Вакцинотерапія

РЕФЕРАТ на тему:

Вакцинотерапія

Досягнення сучасної мікробіології, імунології, та інших наук дають змогу глибше пізнати ос­нови розвитку патології і захисних сил організ­му, розробляти ефективні методи боротьби із захворюваннями. У загальному комплексі про­тиепідемічних заходів, які широко проводяться в нашій країні, вели­ке значення приділяється специфічній профілактиці і терапії інфек­ційних хвороб, зокрема штучній імунізації людини і тварин за допо­могою вакцинації.

Вакцини (лат. vacca — корова) — препарати, що складаються з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяль­ності. Ці специфічні речовини дістали назву від противіспяного пре­парату, виготовленого з вірусу коров’ячої віспи. Метод щеплень за допомогою вакцин називають вакцинацією, або імуніза­цією.

Творцем наукової теорії запобігання інфекційним захворюван­ням за допомогою виготовлених в лабораторії вакцин був засновник медичної мікробіології Л.Пастер. Вперше вакцинацію було здійсне­но в 1796 р. англійським лікарем Е. Дженнером, який штучно прище­пив дитині коров’ячу віспу, в результаті чого ця дитина набула іму­нітету до натуральної віспи.

Вакцини врятували людство не тільки від віспи. Переможено тяжку дитячу хворобу поліомієліт, вакцина БЦЖ виявилася досить ефективною проти туберкульозу. За допомогою вбитих мікробів або виділених з них антигенів створюється стійкий імунітет до кору, кок­люшу, правця, газової гангрени, дифтерії та багатьох інших інфек­ційних захворювань. Велика надія покладається на вакцинопрофі-лактику у боротьбі з ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами і маля­рією.

Сучасні вакцини поділяють на чотири групи:

а) вакцини, які виготовляють із живих збудників з ослабленою вірулентністю (проти віспи, туберкульозу, чуми, сибірки, сказу, грипу, полімієліту та ін.);

б) вакцини з убитих патогенних мікробів (холерна, черевноти­фозна, коклюшна, лептоспірозна, поліомієлітна тощо);

в) анатоксини (виготовляються з екзотоксинів відповідних збуд­ників обробкою їх 0,3−0,4%-м розчином формаліну і витриму­ванням при температурі 38−40 °С протягом 3−4 тижнів). Добуті у такий спосіб дифтерійний, правцевий, стафілококовий, холер­ний та інші анатоксини знайшли широке застосування в практи­ці;

г) хімічні вакцини (їх виготовляють не з цілих бактеріальних клітин, а із хімічних комплексів, добутих шляхом обробки суспензії клітин спеціальними методаминаприклад, для профілак­тики черевного тифу і правця застосовують хімічну сорбовану вакцину з Оі Viантигенів черевнотифозних бактерій і очище­ного концентрованого правцевого анатоксину).

Вважають, що найбільш перспективними є комбіновані полівакцини, що містять різні антигени. За допомогою таких асоційованих полівакцин можна буде виробляти антибактеріальний, антитоксич­ний і противірусний імунітет. При специфічній профілактиці інфек­ційних хвороб часто використовують моновакцини, дивакцини і тривакцини. Останнім часом почали застосовувати рекомбінантні вакцини з рекомбінантних штамів бактерій і вірусів.

Вакцинотерапія. Вакцини застосовуються не тільки для профілак­тики, а й для лікування хронічних процесів, що мають млявий пе­ребіг, — дизентерії, бруцельозу, фурункульозу, гонореї та інших хвороб. З цією метою використовують вакцини з убитих мікробів, анатоксини, екстракти із стафілококів тощо. Досить ефективним виявилось використання полівалентної стафілококової, стрептоко­кової, гонококової, протибруцельозної вакцин.

При орнітозі, актиномікозі, коліентеритах, стафілококових та ін­ших захворюваннях хороші результати дає комплексна імуноанти-біотикотерапія. Ефективним виявилось також застосування аутовакцини, тобто вакцини, виготовленої з культури бактерій, виділеної від даного хворого. Вакцинація проводиться різними способами: нашкірно, підшкірне, через рот, у слизову оболонку носа тощо.

Препарати, що містять антитіла, які згубно діють на мікроби або нейтралізують їхні токсичні продукти, дістали назву сироваток. Виробляють їх із крові тварин, яких імунізують певним антигеном (живі чи вбиті мікроби, віруси, мікробні, тваринні та рослинні ток­сини). Лікувальні і профілактичні сироватки випускають в очищено­му вигляді (без баластних білків, які не містять специфічних антитіл).

Сироватки поділяють на антитоксичні і антимік­робні. До перших належать протиботулічна, протидифтерійна, протиправцева та інші. Антимікробні сироватки містять глобуліни і імуноглобуліни. Останні добувають методом фракціонування сироваткових білків із спиртововодяних сумішей при температурі нижче від 0 °C.

Імуноглобуліни, виділені з крові людини, з профілактичною ме­тою використовують проти поліомієліту, кору, коклюшу, вірусного гепатиту, скарлатини та інших інфекцій. Нині виготовляють специ­фічні Імуноглобуліни спрямованої дії із сироватки донорів, які іму­нізовані проти даної інфекції.

Сироватки застосовують і з діагностичною метою, зокрема, щоб визначити природу збудника, який спричинив якесь захворювання. Багаторічне застосування вакцин і сироваток показує, що специфіч­на профілактика має дуже важливе значення в системі заходів проти епідемій.

Вакцинотерапія у ветеринарній практиці поки не одержала широкого застосування через складність підбора ефективних терапевтичних доз збудника — антигену для здійснення принципу «подібне виліковується подібним», відповідно до якого застосовуються малі дози препарату, що викликають у великих дозах у здорових тваринні явища аналогічні ознакам інфекційної хвороби. Більш того, при багатьох конкретних інфекційних хворобах дотепер ще не визначені способи введення збудника — антигену, ритмічність і кратність впливу антигеном, момент ін'єкції з урахуванням стадії інфекційної хвороби і фази імуногенного десенсибилизирующего процесу, від яких залежить ефективність вакцинотерапії. Вакцинотерапію частіше застосовують при чи в’януло довгостроково поточних інфекціях.

Миксоматоз кроликів гостро протікає висококонтагиозная хвороба, що відрізняється високою летальністю. При ліквідації захворювання відповідно до інструкції про заходи щодо боротьби з миксоматозом, усіх кроликів, що знаходяться в несприятливому пункті, розділяють на двох груп. До першої групи відносять тварин хворих і підозрілих по захворюванню, їх убивають на місці. Тушки і трупи кроликів утилізують. Залишки корму, тару, малоцінний інвентар, гній і підстилку спалюють. Збитки від миксоматоза зростають, коли на територіях неблагополучної і загрозливої зон усі поголів'я сприйнятливих кроликів, що не мають клінічних ознак захворювання, прищеплюють противомиксоматозной вакциною відповідно до наставляння, що приводить найчастіше до масового поствакцинальним ускладненням і появі клінічних ознак хвороби. Такі кролики відповідно до інструкції (з поствакцинальними рецидивами миксоматоза) також підлягають забою й утилізації.

У стаціонарно неблагополучних господарствах і населених пунктах збитки від миксоматоза значно можуть бути відвернені застосуванням вакцинотерапії. Нами розроблений спосіб вакцинотерапії при миксоматозе кроликів в особистому і колективному фермерському господарствах, розташованих на території неблагополучних по цій інфекційній хворобі.

Для вакцинотерапії при миксоматозе зі стабільними результатами ефективності найбільше доцільно використовувати вакцини з убитих чи живих ослаблених (аттенуированних) культур, виготовлених биофабриками, що дозволяє вводити щодня в одне і теж час малі дробові дози вакцини, на які організм відповідає помірної поствакцинальной реакцією з наступним видужанням.

Нам представилася сприятлива можливість виконати дослідження з вивченню лікувальної ефективності вакцини шт. В — 82 на 237 кроликах, хворих миксоматозом, у клініці кафедри епизоотологии Донгау, і на значному поголів'ї у виробничих умовах кролиководческих господарств.

При уведенні внутримишечно щодня в 9 — 10 годин ранку в плині 3−4 доби вакцини сухий живий культуральной зі штаму. В — 82 проти миксоматоза хворим кроликам по одній профілактичній дозі (по 1 мол) в область внутрішньої сторони стегна, реєстрували місцеву, загальну й осередкову реакції. Остання виявилася найбільш важливої для визначення кратності уведення вакцини по кінцевому ефекті терапії. При ін'єкції вакцини з терапевтичною метою звичайно відзначали місцеву реакцію у виді невеликого інфільтрату і вузлика на місці введення, злегка хворобливого при натисненні.

Загальна реакція виражалася в гнобленні, прискоренні частоти серцевих скорочень і підвищенні температури тіла на більш ніж на 1 градус.

Осередкова реакція визначалася в місці локалізації миксом посиленням хворобливості, підвищенням осередкової температури, тимчасовим збільшенням набряклості і пізніше (через 3−4 доби) при продовженні вакцинотерапії, поліпшенням загального стану і стану, уражених миксомних ділянок, їх постеленним зникненням у результаті рассасивания.

Ритмічний вплив специфічними антигенами подразниками на весь інфікований організм, імовірно, супроводжується виникненням ряду послідовних гормональних, ферментативних і імунологічних процесів, спрямованих на відновлення гомеостазу, що приводить до поліпшення обмінних процесів у первинному вогнищі поразки, до рассасиванию миксом. У підсумку відновлюється порушена діяльність підшкірних тканин і систем організму.

Терапевтична ефективність противомиксоматозних вакцин зростає до 100% - ний виздоравливаемости інфікованих кроликів, коли лікування починали в інкубаційний період і в перші 24 — 48 годин з моменту появи первинних миксом. Вакцинотерапія у свіжих епизоотических вогнищах, коли миксоматоз виник вперше і спізніла, при генерализованной формі - мало ефективна.

Використана література:

1. 1.Букринская А. Г. Вирусология. — М., 1986.

2. 2.Гудзь С. П. та ін. Основи мікробіології. — К., 1991.

3. 3.Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. — К.: Либідь, 2001.