Типологічна і популяційна концепції рас

РАСА — група людей, яка відрізняється від інших популяцій частотами генів, хромосомними перебудовами і спадковими фенотипічними ознаками. Серед населення Землі можна виділити близько 100 морфологічних варіантів будови тіла, котрі формувалися як адаптації до конкретних умов довкілля. Це пігментації шкіри, будови обличчя, волосяного покриву, співвідношення маси і поверхні тіла тощо. Важливим фактором закріплення локальних пристосувальних властивостей є ізоляція, в тому числі й соціальна. Внаслідок дії цього еволюційного фактора генетична будова ареалу будь-якої біологічної форми виглядає так: у центрі найбільш поширеними є домінантні гомозиготи, потім — гетерозиготи, а на окраїнах — рецесивні гомозиготи, котрі завжди витісняються на периферію території, зайнятої певною популяцією. Судячи з викопних знахідок, особливостей біохімічного складу крові та інших даних, можна стверджувати, що першою від загальної поліморфної групи наших пращурів відокремилася монголоїдна раса. Це сталося близько 100 тис. років тому. Розмежування негроїдів і європеоїдів відбулося дещо пізніше. Але менша пристосованість до суворих кліматичних умов з часом зумовила те, що негроїдний морфологічний варіант поступився місцем європеоїдному типу, у межах якого розрізняють північну і південну гілки. Між ними існує чимало проміжних варіантів. Згідно з типологічною концепцією, раси становлять собою елементарну біологічну одиницю людства, яке поділяється на чотири основні расові типи: монголоїдний, негроїдний, європеоїдний та австралоїдний. типологічна концепція нехтує той факт, що раси — це відкриті генетичні системи і внаслідок змішання (метисації) все більше поширюються змішані за походженням популяції. Тому прихильникам цієї концепції довелося виділити понад 30 малих і перехідних рас. Виникла нова концепція розуміння біологічної структури людства, яка одержала назву популяційної. Згідно з нею, ПОПУЛЯЦІЯ — елементарна одиниця біологічного складу людства, котра становить собою групу споріднених осіб, що проживають на певній території, мають свої мовні та соціальні особливості й відокремлені від інших популяцій генетичними бар'єрами різної щільності. Таким чином, усе сучасне людство належить до єдиного поліморфного виду Homo sapiens. Ця єдність базується на спільності походження і соціально-психічного розвитку, необмеженій здатності до схрещування, практично однаковому рівні загального фізичного і розумового розвитку представників різних рас. Загальна картина сапієнтації виглядає як нерівномірна мозаїчна еволюція різних груп палеоантропів. Вона супроводжувалася змішанням і потоками генів між популяціями. Це уповільнювало дивергенцію і зумовлювало розвиток за сіткоподібним типом.