Характеристика Косівського району

Пошукова робота з фізичної географії.

«Характеристика Косівського району».

1.1. Кліматичні умови Великого значення в дальшому розвитку народного господарства, у науковому обґрунтуванні екологічних заходів набуває пра­вильне використання кліматичних ресурсів Косовського району.

Загальний тип клімату району помірно-континентальний.

Косовський район майже повністю входить до гірського агрокліматичного району і знаходиться в зоні західного переносу повітря­них мас.

Район характеризується такими показниками:

• *•суми температур понад 10* дорівнюють 1600−2200*.

• *•кількість опадів за цей період 460−600мм, а за рік 760−1060мм.

Середня тривалість безхмарного періоду 160−170 днів, вегетаційного 190−200 днів.

Весняні приморозки припиняються в середньому в першій декаді травня, осінні настають в середині жовтня.

Середня річна температура повітря за метеорологічними даними наводиться в таблиці 1.

Таблиця

З наведеної таблиці видно, що найбільш холодний місяць є січень, а найбільш теплими — липень і серпень.

Велике значення для оцінки температурних умов мають середні декадні температури повітря. Це дає уявлення про наростання тепла навесні і влітку та про спад його восени, як протягом місяця, так і від одної декади до другої.

З таблиці видно, що число днів з сильним вітром взагалі незначне. Частіше вони спостерігається в холодний період року, а влітку вони майже відсутні, тобто спостерігається 1 раз на 2 роки.

1.3. Рельєф Головні риси сучасного рельєфу Косовського району сформува­лись в результаті тектонічних рухів і безперервної дії екзогенних факторів.

Провідні геоморфологічні процеси яскраво проявляються в ерозії та акумуляції, фізичного і хімічного вивітрювання корінних порід в нижній частині схилів, уступів цокольних терас і місцями на верши­нах гірських хребтів.

Ерозія і акумуляція. Глибинна ерозія, яка приурочена до рік району (Черемош, Рибниця, Пістинька та ін) є наслідком низького базису ерозії і характеризується великою активністю.

В результаті новіших тектонічних рухів відбувається посилення ерозійної діяльності, про що свідчать глибокі врізи, прожистість ру­сел рік, активна діяльність регресивної ерозії водостоків, наявність водоспадів, плесів, перекатів і т. д.

В період паводків проявляється особливо сильно підмиваюча дія­льність рік, що приводить до обвалів корінних берегів і уступів те­рас, які складені пухлими алювіальними відкладами.

Площинний змив визначається крутизною схилів, кількістю і ре­жимом атмосферних опадів та ступенем їх природного закріплення. Площинному змиву поверхні підлягають схили, при схилові ділянки долин, також поверхні давніх терас. Безсистемний випас знищує де­рновий покрив, порушує структуру грунту схилів і тим самим інтен­сифікує ступінь їх розмиву.

Зсуви і опливли в основному приурочені до ділянок схилів вели­ких річкових долин. Розвиткові цих процесів сприяють літологічні, тектонічні, геоморфологічні та гідрологічні умови.

Головні з них: значна обводненість і зволоження схилів в зв’язку з великою кількістю опадів, порушення умов залягання і цілісності порід схилу в результаті тектонічної діяльності, низьке положення базису ерозії, внаслідок чого утворюється різниця висот між бровкою і підошвою схилу, зміна режиму водоносних горизонтів і відслонення їх. Головна частина зсувів приурочена до зон поздовжніх і поперечних тектонічних розломів.

Вивітрювання. Процеси фізичного, та хімічного вивітрювання займають другорядне місце. Ці явища приурочені переважно до корінних осадових по­рід скальних відслонень, берегових обривів, бортів промоїн, схилів великих ярів.

Вивітрюванню також сприяє текстура порід, тріщинуватість і Інші власти­вості гірських порід.

Корінні породи знаходяться на різних стадіях вивітрювання. Зу­стрічається осипи, які спускаючись по схилах, утворюють кам’яні потоки і просліджуються на схилах долин. Важливим рельєфоутворюючим фактором є також характер гір­ських порід, опір їх до вивітрювання і ерозійних процесів.

Найбільш міцні породи, як конгломерати, кварцитові і товсто-шаруваті пісковики, складають найвищі гірські масиви (Говерерла, Скупова, Кукіль, Стайки, Піп Іван, Стіг, Чичвин і багато інших) Менш стійкі глинясті сланці утворюють зайняті ріками долини.

Льодовикові форми рельєфу мало збереглись і мають вигляд неве­ликих цирків, парів і карових озер, флювіоглеціальиих відкладів по долинах рік, торфовищ, які утворились в дану епоху. Сліди льодо­викової діяльності слабо помітні, або тому що зледеніння було надто незначним і недовгочасним або через те, що нестійкі флішові поро­ди, з яких складались і в яких вироблялись гляціальні форми рельє­фу, були дуже розмиті текучими водами.

На основі тектонічно-структурних особливостей і характеру роз­членування виділяється такі геоморфологічні райони (з північного сходу на південний захід):

1. Покутське Прикарпаття.

2. Покутські Карпати.

3. Запрутські Горгани.

4. Жаб'ївське зниження.

5. ЧорногІрсько-Гринявський район.

Покутське Прикарпаття (Покутсько-Черемошська височина) під­німається на 300−450 м над рівнем і різко обмежується долинами Пруту і Чоремошу, а з півдня Покутськими Карпатами. Рельєф міс­цевості являє собою чергування порівняло широких річкових долин з плоскими межирічними височинами. Річкові долини Рибниці, Піс-тиньки, Лючки та інших річок, мають яскраво виражені тераси. На південному заході простягається ряд невисоких хребтів, складених з древніх порід.

Покутські Карпати. Південна межа їх проходить по вододілу лі­вих приток Чорного Черемошу і правих Пруту. Гори являють со­бою край з абсолютними висотами 700−900 м. Орографія їх порівняно проста. Хребти простягаються паралельними ланцюгами в Пів­денно-східному напрямку. Наростають висоти з півночі па південь.

На північному заході лежить ряд хребтів. Лебединський, Каменис­тий, Хоменський та ін.

Паралельно їм на південь проходить ще один ланцюг гір: Карама-тура, Брусний, Сокільський. В південно-східному напрямну височать хребти Буковець, Кечера, Максимець та ін.

Покутські Карпати розділяються порівняно широкими, зручними для засолення поперечними долинами Черемошу, Рибниці, Пістинь-ки і Лючки.

Хребти являють собою порівняно правильні антикліналі, ядро яких складається з Іноцерамових шарів, ямненських пісковиків та Інших міцних порід. Ямненські пісковики і іноцерамові відклади не­рідко утворюють величезні куполоподібні брили. В цілому ж хребти мають порівняно спокійну лінію поверхні.

Поздовжні зниження між хребтами — це синкліналі, складені з порі­вняно молодих і м’яких порід, переважно з менілітових сланців.

Просторі поперечні долини pp. Лючки, Пістиньки, Рибниці І Че­ремошу пересікаючи синклінальні зони, утворюють обширні уло­говини, перерізаючи хребти Покутських гір, навпаки сильно зву­жуються, схили їх стають крутими.

Район Запрутських, або Прутсько-Черемоських Горган — це південно-східна окраїна гір між Прутом і Черемошем. На півночі він прилягає до Покутських гір, на півдні обмежується Жаб" ївським зниженням. Абсолютні висоти гір 1000−1300 м.

Майже посередині району безперервною смугою простягається па­смо, яке фіксується високими вершинами (Горган Бурачківський, Лисина Космацька, Кам’янистий, Ігрець та ін.) І є вододілом ярових приток Пруту і Чорного Черемошу, на південь від нього лежать зна­чні підвищення.

Жаб" ївське зниження розташоване між Прутсько-. Черемоськими Горганами і Чорногірсько-Гринявськими горами. Це шероке поздо­вжнє пониження (низькогір" я) служить межею двох еротектонічних зон — Скибової і Магурської. Абсолютні висоти його в порівнянні з сусідніми районами незначні - біля м. Верховина всього 633 м, на північний захід від нього до 900−1000 м. Переважають же абсолютні висоти 600−300 м.

Паралельність хребтів виражена дуже слабо. Тут основну роль в формуванні рельєфу відіграє слаба стійкість більшості порід, тому ця ділянка і характеризується пониженим рельєфом (низькогір'я). Схили долин тут характерезуються пологістю досить згладжені, час­то зустрічаються як ерозійні, так і акумулятивні форми.

Розповсюджені зсуви, здебільшого зони делювіального походжен­ня. Місцями на схилах зустрічаються виходи підземних вод, деякі з них мінеральні.

Чорногірсько-Гринявський середньо-гірський район складений го­ловним чином, пісковиками (кварцитовидними, кременистими), ар­гілітами різними сланцями. І займає південну частину Косівського району.

Тверді породи створюють в значній мірі опір факторам денудації, тому цій зоні властиві великі абсолютні висоти (1300−1600 м), які створіть різкий контраст з районом Жаб" ївського низькогір'я. Ви­сотна амплітуда цього району становить 300−400 м.

Стік вод тимчасових потоків, невеликих водостоків нерівномірний і буває то бурхливим, значним виносом уламкового матеріалу, то зовсім незначним. Схили хребтів розчленовані густою сіткою ярів, вузьких долин.

По площинах, вимоїнах, ярах, долинах у підніжжя вододілів вино­сяться великі маси глинисто-щебнистого пролювію, делювію, утво­рюються багато-численні конуси виносу. Останні руйнують дороги, загромаджують річкові долини, луки, посіви.

Чорногірсько-Гринявський район поділяється, в свою чергу, на окремі орографічно-геоморфологічні підрайони:

Чорногірський хребет на територію району входить вододільною зоною і північно-східними схилами.

Вододільний гребінь має вигляд зигзагоподібної лінії. Відмінними рисами Чорногірського рельєфу є значна абсолютна висота, наяв­ність альпійських ландшафтів, пов" язаних з минулим зледенінням;

Гринявські гори простягаються майже в меридіальному напрямку від Жаб" яського зниження до верхів" їв Білого і Чорного Черемоші. Висоти наростають з півночі на південь. Найвища точка — г. Баба Льдова (1596м). Західний схил хребта короткий і крутий, східний, навпаки, пологий і низький, розчленований численними долинами численних приток Білого Черемошу.

Чичвинські гори. В межах Косовського району (південна частина району) входять тільки північні схили Чичвин, глибоко розчленовані верхів" ям Чорного Черемошу. Хребет складений з різноманітних гірських порід від кристалічних сланців до крейдяних і піщано-глинястих товщ флішу.

Строката літологічна будова гір значно відбивається на формуванні глибо­ко та густо розчленованого складного тектонічноОєрозійного рельєфу цього підрайону.

1.4. Гідрографія і гідрологія На території досліджуваного району протікає велика кількість по­рівняно невеликих річок: Черемош, Пістинька, Лючка, Рибниця та ін. Всі вони належать до системи Пруту. Значна густота гідрографі­чної сітки зумовлена в даному районі гірським характером рельєфу, а також сприятливими кліматичними, геологічними ґрунтовими умовами.

Густота її в середньому становить 1,1 — 1,3 км/км2. Русла річок зви­висті. Переважна ширина їх 5−8 м, глибини порядку 0,5 -їм. Пожи­ли русла мають нелині розміри ідосягають 65см/км, тому й швид­кість течії дорівнює 1−2 м/сек і більше.

За своїм режимом річки району належать переважно до типу гірських, змінного живлення.

Річний хід рівня характеризується порівняно невисоким весняним водопіллям, нестійкою літньо-осінньою меженню, що порушується високими інтенсивними дощовими паводками і частими підйомами рівня взимку.

В другій декаді річки звільняються від криги. Підйом рівня весною починається з встановленням позитивних температур, найча­стіше в першій половині березня.

Найвищий рівень весняного водопілля буває переважно в другій-третій декадах березня, при ранніх потепліннях — в першій де­каді лютого, в пізні весни — в третій декаді квітня. Весняне водопілля характеризується інтенсивним підйомом рівня ріки (в середньому 0,5 — 0,8 м на добу).

Спад водопілля відбувається менш інтенсивно, ніж підйом і закінчу­ється звичайно в квітні-травні.

Загальна тривалість водопілля в середньому становить.

1−2 цісяці. За 1−2 дні до настання найвищого рівня весняного водопілля чи паводка починається вихід води на заплаву і припиня­ється майже одночасно з настанням максимуму.

Тривалість затоплення заплави не перевищує двох тижнів. Найчастіше ж змінюється від 1 до 10 днів.

Літні паводки найчастіше спостерігаються в червні-липні рідше в серпні.

Літньо-осінні паводки спостерігаються в жовтні-листопаді. Інтенсивність підйому води під час паводків більша ніж підчас ве­сняного водопілля /2−4,5 м на добу/.

Затоплення заплави шкідливо відбивається на сільсько­господарських культурах, які тут вирщують.

Велике значення для поліпшення сільськогосподарського виробництва має характеристика стоку.

Головними факторами середнього багаторічного стоку являються гідрокліматичні фактори, що виявляють явно виражену вертикальну зональність.

В зв’язну з цим можна вважати, що головним фактором стоку е ви­сота водозбору. З ростом висоти зростає кількість опадів, зменшується випаровування, що сприяє збільшенню стоку з висотою.

Однак, прояв цієї головної закономірності не всюди одинаковий внаслідок впливу ряду другорядних факторів :

різної орієнтації гірських схилів по відношенню до вологоносних ві­трів, різного виливу лісистості водозборів, геологічної їх будови і т.п.

Середній багаторічний модуль стоку становить більше.

15 л/сек з квадратного кілометра.

50−70% річкового стоку проходить в літньо-осінній пері­од, з травня по листопад.

Із збільшенням висоти басейну доля снігового живлення збі­льшується. Це пов’язало зі збільшенням періоду накопичення і та­ненням снігу внаслідок зниження температура повітря з висотою.

Майже на всіх річках району найменші витрати води спостерігаються в зимовий період.

Найменші середньодобові витрати води змінюються від 0,75 мЗ/сек до 32,3 мЗ/сек влітку і від 0,32 мЗ/сек: до 27,1 мЗ/сек взимку.

Річкові води району слабо мінералізовані. Більшість річок району має м’яку воду, в середньому від 4 до 10% але зустрічаються водотоки, в яких вода помірно жорстка (від 10 до 20%).

Для зрошення сільськогосподарських культур вона мо­же використовуватись без додаткового пом’якшення.

В Косівському районі, розташованому переважно в Карпатах, де кількість опадів збільшується з висотою, величина ви­паровування з водної поверхні при великих сумах опадів визнача­ється переважно температурою. Тобто, Із збільшенням температури випаровування зменшується по мірі збільшення висота. Випаровування з водної поверхні становить.

676 мм на рік. Найбільше випаровування має місце в липні, найменше в листопаді.

Підземні води на території Косівського району майже по­вністю дренуються притоками р.Прута.

Характер водообміну в породах, їх залягання і мінералізація тісно зв" язані з геологічною будовою і літологічними особливостя­ми.

Разом з тим, на характер формування, залягання і стоку підземних вод великий вплив мають клімат, рельєф і рослин­ний покрив.

В свою чергу підземні води впливають на формування приро­дних компонентів ландшафту і насамперед па режим рік та форму­вання грунтово-рослинного покриву.

Помітна їх роль і в скульптурній обробці мікроформ рельєфу (западини в місцях вимивання підземники водами гірських порід, яри і зсуви на схилах річкових долин в місцях виходу підземних вод та ін).

Найближче до денної поверхні знаходяться води четвертинних во­доносних горизонтів. Вони залягають в сучасному та давньому алю­вії рік. Ці підземні води тісно зв’язані з водами рік і мають вплив на формування річного стоку. В паводки алювіальні відклади, які заповнюють річкові долини вбирають частину річкових вод (від'ємне живлення). В меженний період води алювіальних відкладів регулюють сток верхніх і глибо­ких ґрунтових вод, На високих гірських вододілах та схилах грунти сформувались в умовах дренованості, рівень підґрунтових вод глибокий.

В долинах pp. Чоремошу, Пістиньки, Лючки, Рибниці, Ільці та ін. підґрунтові води знаходяться найчастіше на глибині 1−3 м.

В заплаві рік підґрунтові води місцями залягають близько до поверхні /60−80 см/. В зв’язку з близьким заляганням підґрунтових вод, грунтотвірні породи мало дреновані, тут поширені оглеєні грунти.

1.5. Геологічна будова та грунтоутворні породи.

Ґрунтотворні породи відіграють важливу роль у формуванні відпові­дних якостей грунту. Від механічного і хімічного складу материнсь­ких порід залежить режим їх зволоження, аерація умови розвитку рослинного покриву та інші агротехнічні якості грунтів.

Для глибшого розуміння грунтотвірних процесів в різних природних умовах зупинимось коротко на характеристиці геоло­гічної будови території та грунтотвірних порід, ведуче місце серед яких займають четвертинні відклади.

За геологічною будовою ця місцевість відзначається складністю.

На крайнему півдні в межі II вклинюється древнє ядро Кар­пат, представлене тут Чичвинськими горами, які о північним краєм Мармароського масиву. В будові їх беруть участь різноманітні крис­талічні сланці, кварцити, гнейси, амфіболіти та Інші породи, які ви­никли підчас верхнього палеозого тріасу та юри.

На північ від Чичвин розташована група гірських хребтів — Чорнигори і Гринявських. У тектонічному відношенні вона входить у зону Магури і сформована з крейдяних і оліго­ценових товщ, що являють собою червоні пісковики, чорні сланці, кварцити, конгломерати та інші породи, Найбільше поширення мають Четвертинні відклади, вони як осно­вні ґрунтотворні породи мають велике значення для сільського го­сподарства. Основним типом четвертинних нашарувань є алювіа­льні відклади, утворення яких пов’язано з діяльністю річкових вод. Поширені вони в межах сучасних і давніх долин, на річкових терасах. Склад алювіальних річкових відкладів різний. Серед них поширені поширені піщано-глинисті особливо піщано-галечникові верстви.

У післялюдовиковий час і в сучасну епоху ріки району перебува­ють у стані поглиблення долин та нагромадження наносів у межах своїх русел і заплав. Протягом неогену і особливо в четвертинному періоді, а також в сучасних геологічних умовах гори посилено руй­нуються, внаслідок дії різних геологічних сил.

Посилене вивітрювання приводить до руйнування і розкладання гірських порід на окремі складові частини. Корінні кам’яні породи вкриваються чохлом з продуктів власного руйнування, схили гір на­бувають згладженого вигляду.

Наноси, які утворились на схилах і біля підніжжя гір від зміщення продуктів руйнування гірських порід, називається делювіальними.

У зміщенні продуктів руйнування по схилах гір велику роль віді­грають також стічні поверхневі і підземні води. Під час випадання дощу та розтавання снігу стічна вода зносить дрібні часточки проду­ктів вивітрювання.

Струмки стічних вод біля підніжжя схилу відкладають знесені час­тки у вигляді конусів виносів. В окремих частинах гір конуси біля підніжжя схилів з'єднується своїми краями і утворюють пролювіаль­ні тераси.

Часто підземні води викликають сповзання великих мас гірських порід. Починається зсув у верхніх частинах схилів. В місці виник­нення зсуву здебільшого утворюється цирк.

Зміщені у зсуві маси землі мають складну, наче зім'яту поверхню, знерівняну численними невеличкими підняттями і зниженнями. Зсу­ви розміщуються групами.

Такий чином, на території дослідженого району можна виділити такі генетичні типи четвертинних відкладів:

Алювіальні відклади поширені в межах сучасних (рр.Черемош, Яблуниця, Пістинька, Лючка та ін) і давніх річкових долин. В цих від­кладах заплав рік можна назвати дві фації: руслову і заплавну. Ріки несуть багато грубого матеріалу щебеню, гальки, різнозернис-того піску. Цей матеріал відкладається головний чином вздовж ру­сел, а більш дрібні частинки мулу відкладаються переважно на під­вищених частинах заплавин.

Представлені алювіальні відклади сучасних річкових долин вкриті галькою діаметром 10−15мм. гравієм, суглинками, глинами.

Делювіальні відклади мають значну площу поширення і являють собою відклади дрібноуламкових продуктів площинного змиву талими сніговими і дощовими водами.

Велику роль в утворенні делювіальних відкладів відіграє рельєф мі­сцевості, характер процесів вивітрювання, рослинний покрив і інші природні явища, які викликають руйнування і переміщення продук­тів вивітрювання. Від рельєфу залежать умови перенесу і відкладан­ня матеріалу різної грубизни. Глибоко розчленований рельєф підси­лює розмив порід на схилах і сприяє нагромадженню потужних товщ відкладів у підніжжя гряд. Потужність делювіальних відкладів в до­сліджуваному районі від 1 до 5 м.

Пролювіальні відклади являють собою продукти виносу тимчасо­вими потоками з ерозійних ритвин, ярів різного за літологічний складом матеріалу.

Винесений матеріал концентрується у підніжжя схилів річкових долина, а також на дні ярів і балок.

За механічним складом пролювій неоднорідний. Поблизу гір, як правило, в цьому переважає грубий щебінчатий матеріал, в міру віддалення від підніжжя гір щебнюваті наноси стають дрібні­шими і поступово переходять в піски і суглинки. Потужність їх від 3 до 5 м.

Елювіальні відклади складені продуктами вивітрювання корінних дочетвертинних порід. Вони поширені на вершинах хребтів.

Представлені вони в основному малопотужними (ЗО-150см) буру­ватими, або бурувато-сірими некарбонатними важкими суглинками. Часто суглинистий покрив замінений щебнистими від­кладами, Елявіально-делювіальні відклади знаходяться в місцях переміщення елювіальних відкладів у напрямі пологого схилу і приурочені до низькогір'я. Літологічне вони мало чим відрізняються від елювію.

Гравітаційні відклади. В результаті діяльності гравітаційних факторів на території району розповсюджені такі відклади: зсувні, осип-ні, обвальні та лавинні. Осипні і обвальні відклади іноді об'єднуються в колювіальну групу. Дуже поширені і обвали, які час­то зустрічаються там, де залягають верстви пісковиків. Часто зустрі­чаються осипища, які зміщуються вниз по схилах, утворюючи канал осипання. Вкладаються вони з різного по величині уламкового мате­ріалу.

1.6. Ґрунтовий покрив.

В Косовському районі поширені в основному дерново-підзолисті, дернові, лучні, лучно-болотні, дерново-буроземні, буроземно-підзолисті, бурі лісові та гірське лучні грунти.

При складанні районної карти в масштабі 1:50 000 грунтові відмі­ни зведено в 7 різновидностей.

Таке скорочення номенклатурних одиниць грунтів зроблено з ура­хуванням схожості окремих ґрунтових відмін між собою за фізико-хімічними, агровиробничими властивостями та механічним складом.

Всі грунтові відміни номенклатурного списку показані на районній карті контурами і зафарбовані різними фарбами.

Номенклатурний список ґрунтів

1. 1.Дерново-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

2. 2.Дернові грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

3. 3.Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних відкладах.

4. 4.Дерново-буроземні та лучно-буроземні грунти на алювіально;

   делювіальних відкладах.

5. 5.Буроземно-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних від­.

   кладах.

6. 6.Бурі лісові та дерново-буроземні грунти на продуктах звітрю­.

   вання пісковиків і сланців.

7. 7.Гірсько-лучні грунти на елювії Карпатського флішу.

1. Дерново-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних від­кладах.

Цей генетичний тин грунтів сформувався під покривом лісової ро­слинності, яка в минулому покривала дані масиви території, поєд­нуючи в часі підзолистий та дерновий ґрунтотворні процеси, в умо­вах достатнього атмосферного зволоження.

Поширені вони в північній частині території району.

Дерново-підзолисті грунти залягають переважно на вирівняних вододілах, плато і положистих схилах, а їх змиті відміни поширені на вузьких вододільних гребенях та схилах різної крутизни.

За ступенем підзолистості серед них зустрічаються дерново-середньо, сильно і слабопідзолисті.

2. Дернові грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Грунти цього типу залягають на широких вирівняних вододільних просторах, схилах, улоговинах, а також на над заплавних терасах на слабо і добре дренованих ґрунтотворних порадах. Сформувались вони під покривом лісової та лучної трав" янистої ро­слинності, поєднуючи в часі процес опідзолення з дерновим грунто-творчим процесом.

За товщиною гумусових горизонтів ці грунти поділяються наглибокі, в яких в темносірий колір забарвлений горизонт сягає 50−70см та дернові опідзолені, у яких ілювіальний горизонт має сірий або ясно сірий колір і загальний гумусовий горизонт становить 30−40см та наносні алювії.

Чистий алювіальний горизонт у них відсутній.

За механічним складом серед дернових грунтів найбільш поширені середньосуглинкові та легкосуглинкові грунти.

Ці грунти значно краще піддаються окультуренню ніж дерново-підзолисті, природна родючість їх також краща.

3. Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних від­кладах.

Грунти цього генетичного типу сформувались під покривом лу­чної трав" янистої рослинності в умовах неглибокого (1,8−3 м) рівня підґрунтових вод, Таким чином верхня частина профі­лю формується під впливом атмосферних опадів, а нижня зазнає впливу підґрунтових вод, тому лучні грунти на території району зустрічаються неоглеєні і в різній мірі оглеєні.

Ці грунти залягають на заплавах річок і над заплавних терасах, балках, з рівним і слабо хвилястим рельєфом, утворились на до­сить дренових делювіально-алювіальних відкладах.

4.Дерново-буроземні та лучно-буроземні грунти на алювіа­льно-делювіальних відкладах.

Ці гунти утворились внаслідок дернового процесу ґрунтоутворен­ня, що проходив під лучною трав" янистою рослинністю на бурих лі­сових грунтах. Розташовані вони на заплавах гірських річок та над заплавних терасах, а також в підніжжях гір. Сформувались на делю­віально-алювіальних відкладах.

В цих місцях добре розвинений трав" янистий покрив, широко представлений кореневищними та розлого-кущовими злаками. Цей тип грунтів не є зональним, він виник в наслідок давнього і інтенси­вного пасовищного тваринництва та окультурення господарською діяльністю людини. Вони є основним фондом орних земель в гірсь­кій зоні Карпат.

Характерною ознакою даних грунтів є наявність дернового гори­зонту темносірого з бурим відтінком забарвлення, більшою насиче­ністю обмінним кальцієм.

Горизонт (Н) буває забарвлений в темнувато-сірий з бурим відтін­ком колір до глибини 36−65 см. і горизонт (Нр) відповідно повністю або частково.

5. Буроземно-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Утворились ці грунти в результаті поєднання підзолистого та буроземного процесів. Поширені вони в передгір" ї і в горах, у нижньому, зрідка в середньому поясах на слабо дерновому суг­линковому делювії.

В передгір" ї ці грунти залягають на висоті від 150 до 400 м на горбах та увалах. В горах ці грунти залягають на видовжених делювіальних шлейфах, конусах виносу, на схилах і вододілах, до висоти 400−500 м. над рівнем моря.

Залежно від рельєфу, а також від кліматичних умов можуть утворюватися різною мірою оголені грунти цього типу.

В межах району, враховуючи різні умови грунтотворення, ці грунти діляться на ряд різновидностей.

6. Бурі лісові та дерново-буроземні грунти на продуктах зві­трювання пісковиків і сланців.

Поширені під лісами і безлісних площах гірської території.

Залягають на добре дренованих кислих материнських породах, що являють собою елювій-делювій карпатського флішу на схилах різної крутизни.

Бурі лісові та дерново-буроземні грунти лісово-лучної зони Кар­пат, що залягають на схилах закономірно змінюють свої внутрішні властивості із збільшенням висоти над рівнем моря, їх механічний склад легшає і зменшується вміст загального обмінного й органічно­го зв" язаного кальцію, а також і фосфору проти вмісту органічної речовини.

Залежно від умов поверхневого стоку і внутрішньої тренованості, а також від кліматичних умов вказані властивості грунтів можуть змінюватися у межах кожного з вертикальних поясів.

У межах кожного з поясів ці грунти мають різну глибину профілю (рухаючи до корінної породи) і різний ступінь щебінюватості, в зв" язку з чим виділяються види: глибокі і неглибокі не щебенюваті, щебенюваті і камянисті.

Ці ознаки мають важливе виробниче значення при використанні грунтів в сільському господарстві та лісовій справі.

7. Гірсько-лучні грунти на елювії Карпатського флішу.

Гірсько-лучні (полонині) грунти займають найвищі частини Кар­пат, що лежать за лінією лісів в так званій полонинній (субальпійсь­кій і альпійській) зоні і в Гринявських горах та по вододільному гре­бню Чорногірсько-Чичвинського хребта.

Сформувались вони під трав" янистою рослинністю і дрібними на­півчагарниками (чорниці, брусниці та ін.). Грунтотвірними породами є в основному продукти звітрювання пісковиків (Чорногора) та дав­ніх кристалічних сланців в Чичвинських горах.

Глибина ґрунтового покриття не перевищує 50−60 см. В комплексі з гірсько-лучними грунтами залягають гірські оторфовані та гірські торфовища. Щебінь зустрічається у всіх горизонтах.

1.7. Рослинність Розвиток рослинності відбувається під впливом досить складно­го комплексу зовнішнього середовища, який і обумовлює її ха­рактер у вигляді рослинних угрупувань.

Коротко зупинилось на характеристиці рослинності району історії її формування та еволюції.

За М. Г. Поповим Карпати відносяться до Центральноєвропейської геоботанічної провінції. В пліоцені ця провінція була субтропічною. В кінці пліоцену степові форми замінили древньосередземноморські, а субтропічний ліс був замінений буковим прибореальним.

Материкове зледеніння, що наступило потім, привело, в період максимального його розвитку до відступу степу приборе-ального лісу в захищені долини Карпат головним чином на їх пів­денні схили, до широкого розповсюдження в цих горах рослинно­сті тайги, яка прийшла з півночі Скандинавії та Північної Англії, частково ж з Валдайської височини.

У видозміні рослинності, особливо лісів Карпат, велику роль відіграла людина.

Первісна рослинність тут значною мірою винищена, а прос­тори, які колись були вкриті нею, тепер перетворились в орні землі, луки та інші сільськогосподарські угіддя, Територія Косівського району в геоботанічному відношенні входить до Центрально-Европейської провінції Карпатського сектору, який можна поділити на два регіони: перед гірський та гірський.

Як вже згадувалось, ліси передгірної частини /Прутсько-Черемошська височина/ Косівського району зазнали великих змін під впливом господарської діяльності людини. Найбільшої видозмі­ни зазнали тераси долин річок, де колись були поширені вільхові та дубові ліси.

Передгір'я на загальному фоні виділяється своїми широко­листяними лісами, ці ліси збереглися на менш доступних площах для землеробства, які розвиваються на дерново-підзолистих грун­тах. З висотою поступово починає переважати бук і посилюється роль хвойних ялини і смереки. В склад цих лісів входять листяні та хвойні породи: бук звичайній, граб, дуб черешчатий, дуб скалистий, клен, липа та ін.

З мішаних лісів в передгір'ї найбільш поширені дубо­во-гробові, грабово-букові, буково-ялинові.

В підліску таких лісів зустрічаються кущі ліщини звичайної, береск­лету європейського, бузини червоної, смородини, гліда, калини, шипшини.

Для цих лісів в трав’яному покриві найбільш характерні: копитень європейський, ясмінник душистий, папороть ти інші види.

Абсолютні висоти гірської частини Косівського району та достаток атмосферних опадів створюють сприятливі умови для роз­витку темно-хвойних і букових лісів. У даному районі можна виді­лити чотири ландшафтно-рослинні вертикальні пояси, які не завжди чітко виражені.

Найширшу смугу займає пояс густих тінистих букових лісів який піднімається на висоту до 1200−1300 м над рівнем моря. Бук тут домінуюча порода. Чисті насадження його зустрічаються рі­дко, частіше всього це мішаний ліс буково-смерековий, ялиново-буково-смерековнй.

В підліску спостерігаємо занігтицю, папороть, плакун, проліску, ві­всяницю, крокусу, вероніку, тонконіг. Добре розвинений моховий покрив, верхня границя бучин нерідко поступово переходить в сме­рековий пояс, особливо в Чичвинських горах, або частіше в смери-ково-ялинові ліси.

Верхнім лісовим поясом є гірська-тайга, що складається з чистих насаджень ялини. Ялинові ліси дуже густі. Підлісок надто бідний: брусниця, чорниця, занігтиця, папороть та ін. Верхня границя гірської тайги піднімається до 1500−1600 м над, рів­нем моря. Тут до ялини домішується кедр і гірська сосна.

Серед букового і ялинового поясів, на плосковершинних хребтах і пологих схилах розвинені гірсько-лісні луки. Луки вторин­ні, тобто утворились на зрубах. За флористичним складом вони по­дібні. Па них ростуть злаки — червона вівсяниця, трищестинник, щу­чник, і багато різнотрав'я. Для ялинового пояса, крім того, характер­ні дзвоники, купальниця і субапьйські види — альпійська тимофіївка, гірський меум ти ін.

Вище смуги гірської тайги поширені полонини, які мають виключно важливо значення для розвитку громадського тваринництва. Влітку тут випасають худобу.

Полонини мають два рослинні пояси — субальпійський і альпійський. Рослинність першого з них складається з чагарникового криволісся /гірська сосна, зелени вільха/, низьких напівчагарників і трав. Серед напівчагарників домінує чорниця яка разом з личкою і щучником утворює густі суцільні зарослі, малопридатні для пасовищ. Вони пе­реважають на схилах північної експозиції. Своєрідні зарослі ялівцю. Він росте у вигляді купок.

Серед трав’янистих формацій найчастіше зустрічаються мичники, які займають 60% всієї площі полонини. Вони поширені від верхньої границі лісу /1500 м/ і піднімається до 1600−1700 м над рівнем моря, переважно на сухих схилах південної експозиції з невеликими нахи­лами. В нижньому поясі ростуть лісові трави: повзуча горлянка, лі­сова фіалка, підмаренник, червона вівсяниця, звичайна польовиця і т.д.

У верхньому поясі з’являються Інші види — красива і при­земкувата вівсяниця, тирлич, вічнозелена осока, трироздільний сит­ник і т.д.

Другим поширеним типом рослинності є щучникові формації /щучник, червона і приземкувата вівсяниця та ін/, що спос­терігаються головним чином на крутих схилах і зволожених грунтах.

Більш різноманітні в Флористичному відношенні чсрвоно-вівсяничні луки /червона вівсяниця, тонконіг, звичайна польовиця, щучник, мичка та ін./.

Альпійський пояс полонин розміщений вище 1850 м над рів­нем моря, покритий густими низькорослими травми. Тут виділяється декілька типів луків: призимкувато-вівсяничні на сухих схилах, сит­никові на кам’янистих схилах і вершинах гір.

Часто зустрічається голубичні і брусничні пустища. Менше розви­нені луки сеслерії, чорної і зеленої осок. На скелястих вершинах і кам’янистих розсипах ростуть кущі карпатського рододендрона, примули, жовтозілля, товстянка, ломикамінь та Інші види.