Вступ. 
Чернівецька область

чернівецький область населення промисловість Утворена 7. VІІІ 1940 після возз'єднання Пн. Буковини і Хотинського повіту Бессарабії, в єдиній Укр. державі. Розташована на заході республіки. На 3ахід межує з Івано-Франківською, на Північ — з Тернопільською і Хмельницькою, на Південному Сході - з Молдовою. На Півдні - частина кордону з Румунією. Площа — 8.1 тис. км2 (1.3% території України).

Нас. 938.5 тис. чол. Центр — м. Чернівці. В області - 11 районів, 10 міст, у т. ч. 1 близько підпорядкування, 9 селищ міського типу та 398 сільських населених пунктів.

Чернівецька область має вигідне транспортно-географічне розташування, густу мережу залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач. Ґрунтово-кліматичні умови рівнинної частини області сприятливі для розвитку с. г.

Мальовничі гірські ландшафти, наявність джерел мін. вод — передумова розвитку рекреації.

Природні умови і ресурси

Рельєф

Тер. області розміщена в межах двох великих геоструктур — південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи (Волино-Подільської монокліналі) та. Карпатської складчастої системи, морфо-структурними елементами якої є Карпатська покривно-складчаста споруда і Передкарпатський прогин. У Волино-Подільській монокліналі докембрійські кристалічні породи перекриті теригенним вендським, нижньопалеозойським (кембрій — девон) і мезозой-кайнозойським (крейда — неоген) осадочними комплексами. В геол. будові Карпатської споруди беруть участь переважно крейдові і палеогенові флішеві товщі, в крайній південно-західної частині - осадочні породи мезозойського (тріас, юра) віку, слабометаморфізовані, метаморфічні та вулканогенні породи рифейсько-палеозойського комплексу Мармароського масиву. Флішеві інтенсивно дислоковані відклади в межах Ч. о. утворюють з південно-західної на півнично-східний ряд лінійно витягнутих структур: Рахівських покриє, Поркулецький покрої, і Чорногорський покрив, Кросненську зону і Скибовий Покрив. Передкарпатський прогин утворений кластичними породами — моласамя неогену, які залягають на флішевій основі Карпатської споруди та на мезозойському літофаціальному комплексі і різнорідному фундаменті платформи. Антропогенові відклади представлені різними генетичними типами: елювіальними уламковими і глинистими на вододілах в горах, передгір'ях та рівнинах, алювіальними піщано-гальковими на терасах, делювіальними уламково-глинистими та колювіальними (осипними, обвальними і зсувними) утвореннями на схилах межиріч і долин. Прут-Дністровське межиріччя вкрите лесоподібними суглинками.

За особливостями рельєфу область поділяється на 3 частини: рівнинну, передгірну та гірську. Північна частина Чернівецької області., що займає Прут-Дністровське межиріччя, лежить у межах Подільської височини (абс. вис. до 300 м) та Хотинської височини (найвища вершина рівнинної України — г. Верда, 515 м). Поверхня — підвищена лесова хвиляста і горбисто-пасмова (на Північно-Східному — з товтровими горбами) рівнина, розчленована каньйоноподібними долинами річок, арами та балками.

На 3ахід трапляються карстові форми рельєфу (Заставнівська карстова рівнина). На Південь — Припрутська терасна рівнина. На Південь від Пруту — підвищена пологохвиляста рівнина, далі переходить у передгірну височину (абс. вис. до 500 м), розчленовану терасованими долинами річок на окремі пасмово-горбисті ділянки. У серед, смузі виділяється Чернівецька височина (абс. вис. до 537 м, г. Цецина). Близько 25% терирорії області займають Покутсько-Буковинські Карпати. Хребти і пасма мають південно-східне простягання. Зовні пасми утворюють крайове низькогір'я з абс. вис. 800 — 1000 м (зокрема, хр. Товарниця-Букова) та середньогір'я (1100 — 1380 м) асиметричних пологогребеневих і крутосхилових хребтів (Травен — Томнатик, Чіохелька — Чимірна, Ракова — Шурдин). Центр, частину гір займає Путильсько-Верховинське низькогір'я (хребти увалисті, розчленовані давніми долинами, ярами, балками; трапляються зсуви), внутрішню — середньогір'я масивних хребтів Максимець, Лосова, Чорний Діл з карстовими формами рельєфу, Семенчик, Жупани, Томаатик, Яровиця (найвища абс. — гіис. 1580 м).