Вчений медик М.І. Пірогов і його освітня діяльність

РЕФЕРАТ

на тему:

" Вчений медик М.І.Пірогов

і його освітня діяльність" .

Пирогов Микола Іванович (1810−1881) — великий вітчизняний лікар і вчений, педагог і суспільний діячодин з основоположників хірургічної анатомії й анатомо-експериментального напрямку в хірургії, воєнно-польовій хірургії, організації і тактики медичного забезпечення військчлен кореспондент Петербурзької академії наук (1847), почесний член і почесний доктор багатьох вітчизняних і іноземних університетів і медичних товариств.

У 1824 р. (у віці 14 років) М.І. Пирогов поступив на медичний факультет Московського університету, де серед його вчителів були анатом X. І. Лодер, клініцисти М. Я. Мудров, Е.О.Мухін. У 1828 р. закінчив університет і поступив у числі перших «професорських студентів» у Дерптський професорський інститут, створений для підготовки професорів з «природних росіян», який успішно закінчили університети і вступні іспити, що витримали, при Петербурзькій академії наук. Спочатку мав намір спеціалізуватися по фізіології, але в зв’язку з відсутністю цього профілю спеціальної підготовки зупинив свій вибір на хірургії. У 1829 р. одержав золоту медаль Дерптского (нині Тартуского) ун-та за виконане в хірургічній клініці проф. И. Ф. Мойера конкурсне дослідження на тему: «Що потрібно мати на увазі при перев’язці великих артерій під час операцій?», у 1832 р. захистив докт. дисертацію на тему: «чиЄ перев’язка черевної аорти при аневризмі пахової області легко здійсненним і безпечним утручанням». У 1833−1835 р., завершуючи підготовку до професури, Н. И. Пирогов знаходився у відрядженні в Німеччині, удосконалювався в анатомії і хірургії, зокрема в клініці Б. Лангенбека. Після повернення до Росії в 1835 р. працював у Дерпте в клініці проф. И. Ф. Мойераз 1836 р. — екстраординарний, а з 1837 р. ординарний професор теоретичної і практичної хірургії Дерптского ун-та, У 1841 р. Н. І, Пирогов створив і до 1856 р. очолював госпітальну хірургічну клініку петербурзької Медико-хірургічної академіїодночасно складався гл. лікарем хірургічного відділення 2-го військово-сухопутного госпіталю, директором по технічній частині Санкт-Петербургского інструментального заводу, а з 1846 р. директором створеного при Медико-хірургічній академії Ін-та практичної анатомії. У 1846 р. Н. И. Пирогова затвердили в званні академіка Медико-хірургічної академії.

У 1856 р. Н. И. Пирогов залишив службу в академії («через хворобу і домашні обставини») і прийняв пропозицію обійняти посаду попечителя Одеського навчального округуз цього часу почався 10-літній період його діяльності в області освіти. У 1858 р. Н. И. Пирогова призначають попечителем Київського навчального округу (у 1861 р. він звільняється по стані здоров’я). З 1862 р. Н. И. Пирогов — керівник молодих росіян учених, відряджених у Німеччину для підготовки до профессорско-преподавательской діяльності. Останні роки життя (з 1866 р.) Н. И. Пирогов провів у своєму маєтку в селі Вишня біля Вінниці, відкіля виїжджав як консультанта по військовій медицині на театр воєнних дій під час франко-прусской (1870−1871) і російсько-турецької (1877−1878) воєн.

Наукова, практична і суспільна діяльність Н. И. Пирогова принесла йому світову лікарську славу, незаперечне лідерство у вітчизняній хірургії і висунула його в число найбільших представників європейської медицини середини 19 в. Наукова спадщина Н. И. Пирогова відноситься до різних областей медицини. У кожну з них він вніс істотний вклад, що дотепер не утратив свого значення. Незважаючи на більш ніж вікову давнину, праці Н. И. Пирогова продовжують уражати читача оригінальністю і глибиною думки.

Класичні праці Н. И. Пирогова «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасций» (1837), «Повний курс прикладної анатомії людського тіла, з малюнками (анатомія описово-фізіологічна і хірургічна)» (1843−1848) і «Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, проведених у трьох напрямках через заморожене людське тіло» (1852−1859) — кожний з них був визнаний гідним Демидовской премії Петербурзької академії наук і з’явився фундаментом топографічної анатомії й оперативної хірургії.

У 1856 р. Н. И. Пирогов залишив службу в академії («через хворобу і домашні обставини») і прийняв пропозицію обійняти посаду попечителя Одеського навчального округуз цього часу почався 10-літній період його діяльності в області освіти. У 1858 р. Н. И. Пирогова призначають попечителем Київського навчального округу (у 1861 р. він звільняється по стані здоров’я). З 1862 р. Н. И. Пирогов — керівник молодих росіян учених, відряджених у Німеччину для підготовки до профессорско-преподавательской діяльності. Останні роки життя (з 1866 р.) Н. И. Пирогов провів у своєму маєтку в селі Вишня біля Вінниці, відкіля виїжджав як консультанта по військовій медицині на театр воєнних дій під час франко-прусской (1870−1871) і російсько-турецької (1877−1878) воєн.

Наукова, практична і суспільна діяльність Н. И. Пирогова принесла йому світову лікарську славу, незаперечне лідерство у вітчизняній хірургії і висунула його в число найбільших представників європейської медицини середини 19 в. Наукова спадщина Н. И. Пирогова відноситься до різних областей медицини. У кожну з них він вніс істотний вклад, що дотепер не утратив свого значення. Незважаючи на більш ніж вікову давнину, праці Н. И. Пирогова продовжують уражати читача оригінальністю і глибиною думки.

Класичні праці Н. И. Пирогова «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасций» (1837), «Повний курс прикладної анатомії людського тіла, з малюнками (анатомія описово-фізіологічна і хірургічна)» (1843−1848) і «Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, проведених у трьох напрямках через заморожене людське тіло» (1852−1859) — кожний з них був визнаний гідним Демидовской премії Петербурзької академії наук і з’явився фундаментом топографічної анатомії й оперативної хірургії. У них викладені принципи пошарового препарування при вивченні анатомічних областей і утворень і приведені оригінальні способи підготовки анатомічних препаратів — розпилювання заморожених трупів («крижана анатомія», початок до-рій був покладений И. В. Буяльским у 1836 р.), висікання з заморожених трупів окремих органів («скульптурна анатомія»), що в сукупності дозволило визначати взаиморасположение органів і тканин з точністю, недоступної при колишніх методах дослідження.

Характерною рисою Н. И. Пирогова — лікаря і педагога — була крайня самокритичність. Ще спочатку своєї професорської діяльності він видав двотомну працю «Аннали дерптской хірургічної клініки» (1837−1839), у якому критичний підхід до власної роботи й аналіз своїх помилок розглядаються як найважливішу умову успішного розвитку мед. науки і практики. У передмові до 1-му тому «Анналов» він писав: «Я вважаю священним обов’язком сумлінного викладача негайно обнародувати свої помилки і їхні наслідки для застереження і повчання інших, ще менш досвідчених, від подібних оман». И. II. Павлов назвав видання «Анналов» першим його професорським подвигом: «…у відомому відношенні небувале видання. Така нещадна, відверта критика до себе і своєї діяльності навряд чи зустрічається де-небудь у медичній літературі. І це — величезна заслуга!». У 1854 р. «Військово-медичний журнал» опублікував статті Н. И. Пирогова «Про труднощів розпізнавання хірургічних хвороб і про щастя в хірургії», побудовану на аналізі гл. образом. власних лікарських помилок. Цей підхід до самокритики як ефективній зброї в боротьбі за справжню науку характерний для Н. И. Пирогова в усі періоди його різнобічної діяльності.

Н. И. Пирогова — педагога відрізняли постійне прагнення до більшої наочності матеріалу, що викладається, (напр. широке проведення демонстрацій на лекціях), пошук нових методів викладання анатомії і хірургії, проведення клин. обходів. Важливою його заслугою в області мед. утворення є ініціатива відкриття госпітальних клінік для студентів 5-го курсу. Він першим обґрунтував необхідність створення таких клінік і сформулював задачі, що коштують перед ними. У проекті про установу в Росії госпітальних клінік (1840) він писав: «Ніщо так не може сприяти поширенню медичних і особливо хірургічних зведень між учнями, як прикладний напрямок у викладанні. Клінічне викладання має зовсім інш мета від практичних викладання у великих госпіталях і одне недостатньо для повного утворення практичного лікаря, професор практичної медицини, госпітальної, спрямовує при своїх візитаціях увага слухачів на целую масу однакових хворобливих випадків, показуючи притім і індивідуальні їхні відтінки: лекції його складаються в огляді найголовніших випадків, порівняння їхній і приклад у нього в руках засіб просувати науку вперед». У 1841 р. у Петербурзькій медико-хірургічній академії початку функціонувати госпітальна хірургічна клініка, а в 1842 р.- перша госпітальна терапевтична клініка. У 1846 р. госпітальні клініки були відкриті в Московському ун-те, а потім у Казанському, Дерптском і Київському ун-тах з одночасним уведенням 5-го курсу навчання для студентів мед. ф-тов. Так була здійснена важлива реформа вищого мед. утворення, що сприяла поліпшенню підготовки вітчизняних лікарів, Виступу Н. И. Пирогова з питань виховання й утворення мали великий суспільний резонансйого стаття «Питання життя», опублікована в 1856 р. у «Морському збірнику», одержала позитивну оцінку Н. Г. Чернишевського і Н. А. Добролюбова. З цього ж року почалася діяльність Н. И. Пирогова в області освіти, до-раю була відзначена постійною боротьбою з неуцтвом і застоєм у науці й утворенні, із протекціями і підкупами. Н. И. Пирогов домагався поширення знань серед народу, вимагав так наз. автономії ун-тов, був прихильником конкурсів, що надають місце більш здатним і знаючим претендентам. Він відстоював рівні права на утворення для всіх національностей, великих і малих, і всіх станів, прагнув до здійснення загального початкового навчання і був організатором недільних народних шкіл у Києві. У питанні про співвідношення «наукового» і «навчального» у вищій школі він виступав рішучим супротивником думки, що ун-ти повинні учити, а академія наук — «рухати науку вперед», і затверджував: «Відокремити навчальне від наукового в університеті не можна. Але наукове і без навчального усе-таки світить і гріє. А навчальне без наукового, — як ні була приманчива його зовнішність, — тільки блищить». В оцінці достоїнств керівника кафедри він віддавав перевагу науковим, а не педагогічним здібностям. Пирогов був глибоко переконаний у тім, що науку рухає метод. «Будь профессор хоча б німий, — писав II. И. Пирогов, — так навчи прикладом, на ділі, дійсної методі занять предметом — він для науки і для того, хто хоче займатися наукою, дорожче самого красномовного оратора…» А, И. Герцен назвав П. И. Пирогова одним з найвизначніших діячів у Росії, що принесла, на його думку, величезну користь Родіну не тільки як «перший оператор», але і як попечитель навчальних округів.

У травні 1881 р. у Москві було урочисто відсвятковане 50-річчя різнобічної діяльності Н. И. Пироговавін був визнаний гідним звання почесного громадянина Москви. У 1897 р. у Москві перед будинком хірургічної клініки на Царицинской вулиці (з 1919 р. Велика Пироговская) на засоби, зібрані по підписці, установлений пам’ятник Н. И. Пирогову (скульптор В. О. Шервуд) — у Державної Третьяковськ галереї мається його портрет кисті И. Е. Рєпіна (1881). За рішенням Радянського уряду в 1947 р. у селі Пирогово (колишня Вишня), де зберігся склеп з набальзамованим тілом великого діяча вітчизняної науки, відкрита меморіальний музей-садиба. З 1954 р. президія АМН СРСР і правління Всесоюзного об-ва хірургів проводять щорічні Пироговские читання. Н. И. Пирогову присвячені св. 3 тис. книг і статей у вітчизняній і закордонній печатці.

Список використаної літератури.

Велика медична енциклопедія 1985р.

Велика Радянська Енциклопедія.

Витримки і цитати з:

Педагогічні ідеї Н. И. Пирогова. Красовский. 1965р.

Збори сичинений. Н. И. Пирогов. М. 1957;62р.