Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України

Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України

Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [1] передбачає формування унікального для нашої країни явища багаторівневої організаційної структури діяльності друкованих мас-медіа в суспільстві. Феноменом такої організації є 5 ступенів системи функціонування кожного друкованого органу на інформаційному ринку держави: засновник — видавець — творчий колектив (редакція) — розповсюджувач — споживач як чинник аудиторії (див.: [2, 100−113]).

Інша річ, що можливими можуть бути варіанти розподілу «грунтується» обов’язків між конкретним структурним представником у цій схемі (про владні хитрощі детальніше див.: [3, 16−19]). Проте сама легальна наявність багатоступеневості в діяльності друкованих мас-медіа дає можливість говорити про цікаві тенденції в практиці функціонування періодичних видань.

Явище суверенності друкованих мас-медіа безпосередньо пов’язане з її незалежністю від будь-якого зовнішнього силового впливу. Однак у міру політичної та економічної індиферентності по відношенню до неї з боку засновника, видавця та розповсюджувача це поняття стає відносним. Як частина, як елемент системи демократичних інститутів, друковані мас-медіа самі зазнають певної регламентації і, в свою чергу, виступають фіксатором легітимних повноважень інших соціальних структур суспільства.

У перші роки існування України як незалежної держави преса зазнала по-справжньому революційних змін. Основним джерелом цих змін стала деструкція старої системи економічного існування друкованих мас-медіа. Преса, фінансована державою, перетворилась на пресу, фінансовану іншими суб'єктами суспільства, — насамперед це стосується недержавних друкованих медіа. Щоправда, із формуванням моделі влади під нині діючого Президента України ситуація різко змінилася (див.: [4, 59−61]).

Українська преса спроможна віддзеркалювати саме те, про що ніколи не могла писати преса радянського періоду: настрій і стан своїх споживачів, різноманітність палітри їхніх уподобань, бажань, інтересів (особливо наголошуємо, що в цих своїх роздумах ми абстрагуємося від проблеми владної та політичної структуризації сучасної української преси). Ця обставина і є першоджерелом усіх змін в українських друкованих мас-медіа, причому змін як на краще, так і на гірше. Відбулися суттєві зрушення в усіх сторонах діяльності друкованих видань — від зміни назви, стилістики макетування, добору шрифтів до самої суті подачі будь-якого матеріалу.

Натомість варто звернути увагу на те, що при відтворенні змін у функціонуванні друкованих мас-медіа виробилася стереотипна схема оцінки суспільно-політичної діяльності конкретної газети чи журналу. Насамперед, загальновідомою є тенденція ділити періодику на «хорошу» — державотворчу, українську, і «погану» — російську. При цьому практика свідчить про те, що сама по собі мова видання не є визначальним фактором політичної оцінки конкретного представника друкованих мас-медіа (наприклад, у Харкові: україномовне видання «Слобідський край» стабільно вміщує матеріали, спрямовані на розвиток СНД, а російськомовні «События» проводять часто, в досить крайніх формах, антиімперську політику.

Інше достатньо популярне спрощення ситуації - поділ на видання «західні», під знаменник яких об'єднуються друковані медіа Галичини, та «східні», де — знов-таки цілком механічно — об'єднується регіональна преса, скажімо, Донецька, Одеси, Чернігова. Тим часом, практика свідчить про те, що деякі львівські видання (наприклад, «Ратуша», «Поступ») значно ближче стоять до донецьких (наприклад, «Город», «грунтуєть кряж»), ніж до деяких тернопільських чи тим паче луцьких газет. Цікаво, що подібну аналогію можна провести й на «горизонтальному» рівні періодики: львівська «Молода Галичина» знаходить майже повний політико-ідеологічний аналог не у «Волині молодій», а в харківській газеті «Время», що взагалі не є молодіжним виданням.

Отже, політичні, типологічні, творчі системи й стилістика друкованих медіа не можна однозначно ділити на «берег лівий» — «берег правий». Поділ відбувається за куди складнішою схемою, визначним грунтується для якої є соціальна характеристика регіону.

Говорити про поділ за тематичною, типологічною, творчою специфікою регіональних друкованих мас-медіа в контексті не лише існування, а й функціонування системи координат «Захід України — Схід України», «україномовне видання — російськомовне видання» було б не цілком коректно, хоч протилежність таких координат за ознакою суспільно-політичної, громадської орієнтації насправді існує: наприклад, для друкованих медіа сільськогосподарських регіонів України, які є антагоністами ідеологічного порядку — при тому, що їхні творчо-організаційні моменти є близькими.

Щодо мовних показників, то антагонізм навіть манери викладу матеріалу в різних регіональних видання глибший, ніж за ознакою суто ідеологічною. Це свідчить про те, що творчо-організаційна специфіка друкованих медіа лімітована не територіально чи мовно. Доцільніше говорити про лімітацію власне соціальних характеристик певного регіону.

Творчі характеристики конкретного видання — надто чутливий механізм реакції на читацький попит, і нові, ринкові умови існування періодики зазнали найбільше змін саме там, де відбулися найбільші зміни в самих соціумах. Швидкий розвиток нових ринкових структур, зміна самої системи зайнятості населення, зокрема, перехід значних груп працездатного населення до сфери послуг, торгівлі, непрямі виробничі сфери є типовою рисою саме індустріальних регіонів.

Це явище виплодило зовсім нові читацькі уподобання чи тенденції, новий попит читацького ринку, що грунтується на двох засадах: інформувати та розважати. Саме це спонукало регіональну пресу розбудовувати свої видання за принципом: «Усі Жанри хороші, окрім нудного». Звідси й потягнувся ланцюжок творчих та тематико-типологічних експериментів, напрям яких є принципово однаковим, — незалежно від того, йдеться про Львів, Донецьк, Одесу чи Харків.

Наслідком таких процесів є формування трьох принципових характеристик друкованих медіа України. Кожній з них притаманні свій соціальний попит, свій споживач як чинник аудиторії, своя творча структура.

Література.

1. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — С. 1−15.

2. Фінклер Ю. Українські мас-медіа крізь призму теорії еволюції // Реалії та перспективи українського книжкового ринку: Збірка статей. — Львів, 1997.

3. 3Іванов В. Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації // Українське журналістикознавство. Випуск 1. — К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2000.

4. Фінклер Ю. Українське книговидання: між суспільною рефлексією та державним регулюванням // Збірка матеріалів науково-практичної конференції «Квалілогія книги». — Львів, 2000.