Соціальні конфлікти. 
Модернізаційні та урбанізаційні процеси на півдні України (друга половина ХІХ

Постійний потік мігрантів до міст, формування нової соціальної топографії (робітничі селища та райони довкола великих підприємств), зіткнення традиційної психології сільських мігрантів з реаліями модерного міського життя — все це вело до наростання соціальної напруги. Сукупність проблем, породжених урбанізацією та індустріалізацією, була очевидною: маргіналізація мігрантів, епідемії інфекційних та венеричних хвороб, зростання злочинності та смертності тощо. Особливо непоблажливою урбанізація виявилася до жінок. Поширеною була ситуативна проституція.

Соціальні кордони міста проходили між новими прошарками, які утворювалися в містах півдня в результаті модернізаційних процесів, особливо інтенсивно — між підприємцями та робітниками. Відносини залежності та патерналізму, спричинені та посилені низькими заробітками, погана (чи взагалі відсутня) освіта, неготовність робітників захищати свої права, їх низька культура, нехлюйство, неповага до праці власника підприємства, адміністративного персоналу та менеджменту лише підливали масла у вогонь непорозумінь, неповаги, конфліктів та страйків. Доступність робочої сили вела до того, що підприємці не цінували свій штат. Щоправда, власники заводів через деякий час почали ратувати за професійну освіту та покращення умов праці на підприємствах. Однак рівень заробітної плати, як і соціальні житлово-побутові умови робітників, залишилися незмінними. Постійна ж потреба у робочій силі та зв’язки з селом вели до того, що робітники не цінували місце роботи. Соціальна дистанція не мала тенденції до скорочення.

Скоріше правилом, аніж винятком були конфлікти з майстрами та адміністративним персоналом іноземного походження на заводах з іноземними інвестиціями. Втім, іноземного власника рідко цікавили тонкощі соціальної взаємодії, головним був прибуток та гарні взаємини з владою як запорука державних замовлень. Зворотнім боком іноземних інвестицій був мінімальний вплив на культуру підприємців, управлінців, робітників. Не довіряючи місцевому персоналу, власники приводили своїх спеціалістів, які не могли знайти контакт з підлеглими.

З іншого боку, міста півдня були піонерами у розвитку соціальної інфраструктури. Так, при побудові нових заводів закладались одночасно казарми для самотніх робітників, будинки для адміністративного персоналу та сімейних робітників, лазні, школи, бібліотеки, амбулаторії, їдальні тощо. Благодійність та просвітницька робота розвивались тут більшою мірою завдяки підприємцям. Вектор благодійництва зміщувався в бік розвитку освіти, медичного обслуговування, надання дешевого житла, харчів та медичної допомоги.