Медицина і ти

РЕФЕРАТ на тему:

Медицина і ти.

Ми виходимо на вулицю і здаємося собі безсмерт­ними та невразливими. Ми і подумати не можемо про те, кому саме сьогодні призначено потрапити під машину чи провалити­ся у відкритий люк. Навряд чи існує яка-небудь життєва ситуа­ція, не здатна ускладнитися нещасливим випадком. Іноді це без­глузда випадковість, іноді-результат легкодумства. Однак кож­ний може намагатися уникнути ситуацій, що неодмінно спричи­няють травматизм.

Травматизм у наш час являє собою найбільш серйозну со­ціальну, економічну й медичну проблему. Проблема дитячого трав­матизму хвилює всі економічно розвинуті країни світу.

Соціальні й психологічні наслідки травм і нещасливих випадків для сім'ї величезні. Жодна важка травма не проходить для ди­тини безслідно. Наслідки травм призводять і до косметичних дефектів, що впливають на психіку, і до серйозних змін різних систем організму (нервової, кістково-м'язової), що впливає на­далі на вибір професії.

Здебільшого травми — це не просто випадок, а результат неправильної поведінки людини. Попередити травми допоможуть батьки, особливо в перші роки життя дитини. Насамперед, саме вони повинні пояснити, чим небезпечні травми та їх на­слідки.

Але от дитина пішла в школу, батьки не супроводжують її на кожному кроці. Та й сама дитина вже багато чому навчилася, подорослішала. І все-таки можливість одержання нею травми ще велика.

Почавши відвідувати школу, дитина проводить там значну частину дня, однак більшість травм діти одержують у вільний від школи час, в основному, в ігрових ситуаціях, як правило, у рухливих іграх. Часто бувають падіння, переломи.

Підвищення небезпеки травм під час гри в цьому віці можна пояснити в такий спосіб. По-перше, гра стає колективною. По-друге, у грі для дитини вже важливий результат, тоді як для дошколят цікавий сам процес гри. Нерідко занадто сильне праг­нення до досягнення мети афективне забарвлює поведінку ди­тини. Емоційно-афективний фактор підсилюється ще і тим, що в процесі гри діти пов’язані реальними взаєминами, а не ігро­вими, як це було раніше. Усе це призводить до того, що дитина втрачає контроль над собою, занадто захоплюється грою, вже не може передбачати небезпеку.

Але як же уникнути цих нещасть? Адже заборонити дітям біга­ти, грати з однолітками неможливо, до того ж це було б і непра­вильно. Не слід, однак, забувати про те, що дуже часто джере­лом травми стає одноліток вашої дитини.

Поведінка дитини нерідко спричиняє виникнення травмонебезпечної ситуації. Хоча вона найчастіше свідомо не ставить собі за мету скалічити товариша чи заподіяти йому шкоди, але, гра­ючись, забуває, що його оточують такі ж, як він, діти, яким мож­на заподіяти біль чи нанести фізичну травму. Якщо той, хто по­трапив у подібну ситуацію, вчасно встигає зорієнтуватися і по­чати необхідні дії, травми може і не бути. Але з певного моменту вона стає неминучою. Ця неминучість випливає з основної ха­рактеристики таких ситуацій-несподіванки. Для постраждалого дії винного виявляються несподіваними, і він не встигає підго­туватися та відреагувати на них належним чином: відвернутися, відскочити, захиститися.

Як правило, діти травмують однолітків у процесі гри. Однак якщо в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці це результат випадкових дій, то з віком у самому змісті гри з’яв­ляється елемент фізичного насильства, можливість нанесення фізичної шкоди оточенню. Ігри старших дітей, що призводять до травми, ще серйозніші, їх мета у тому, щоб завдати біль іншому, показати свою фізичну перевагу. Звідси випливає, що виникнення травм цього типу залежить від ставлення дітей до своїх однолітків, яке формується в них із раннього дитинства. Щоб уникнути нещасливих випадків необхідно виховувати в дитині поважне ставлення до однолітка, щоб він не заподіював йому зла. Важливо, щоб у дитині жило добре ставлення до оточення. І виховання цього повинно починатися із раннього дитинства.

У міру дорослішання дитини, її формування, змінюється і тип її поведінки. Наприклад:

* у 11−12 років відбувається перехід від дитинства до до­рослостіодин з найцікавіших і складних періодів у житті дити­ни. В організмі дитини відбуваються бурхливі зміни, що викли­кають різкі зміни в емоційній сфері юної людини. Усім добре відомо, як міняється характер у підлітків: учора-такий слухня­ний і ласкавий, сьогодні - дратівливий і грубуватий.

* у віці 12−13 років діти, на вигляд такі подорослішалі й сильні, насправді швидко стомлюються, стають вразливими й плаксивими. Травми в цьому віці досить часте явище, і пов’я­зані вони, як правило, з необережністю, неуважністю, нехтуван­ням правилами безпеки. Звідси-численні порізи, забиті місця, удари, опіки, нерідкі переломи кінцівок і струси головного моз­ку. Щоб уникнути травм, що відбуваються через необережність, необхідно підтримувати здоровий режим.

* у 13−14 років сама природа робить поведінку підлітків ще більш травмонебезпечною. Вони підвищено емоційні, енергія просто клекоче в них. Вони бурхливо реагують на все, що відбу­вається навколо, дуже рухливі, не терплять пасивного очікуван­ня. Обмежувати волю дій підлітка просто неможливо, та й не потрібно. Набагато корисніше дотримуватися правил особистої безпеки та норм поведінки в суспільстві.

Необхідно зазначити ще одну особливість підліткового трав­матизму. Справа в тому, що в цьому віці хлопчики значно ча­стіше одержують ушкодження, ніж дівчатка (майже в 3 рази). Чому так відбувається? По-перше, діяльність дівчаток менш розмаїта, але більш організована. Хлопчики ж схильні займа­тися більш небезпечними видами діяльності. Різниця між ними виявляється й у тому, що, навіть діючи з тим самим предме­том, вони роблять-це по-різному. Дівчатка використовують речі в основному за їх прямим призначенням, тоді як хлопчики можуть використовувати їх з різною метою, нерідко свідомо знаходять їм несподіване застосування. Таке нестандартне рішення може обернутися непередбаченим результатом. Іноді це закінчуєть­ся навіть трагічно.

До того ж і сам спосіб дій дівчат відрізняється від такого в хлопчиків. Дівчата більш точні в роботі, менш рішучі в діях. Хлопчики ж, навпаки, більш рухливі, непосидючі, дівчата більш терплячі, акуратні, сумлінні. Коли вони не впевнені в чомусь, то частіше за все з’ясують у дорослого, тоді як хлопчики прийма­ють власні рішення.

Близько третини всіх травм вважаються специфічно хлоп’я­чими. Вони відбуваються в результаті необережного поводжен­ня з небезпечними інструментами та предметами: ножами, ос­колками скла, загостреною арматурою, ножицями, спицями від велосипедів, цвяхами тощоу результаті впливу гарячих рідин і пари, від пожежі й загоряння, занурення у воду.

Забороняти цим займатися хлопцям не потрібно, так це і неможливо, а от допомогти майстру-початківцю опанувати ос­новами професії необхідно. У сім'ї цю функцію повинен взяти на себе батько. Йому необхідно знайти час для того, щоб допомогти сину розібратися в новій для нього галузі діяль­ності, розповісти про елементарні правила безпеки. Спочатку батьку краще все робити разом із сином, а потім, коли син опанує основами майстерності, можна довірити небезпечні інструменти.

Наступна характерна риса підлітка-це схильність до ризи­ку. Вона може проявлятися в небезпечному бешкетництві та навіть хуліганстві. Цим обумовлено близько чверті всіх травм, і закінчуються вони, в основному, падіннями. Це падіння зі спортивних снарядів, у результаті застосування силового прийому при організованих і неорганізованих заняттях спортом, удар об дно, пов’язаний зі стрибками у воду на мілководдіпадіння з дерева, з насипу, у яму й інші випадки падінь.

А найчастіше зустрічаються таю незрозумілі, з погляду до­рослих, і дуже небезпечні вчинки, як спуск по ринві або ходіння по віконному карнизу. Вони пояснюються бажанням самоутвер­дження. У період становлення особистості для підлітка дуже важ­ливо виділитися серед своїх однолітків, робити те, що відрізня­ло б його від них. А в таких вчинках успіх забезпечений, якщо, звичайно, вони закінчуються добре.

Але все-таки, як би не було організоване для підлітка дозвіл­ля, у нього завжди буде існувати потреба піти з поля зору до­рослих, тому що одна з головних тенденцій цього віку-це пе­реорієнтація з батьків, учителів на однолітків. Виникають стихійні групи. Те, що ми називаємо марним проведенням часу на ву­лиці, — це не просто спосіб поведінки від нічого робити. І. С. Кон пише: «Жага пригод, вулиця — щось незнайоме, привабливе, на кожному розі можуть бути пригоди». Тут виявляється бажан­ня фи, автономії, бажання невизначеності.

Підлітки діють тепер незалежно, вони «недосяжні» для кон­тролю дорослих. Однак вплив сім'ї аж ніяк не знижується. На­впаки. Будь-який напрям сімейного виховання дитини — інте­лектуальний, емоційний, вольовий — створює певний стерео­тип поведінкових реакцій. У різних непередбачених життєвих ситуаціях іноді свідомість молодої людини не встигає спрацю­вати. У такому випадку і діє стереотип поведінки, що закріпив­ся в сім'ї.

Але буває і така група нещасливих випадків, що свідчить про пряму залежність між імовірністю одержання травми і сти­лем сімейних взаємин. Справа в тому, що серед причин травм 19,5% належать ушкодженням, навмисно нанесеним іншими особами у сварках і бійках.

Іноді агресія набуває форми жорстокої гри, у якій старші хлопці знущаються з молодшого. Таке часто спостерігається в школах.