Класифікація страхування за об'єктами

ЗАГАЛЬНІ ВИДИ СТРАХУВАННЯ («РИЗИКОВАНЕ» СТРАХУВАННЯ).

Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, напри­клад, індивідуальне страхування від нещасних випадків, коле­ктивне страхування працівників за рахунок коштів підпри­ємств і організацій, страхування туристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия робота пов’язана з особ­ливою небезпекою для життя і здоров’я, та інші такі види. Во­ни мають дуже багато спільних рис, і тому законодавством України передбачається можливість здійснення страховиком усіх цих видів страхування за однією ліцензією, а саме: ліцен­зією на право здійснення страхування від нещасних випадків (докладніше див. розділ 9).

Друга підгалузь особистого страхування — медичне страху­вання. Воно виникло і почало розвиватися в нашій країні порів­няно недавно, хоча Західні країни мають уже досить великий до­свід у цій справі. За радянських часів потреби в медичному страхуванні начебто й не було, оскільки медична допомога нада­валася на безоплатній основі. З переходом до ринкових відносин ситуація змінилася. Висока вартість кваліфікованої медичної до­помоги зумовила інтерес населення до медичного страхування, що сприяло його розвитку.

Медичне страхування як самостійна підгалузь особистого страхування об'єднує всі види страхування, пов’язані з відшко­дуванням витрат страхувальника у зв’язку із захворюванням і не­обхідністю лікування.

Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів медичного страхування належить, наприклад, безперервне страхування здоров’я, договір про яке страхувальник може укла­сти на невизначений період.

Прикладом короткострокових видів медичного страхування є страхування здоров’я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від'їжджають за кордон, страхування на період вагі­тності та пологів тощо.

Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома спосо­бами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застраховано­му) у вигляді повної страхової суми або її часткипо-друге, у ви­гляді оплати медичній установі вартості лікування застрахо­ваного (включаючи плату за перебування в стаціонарі, фізіотера­певтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, стра­хувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особистра­хувальник і застрахований можуть поєднуватися в одній І тій са­мій особі.

Медичне страхування може здійснюватися як у добровільній, так і в обов’язковій формі. До переліку видів обов’язкового стра­хування, наведеного в Законі України «Про страхування», нале­жить і медичне страхування. Проте досі системи обов’язкового медичного страхування в Україні немає, хоча, наприклад, у Росії вона діє вже кілька років (докладніше див. розділ 10).

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя.

Ця підгалузь об'єднує довгострокові види особистого страху­вання, обсяг відповідальності за якими, згідно з чинним законо­давством України, передбачає одноразову або розстрочену ви­плату страхової суми в разі: а) смерті застрахованої особи в період дії договору страхування (або рішення суду про оголо­шення застрахованої особи померлою) — б) дожиття застрахо­ваної особи до закінчення строку дії договору страхуванняв) досягнення застрахованою особою певного вікупенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страху­ванняг) настання події в житті застрахованої особи, яка обумов­лена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження ди­тини, вступ до навчального закладу тощо).

За вимогами вітчизняного страхового законодавства, договори страхування життя в Україні мають укладатися на строк не мен­ше як три роки.

Страхування життя має ту особливість, що всі види страху­вання, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добро­вільній формі (докладніше див. розділ 8).

(Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхо­вого випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріаль­ні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхово­го відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страху­вальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхо­вої суми за більшістю договорів майнового страхування покла­дено дійсну вартість застрахованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забез­печення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і від­шкодовує його в певній пропорції, то в разі використання систе­ми першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає від­шкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб за­охочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рів­нем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страху­вання, які іноді поділяють на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов’язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

По-перше, розмір ризику (з огляду на обсяги можливих збит­ків) при страхуванні майна громадян, як правило, значно мен­ший, аніж розмір ризику юридичної особи.

По-друге, перелік об'єктів страхування у громадян є досить обмеженим. До нього належать зазвичай власні житлові І дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, до­машні і сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів майново­го страхування юридичних осіб значно ширший. Він охоплює бу­дівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби усіх видів, вантажі, будівельно-монтажні й інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об'єктів в обох підгалузях виокрем­люються конкретні види страхування.

По-третє, ризики громадян достатньо прості й однорідні, тому Доволі часто страховик може страхувати їх за стандартними умовами (видавати стандартний страховий поліс). А ризики юридич­них осіб складні та неоднорідні, тому часто доводиться створю­вати індивідуальні програми страхового захисту відповідно до потреб конкретного страхувальника.

По-четверте, процес прийняття на страхування ризиків грома­дян — річ, здебільшого, порівняно нескладна. Інколи страховики навіть не вдаються до попереднього огляду майна, що страхуєть­ся. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут майже завжди потрібен попередній огляд.

По-п'яте, складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховиків скористатися послугами професійних страхових посе­редників — брокерів — з їхнім досвідом і знанням. При страхуванні майна громадян страховик може сам пропонувати поліси клієнтам або використовувати послуги страхових агентів, якими можуть бути фізичні особи, кредитні установи, відділення зв’язку, туристичні фір­ми, станції технічного обслуговування автомобілів тощо.

Страхування майна, як правило, здійснюється в добровільній формі.

Третя (порівняно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення та­кого страхування полягає в захисті майнових інтересів страху­вальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров’ю і май­ну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Залежно від виду страхування страхову виплату страховик може здійснювати або на користь страхувальника, або на користь третьої особи, котру визнано постраждалою внаслідок певних дій або бездіяльності страхувальника. Страховою подією при страху­ванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

На відміну від майнового та особистого страхування, особли­вістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, майнові ін­тереси якої захищає конкретний договір страхування. Найчасті­ше ця третя особа є невідомою (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов’язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають компле­ксний характер. Адже більшість полісів страхування відпові­дальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров’я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування). У цьому полягає ще од­на особливість страхування відповідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхуван­ня майна, де страхова сума зазвичай залежить від дійсної вартості об'єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхо­ва сума встановлюється у вигляді граничної суми відшкодування — ліміту відповідальності, яку бере на себе страховик, коли страху­вальник завдасть шкоди третім особам (їхньому життю, здо­ров'ю, майну).

Законодавство більшості розвинених країн передбачає обов’язкове страхування відповідальності власників деяких дже­рел підвищеної небезпеки, найбільш загрозливих унаслідок знач­ного поширення або великих масштабів імовірної шкоди. Прак­тично в усіх країнах існує обов’язкове страхування відпові­дальності власників автотранспортних засобів. З 1 січня 1997 ро­ку страхування відповідальності власників транспортних засобів у обов’язковій формі запроваджене також в Україні. У більшості країн світу здійснюється страхування відповідальності власників авіаційного транспорту, власників суден, користувачів ядерних установок, обов’язкове страхування професійної відповідальності певних категорій фахівців. Практично всі перелічені види стра­хування відповідальності починають активно розвиватися й у нашій країні.