Клінічна картина інфекційних захворювань. 
Шляхи проникнення інфекцій в організм людини

Реферат на тему:

Клінічна картина інфекційних захворювань. Шляхи проникнення інфекцій в організм людини Клінічна картина інфекційних захворювань Всі інфекційні захворювання, залежно від локалізації збуд­ника в організмі, можна умовно поділити на чотири основні групи.

1. Інфекції дихальних шляхів. До них належать дифтерія, коклюш, кір, туберкульоз, натуральна віспа, грип, ангіна. Шлях передачі - повітряно-крапельний.

2. Кишкові інфекції. До цієї групи належать дизентерія, черевний тиф, вірусний гепатит, поліомієліт, холера. Шлях передачі - через шлунково-кишковий апарат.

4. Інфекції кровоносної системи. Це можуть бути малярія, висипний тиф, кліщовий енцефаліт, чума, туляримія. Всі ці інфекції, як правило, передаються через укуси тварин і звуть­ся трансмісивними.

5. Інфекції поверхневих шкірних покривів і слизових обо­лонок. До них належать трахома, короста, сибірка, правець. Передаються вони контактним шляхом.

Перебіг будь-яких інфекційних захворювань поділяють на кілька періодів.

1. Інкубаційний. Це час з моменту потрапляння збудника в організм людини до початку розвитку перших симптомів захворювання. В цей час збудник прихований в організмі і ви­явити його можна тільки за допомогою лабораторних обсте­жень. Тривалість цього періоду неоднакова для різних збуд­ників і може бути від кількох годин чи днів, як, наприклад, грип, малярія, дизентерія, до кількох місяців і навіть років (СНІД).

ІІ. Продромальний. Цей період триває від кількох годин до кількох днів, тобто від появи перших ознак захворювання до розвитку типових симптомів, характерних для кожного виду збудника. В цей період хворі відчувають загальну слабкість, головний біль, біль у суглобах, скаржаться на відсутність апетиту. Починає підвищуватися температура.

ІІІ. Розвиток хвороби. Може тривати кілька днів чи тижнів. Проявляються і посилюються симптоми, характерні для окремої хвороби. Температура тіла висока, сильний головний біль, спостерігаються зміни у внутрішніх органах, змінюється формула крові, можлива поява сипу на шкірі тощо. Цей період найнебезпечніший для хворого і оточуючих, оскільки кількість збудника в організмі досягає максимуму.

IV. Згасання хвороби. Відбувається по-різному. Може закінчитися повним одужанням або перейти у хронічну форму. У деяких випадках настає смерть.

Всім інфекційним захворюванням властива циклічність, крім того, збудники особливо небезпечних захворювань харак­теризуються високою мінливістю і стійкістю в навколишньому середовищі.

Шляхи проникнення інфекцій в організм людини.

Профілактика інфекційних захворювань Для проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини необхідною умовою є так звані «ворота» інфекції, тобто шлях, яким збудник може потрапити в орга­нізм у такій кількості, щоб виникло захворювання і розвивався епідемічний процес (безперервний ланцюг заражень і захворю­вань, що відбуваються одне за одним).

Епідемія — масове розповсюдження захворювань, пов’я­заних з поширенням одного виду збудника. Якщо епідемія охоплює кілька країн або цілий континент, її звуть пандемією.

Епідемія розвивається тільки за умови наявності трьох факторів:

• джерела інфекції;

• механізму передачі збудника;

• людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворю­ваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосо­вується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередка дуже небезпеч­них захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті лю­дей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на поперед­ження поширення хвороб і ліквідацію осередка зараження. Карантин передбачає озброєну охорону останнього, заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження, виво­зу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження, а також проїзду транспорту через осередок зараження. Під час карантину обмежуються контакти серед насе­лення, на підприємствах та установах вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є поперед­женням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпеч­них для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на підсилене спостереження за осередком зараження і вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обме­женнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Невід'ємною ланкою у боротьбі з джерелом інфекції є знеза­раження, або дезінфекція.

Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів щодо знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі. Розрізняють профілактичну, поточну і завершу-вальну дезінфекції.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою поперед­ження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.

Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезін­фекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середо­вищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.

Завершу вальна дезінфекція проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникну­ти повернення інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників засто­совують різні методи знезараження, які поділяють на чотири групи:

• механічні;

• фізичні;

• біологічні;

• хімічні.

Механічні методи застосовують для зменшення кількості місць перебування збудника і передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття тощо.

Біологічні методи передбачають застосування речовин, спеціальних культур мікроорганізмів, що згубно діють на збудників хвороб, не дають їм розмножуватися. Біологічна дезінфекція застосовується у більш-менш глобальних масшта­бах, наприклад для знезараження стічних вод.

Фізичні методи — найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препа­ратів. До них належать дія сонячних променів, ультрафіолетевих випромінювачів, прасування одягу, паління сміття, оброб­ка окропом, кип’ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

Хімічні методи також широко застосовуються і передбача­ють дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих речовин найширше застосовують­ся такі:

• 10−20%-вий розчин хлорного вапна, яким промивають чи обприскують поверхні будинків, туалети або територію зараженої місцевості;

• 0,2−5%-вий розчин хлорного вапна, яким промивають житлові і службові приміщення, меблі;

• 0,2−1%-вий розчин хлораміну. Застосовується для проти­рання кухонного посуду, меблів, додається під час прання білизни;

• 3−5% -вий розчин лізолу. Застосовується для замочування білизни і одягу, а також для знезараження виділень хворих;

• 3% -вий розчин пероксиду гідрогену. Застосовується для об­прискування житлових приміщень, знезараження інвентаря;

• етилену оксид. Шляхом розпилення знезаражуються закриті приміщення;

• спирт етиловий. Застосовується для протирання меблів, предметів та інвентаря;

• 0,3−1%-вий розчин формальдегіду. Застосовується для промивання туалетів, знезараження виділень хворих;

• 1−3% -вий розчин хлорного вапна. Застосовується для знеза­раження житлових приміщень, інвентаря, місць загального користування.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в ор­ганізмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апа­раті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то про­водиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і дерати­зацію.

Дезінсекція — заходи, що впроваджуються з метою знищен­ня членистоногих (павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само поділяють на профілактичні і винищувальні.

До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.

Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах і подібних до них тварин. Хімічні методи полягають у використанні спеціальних отрут — інсектицидів. До них належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат, альцестин, інсорбцид-МП тощо. Останнім часом широко використовуються і за­кордонні високотоксичні аналоги типу «Raid». Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин, рослин.

Дератизація — це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними (знищення гризунів за допо­могою отрут — ратицидів). Як ратициди використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосеми-карбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не потрапила в їжу, призначе­ну для людей і свійських тварин.

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти інфекційних хвороб.