Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Ногайці були останніми номадами, що заселяли Північне Причорномор’я напередодні української колонізації даного регіону і входження його в єдиний етнокультурний комплекс України. Вивчення історії тюркомовного населення Південної України, зокрема і ногайців, дозволяє краще зрозуміти особливості формування традиційної культури українців причорноморського регіону, виявляє місце тюркських чинників у розвитку українського державотворення та етноґенезі українців.

В українській історичній науці вже набула усталених форм тенденція до комплексного вивчення окремих регіонів, помітно активізувалося дослідження і Південної України. Однак за сучасного стану дослідження українського Півдня все ще залишаються поза з’ясуванням важливі аспекти історії даного регіону, що головним чином стосується як тюркомовних народів у цілому, так і ногайців зокрема. Історія причорноморських ногайців не виокремилася в самодостатній предмет наукового дослідження, залишаючись на периферії таких тематичних комплексів, як «Колонізація степового порубіжжя Російської держави», «Заселення Південної України», «Росія у вирішенні Східного питання», «Боротьба землеробських народів (українського, російського, польського) з кочівницькою, або турецько-татарською агресією» тощо. Саме тому актуальним завданням є комплексне вивчення ногайських орд Північного Причорномор’я, напрацювання бачення історичної ретроспективи їх етнополітичного та соціокультурного зв’язку з територією України.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми історичного факультету Запорізького національного університету «Міжконфесійні відносини в етнічних процесах Південної України у XVIII-XX ст.» № 16/97 (державний реєстраційний № 0197U012794).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ногайські орди Північного Причорномор’я вперше стали предметом комплексного вивчення. Цим дослідженням з’ясовано стан дослідження ногайської проблематики, включаючи історіографію питання, джерела, теоретичні аспекти сучасного кочівникознавства і ступінь їх апробації на матеріалі історії ногайців. Встановлено, що до початку XVIII ст. міграції ногайців з Поволжя до Північного Причорномор’я відбувалися на рівні розрізнених колективів, що не становили цілісні орди; доведено, що ці гетерогенні спільноти склали основу для формування Буджацької орди. З’ясовано, що міграція Єдисанської, Єдичкульської та Джембуйлуцької орд до причорноморських степів відбулася у 1725−1728 рр., а їх територія кочування стабілізувалася після 1739 р. Простежено формування адміністрації Кримського ханства у ногайських ордах на чолі з сераскерами та каймаканами. Виявлено зміст трансформацій у традиційній економіці ногайців, що відбулися протягом XVIII ст., виявлено, що в їх основі був процес стабілізації кордонів на степовому порубіжжі. Прослідковано хід і напрямки міграцій ногайців наприкінці XVIII cт. в умовах завоювання Росією Північного Причорномор’я, вивчено умови і обставини переходу ногайців з-під влади Кримського ханства до російського підданства. З’ясовано політико-правовий статус Ногайського козацького війська (1801−1804) і досліджено зміст соціальних трансформацій в середовищі ногайців, оселених російським урядом біля р. Молочної. Виявлено причини і прослідковано хід ліквідацій автономії ногайських орд на початку ХІХ ст.

Об'єкт дослідження складає ногайське суспільство в усіх проявах своєї історичної еволюції за різної хронологічної та територіальної локалізації.

Предметом дослідження є міграції ногайців до Північного Причорномор’я та формування ні цій території регіонального комплексу соціально-економічної і політичної організації причорноморських ногайців.

Територіальними межами дослідження є Північне Причорномор’я, в розумінні сучасної української території, окресленої внутрішніми географічними межами (степова ландшафтно-кліматична зона) і зовнішніми політичними кордонами: з Російською Федерацією, Молдовою та Румунією. У процесі дослідження також докладено уваги регіонам, що виходять за вказані територіальні межі, однак безпосередньо пов’язані з процесами, що відбувалися у причорниморських ногайців, а саме Поволжю, Північному Кавказу, Молдові, Балканському півострову та Туреччині.

Хронологічні межі дослідження визначаються 1700−1804 роками, тобто періодом між Константинопольським російсько-турецьким договором і скасуванням Ногайського козацького війська. В цей час у Північному Причорномор'ї розселилися ногайці Єдисанської, Єдичкульської і Джембуйлуцької орд, що, разом з Буджацькою ордою, склали найбільшу чисельність ногайського населення в даному регіоні, порівняно з іншими періодами. Нижня хронологічна межа визначена з огляду на те, що Константинопольський договір започаткував тенденцію до стабілізації державних кордонів у Північному Причорномор'ї. В умовах стабілізації кордонів ногайці втрачають можливість здійснювати міграції між прикаспійськими та причорноморськими степами, зменшується пасовищний фонд кочового скотарства і зростає обсяг державної регламентації повсякденного життя номадів, що на загал призводить до істотних змін в їхньому традиційному ладі. Верхню хронологічну межу позначено скасуванням у 1804 р. російським урядом адміністративно-господарської автономії приазовських ногайців, уособленої Ногайським козацьким військом. Цим актом було запроваджено безпосереднє колоніальне управління ногайськими ордами Північного Причорномор’я і відбулася їх остаточна інтеграція до складу Російської імперії.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексної реконструкції суспільно-політичного, економічного та етнодемографічного аспектів історії ногайських орд Північного Причорномор’я у XVIII — на початку ХІХ ст.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

З’ясувати, з яких саме етнографічних груп складалося ногайське населення Кримського ханства до початку XVIIІ ст.

Дослідити причини, умови, хід і обставини міграцій ногайців до Північного Причорномор’я упродовж XVIII ст.

Вивчити форми залежності ногайських орд від Кримського ханства;

Проаналізувати зміст трансформацій у традиційній економіці та соціальному ладі причорноморських ногайців протягом XVIII ст.

Реконструювати територію розселення ногайських орд і висвітлити характер їхніх відносин з сусіднім землеробським населенням.

Дослідити процес інтеграції приазовських ногайців до Російської імперії наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст.

Відповідно до вказанних завдань, дослідження здійснюється при застосуванні методів аналізу та синтезу, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, компаративного та історико-ґенетичного. Застосовано також аксиологічний метод, що дозволяє здійснити реконструкцію світоглядно-ціннісних структур у культурі певного суспільства. Унікальність кочівницьких суспільств, їх відмінність від будь-якого іншого соціуму та місце у всесвітньо-історичному процесі розкривається при застосуванні цивілізаційного і системного підходів.

Методологічну основу дослідження складає ідея складності, нелінійності, індетермінантності та багатолінійності історичного процесу, заперечення принципу жорсткого детермінізму, розуміння закономірності як усталеної тенденції, напрям розгортання якої залишається в межах імовірності. Дослідження неєвропейських суспільств потребує методологічно витриманої відмови від європоцентризму, відходу від ідеї гомогенності світу. Кожна культура потребує осмислення як самодостатня і специфічна предметність, за межами її значення для домінуючої (європейської) культури і механічного зведення її властивостей до характеристик останньої. Методологічна культура даного дослідження ґрунтується на принципах об'єктивності, науковості та історизму.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його напрацювання можуть бути використаними у процесі комплексного дослідження Південної України у XVIII — на початку ХІХ століть, створення систематичних праць та підручників з історії України і тюркомовного населення Північного Причорномор’я.

Апробація результатів дослідження здійснена у формі доповідей та повідомлень на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: «Адміністративний устрій та самоврядування в Україні XVII-ХХ ст.» (Запоріжжя, 1999), «Боплан і Україна» (Запоріжжя, 2000), «Внесок поляків в соціально-економічний та культурний розвиток Південної України» (Херсон, 2001), «Культурологічні та етносоціальні процеси на Півдні України XVIII-ХІХ ст.» (Бердянськ, 2001), «Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва» (Нікополь, 2001), «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району» (Нікополь, 2002), «Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця» (Запоріжжя, 2004), «Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії» (Одеса, 2005), «Іван Сірко в контексті дослідження феномену українського степового порубіжжя XVI-XVIII ст.» (Нікополь, 2005), Перших Новицьких читаннях (Запоріжжя, 2002), однієї монографії (Дніпропетровськ, 2004) і розділу колективної монографії (Київ-Нікополь-Запоріжжя, 2002), а також у 16 статтях і тезах (з яких 8 розміщено у фахових виданнях), котрі висвітлювали різні аспекти теми дисертаційного дослідження.

Структура роботи визначена метою і завданнями даного дисертаційного дослідження. Дисертація складається з трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (348 найменувань), шести додатків. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок машинописного тексу.