерно-технічного праці, інформаційних систем тощо. У приладобудуванні більш 80% продукції випускається великими підприємствами (кількість працюючих — від 1 до 10тыс. людина). Серед найбільших підприємств — АТ «Другий московський годинниковий завод», Пензенский годинниковий завод.

Сюди входять такі підгалузі: виробництво устаткування текстильної, трикотажної, швейної, взуттєвої, шкіряної, хутряної промисловості, і навіть для хімічних волокон й устаткування для харчової промисловості. Основним чинником розміщення є близькість до споживача, тому переважна більшість заводів, і більше 90% обсягу випуску товарної продукції розміщені у європейській зоні (переважно Центральний, Волго-Вятский, Північно-західний і Поволзький районы).

У авіаційної промисловості кооперуються підприємства практично всіх галузей промислового виробництва, які постачають різноманітні матеріали й устаткування. Підприємства відзначаються високою рівнем кваліфікації інженерно-технічного та робочої персоналу, що зумовило виникнення та розвитку авіаційної промисловості, у великих промислових центрах. Сучасні пасажирські і вантажні літаки виробляються у Москві, Смоленську, Воронежі, Таганрозі, Казані, Ульяновську, Самарі, Саратові, Омську, Новосибірську. У самій Москві, Ростові-на-Дону, Казані і Улан-Уде виробляють вертолеты.

(Москва, Омськ, Красноярськ та інших.) випускає орбітальні космічні кораблі, ракети висновку супутників, вантажних і населених кораблів і кораблі багаторазового використання типу «Буран», що сполучає технології з широкою міжгалузевий комплексностью виробництва. Перед в Росії припадає 85% потужностей ракетно-космічного комплексу колишнього СССР.

За обсягом виробництва, і навіть за вартістю основних фондів вона є найбільшою галуззю машинобудування. Продукція автомобілебудування широко використовується в усіх галузях народного господарства і одна із самих ходових товарів у роздрібній торгівлі. Понад 80% перевезених вантажів посідає автомобільний транспорт.

Переважна більшість виробництва зосереджена старопромышленных районах європейській частині Росії із високої концентрацією перевезень і наявністю великих транспортних вузлів. У галузі великий рівень виробничої концентрації. Більше ½ товарної продукції, основних виробничих фондів і персоналу посідає підприємства з кількістю працюючих понад десять тис. людина, що становлять лише 11% від загальної кількості. До цій групі ставляться АМО «ЗІЛ» й АТ «Москвич» (Москва), АТ «ГАЗ» (Нижній Новгород), АТ «ВАЗ» (Тольятті), АТ «КамАЗ» (Набережні Човни). Основними районами розміщення є Центральний (більш 1/5 валової продукції), Поволзький, Волго-Вятский і Уральський районы.

Основні потужності сільськогосподарського і тракторного машинобудування розташовані головним чином Північно-Кавказькому, Поволзькому, Западно-Сибирском, Уральському, Центральному, Центрально-Черноземном і Волго-Вятском районах. Це відповідає розміщення і спеціалізації сільського господарства. У сільськогосподарському машинобудуванні здійснюється предметна і подетальная спеціалізація; значно менше заводів спеціалізовано на певних стадіях технологічного процесу чи капітальний ремонт оборудования.

Виробництво зернозбиральних комбайнів зосереджено заводу «Ростсільмаш», на красноярському і таганрозькій заводах, картофелеуборочных — в Рязані, льноуборочных — в Бєжецьку. Різні типи тракторів випускаються у Володимирі, Липецьку, Санкт-Петербурзі, Волгограді, Рубцовске, Петрозаводську, Барнаулі, Брянську і Чебоксарах.

Більшість підприємств нашої галузі, попри споживане ними значну кількість металу великих параметрів, що незручно транспортуванню, перебуває поза великих металургійних баз. Складність сучасних судів обумовлює установку ними різноманітного обладнання, яка передбачає наявність добросусідських відносин з підприємствами-суміжниками. Будівництво судів починається суші, а закінчується на плаву, тому багато хто верфі розміщені в гирлах великих річок чи захищених від моря гаванях.

Найбільший район морського суднобудування склався на Балтійському море, де знаходиться найважливіший його центр — Санкт-Петербург із низкою заводів («Північна верф», Балтійський, Адміралтейський, Канонерский, Невський). Є суднобудівні і судноремонтні заводи у Виборзі і Калінінграді. На Далекому Сході центрами судноремонту є Владивосток і Петропавловск-Камчатский.

Річкове суднобудування представлено численними верфями на найважливіших річкових магістралях: Волзі (Нижній Новгород), Обі, Єнісеї. Вигідне географічне розташування таких заводів робить спорудження судів на таких підприємствах дуже эффективным.

Коли дивитися на регіональний аспект розміщення галузей машинобудування, то провідне становище серед машинобудівних регіонів як Росії, а й СНД займати Центральний економічний район. Донедавна йому припадало понад ½ виробництва пасажирських вагонів, значна частина автомобілебудування, 90% продукції машинобудування для легку промисловість. Майже 80% продукції експортувалася до інших регіонів і поза кордон. Розвиток тут високотехнологічного виробництва багато в чому зумовлено наявністю тут висококваліфікованих кадрів, проведення науково-дослідницьких і проектних організацій. У структурі виробництва велика роль Москви. Тут розташовані колишні флагмани вітчизняного автомобілебудування АТ «Москвич» і АМО «ЗІЛ» і кількість «поштових ящиків» і створених їхній базі конверсійних виробництв. У самій Москві також розташовані такі великі машинобудівні гіганти, як АТ «Динамо», Завод їм. Ілліча, кілька шарикоподшипниковых заводів. Галузями машинобудівної спеціалізації Центрального економічного району є автомобілебудування, локомотиво-, вагонобудування, річкове суднобудування, тракторне, сільськогосподарське, точне машиностроение.

Північно-західний економічний район входить до складу Центрального регіону Росії. Основна частина машинотехнической продукції посідає Санкт-Петербург, у якому сконцентровано енергетичне, радіотехнічне, оптико-механічне машинобудування, морське суднобудування, вагонобудування, верстатобудування. Важливим центром морського суднобудування є Калининград.

Другою важливою регіоном концентрації машинобудівних виробництв є Урало-Поволжье. За обсягом своєї продукції регіон поступається лише Центру. На підприємствах Уралу виробляється 24.6% всіх верстатів, 24.4% ковальсько-пресового і 17% гірничо-шахтного устаткування. Значними центрами є міста Єкатеринбург, Челябінськ, Тольятті, Набережні Човни і Нижній Новгород. Варто наголосити, що у Волго-Вятском економічному районі (республіка Удмуртія) сконцентровані найважливіші підприємства оборонної галузі. Зокрема столиці республіки перебуває Іжевський збройовий завод, продукує всього спектра легені й середнього стрілецького оружия.

У якому напрямі із Заходу Схід відбувається помітне збільшення витрат за капітальне будівництво, робочої сили, транспортування сировини й готової продукції. Якщо прийняти це за 100% Витрати створення машинобудівного виробництва, у центральному регіоні, то витрати у Сибіру зростуть на 7−12%, але в Далекому Сході - на 12−15%. Відповідне підвищення собівартості продукції становитиме 13−25% залежно від специфіки виробництва. Тому поблизу джерел сировини й енергії доцільно розміщувати материалоі енергоємні виробництва енергетичного, підйомно-транспортного, вагонобудівного і гірничодобувного устаткування. Такі підприємства сконцентровані на Алтаї, в Кемеровської і Іркутської областях. Наявність висококваліфікованих кадрів у Новосибірську й Омську дозволило створити наукомісткі підприємства електротехнічного і радіотехнічного машиностроения.

ГЛАВА III Проблеми та перспективи розвитку машинобудування з нашого стране.

У промислово розвинених країн, де кризи й падіння виробництва повторюються періодично, зміни поточної кон’юнктури найменше зачіпають випуск новітньої високотехнологічної продукції, що створює певні імпульси для виходу з кризових ситуацій. Машинобудуванню Росії у останнім часом властива прямо діаметральна тенденція — випереджувальний зниження виробництва найбільш прогресивної техніки. Через війну можна повністю втратити накопичений за попередні роки технологічний потенціал, хоч і досить якісний, проте має принципове значення задля її подальшого функціонування экономики.

Розпад єдиного машинобудівного комплексу СРСР деякі республіканські блоки різко загострив проблеми машинобудування Росії, оскільки одночасно розпалися зовнішньоекономічні зв’язку у сфері торгівлі автомобілями і устаткуванням, які налагоджували десятиліттями, і завдяки чому склалося певне баланс в насиченні галузей народного господарства Росії сучасної техникой.

Структура кінцевої продукції вітчизняного машинобудування межі останніх десятиліть відрізнялася «утяжеленностью», і високим рівнем мілітаризації. Частка військову техніку залишалася надмірно високою при різкому відставанні випуску споживчих товарів хороших і особливо устаткування невиробничій сфери. У першій половині 80-х зростання виробництва інвестиційного машинобудування повністю припинився, тоді як у другої половини почався спад, який перейшов до початку 90-х в обвальне падение.

Зменшення попиту отраслях-потребителях змусило машинобудування пристосовуватися до місцевих умов використання продукції, збільшуючи випуск універсальної техніки та застосовуючи примітивні технології. Це спричинить різке до припинення випуску наукомісткої продукції, подальшому згортання машинобудівного виробництва та зрештою до загасанню інвестиційного процесу ліквідації базових галузей економіки (крім сировинних, які мають експортним потенциалом).

Різке скорочення виробництва на початку 90-х менше торкнулося випуск товарів тривалого користування, питома вага вищим середнього — переважно легкове автомобілебудування і виробництво побутової техніки від, при найбільш швидке зростання ціни неї і високої рентабельності виробництва. Так, основний особливістю що відбуваються змін була орієнтація на випуск щодо престижних виробів при погіршенні умов випуску багатьох інших, що було під що свідчить зумовлено протекційною митної політикою держави, успішно використали супроти автомобілебудування. Тому відносний добробут підприємств цієї галузі явище тимчасове і за умов постійного підвищення витрат виробництва та наростаючою конкуренції з боку іноземних виробників неминучі спад і періодичні зупинки производства.

Стан машинобудування також ускладнювався й високий рівень концентрації та монополізмом виробництва. Серед 2/3 підприємств кожне випускає понад 75% продукції певного виду, тобто фактично є його монопольним производителем.

Відмінною рисою спаду 1991;1993 років була відносна стабільність розвитку деяких галузей і підгалузей, виготовляють мобільний техніку, під час падіння випуску продукції галузях, які виробляють технологічне устаткування. Причина на більш високої ліквідності мобільного техніки щодо устаткування, що вимагає монтажу, випуск якого стала перевищувати платоспроможний попит у результаті перенагромадження парку даної техніки у споживача. Це викликало серйозні фінансові та виробничі проблеми, що призвели до зупинки низки найбільших предприятий.

Основною причиною такого становища є різке зниження інвестиційної активності й відповідне зниження попиту машини та устаткування. Особливо знизився обсяг капітальних капіталовкладень у виробництво устаткування будівництва й в сільськогосподарське машинобудування, а попит продукції інвестиційного машинобудування в 1993 року знизився проти 1990 в 3−4 раза.

З огляду на розглянутих несприятливих чинників питому вагу наукомістких галузей знизився, тоді як частка автомобільну промисловість стабілізувалася. Умовами цієї стабілізації є стримування тарифів енергоносіїв, продукцію металургійного та хімічного комплексів, залізничні перевезення, пролонгація протекціоністських митних заходів. Попри все позитиви цього процесу, автомобілебудування потребує реструктуризації, потім знадобляться переважно централізованих капіталовкладень, оскільки децентралізовані кошти вкрай недостатні. Повинна піддатися змін і самі структура випуску, оскільки він доки відповідає вимогам. Реалізація структурно-целевых програм пов’язане зі значними інвестиційними витратами і часом. Але необхідність, а головне успішність, комплексної структурної перебудови доведено досвідом АТ «ГАЗ». Своєчасно проведена реструктуризація провадження з організацією випуску автомобілів вантажністю півтори тонни і автомобілів з дизельними двигунами дав можливість нарощувати обсяги виробництва. Наприклад, за 10 місяців 1995 року темпи зростання склали 122,4% до відповідного періоду попереднього года.

У станкоинструментальной промисловості Росії нині виробництво дедалі більш орієнтується на платоспроможний попит. Та з боку колишнього основного споживача — держави він різко скоротився, а господарючих суб'єктів не компенсують цього скорочення (особливо у складну наукомістку продукцію), віддаючи перевагу більш дешевому і простої устаткуванню, наслідком чого стане втрату замовлень, болісну для верстатобудування. Спад виробництва наукомістких видів устаткування йде тут випереджаючими темпами. Становище погіршується відпливом висококваліфікованих кадрів, зокрема з наукових установ та конструкторсько-технологічних організацій. Власне, виникла загроза втрати Росією власного станкостроения.

Масової практикою стало освоєння з метою виживання непрофільною для верстатобудування продукції. Так, АТ «ЛСПО їм. Свердлова» (Санкт-Петербург) зайнялося верстатами в обробці колод, устаткуванням для вугільної промисловості; ще, він справляє дуже багато меблевої фурнитуры.

Певний пожвавлення виробництва, у машинобудуванні мало вдарило по підвищенні попиту технологічне устаткування, оскільки його парк нині використовується менш як наполовину. Отже, зі збільшенням виробництва на підприємствах-споживачах буде спочатку підвищуватися завантаження вже наявного устаткування, йти нагромадження капіталу і лише для того може з’явитися перспектива технічного переоснащення, отже придбання нового оборудования.

Слабка приватне і іноземне інвестування, малоактивний попит недержавного сектора на технологічне устаткування робить необхідної здійснення державної підприємств цієї галузі. Це економічно, а де й стратегічно, ефективно, особливо тоді імпортозаміщення. Так, що виділялися в 1993;1995 роках ця мети кошти дозволили створити виробничі потужності з випуску лінійних підшипників качения за ліцензією фірми «TNK» (Японія) на АТ «Липецкий верстатобудівний завод». Ці вузли є основою російського прецизійного верстатобудування, досі вони були переважно предметом імпорту із далекого зарубіжжя. Освоєні потужності з виробництва синтетичних алмазів на АТ «Томал» повністю перейти виробництва алмазного інструмента з урахуванням російської сировини замість його імпорту з України та Вірменії, і навіть сформувати експортний потенціал на обсязі 10 мільйонів доларів у год.

Ці приклади показують ефективність державної пріоритетних напрямів розвитку верстатобудівній промышленности.

Певна тенденція до стабілізації намітилася з 1995 року у електротехнічній в промисловості й приладобудуванні. 1995;го збільшили випуск електродвигунів (на 14%), низки кабельних виробів (силових, міських телефонних). З метою розширення ринків збуту і нових споживачів електротехнічні і приборостроительные заводи розпочали освоєння і виробництва продукції, користується попитом, зокрема раніше изготавливавшейся країн СНД (наприклад, взрывобезопасные електродвигуни, великі електричні машини, кабельна продукція). Цьому також сприяла протекціоністська митна політику держави, коли він споживачеві вигідно закуповувати насіння соняшнику в російських предприятий.

У межах федеральної інноваційної програми створення технічних засобів для обов’язкового касового обліку запроваджені додаткові потужності з випуску 300 тисяч контрольно-касових машин. Збільшення їх випуску сприяє приросту податкових надходжень до бюджету Росії, упорядкування контролю над грошовим обігом у сфері торговли.

Останні чотири роки у результаті неплатоспроможності сільських товаровиробників виробництво сільськогосподарської техніки різко скоротилося, більшістю заводів виробничі потужності використовуються на 10−15%. У самих господарствах помітно скорочується парк сільськогосподарської техники.

У разі сильного стискування попиту сільськогосподарську техніку зараз передбачається проведення заходів із прискоренню процесу адаптації підприємств глечик (не структурна перебудова виробництва, розширення ринку збуту техніки експорту, створення на підприємствах торгових домів, проведення ярмарок-выставок). Аби вирішити проблеми неплатежів на підприємствах галузі проводитимуться бартерних операцій і взаємозаліки, ширше використовуватися векселі і державні казначейські квитки. Особливо перспективної формою нормалізації збуту представляється практикується вже забезпечення агропромислового комплексу машинобудівної продукцією з урахуванням довгострокової оренди — лизинга.

1995 року намітилася тенденція до стабілізації обсяги виробництва виробництво деяких видів продукції важкого машинобудування, а, по іншим — збільшення випуску. Це стосується й виробництву устаткування чорної металургії та гірничовидобувній промисловості: машини для безперервного лиття заготовок і агломераційного виробництва (АТ «Уралмаш» й АТ «Южуралмаш»), бурові верстати потреб гірничодобувної промисловості (АТ «Бузулукский завод важкого машинобудування»). Підприємства стали активно вести роботу з пошуку платоспроможних замовників через конкуренцію з боку іноземних постачальників аналогічного оборудования.

Ситуація у енергетичному машинобудуванні стабілізувалася через деякого збільшення випуску парових турбін, обумовленого експортними поставками устаткування, переважно у Китай, Іран та країни Східної Європи. Виробництво дизелів і дизель-генераторів стабілізувалося лише на рівні 1995 року. У цьому намітилася тенденція до освоєння виробництва дизелів за ліцензіями зарубіжних фірм, що дозволяє заводам даної підгалузі розпочати конкурентну боротьбу на світовому рынке.

У підгалузі вагонобудування обсяги виробництва визначаються фінансових можливостей основного замовника — Міністерства шляхів Російської Федерації. Відомо, що вони обмежені і дозволяють істотно нарощувати випуск вельми необхідного залізницях Росії рухомого складу. У зв’язку з цим виробництво вантажних вагонів зросла незначительно.

Передбачається на зміну структури випуску пасажирських вагонів. Так, АТ «Тверській вагон-завод», нарощує випуск пасажирських купейних вагонів, відповідних сучасним вимогам комфортності та безпеки руху. Тим самим було з’являється можливість припинити їхню імпорт в Німеччині. Питома вага купейних вагонів загалом випуску вагонів локомотивної тяги зріс у 1996 на 39% відсотків. На АТ «Демиховский машзавод» організований випуск вагонів элктропоездов замість придбаних Латвії. Введені цьому підприємстві потужності з виробництва до 500 вагонів на рік дозволяють випускати повністю комплектні поезда.

У найближчими роками навіть за умови інвестиційної активності годі було очікувати істотного підвищення попиту будівельну і дорожню техніку. Тим більше що в будівельному комплексі існує сформований до 1995 року парк будівельної техніки, завантаженим нині різноманітні понад половину. Проте параметри відновлення своєї продукції погіршилися. Це свідчить у тому, що у галузі немає адаптація до нових умов функціонування з допомогою зміни якості продукції. Останні 3 року інтенсивність відновлення впала на 40%, а частка вперше освоюваної техніки — вдвічі. На підприємствах цієї галузі здатні тиражувати застарілі техніку й технологии.

Підсумовуючи усього сказаного вище, можна напевно стверджувати, що позитивний стан розвитку машинобудівного комплексу Росії визначається непросто спросовыми, а інвестиційними обмеженнями. Саме вони гальмують реструктуризацію виробництва, основу якої має лежати поліпшення якості продукції, отже, і підвищення його конкурентоспособности.

Нарешті, треба дати узагальнену ставлення до складної соціально-економічну ситуацію, яка склалася промисловості, у останні роки. Вона з тим, що наростаючий останні 2 року вал неплатежів збільшив частку збиткових підприємств: за даними Мінекономіки РФ їх у промисловості становило січні 1995 р. 23.5%, у березні - 25.5%, у червні - 30%. У машинобудуванні ж у другій половині 1995 року був 81.5% збиткових підприємств. Чисельність безробітних у цьому комплексі збільшилася більшою мірою, ніж у промисловості України загалом (на 76% проти 52%).

Офіційні статистичні дані останніх років свідчать, що приховане безробіття (зайнятість з неповним робочим днем чи тижнем) у цілому промисловості зменшилася. Обстеження ж, проведене кінці минулого року її санкт-петербурзьким центром «Труд-мониторинг» показало, частка робочих машинобудівної промисловості, зайнятих неповний робочого дня чи відправлених у відпустку з ініціативи адміністрації зросла з 18.2% до 26%. Серед зайнятих на машинобудівних підприємствах зростає у вторинної зайнятості. Про звідси заявили 86.9% опитаних робочих, а й у 84.6% заявила про тому, що вони регулярно місяць і більше затримується виплата зарплаты.

Особливо скрутно в оборонному комплексі, де чисельність виробничого персоналу скорочується навіть швидше, ніж загалом з машинобудування. Найпомітніше впала зайнятість у електронній промисловості для й у виробництві спецзасобів зв’язку. Зберігається відставання й у заробітної плати: 1994 р. вона була 67% від середній рівень по промисловості. Усе це зумовлює відтік висококваліфікованих фахівців із дослідницьких громадських організацій і конструкторських бюро, зокрема і поза кордон. Особливо скрутне становище склалося у регіонах, де підприємства ВПК грають роль градоутворюючих підприємств (Урал, Удмуртія, деякі області Центрального економічного района).

Надзвичайно потрібно вже зараз вживати заходів щодо коригування обраного ринкового курсу. Якщо це ухилитися, то найближчим часом песимістичні настрої і соціальний напруженість наростатимуть, що загрожує подальшого побудови соціально орієнтованою ринкової економіки России.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Невідкладні потреби народного господарства, викликані необхідністю ходячи б мінімальної підтримки технологічного рівня машинобудівному комплексі, визначають пріоритети структурно-інвестиційної політики у машинобудуванні. Потрібна нормалізувати інвестиційний процес шляхом відновлення попиту устаткування й міжрегіональних добросусідських відносин. Особливо важливим є відродити попит на обладнання базових, життєзабезпечувальних галузях народного господарства. Через війну можна буде відродження найвідсталіших галузей машинобудування з нерозвиненою структурою производства.

У разі спаду виробництва, у галузях машинобудування доцільно обмежити закупівлі там техніки, аналогів якій випускаються чи можна випускати у Росії. Це дозволить підвищити завантаження виробничих потужностей та може, у зв’язку з поставкою низки видів комплектуючих деталей і устаткування, відновити розірвані производственно-кооперационные зв’язки з країнами близького зарубіжжя і колишніми країнами РЕВ. Разом про те необхідна державну підтримку тих підгалузей машинобудівного комплексу (передусім оборонних), чиї виробничі потужності дозволяють провести технічне переозброєння виробничого апарату страны.

Задля реалізації структурно-інвестиційної політики країни необхідно сконцентрувати на пріоритетні напрямки значні кошти. Але обсяг капіталовкладень, формованих рахунок власних коштів підприємств, нині обмежений у результаті зростання цін інвестиційні ресурси, і через катастрофічного фінансового стану самих підприємств. Однією з додаткові джерела капіталовкладень в вітчизняне машинобудування є приватних інвестицій. Проте залучення приватних інвестицій обмежена вузькістю сфер для капіталовкладень. За деякими оцінками, інвестиційна привабливість машинобудування загалом невисока, тоді як рейтинг галузей з экспортно-сырьевой орієнтацією перебуває в рівні. Разом про те масштабне залучення коштів приватних (вітчизняних і зарубіжних) інвесторів у такі підгалузі, як сільськогосподарське машинобудування машинобудування на переробку сільськогосподарської продукції найближчим часом взагалі маловероятно.

Тому нині основне навантаження з підтримки життєздатності машинобудування для базових галузей народного господарства лягає на його плечі государства.

Библиография:

1. «Географія Росії; населення і господарство: підручник для загальноосвітніх навчальних закладів.» В. Я. Ром, В. П. Дронов, М. 1995 год.

2. «Розміщення продуктивних сил.» В. В. Кистанов, Н. В. Копилов, О. Т. Хрущов, М. 1994 год.

3. «Економічна та соціальна географія», довідкові матеріали. В. П. Дронов, В. П. Максаковский, В. Я. Ром, М. 1994 год.

4. «Економіка машинобудівної промисловості: навчальний посібники для студентів вузів, які за спеціальності «Економіка і організація машинобудівної промисловості.» М. И. Орлова, Л. Лукашевич, під ред. Г. А. Краюхина, М. 1987 год.

5. «Регіональна економіка», під редакцією проф. Т.Г. Морозової, М. 1995 г.

6. «Становище в машинобудівному комплексі Росії.» «БИКИ» № 55−56, 16.05.1996, стор. 3−5.

7. «Машинобудівний комплекс: стан і варіанти розвитку на 1996 року. (Огляд.)» Підготовлено за матеріалами департаменту машинобудування Мінекономіки РФ. «Економіст» № 1, 1996, стор. 32−40.

8. «Інноваційна сфера: стан і.» Іонів М., «Економіст» № 10, 1993, стор. 37−46.

9. «Суспільство і економіка» Основні соціально-економічні показники промисловості за 1995 р. Матеріали Держкомстату РФ. №№ 1−2, 1996, стр.233−236.

10. «Соціально-трудові проблеми російської економіки 1995 р.» Є. Аноносеков. «Російський економічний журнал.» № 10, 1995, стор. 31−40.

11. «Інноваційна діяльність у машинобудуванні.» Р. Хорошилов. «Економіст», № 7, 1995, стр.32−40.

1 Цифрові дані взяті з: М. І. Орлова, Л. М. Лукашевич «Економіка машинобудівної промисловості СРСР. Навчальний посібник.», М. 1987 р., гол. 1 стор. 13−17; В. В. Кистанов, Н. В. Копилов «Розміщення продуктивних сил.», М. 1994 р., гол. 2.5. стор. 144−145.