Епізоотологічні дані. 
Моніторинг сказу в світі та Україні

До сказу сприйнятливі всі виді тварин. До сказу сприйнятлива і людина. Підвищеною сприйнятливістю відрізняються дикі представники родини собачих (лисиця, вовк, шакакл, єнотовидна собака), кун'їх, летючі миші, гризуни багатьх видів, а також домашні кішки різних порід. Менш сприйнятлива до хвороби людина, собаки, велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, коні. Дуже слабко сприйнятливі до вірусу сказу птахи. Природньою несприйнятливістю до вірусу сказу володіють холоднокровні та амфібії (риби, жаби, змії, ящірки, черепахи та інші представники). [17].

Молоді тварини різних видів більш чутливі до вірусу, ніж дорослі. Резервуаром вірусу сказу є лише дикі та домашні плотоядні тварини окремих видів, а в деяких районах світу навіть летючі миші. Що ж стосується мишовидних гризунів, то їх не вважають резервуаром збудника. Проте їх зараження можливе і тварини хворіють так само. [14,18].

З урахуванням резервуару збудника сказу відрізняють єпізоотії природнього та міського типу. Природній (або лісний) тип називають сільватичним типом. Міський тип ще називають урбанічним типом. При епізоотіях урбанічного типу джерелом збудника і розповсюдженням вірусу є бродячі і безнадзорні собаки та кішки. Численність таких тварин визначає масштаби епізоотії. При виникненні епізоотій сільватичного типу хворобу найчастіше розповсюджують дикі хижі тварини (лисиці, вовки, єнотовидні собаки тощо). Адже ці тварини найбільш сприйнятливі до збудника сказу. Саме ці тварини найінтенсивніше виділяють збудника у навколишнє середовище зі слиною, і що найголовніше, постійно мігрують і відрізняються підвищеною лякливістю та агресивністю. [14].

Ще один фактор, що має значення у розповсюдженні хвороби, це розміри популяцій кожного з видів тварин. Розмірів популяції диких тварин, також відіграє свою роль.. Зі зміною чисельності диких тварин — переносників вірусу, з активністю ії міграції пов’язані періодичні під'йоми епізоотії, які частіше всього повторюються з інтервалом 2 — 3 роки. При збільшенні щільності тварин підвищення епізоотії призводить до загибелі більшості хижаків і помітного скорочення числа випадків сказу. Але за 2 — 3 роки кількість хижаків відновлюється, контакти між ними підвищуються, і це призводить к новому під'йому. Всі вищезгадані фактори забезпечують неприривність епізоотичного процесу, не звертаючи увагу на швидку загибель кожного хворого організму. [18].

У порівнянні з іншими країнами та континентами, вирішальну роль у підтриманні епізоотичного процесу в Північній Америці відіграють сіра та червона лисиці, скунси, єноти; на півдні Азії та півночі Африки — шакали; у центральній та західній Європі - червона лисиця; у країнах бувшого радянського союзу — червона лисиця, корсак, єнотовидна собака, вовк. У районах Арктики провідну роль відіграє песець. В Індії хворіють лисиці, собаки, шакали, мангусти, тхори. В Бразилії переносниками сказу є кровосисні кажани (вампіри). Сказ цих летючих мишей на американському континенті розглядається, як окремий самостійний тип природньої (сільватичної) епізоотії. На Україні вирішальну роль у перенесенні збудника сказу відіграє червона лисиця. [14,17].

Із сільськогосподарських тварин по кількості випадків захворюванності перше місце займає велика рогата худоба (до 50 — 55%). Найменший відсоток припадає на коней (до 2%). [1,6].

Захворюванність на сказ серед домашніх сільськогосподарських тварин має певну циклічність. Основна частина спалахів цієї хвороби припадає на період з лютого до квітня. Потім спостерігаєть спад спалахів. Новий спалах починається з вересня. Ця циклічність пов’язана з біологічними особливостями диких тварин. На початку зами починається спарювання лисиць. В кінці літа та на початку осеніростучі молоді тварини залишають місця попереднього проживання і розсіляються. І таким чином підвищується можливість перезаражування, що веде до під'йому захворюванності. 15].

В Україні є три вагомі періоди розвитку сказу див. таблицю 1.

Таблиця 1. Періоди розвитку сказу.

Джерелом збудника є хворі тварини. Збудник виділяється зі слиною. Зараження відбувається при потраплянні слини, що містить вірус, в здоровий огранізм. Головним чином зараження відбувається при укусах. Однак можливе зараження при ослиненні пораненої шкіри.

Для штамів рабічного вірусу характерний високий тропізм до центральної нервової системи і дуже низький — до вісцеральних органів. Тому вірус виділяється зі слиною, але не виявляється в крові, сечі, молоці хворих тварин. Саме тому природнє розповсюдження сказу серед тварин майже повністю залежить від класичного ланцюга передачі - «укус — рана». Аліментарний та аерогенний шляхи зараження взагалі не відіграють ніякої ролі. Вірус виявляють у слинних заклозах 54 — 90% померлих від сказу тварин. Виділення вірусу зазвичай проходить після початку клінічних ознак хвороби, але, поскільки самі перші ознаки помітити досить складно, то між початком виділення вірусу та виявлення типових симптомів сказу проходить декілька діб. У зв’зку з цим підозрілих у захворюванні (тварин, які без причин нанесли покуси) собак і кішок слід упродовж 10 днів утримувати в умовах суворої ізоляції під клінічним наглядом. Якщо у них за цей відрізок часу не проявилися ознаки сказу, то, відповідно, їх слина в момент укусу не містила вірусу. [8,14].

Вірус сказу у місці укусу знаходиться до двох тижнів. Розмножується в нервових клітинах та епітеліальних клітинах слинних залоз. 14].