Коломийський музей Гуцульщини та Прикарпаття як екскурсійний об"єкт в місті Коломия. 
Його значення

Реферат на тему:

" Коломийський музей Гуцульщини та Прикарпаття.

як екскурсійний об'єкт в місті Коломия. Його значення" .

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих мистецько-культурних закладів Івано-Франківської області.

Ідея створення музею в Коломиї виникла у середови­щі прогресивної інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком. Проте його органі­зація була розпочата через багато років. 13 листопада 1926 року на засіданні управи товариства «Народний у. дім» було розглянуто план створення музею, розробле­ний В. Кобринським, затверджено його статут та наз­ву — «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори това­риства «Народний дім» затвердили рішення управи. Ор­ганізація музею була доручена Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.

Спочатку експозиція містилася у маленькій гардероб­ній театрального залу «Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Бага­то цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше наді­йшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гар-матія та інших.

Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося пи­тання про офіційне відкриття музею. Але панівна вер­хівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток україн­ської культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.

Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний дім», в організа­ційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій — музейний архів та бібліотека.

У роботі музею виникали великі труднощі. Він вва­жався громадською установою, створеною на добровіль­них засадах. Чіткої системи в роботі не було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень, у неділю, музей був відкритий для відвідуван­ня. Але й за таких умов існування національна культур­на установа була небажана панівним колам. У 1937 ро­ці їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.

Після возз'єднання західноукраїнських земель з Ук­раїнською РСР у 1939 році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою, дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в культурному житті народу.

Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники пограбували та знищили найцін­ніші експонати. Повернення до нормальної діяльності музею почалося з перших днів після визволення При­карпаття у 1944 році.

У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцуль­ського мистецтва, етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило про­філь закладу.

До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.

З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції музею нарахову­ють близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це насамперед комплекси чо­ловічого та жіночого одягу з різних сіл Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.

У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за ком­позиційним вирішенням, орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер'єрних тканин — запасок, поясів, хус­ток, переміток, верет, скатертей.

Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання, багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання, характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко пред­ставлені декоративні тканини, килими, вишивки ра­дянського періоду з усіх основних осередків. Це, зокре­ма, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І. Гор-бової, Р. І. Гербового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М. Джуранюка та ін.

Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Дер­жавної премії імені Т. Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.

Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними візерунками: «кривий», «очктий», «російський», «лопатковий», «вуставковий» та ін.

Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР Г. Ю. Герасимович з міста Ко­сова та П. Ф. Клим з села Виженка Вижницького райо­ну Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.

У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасно­го одягу Г. Г. Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою гуцульського одягу, орнаменти­ку ткацтва та його колірне багатство.

Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією поширеного на Гуцульщині виду народного мистецтва. В збірці дорадянського періоду є різні предмети хатнього вжитку (боклажки, барильця, рахви, ложки, сільнички тощо), форма та орнамент яких Музей народного мистецтва Гуцульщини відзначаються високими художніми якостями. Привер­тають увагу багатством форм, декору, вмілим їх поєд­нанням скрині, столи, сволоки, сільськогосподарський інвентар. По цих виробах можна простежити розвиток різьби по дереву, поступовий перехід майстрів від прос­тих елементів орнаменту до складних композиційних ви­рішень.

Виняткову художню цінність має колекція творів різь­бярської родини Шкрібляків з села Яворова Косівсько-го району, які визначили нові напрямки в розвиткові різьби по дереву.

Музей має цінну збірку творів видатного різьбяра кін­ця XIX — початку XX ст. В. Г. Девдюка з Косова, який збагатив різьбу та інкрустацію новими мотивами та ком­позиційними вирішеннями, багато зробив у справі підго­товки різьбярських кадрів.

Досить повно представлена творчість видатних май­стрів різця нашого часу: заслужених майстрів народної творчості УРСР Юрія та Семена Корпанкжів, І. В. Балагурака, членів Спілки художників УРСР М. П. Тимківа, В. І. Кабина, В. В. Гуза, Д. Ф. Шкрібляка, М. І. Грепи-няка, які примножують народні традиції, удосконалю­ють художні прийоми, що побутують у місті Косові, се­лах Яворів, Річка, Брустурів, Космач та ін.

Новим явищем в гуцульській різьбі є тематичні твори, присвячені важливим датам із життя радянсько­го народу.

Велику художню цінність має збірка творів заслуже­ного майстра народної творчості УРСР, майстра худож­нього випалювання І. Ю. Грималюка.

Колекція кераміки (понад 3 тисячі експонатів) пред­ставлена гончарними виробами з основних осередків керамічного виробництва: міст Коломия та Косів, села Пистинь Косівського району, селища Кути цього ж району. Унікальними є твори видатних гончарів XIX століття Петра Баранюка, Олекси Бахматюка з Ко­сова, Дмитра Зінтюка, Петра Кошака з села Пистинь Косівського району, які полонять багатством геометрич­них, рослинних та анімалістичних мотивів, композицій­них вирішень, колірним звучанням. Особливо цінна збір­ка кахлів та скульптури малих форм.

Музей має велику збірку творів видатної гончарки нашого часу П. Й. Цвілик, а також інших відомих на­родних майстрів — М. М. Тим’як, Ганни та Михайла Ро-щиб'юків, їхніх дочок — Розалії Ілюк, Стефанії Воло-щук та Орисі Козак, С. Т. Заячук, Н. В. Вербівської, М. Я. Волощука, Ю. О. Ілюка, М. В. Кікотя.

На Гуцульщині здавна розвивалася художня обробка металу та шкіри. Колекція цих видів народного мистец­тва Гуцульщини порівняно невелика — близько 700 експонатів. У збірці є чимало топірців, палиць, жіночих нашийних прикрас, прикрас для одягу, тобівок, поясів. Багатство композиційних вирішень, прийомів обробки цих виробів свідчить про великий талант народних май­стрів, їхню фантазію, вміння у простому відтворити прекрасне.

Художня обробка металу та шкіри розвивається і в наш час. У фондах та експозиції представлені твори ві­домих народних майстрів П. Ф. Харінчук, М. М. Медвідчука, М. В. Вінтоняка, В. М. Петрича, І. Л. Миклащука, І. Ю. Тинкалюка, які, зберігаючи і розвиваючи традиції минулого, виготовляють різні предмети побутового та декоративного призначення, співзвучні з сучасними но­ваторськими тенденціями розвитку мистецтва.

Музей має багату колекцію писанок, які чарують роз­маїттям орнаментальних мотивів і композиційних вирі­шень, витонченістю розпису і колірним багатством. Вона нараховує близько двох тисяч творів, законсервованих способом, розробленим співробітниками музею Л. В. Креч-ковським та М. І. Боледзюк.

На традиціях народного мистецтва Гуцульщини плідно працюють випускники Косівського технікуму на­родних художніх промислів, які вдало поєднують у своїй творчості художні традиції з новаторськими пошуками. В колекціях музею представлені високохудожні декора­тивно-орнаментальні й тематичні твори колишніх ви­пускників, нині відомих майстрів І. М. Савченка.О. І. Іщен-ка, М. Ю. Федірка, О. С. Хованця, Г. Я. Киви, В. В. Арон-ця, В. Ю. Стрибка, В. І. Джуранюк, Василя та Олек­сандри Швеців, Ярослава та Євгенії Зарицьких, Яросла­ва та Людмили Прокопиків, М. І. Книщука та Р. В. Довганюка.

Збирання експонатів, комплектування фондів посідає важливе місце в роботі колективу наукових працівни­ків музею, які щороку вирушають в експедиції по гірсь­ких селах. В минуле десятиріччя музей поповнився більш ніж двома тисячами експонатів, зокрема, зібраними на Гуцульщині на початку XX століття відомим українським художником-передвижником В. К. Розвадовським. 1923 року ці вироби експонувалися на першій сільськогоспо­дарській та кустарно-промисловій виставці СРСР. Через шістдесят років вони були передані музею дочкою ху­дожника Т. В. Розвадовською.

Протягом останніх років музей зібрав цінну колекцію одягу, ткацтва, вишивки Городенківського та Снятин-ського районів, які зараз широко використовують майстри Коломийської художньої майстерні.

Колекції музею постійно вивчають сучасні народні майстри, художники легкої, текстильної промисловості, театрів, працівники кіно та телестудій. Музей став своє­рідною школою для навчання студентів художніх закла­дів. Часто на базі музею проводиться практика студен­тів Косівського технікуму народних художніх промислів, Вижницького училища прикладного мистецтва, Львів­ського інституту декоративного та прикладного мистецтва, а також уроки з народознавства для учнів шкіл міста і району.

Багаті фонди дають можливість організовувати різні виставки в музеї та поза його межами. З 1960 року періо­дично влаштовується виставка «Народне мистецтво Гуцульщини», що експонувалася в Ташкенті, Новгороді, Ризі, Тарту, Одесі, Донецьку, Запоріжжі та інших міс­тах і селах країни. Виставка «Традиції та сучасність у творчості члена Спілки художників Г. Г. Вінтоняк» ек­спонувалася в Ленінграді, Києві, місті Бендери Молдав­ської РСР. У залах музею експонувалися виставки «Одяг Гуцульщини та Покуття», «Гуцульські пояси», «Народне мистецтво Коломийщини», «Творчість родини Шкрібляків» та ін.

Вишивка — один з найдавніших способів оздоблення одягу та предметів домашнього вжитку. Зразки виши­тих орнаментів згруповані в музеї за географічним прин­ципом, з врахуванням найбільш характерних для кож­ної з місцевостей мотивів, композицій, колірних сполу­чень і технік виконання.

Орнаментальні мотиви вишивок дають можливість простежити розвиток орнаментики на Гуцульщині від найдавніших часів до наших днів. В орнаментах виши­вок закладена історично відібрана символіка. Хай це буде святкова, весільна, буденна чи жалобна сорочка, — скрізь смислове навантаження несе в собі вишивка.

Геометричний орнамент виконувався техніками низь, хрестик, стебнівка, штапівка та мережковий шов. У ви­шивках високогір'я поряд з геометричними орнамента­ми зустрічаються й рослинні. Колорит вишивок різнома­нітний, залежний від району.

У колекції найбільш повно представлені жіночі та чо­ловічі сорочки, забори на перемітках, прикрашені ви­шивкою. Нею доповнювали й сердаки, кептарі, кожухи.

Орнаментальні мотиви вишивок мають свої характер­ні регіональні особливості, техніку, спосіб нанесення нитки.

Для високогірних районів характерні широкі смуги орнаменту, вишиті технікою низинки, з вкрапленням бузкових та фіолетових кольорів.

Інший характер мають вишивки з Косівського ра­йону, зокрема з Космача, виконані півхрестиком у жов­тогарячій гамі. Вони мають свої назви — «летечі», «сли­вові» та ін. В селі Пистинь вишивали хрестиком, черво­ними, оранжевими та чорними нитками.

Коломийський район представлений в колекції вишив­ками з сіл Мишина, Печеніжина, Корнича та ін. Для вишивок Корнича характерне поєднання червоних та чорних кольорів.

В орнаментальних мотивах вишивок Вижницького ра­йону Чернівецької області можна помітити вплив буко­винських вишивок. Жіночі сорочки вишивали смугами орнаменту, розміщеного по діагоналі на рукавах. Ко­льорова гама побудована на переважанні синіх, зелених та жовтих ниток. У цьому районі часто зустрічаються вишивки з бісером.

У гірських районах Закарпаття вишивки виконували хрестиком на фабричній атласній тканині. Орнаменти будували з мотивів великих руж, у яких поєднували жовті, зелені, сині та червоні нитки з вкрапленням голу­бих та рожевих.

У радянський час розвиваються кращі традиції мину­лого. Майстри широко використовують вишивку на ре­чах домашнього вжитку: скатертях, фіранках, рушни­ках, доріжках, серветках. Особливістю сучасної вишив,-ки є поява тематичних композицій, що дає авторам мож­ливість більш конкретно передавати свої задуми.

Серед кращих в музеї - вишивки відомих вишиваль­ниць А. Ф. Клапцуняк з Космача, М. А. Геник з Нижньо­го Березова, А. П. Герасим’юк з Бабина Косівського району. Г. Ю. Герасимович (1889−1974) з Косова, роботи якої є в музеї, була ентузіастом збирання кра­щих народних зразків художнього килимарства та ви­шивки. Учениці її - А. М. Малявська та Г. Я. Кива зро­били, значний внесок у мистецтво вишивання. Роботи цих майстринь доповнюють колекцію вишивки радян­ського часу.

Музей має цікаву збірку вишивки коломийських ви­шивальниць. Для творів М. О. Сабадаш, виконаних низинкою, характерні тонкі орнаменти, які вражають чуттям пропорцій та кольору. Є. П. Геник з великим так­том використовує живописні нюанси червоного, жовтого та оранжевого кольорів.

Вишивка як вид народного мистецтва має найбільше поширення в наш час. Нею займаються жінки міст і сіл, народні майстри та художники-професіонали. Колекція музею постійно поповнюється новими цікавими творами цього виду народного мистецтва.

Багата колекція художніх тканин музею — яскраве свідчення високого розвитку цього виду народного мис­тецтва. Вона дає можливість простежити характерні стильові особливості, колорит, структуру декору, форми та загальну еволюцію всіх видів тканин. Місцеві особли­вості орнаменту цих виробів чітко виражені. Вони дають можливість з точністю визначити територіальну належ­ність кожного конкретного виробу.

Збірка народних художніх тканин музею ділиться на дві групи. У першій — тканини для виготовлення одя­гу, в другій — призначені для обладнання та оздоблен­ня житла. Обидві групи відзначаються розмаїттям ви­дів, сировини, технік виконання, широтою практичного застосування.

Колекція одягових тканин свідчить про високий рі­вень культури ткацтва та розвинений художній смак гу­цулів. Цікаву з художнього та технічного погляду групу тканин для одягу складають пояси. Поширеним типом були вузькі пояси в різнокольорові смуги, дуже часто переткані сухозлоттю.

В другій половині XIX століття ткали пояси ширші, технікою полотняного або «чиноватого» переплетіння, способом «забирання».

Для високогірних районів Гуцульщини характерні широкі смугасті пояси. Складний геометричний орна­мент мають пояси Снятиншини. Веселим колоритом ви­різняються «павучкові» пояси Городенківського району. Велика увага відводилася декоративному завершенню пояса — вив’язуванню різнокольорових китиць та бом-бонів.

В музеї зібрано велику колекцію головних тканих жі­ночих уборів — переміток та хусток. Перемітка — це святковий головний убір заміжньої жінки. Вона нагадує довгий, вузький білий рушник з багато орнаментовани­ми кінцями — заборами. Перемітка побутувала на тери­торії Гуцульщини та Покуття до середини XIX століття. Пізніше її замінили «старовіцькі» узорно-ткані хустки.

Колекція художньої кераміки містить близько чоти­рьох тисяч експонатів — виробів з кінця XVIII століття й до наших днів з відомих осередків гончарства — Коло­миї, Косова, села Пистинь, селища Кути Косівського ра­йону.

На Гуцульщині здавна широко побутувала димлена кераміка, гравірована по сухому необпаленому черепку. Крім того, використовувалася техніка фляндрування (розпис ріжком) та ритування по сирому побіленому черепку і малювання червоним ангобом та поливами — зеленою і жовтою.

Найпоширенішим виробництвом на Гуцульщині було виготовлення ужиткового посуду — мисок, тарілок, збанків, колачів, свічників та кахлів для облицьовуван­ня печей.

Художня кераміка Коломийщини представлена в му­зеї найбільш повно. Для неї характерні стилізовані рос­линні та геометричні мотиви: листочки, галузки, крапки, кривульки, колові та спіральні лінії, розписані зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному тлі. Композиція більшості творів проста, складається з невеликої кількості мотивів, вільно розміщених на пло­щині.

Найдавнішими експонатами музейної колекції є ках­лі невідомих майстрів, датовані кінцем XVIII століття. Коломийські печі відзначаються особливими форма­ми та розписом. Частина кахлів має фляндрований ор­намент, схожий на розпис коломийських мисок, інші - фігурні композиції. Вперше на коломийських кахлях ба­чимо зображення людей, виконані ритуванням. Май­стер обережно, наче несміливо, малює постать скрипа­ля, жінки з граблями і глеком у руці, весільну пару, релі­гійні сцени. Традиції коломийської кераміки продовжу­вали відомі гончарі кінця XIX — початку XX століття В. і КСловіцькі, А. Марійчук, КСанойца та ін.

Список використаної літератури:

1. 1.Гоберман Д. Н. По Гуцульщині. — Львів, 1999.

2. 2.Енциклопедія Коломийщини. — Коломия, 1996;98.

3. 3.Коломия — місто над Прутом. — Коломия, 2000.

4. 4.Яворівський М. Міста-перлини України. — К., 2001.