Особенности шляхів розвитку России

Особенности шляхів розвитку России.

Вивчення Росії неминуче наводить дослідника до роздумів про причини своєрідності її історичного шляху. Несхожість Росії інші країни що й гостро відчувається вітчизняними державними й суспільними діячами, письменниками й філософами. Історія XX в. є черговим свідченням її нетиповість. Наскільки вписується нашу державу на закономірності розвитку інших держав і народів? Чим визначається специфіка російського історичного поступу і є механізми для її прояви? Відповісти ці запитання необхідно, аби зрозуміти роль, місце і історичне значення страны.

У російської у філософській думці своєрідність російського шляху пояснюється переважно у духовно-мистическом аспекті. Прагнення науковому пізнання змушує шукати чинники, мають об'єктивного характеру і раціональну основу. Головне місце серед них займає природно-географический, який передбачає врахування ґрунтових і кліматичних умов: чисельності, щільності й правничого характеру розміщення населення; специфіки географічного і геополітичного становища країни.

Великі російські історики ХІХ ст. З. М. Соловйов і У. Про. Ключевський визнавали даний чинник у числі найважливіших, визначальних хід історичного процесу. «Три умови мають особливе впливом геть життя народу: природа країни, де живе; природа племені, якому він належить; хід зовнішніх подій, впливу, які від народів, котрі оточують», — вказував З. М. Соловьев1. У. Про. Ключевський називав три основних сил, «що їх людське гуртожиток: людську особистість, людське суспільство так і природу страны"2. Серед умов, сприятливо які впливають людський розвиток і держави, обидва автора називали розмаїтість рельєфу, наявність морського узбережжя, м’який помірний клімат. Історики дійшли висновку, що вони властиві розташуванню Західної Європи, але відсутні у Східній: «Природа для Запад;

іншої Європи, на її народів була мати; для Східної, для народів, яким судилося тут діяти, — мачеха"3. Справді, саме географічний чинник визначає напрями держав і народів, дозволяючи одним рухатися до глобальної гегемонії, тоді як інші змушені вічно мерзнути лише на рівні родової громади. Більшість людей звикли позитивно оцінювати величезні простори, природне розмаїття і багатства нашої держави. Наскільки ж справедливі висновки, зроблені великими російськими істориками про природному своєрідності Росії? Чи так несприятливі умови виникнення та розвитку російського держави? Наскільки їхнього впливу зберігається на сучасному этапе?

Географічні особливості нашої країни зводяться до наступним основним характеристикам: суворий клімат, величезна територія, не захищена природними перешкодами кордон. Найбільш серйозно віддзеркалюється в життя і господарюванні кліматичний чинник. Не всі розуміють, що Росія — сама холодна країна у світі. Середньорічна температура тут -5,5 °З, а Фінляндії, наприклад, +1,5 «З. З іншого боку, Росія є рекордсменом по суворість клімату, т. е. по різниці літньої і Туреччини зимової температур.

Клімат Західної Європи обумовлений впливом теплого атлантичного течії — Гольфстріму. Завдяки йому ми температура взимку близько Європі вище нуля, а весна починається у січні — лютому, причому без приморозків і повернень холодів. Західна Європа є унікальний регіон. Ніде Землі немає, розташованого таким близьким до полюса і такі теплого. Навіть у Скандинавії, яку зазвичай вважають північним регіоном, хліборобські роботи починаються рано, влітку немає посухи, оскільки регулярно утворюється зона низький тиск. Багато похмурих днів компенсується подовженням світлового дня, завдяки чому не пригнічується вегетація растений.

Якщо характеризувати кліматичні умови Канади, яка вважається схожій Росію, ситуація виглядає так. Менший, ніж Євразія, Північноамериканський материк немає різко континентального клімату, що кардинальним відзнакою від сходу Європи (що вже казати Сибір). Зими у Канаді суворі, але морози нестійкі. Надлишок сніжних опадів захищає землю від промерзання. Найбільш населені прибережні райони Канади значно тепліше, ніж Центральна Росія. Середньорічна температура у Москві - +3,8 «З, у Санкт-Петербурзі - +4,3 «З, в Ванкувері — +9,8 «З, в Монреалі — +6,7 «З. Навіть у щодо холодних районах Канади як на сільського господарства умови сприятливіші, ніж у Росії, позаяк у цілому температура там вище. Саме тому Канада з промисловою масштабах про;

переводить сою і кукурудзу, які у Росії не визрівають. Канада — велика країна, із незначним кількістю населення (24 млн чол.) і відмінними транспортними можливостями — виходом до океану. Клімат населеної, індустріально розвиненою Канади приблизно такою самою, як і Ростовської області та Краснодарському краї, а більш влажный.

Кліматичний чинник впливає на характеру історичної розвитку, оскільки він визначає умови господарювання людей. Російський дослідник А. П. Паршев у своїй книжці «Чому Росія Америка» докладно проаналізував соціально-економічні наслідки природно-кліматичні умови у Росії зробив цікаві висновки. Нашій середньої смуги характерно вплив, з одного боку, потужних атлантичних циклонів з дуже тривалими опадами влітку, і відлигами взимку, з другого — арктичного повітря із півночі, часто що веде до суворим зимам, нічним заморозкам навесні. Особливість нашого клімату така, що й улітку спекотно, то ми не вистачає вологи, і якщо багато дощів, то немає тепла. І те в іншому разі врожайність низька. Врожаї зернових нашій країні традиційно невисокі: у середньому царської «Росії вони становили близько 0,7 т/га, у СРСР — до 2,0, у Росії 1992 — 1997 рр. — близько 1,4 т/га. У Канаді врожайність за західними стандартами теж невелика — трохи більше 2,0 т/га, а Західної Європи — 7,0 — 8,0 т/га. Сільськогосподарський рік у Західної Європи триває 11 міс., у Росії — б міс. Сільське господарство, що характеризується підвищеними ризиками у країні світу (під впливом кліматичних чинників), у Росії практично екстремально. Заморозки наприкінці квітня і на початку червня можуть знищити очікуваний врожай плодів і ягід. Дощовий липень може зашкодити заготівлі сіна, дощовий серпень — погубити хліб повністю. Отже, від посіву до збирання сільському господарстві проходить кілька критичних стадій, кожна з яких може позбавити селянина доходу. Саме тому неврожайні ж роки були звичним явищем за царської Росії. Тільки до середини 1950;х рр. держава зуміло організувати господарський процес в такий спосіб, ніж допускати голодування населення. Розвиток техніки і технологій здатне пом’якшити згубний вплив суворої російської природи, однак може усунути його полностью.

Клімат Росії більше суворий, ніж будь-коли індустріальної країні світу, і впливає на ефективність виробництва. Росії характерна дорожнеча капітального будівництва проти іншими. Підвищені витрати супроводжують все це процес починаючи з закладання фундаменту, глибина якої від промерзання грунту. На непромерзающем грунті його мало потрібно, а нашій країні він необхідний. За глибиною промерзання ведуться все інженерні комунікації — водогін, каналізація, газові труби, тоді як і Західної Європи вони проходят.

майже з поверхні. Колосальні витрати на Росії неминучі при спорудженні стін (оскільки виконують як несе, а й теплозащитную функцію), обігріві і висвітленні приміщень. Усі наші будинку менш довговічні і вимагають великих амортизаційних отчислений.

Перепади температурах Росії негативно впливають на дорожнє покриття, не випадково дороги — одне з вічних проблем. Будівництво якісних доріг вимагає величезних витрат, а погодні умови протягом кілька років завдають покриттю відчутної шкоди. Нескладні підрахунки свідчать, що вартість будівництва у Росії у два — втричі вищу, ніж у Західної Європи, а, по порівнянню з так званими новими індустріальними країнами — Малайзією, Сінгапуром, Південною Кореєю — у кілька разів. Тож у 1990 р. росийское уряд не змогло домогтися широких іноземних інвестицій у вітчизняну экономику.

Отже, очевидно, будь-яка діяльність, спрямовану розвиток нашого суспільства, потребує значно вищих витрат. Навіть якби рівних із Західної Європою доходах громадяни нашої країни жили бідніший, а й доходи ми набагато менше. Кліматичні умови Росії роблять російську економіку низкодоходной, а господарство — высокозатратным.

Суворий клімат — це єдина російська особливість. Масштабне суперечливе вплив в розвитку суспільства надають розміри країни. Широта російських просторів ускладнює економічну діяльність величезними транспортними видатками. Більшість території через несприятливого клімату непридатна не для життя, але саме там — у Сибіру і Крайній Півночі — зосереджені природні запаси нашої країни. Це по-яезные копалини, водні й лісові ресурси, складові національне багатство. Доступ до них поєднаний із значними фінансовими, енергетичними, транспортними витратами, що впливає вартості сировини. Авіація — дорогий вид транспорту. Залізниці в безлюднь! х районах нерентабельні. Населення історично розподілялося територією нерівномірно, віддаючи перевагу європейській частині країни. Віддалені райони, де зосереджені природні багатства, заселялися з допомогою свободи, сили та довгого рубля. Хвилі переселенців колонізували околиці, рятуючись від гніту влади, вирушаючи на каторгу й у заслання, залучалися пільговими умовами господарювання. За кількістю населення (145 млн чол.) сучасна Росія можна з Німеччиною (80 млн чол.) і Францією (60 млн чол.), але істотно нижчий з його щільності. Недостатня щільність віддзеркалюється в ступеня господарського освоєння території Франції і рівень життя граждан.

Проблема величезної території Польщі і пов’язаних із цим витрат може бути вирішена шляхом розділу деякі регіони, що убе;

дителыю свідчить розпад СРСР. Самодостатня раніше радянська економіка втратила транспортних магістралей, провідних до ринків Європи. Російська промисловість «- втратила сировину, одержуване з «України, Середню Азію, Казахстану. Припинили існування кооперовані виробництва, що призвело до деградації та тривалого економічному спаду по всьому пострадянському пространстве.

Історичний досвід показує, що прагнення розширенню території було реакцією упущення клімату і брак ресурсів у розвиток в історичному центрі державності. Населення переміщалося на південь, до родючих земель Чорнозем’я і Ново-россии, Схід — до багатств Сибіру, в західний бік — до ринків Європи. Російський народ колонізував великі простору, от-крывая «доступом до природних ресурсів, облегчавшим розвиток госу-. дарства. Отже, кліматичне, грунтову і ресурсне розмаїтість є компенсаторним механізмом за умов складної природно-кліматичної ситуації у історичному ядрі російськоїгосударственности.

Ще одна причина, який змушував населення Росії розширювати межі, — геополітичне становище країни. Російське держава з часів східних слов’ян стикалося із постійною зовнішньої агресією. Наші предки прагнули закріпитися на природних рубежах, щоб зменшити витрати на оборону своїх кордонів. Київські князі будували потужні оборонні укрепледия на південних межах, підтримували в боєздатному змозі їх гарнізони. У період феодальної роздробленості єдина система безпекою держави лежала в руїнах, що призвело загибель Київської Русі і переносу центру державності у безпечніші північні райони — спочатку у Володимир, потім у Москву. Протягом усієї історії древні воювали за кращі економічні умови у розвиток. Найбільші успіхи досягнуто в XVIII в., коли Росія змогла вийти до Балтийскому морю, розширивши зовнішню торгівлю, та був — до Чорного моря, ліквідувавши загрозу татарських і турецьких навал, приєднавши родючі землі, розширивши торговельні зв’язки. Ставлячи кордону із природничих перепонам — морським й гірським, держава отримувало змогу заощаджувати на обороні, збільшуючи Витрати розвиток в промисловості й сільського господарства. Вихід до морях забезпечив зростання доходів держави і загалом, сприяв нагромадженню капіталу, розвитку капіталістичних відносин, початку промислового перевороту, скасування кріпосного права.

Високий рівень зовнішньої небезпеки є характерною рисою у розвитку російської держави і вимагає напружених докладає зусиль до змісту армії. Це погіршує вплив природно-географи-ческих реалій: суворого клімату, величезної території, нечисельного населення Криму і низького сукупного додаткового продукту. Соче-8.

тание цих ознак зумовило, зокрема, запровадження кріпацтва, що забезпечував трудовими ресурсами служиву знати, формировавшую військо, і задовольняти потреби за ечет експлуатації селян. Протягом кількох сторіч іншого джерела доходів немає. Тільки ХІХ ст., з недостатнім розвитком в промисловості й торгівлі, стали складатися умови від використання вільнонайманий праці та безстановій армии.

Високий рівень витрат на армію — одне з особливостей сучасного російської держави. Припинення «холодної громадянської війни» ліквідувало загрозу широкомасштабної ядерної війни, по не зробило обстановку межах безпечнішою. Сучасна Росія витрачає сили у виснажливих збройних конфліктах, немає жодних підстав стверджувати у тому, що ситуація стабілізується. Втрачаючи території, Росія відступає на незахищені природним чином кордону, до віддалених районів з суворіших кліматом, що зумовлює зниження доходів населення і погіршення геополітичного положения.

Серед основних факторів, позитивно які впливають російський історичний процес, може бути наявність розгалуженої річковий мережі. Завдяки річках Східно-Європейської рівнини виникло наша держава, зв’язавши воєдино величезні простору. На міжнародних торгових шляхах — «із варягів у греки», «із варягів у перси» — склалося перше восточно-славянское держава. Життєво важливої роль транспортних артерій грали річки на розвитку Московської Русі. У. Про. Ключевський писав: «У цьому величезної країні нічого немає незвичайного, крім її річок. Вони численні і величні. Ніде у Європі немає такого складної системи річок із настільки різноманітними розгалуженнями і з такою взаємної близькістю басейнів. Ця особливість полегшувала колонізацію страны"4. Ріки істотно спрощували сполучення між різними частинами Московської Русі взимку і позаминулого літа. Їх значення історія нашої країни важко переоцінити. Тільки з масовим будівництвом залізниць вони втратили провідну транспортну роль.

Природно-кліматичні особливості російського держави визначили низкодоходный і высокозатратный характер російського суспільства. Специфіка Росії у тому, що це з низьким сукупним прибавочным продуктом. Протягом усього періоду існування їй властива нестача ресурсів. Не випадково еволюційний тип розвитку для російського суспільства нехарактерна, він являє собою естественно-историческое розвиток з допомогою поступового прояви факторів, і умов соціально-економічного зростання без свідомого втручання людей громадські процессы.

Інноваційний тип розвитку, що припускає поступ з урахуванням нововведень, свідоме підвищення ефективності функціонування громадського виробництва, культивування внутрішні чинники розвитку, науку й техніки, вимагав високих доходів, вкладення засобів у технології, що прискорюють економічного зростання. Усе це російському суспільству було недоступно.

Росії є основним джерелом розвитку були безкоштовні працю і концентрація всіх засобів у руках держави. Визначальним варіантом, що дозволяє долати відсталість країни й вирішувати найважливіші завдання, виявився мобілізаційний тип розвитку, який передбачає систематичне звернення до надзвичайним заходам до створення передумов виживання суспільства і його інститутів. Включення мобілізаційних механізмів відбувалося під впливом умов, загрозливих розвитку системи. У Росії її такими виступали зовнішня небезпека чи забезпечення доступу до ресурсів військовим путем.

Інтенсивність застосування мобілізаційних механізмів різними етапах розвитку була неоднаковою. У найбільш жорсткої формі відбувалася мобілізація в XVIII в., за доби Петра I, коли досягнення «зовнішньополітичних цілей супроводжувалося масштабними внутрішніми перетвореннями, без яких було неможлива ефективна зовнішня політика. У XX в., в 1922 —1953 рр., стався другий наймогутніший мобілізаційний ривок, який знову зажадав здійснення масштабних внутрішніх реформ у сфері безпекою держави і призвела до виникнення новій геополітичній ситуації та відродженню Росії у новій формі — СРСР. Однак це, значить, що у іншому розвиток мало еволюційний чи інноваційного характеру. Саме освіту російського централізованого держави відбувався за XIV — XV ст. під впливом мобілізуючого чинника — боротьби з іноземним ярмом, де економічні передумови грали другорядну, допоміжну роль. У XVI в. Іван IV Грозний намагався здійснити насильницьку централізацію влади й суспільства. Його внутрішня і політика, з одного боку, забезпечила країну необхідними ресурсами, задля її подальшого прогресу з допомогою приєднання Поволжя, але з іншого, внаслідок опричнини і Лівонської війни, призвела до соціально-економічному кризи і припинення династії Рюриковичів. У XVII в. концентрація і централізація ресурсів задля подолання наслідків часів Смути супроводжувалася війнами за повернення відібраних территорий.

Сучасний російський історик Л. У. Милов у своїй фундаментальній праці «Великоруський орач й особливо російського історичного процесу» докладно досліджував адаптацію російського й держави до впливу природно-географическо-го чинника. Несприятливі природо-географічні умови вимагали рт людей створення механізмів виживання. Биоклиматический потенціал породив на Русі сімейний, общинний і солідарний принцип господарювання. На відміну від ринкового, сімейне господарство виробляє продукт задля прибутку, а споживання. Общинні принципи господарювання — це вчорашній день не сільська екзотика. Яскравим прикладом із сучасної міського життя є дачне господарство, функціонуюче задоволення сімейних потреб і економії коштів па продуктах харчування. Вигідність дачного господарства забезпечується безплатним працею домочадців. У сім'ї поняття рентабельності втрачає сенс. На солидарно-общинном принципі побудована вся російська цивілізація, на відміну західної. Цікаво, що у наш час щодо високоприбуткові верстви населення демонструють абсолютно цивілізовані, західних стандартів поведінки, відмовляючись від дач і переходячи на товарне господарство, т. е. закупівлю припасів в українських магазинах, що вкотре підтверджує зв’язок сімейного господарювання з низкодсходностью суспільства. Зі збільшенням доходів зростає товарність господарства. Це яскравий неринковий характер нашого суспільства. Ті ж закономірності діють у промисловому виробництві, сільському господарстві будівництві. Держава підтримує щодо низькі (за масштабами) розцінки на комунальних послуг, електроенергію, бензин, опалення. Перехід на європейські тарифи у суспільстві може бути плачевним для широкої населення, оскільки, наприклад, опалення не розкіш, а умова виживання в зимовий период.

Мобілізаційний тип розвитку, сформований у Росії, сприяв формуванню специфічних економічних, соціальних і розширення політичних механізмів. Найважливіший їх — посилення керівної роль держави й була центральною влади. Уряд, ставлячи цілі з розвитку нашого суспільства та вирішуючи його проблеми, брала він ініціативу, систематично використовуючи примусові заходи, контролю, регламентації, придушення інакомислення. Держава активно втручалася у економічні процеси, здійснювало регламентацію господарському житті, визначало протягом соціальних процесів, що потребувало максимальної централізації управління. З політичними функціями найчіткіше виявляли себе військова, карательно-охранительная і религиозная.

Крайня слабкість індивідуального селянського господарства за умов Східно-Європейської рівнини була компенсована допомогою громади протягом всієї тисячолітньої історії російської державності. Селянське господарство як продуктивна осередок не змогло розірвати зі громадою, оказывавшей важливу виробничу допомогу у часи критичні. Обмежений обсяг сукупного додаткового продукту кінцевому підсумку створював підгрунтя у розвиток суспільства зі слабко вираженим процесом поділу труда.

Під упливом природно-географических чинників в феодальну епоху формувалося кріпосне право як особлива форма організації товариства. На середину XVII в. все основні стану Росії у тій чи іншій формі служили: бояри і дворяни — державну та військові, духовенство забезпечувало твердження державної ідеології, передачу духовно-моральних цінностей, збереження традицій. Посадські люди і державні селяни виконували феодальні повинності, поміщицькі селяни несли тягло на користь власника. Козацтво мало найбільшими вільностями: отримувало продовольство, озброєння і сплачувало податі, але перебував у умовах постійної військової небезпеки, захищаючи кордону страны.

Твердження кріпацтва дозволило вирішувати відразу кількох завдань. Прикріплення селян до землі було реакцією брак робочих рук. Не випадково процес затвердження кріпацтва активізувався під час жорсткого соціально-економічного кризи у кінці XVI в., коли час сваволі опричнини (1565 — 1572 рр.) та поразки Росії у Лівонської війні (1558 — 1583 рр.) селяни звернулися околиці, рятуючись від непосильних податків і надзвичайно важкій експлуатації. Втеча податных станів посилювало економічну ситуацію, призвело до запустіння цілих регіонів змусило верхівку суспільства обмежити право переходу селян, та був, провівши перепис тяглого населення, запровадити терміни розшуку швидких. У ситуації постійної нестачі трудових ресурсів протидія втечі стала однією з найважливіших завдань державної власти.

Земля, населена залежними селянами, був найважливішою формою компенсації служивому стану — дворянства, ключові функції якого полягали в несення державної влади і військової служби. Вирішити проблему створення найманої армії у умовах суспільства з низьким сукупним прибавочным продуктом не міг, а стала військова загроза змушувала до цього. Російська армія формувалася по становому принципу до епохи буржуазних реформ: спочатку з урахуванням дворянського ополчення, потім — рекрутських наборов.

Вочевидь, що кріпосне право не зводилося лише у відносинам феодала і залежного селянина, а охоплювало суспільство загалом. Населення країни поділялася на дві взаємозалежні соціальні групи. Один із них — боярство і дворянство — забезпечувала військові й організаційні функції, без яких неможливо було неможливо виживання суспільства загалом, інша — феодально-зависимое населення, створювала матеріальних цінностей, дозволяють держави і вищому стану успішно існувати. Верхи і низи пов’язувалися обов’язками щодо держави, яке персоніфікувалося в особистості монарха. Жодна стан були вижити самотужки. Росіяни філософи з часів слов’янофілів под;

черкивали солідарний, соборний характер російського суспільства, який руйнувався, тоді як представники вищих класів з системи взаємозалежності (по маніфесту про вільності дворянства 1785 р.), як і вимагаючи покори від феодальних низів. З другого половини XVIII в. почався криза феодально-кріпосницької системи России.

Характерною ознакою російської державності крім жорсткого політичного режиму влади є надзвичайно сильне розвитку її економічною-економічній-господарсько-економічної функції. Державна машина змушена була форсувати процес громадського поділу праці, і відділення промисловості від землеробства, бо традиційні риси середньовічного російського суспільства — це виключно землеробський характер виробництва, відсутність аграрного перенаселення, слабке розвиток виробництва, постійний брак робочих рук в землеробстві екстенсивного типу, і у сфері потенційного промислового розвитку. Російське держава брало активну участь у створенні про загальних умов виробництва: будівництві прикордонних крепостей-городов, грандіозних оборонних споруджень за вигляді засечных смуг, великих металургійних комплексів, каналів, су-хопутных трактів, заводів, фабрик, верфей, портових споруд. Без примусової праці сотень тисяч державних підприємств і поміщицьких селян, без постійних переселень у ті чи інші райони країни мастеров-металлургов, зброярів, каменярів, купців тощо. п., без особливого великого державного сектору економіки зробити було б просто неможливо. Слід сказати, що за умови Росії, зокрема через її величезної території, успішне функціонування багатьох галузей економіки без керівної роль держави було б недостижимо.

Низкодоходность російського суспільства виявилася за доби розвитку капіталізму. Його вирізняли такі риси, як: надзвичайно висока концентрація виробництва; швидкі темпи монополізації; нестача капіталу, залежність від іноземних інвестицій; активне втручання у економіку, слабке розвиток приватної власності; низький рівень технічної оснащеності, обумовлений надлишком робочої сили в; неразработанное соціальне законодавство, низька вести, переважання некваліфікованої праці у виробництві; многоукладный характер економіки. Усі ці фактори гальмували розвиток позитивних сторін капіталізму — конкуренції, та високих темпів науково-технічного прогресу, демократії правової держави й громадянського общества.

На межі XIX — XX ст. стало очевидним неможливість її подальшого розвитку держави у сформованих соціально-економічних умовах. Верхівка суспільства не забезпечувала вирішення злободенних соціально-економічних завдань, насамперед широкого індустріального будівництва, рішення аграрного питання, развития.

грамотності. Вивчення програм політичних партій, сформованих у Росії після революції 1905 — 1907 рр., однозначно показує, що важливість проблем, завдань, які країною, усвідомлювалася усіма політичним силам країни. Немає згоди щодо джерел її подальшого розвитку. Реформи З. Ю. Вітте продемонстрували обмеженість можливостей держави за стимулюванню економічного зростання, тоді як до конфискациоппым варіантів рішення суспільство був готове. вибухнула Перша світова війна загострила протиріччя у суспільстві, що призвело до революції. Самодержавна монархія виявилася нездатна об'єднати її досягнення нових кордонів на развитии.

У післяреволюційний період керівництво Радянського держави, подолавши Громадянську війну (1918— 1920гг.) і забезпечивши відновлення зруйнованої економіки роки непу (1921 — 1929 рр.), мало вирішити проблеми, успадковані від царського уряду. Загострення міжнародної обстановки на початку 1930;х рр., зміцнення фашистського режиму на Європі, наростання загрози світової війни та перспективи політичної ізоляції країни сприяли початку нового мобілізаційного періоду у Росії. У разі військової небезпеки Радянський уряд виявилося перед жорсткої необхідності розвитку промисловості, концентрації всіх ресурсів немає і придушення опозиції. Саме тоді сформувався режим сталінізму, який успішно реалізував які стоять перед країною завдання з допомогою посилення експлуатації населення Криму і залучення неоплачуваної роботи в усіх її формах (трудового ентузіазму, комсомольських будівництв, стахановського руху, примусової праці ув’язнених). Попри важкі витрати, засоби виробництва, створені в 1930 — 1950;ті рр., забезпечили найвищі темпи зростання радянської економіки, що дозволило досягти статусу великої країни, забезпечити сучасне озброєння, вийшла у космос, підтримати стратегічний паритеті США, і навіть підвищити рівень життя населения.

Домінуюча роль держави у ідеології, культурі, науці, політичної та економічної життя призвела до заперечення виняткового впливу географічний чинник російський історичний процес. У радянські часи всю силу пропаганди була на прославляння творчих можливостей суспільства, всесилля людського праці, ентузіазму народу та її керівної сили — Комуністичної партії. Географічний детермінізм радянської історичної наукою критикувався і відхилявся як буржуазний забобон. Цьому сприяла соціально-економічна специфіка суспільства. Оскільки економіка була неринковою, населення відвикло давати речам грошові характеристики. Особливості епохи були такі, що економічних рішень обгрунтовувалися потребами держави, а чи не міркуваннями рентабельності та ефективності. Електрика, комунальних послуг, горюче-смазоч;

ные матеріали, транспортні витрати оплачувало держава. Воно не стояло ні перед чим, коли виникала необхідність будівництва великих підприємств, шахт, електростанцій, залізниць зонах Сибіру та Крайньої Півночі. Як економічна характеристика при-родпо-географический чинник перестав прийматися у внимание.

Індустріальна основа, створена період сталінізму, дозволила в 1960 — 80-ті рр. істотно збільшити дохідність економіки. У разі «холодної громадянської війни» і руйнівної гонки озброєнь дію мобілізаційних механізмів зберігалося, хоча у значно більше м’яких формах.

На початку 1980;х рр., за правління Р. Рейгана, США поставили завдання перенесення гонки озброєнь космічний простір. Нові технологічних стандартів озброєнь для Радянського Союзу, і його економіки виявилися недосяжними. У правління М. З. Горбачова СРСР вийшов із режиму протистояння. Почався процес роззброєння, конверсії, стався відмови від радянської геополітичної сфери впливу. Протягом років перебудови (1985 — 1991 рр.) і наступних реформ відбулася ліквідація мобілізаційних механізмів: однопартійної системи, планово-распределительной моделі економіки, жорстко централізованого держави, ідеологічного диктату. Перехід державної власності до приватних рук супроводжувався формуванням демократичних інститутів власності та дезінтеграцією «радянської імперії». Російське керівництво в в односторонньому порядку припинило гонку озброєнь; була підписана зі США можуть Декларація про закінчення «холодної громадянської війни». Руйнування механізмів мобілізації обернулося ліквідацією чи істотним ослабленням патерналістських, охоронних функцій держави — як-от право па працю, відпочинок, безкоштовну освіту та обслуговування, дешеві житло, проїзд і комунальні услуги.

Перехід на еволюційний шлях розвитку знову актуалізував питання особливості російського історичного процесу. У сучасну ринкову епоху проявилася матеріальний бік природно-кліматичних особливостей. З’ясувалося, що в холодної країні електрику, комунальні послуги та гаряча вода є надзвичайно дорогими, а економічні зв’язку російській територіях мають дуже суттєва грошовий вираз. Зміст шахт і доріг у зонах Крайньої Півночі і Сибіру умовах приватного підприємництва економічно невигідно. Ця обставина змусили згадати давно відкриті істини, переосмислити значення природно-кліматичного чинника нашій країні, ступінь його впливу історичний процес життя й численних народів; зрозуміти, які політичні рішення мають прийняти, щоб у структурі світової економіки Росія зберігала конкурентоспроможність, науковий і промисловий потенціал, і навіть забезпечувала безпеку своїх границ.