Законодавче забезпечення незалежності судової влади в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Законодавче забезпечення незалежності судової влади в Україні.

Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками держав­ної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод незалежним, неупередженим та об'єктивним су­дом. Тому реформування судової системи неможливо без розробки і впро­вадження таких механізмів організації судової влади, які б, з одного боку, за­безпечували справжню незалежність суддів від будь-якого неправомірного впливу, а з іншого, враховуючи, що на них покладається обов’язок прийма­ти остаточне рішення з питань свободи, прав, обов’язків і власності, — за­безпечували відбір на посади суддів таких кандидатів, які мають не лише відповідну кваліфікацію в галузі права, а й високі моральні якості.

Напередодні 2007 Президент України вніс до парламенту як першо­чергові два законопроекти: «Про вне­сення змін до Закону України «Про су­доустрій України» і «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів», якими запропоновано викласти зазна­чені закони у новій редакції. Щоб діз­натися думки тих, кого насамперед сто­суються можливі зміни, було проведено «круглий стіл», на якому експерти не­урядових організацій, представники Ради суддів, судді місцевих та апеля­ційних судів обговорили ці проекти в аспекті незалежності суддів. Організа­тором заходу виступило Всеукраїнське об'єднання «Фундація сприяння право­суддю», яке спільно з Центром суддів­ських студій та Всеукраїнською неза­лежною суддівською асоціацією за під­тримки Дирекції з питань розвитку та співробітництва Швейцарії впроваджує проект «Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню неза­лежності суддів» .

На думку експертів, які проводили аналіз законопроектів на предмет їх від­повідності міжнародним і європей­ським стандартам правосуддя, ці доку­менти цілком відповідають вимогам, що пред’являються до України. Більше то­го, фахівці вважають, що вони сприяти­муть удосконаленню системи судового устрою та поліпшенню якості кадрово­го забезпечення суддівського корпусу, посиленню гарантій незалежності суддів, забезпеченню чіткої процедури їх­нього звільнення, встановленню меха­нізму оплати праці та інших гарантій соціального забезпечення відповідно до європейських та міжнародних стандар­тів.

Законопроектами передбачається, зокрема створення вищих судів цивіль­ної і кримінальної юрисдикції, а також окружних кримінальних судів із розгля­ду справ, підсудних нині апеляційним судам загальної юрисдикції як першій інстанції, ліквідація Апеляційного суду України. При цьому із Закону «Про су­доустрій» виключаються норми про Ка­саційний суд України.

Було відзначено, що законопроек­том «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів» підвищу­ються вимоги до кандидатів, які приз­начаються на посаду судці вперше. Зок­рема, такими кандидатами можуть ста­ти особи, які мають вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рів­нем «магістр», а не «спеціаліст», як це передбачено чинним законодавством. Ще однією обов’язковою умовою є нав­чання в Національній школі суддів Ук­раїни протягом двох років. Але учасни­ки «круглого столу» зійшлися на думці, що це положення є неприйнятним і мо­же лише сприяти зростанню корупції. Натомість, для навчання майбутніх суд­дів було запропоновано створювати від­повідні кафедри в юридичних вузах.

Разом з цим підтримку учасників заходу отримало прагнення законотворців змінити порядок призначення суд­дів на адміністративні посади, знижен­ня адміністративних повноважень голів судів і передача значної їх кількості на розгляд органам суддівського самовря­дування, а також закріплення на зако­нодавчому рівні порядку фінансування судової влади і оплати праці судців. Зокрема, у законопроекті чітко визна­чено, що суддівська винагорода склада­ється з посадового окладу судді та 3 ви­дів доплат: за вислугу роківза кваліфі­кацій клас та за перебування судді на адміністративній посаді в суді. Відсут­ній пункт про виплату премій.

Встановлено також відмінний від нинішнього механізм вирахування по­садових окладів судців. Тоді як у чинно­му Законі України «Про статус судців» розміри посадових окладів судців вста­новлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховно­го Суду України, законопроект перед­бачає встановлення посадових окладів суддів вищестоящих судів, виходячи з посадового окладу дільничного судді, розмір якого є чітко визначеним і ста­новить 15 мінімальних заробітних плат, встановлених законом. Так, суддям ок­ружних судів нараховується посадовий оклад у розмірі 1,1 посадового окладу судді дільничного суду, судді апеляцій­ного суду — 1,2, судді вищого спеціалі­зованого суду будуть отримувати 1,4, а судді Верховного Суду — 1,55. Водночас у законопроекті збільшено відсоток доплати за вислугу років, хоча, при цьо­му вказано, що відсоток нараховується від розміру посадового окладу, а не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, як це передбачено чинним зако­нодавством.

Ще однією новелою законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про статус судців» є зміна порядку за­безпечення житлових умов судді. Так, встановлено порядок кредитування для будівництва або придбання житла на строк до 20 років з погашенням креди­ту за рахунок Державного бюджету України. Видатки на будівництво та придбання житла передбачаються у Державному бюджеті України окреми­ми рядками для суддів Конституційно­го Суду України, судців Верховного Су­ду України та судців інших судів загаль­ної юрисдикції. При цьому, в разі звіль­нення особи з посади судді обов’язок щодо сплати непогашеної частини кре­диту та відсотків за кредит переходить до неї (крім випадку звільнення з поса­ди судді Конституційного Суду України та звільнення судді за його заявою у відставку).

Крім того, підтримку знайшли поло­ження цього документа щодо обмежен­ня адміністративних повноважень голо­ви суду, які можуть бути використані з метою впливу на призначення та про­фесійну діяльність судді, в тому числі в питаннях формування колегій судців та розподілу судових справ.

Водночас, окремі положення обго­ворюваних законопроектів судді не підтримують і мають намір підготува­ти звернення до глави держави і про­фільного комітету Верховної Ради України з тим, щоб при доопрацю­ванні і прийнятті цих законодавчих актів ці зауваження і пропозиції були враховані.

Тож, чи є впевненість, що нововведен­ня зможуть забезпечити незалежність і неупередженість суддів? Це вже зале­жить від того, чи дійдуть спільної дум­ки владні структури, чи будуть врахова­ні пропозиції тих, кого ці зміни стосу­ються безпосередньо, тобто судців. Ра­зом з тим потрібно відзначити, що до­цільність деяких нововведень викликає сумнів ще й тому, що навряд чи держа­ва зможе забезпечити їх належне фінан­сування.

— Більшою мірою підходи щодо побудови систе­ми судів, визначені у законопроекті про внесення змін до Закону про судоустрій, суддівська спільнота не розділяє.

Це фактично новий Закон «Про судоустрій Украї­ни», в якому чітко прослідковується тенденція до чотирьохланкової судової системи із впровадженням повної спеціалізації - кримінальне, цивільне, госпо­дарське і адміністративне судочинство. На сьогодні така система вже існує щодо спеціалізованих судів, якими є адміністративні та господарські.

Відповідно до законопроекту практично всі судові повноваження завершуються на рівні вищих адмініс­тративного, господарського, кримінального та адмі­ністративного судів, які діють як касаційні суди. А для чого це зроблено — не зрозуміло. Якщо є судова система, то вона має бути чітко побудована і чітко проглядатися. Крім того, Верховний Суд у цьому ра­зі хоч і буде знаходитися на вершині ієрархії судів, але залишиться практично без повноважень, які необхід­ні для виконання власних функцій. Тому я вважаю, що чотирьохланкова система судочинства для Украї­ни є непритаманною, особливо у певній юрисдикції.

Хочу зазначити, що справа повинна бути повністю вирішена в суді першої інстанції. І лише якщо була допуще­на помилка, справа може бути розглянута повторно судом апеляційної інстанції, який вже остаточно по­ставить крапку. Правосуддя має бути достатньо швид­ким. І тільки виключні помилки першої або апеля­ційної інстанцій мають виправлятися касаційним судом. Таким касаційним судом на сьогодні с Верхов­ний Суд. Сказати, що він не справляється із вирішен­ням проблем, зокрема в кримінальному судочинстві, ми не можемо.

Десь 90 відсотків справ Верховний Суд переглядає, «перемолотивши» те, на що вже двічі звертали увагу суди першої та апеляційної інстанцій. Тому, на мій погляд, потрібно чітко розподілити юрисдикцію.

— На мій погляд, на нинішньому етапі реформу­вання судової системи ми повинні виправити помил­ки, які були допущені при проведенні так званої ма­лої судової реформи 2001 р. Крім того, судді мають відстоювати свою думку щодо цих законопроектів, оскільки вони фактично нічого нам не дають для якісного суддівства, як того вимагає Рада Європи.

Ви знаєте, що стаття 47 чинного Закону про су­доустрій визначає, що Верховний Суд України як найвищий судовий орган здійснює правосуддя, забез­печує однакове застосування законодавства всіма су­дами загальної юрисдикції. Але чи можливо дотриму­вати це однакове застосування законодавства?

Відзначу, що у 2001 році при внесенні змін до За­кону про судоустрій України від 21 травня 2001 року фактично була скасована стаття 40 і - як наслідок — постанови пленуму ВСУ, в яких надаються роз’яснен­ня чинного законодавства, перестали бути обов’язко­вими. Тобто система втратила управління і керівника, суддя отримав можливість вирішувати справи за сво­їм внутрішнім переконанням. Тому, по суті, судова система пішла у вільне плавання. Тобто суддя став основним фактором судової системи — обов’язкові пов­новаження його не обмежувати, а просто дали абсо­лютну можливість і широту застосування законодавс­тва, внаслідок чого воно було позбавлено системного характеру.

Що б ми не робили, перед нами стоїть дуже чітка альтернатива — або постанови Пле­нуму Верховного Суду носитимуть, як і нині, реко­мендаційний характер, або вони мають бути загально­обов'язковими. Але чи можна зробити постанову Пленуму ВСУ загальнообов’язковою, якщо вона ві­дірвана від фактичних обставин багатьох справ? З цього приводу у висновку Венеціанської комісії щодо закону про судоустрій вказано на те, що Пленум зад­ля забезпечення однаковості судової практики, дає рекомендації та роз’яснення чинного законодавства, яке регулює правовідносини у межах їх юрисдикції. Формулювання даного положення вказує на те, що ця позиція або постанова являє собою позасудовий захід, який виходить за межі звичайного судового провадження та має характер адміністративної постанови, щодо рішень, які приймалися судами. Це породжує ряд сумнівів, і подібний захід не може використову­ватися демократичною державою, в якій діє принцип верховенства права.

Тобто, необхідно відмовитися від постанов пленуму ВСУ, які нічого не дають і зазвичай не допомагають якісному та однаковому застосу­ванню права судами нижчих інстанцій. Для цього потрібно надати Пленуму статус судового органу, рі­шення якого носили б прецедентний характер. У такий спосіб, на мій погляд, можна створити прозору систему як права, так і правосуддя, і цим виконати свої зобов’язання перед Радою Європи.

Використана література

1. 1.Влада для громадян (відповіді на запитання).- К.:, 2005. 97с.

2. 2.Трипольский В. О. Демократія і влада.- К.: Парламентське вид-во, 1999. 176с.

3. 3.Шаповал Володимир Миколайович Конституція і виконавча влада.- К.: Юрінком Інтер, 2004.;

4. 4.Гальчинський Анатолій Степанович Помаранчева революція і нова влада.- К.: Либідь, 2005. 368с.

5. 5.Попелюшко В. О. «Мала» судова реформа в Україні та захист прав громадян: Монографія.- Острог, 2003. 123с.- 8.00.