В.О. Сухомлинський про розумове виховання

У своїй педагогічній діяльності В. Сухомилинський велике значення приділяв розумовому вихованню. Як стверджував педагог, розумове виховання — «це надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці» (т.4, с.214).

Розумове виховання не зводиться тільки до накопичення знань. Дитина повинна свідомо їх прагнути, вони повинні стати її духовним багатством, повсякденним надбанням. Знання допоможуть особистості вибрати правильний життєвий орієнтир, сприятимуть формуванню її ідейних поглядів, вихованню і культурному розвитку.

Основою розумового виховання є навчання. «Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання», — писав В. О. Сухомлинський (т.4, с.215). Великий педагог пов’язував розумове виховання з рівнем інтелекту школярів, із майстерністю вчителів, їх кругозором і ерудицією, із методами навчання і змістом навчальних програм. Сухомлинський стверджував, що розвиток розумових здібностей дітей повинен стати системою, регулярно діючим механізмом.

Педагог дотримувався думки, що джерело розумового виховання знаходиться у природі: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму (т.3, с.18). «Школа радості» В. Сухомлинського допомагала дітям через світ природи пізнавати складні закони суспільства. Завдяки урокам мислення, які у Павлиській школі стали традицією, школярі вчилися мислити образами, пізнавали незрозуміле й невідоме, міркували про закономірності суспільства й природи. Адже слова вчителя підтверджувалися наочністю, яку чудово демонструвала природа. Сухомлинський на уроках мислення давав можливість дітям висловитися, помовчати, осмислити побачене й почуте, бо знав, що «вміння дати дитині подумати — одна з найтонших якостей педагога» (т.3, с.36). розумовий виховання світогляд сухомлинський Великий педагог високо цінував усну народну творчість, особливо казки, пісні, загадки. У кімнаті казок, яка була створена в Павлиській школі, діти перебували в світі невичерпної фантазії, яка сприяла розвитку думки, мовлення, творчої уяви. Така ж роль була відведена урокам музики, малювання, креслення.

В. Сухомлинський вважав, що діти не тільки повинні отримувати міцні знання, а й свідомо їх засвоювати і з користю для себе застосовувати. Тому навчання не може опиратися на зубріння і заучування, бо це може породити невміння і небажання думати. Школяр може вивчити напам’ять складні правила, але не зуміє виконати елементарне завдання з того чи іншого предмета. Педагог радив учителям визначити коло знань, обов’язкових для запам’ятовування, і вибрати найефективніші способи для оволодіння ними, щоб учень міг самостійно орієнтуватися в безмежному просторі інформації.

Василь Олександрович радив навчати дітей писати напівавтоматично, щоб думка була спрямована не на процес письма, а на розуміння тексту. Він також був прихильником вдумливого читання, що теж позитивно впливає на розумовий розвиток.

Сухомлинський наголошував на тому, що школярів треба навчати спостережливості, умінню зіставляти, порівнювати, висловлювати власну думку, встановлювати взаємозв'язок, аналізувати і робити правильні висновки. «Якщо повторення — мати навчання, то спостереження — мати обдумування і запам’ятовування», — вважав педагог.

Учитель, за словами Сухомлинського, повинен запалити учня бажанням навчатися, мислити, цікавитися, захоплюватися. Викладач повинен так донести до учня навчальний матеріал, щоб той виявив бажання відповісти на поставлене запитання. Перш за все важливо любити те, чому присвятив своє життя, регулярно поповнювати багаж знань, йти в ногу з нововведеннями, бути ентузіастом, ерудитом, інтелектуалом. Викладений нецікаво захоплюючий матеріал не стане надбанням інтелекту школярів, якщо учитель не вибере правильні форми й методи для передачі знань. Крім цього, зацікавлений розповіддю учень сам шукатиме додаткові джерела для більш глибокого вивчення тієї чи іншої теми. Це сприятиме вдосконаленню його самоосвіти, розширенню світогляду, зміцненню ерудованості. Те, що школяр вивчатиме із задоволенням, назавжди вкорениться в його пам’яті і, безперечно, сприятиме зростанню його творчої активності, підвищенню рівня розумового розвитку.

Однією з найважливіших складових розумового виховання В. Сухомлинський вважав працю. Педагог був упевнений, що «розум дитини на кінчиках її пальців». Він мав на увазі творчу працю, якою дитина займається із задоволенням, без примусу. Його спостереження підтвердили, що у трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум, бо творча праця вимагає майстерності, витонченості. Особливо Сухомлинський виділив такі види праці, як конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір механізмів, інструментів і способів обробки матеріалів; створення середовища для спілкування з природою — вирощування рослин, тварин тощо. Педагог зробив висновок, що під час занять улюбленим видом творчої праці «багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок» (т.2, с.535).

Василь Олександрович тісно поєднував дві програми навчання: обов’язкову і позаурочну. Адже навчальний матеріал уроку засвоїться більш ефективно, якщо закріпити його інформацією, опрацьованою самостійно. При цьому учень шукає додаткову науково-популярну літературу. Він перечитує її, осмислює, робить висновки. Це не тільки збагачує його інтелект, а й приносить йому задоволення, розвиває творчі задатки. Зразком поєднання навчальної і позаурочної роботи є заняття в гуртках та МАНах, що дають можливість школярам не тільки займатись улюбленою справою, а й стати професіоналами, висококласними спеціалістами. При цьому учні вчаться відстоювати власну думку, доводити істину.

Як вважав Сухомлинський, важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є продуктивна праця (при вивченні природничих наук), самостійне дослідження життєвих явищ через сприйняття літературних і науково-популярних творів (гуманітарні дисципліни).

Таким чином, на основі досліджень В. Сухомлинського можна виділити такі способи активізації розумової діяльності учнів: формування пізнавальних мотивів, самодисципліна, поєднання розумової праці на уроці та після уроку, розвиток елементів творчості у процесі дослідження, навчання прийомам мислення. «Справжнє розумове виховання, — підкреслював педагог, — орієнтує людину на життя у всій йог складності, у всьому багатстві» (т.1, с.100).

В. Сухомлинський не тільки досліджував ефективність розумового виховання, а й пропагував його у своїй практичній діяльності. У праці «Як виховати справжню людину» педагог наголошує, що така людина повинна володіти «інтелектуальним багатством, творчим розумом, прагненням жити у світі думок, постійним бажанням збагачувати і розвивати свій розум» (т.2, с. 160).

Досвід Сухомлинського вивчають педагоги всього світу. Методи його виховання зрозумілі, доступні і, що найважливіше, приносять бажані результати. У сучасному світі, на жаль, мають місце жорстокість, агресія, людська ненависть. Світова цивілізація, комп’ютерні інновації відірвали, на жаль, молодь від свого оберегу — матері-землі. Українське молоде покоління також виростає, намагаючись не відставти від «крутих» однолітків-іноземців. Саме зараз настав час для книги видатного педагога В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям», яка переносить нас у зовсім інший світ — світ доброти, радості й любові. Сухомлинський у своєму житті зазнав багато страждань, але не втратив людяності, душевного тепла, оптимізму, віри в людину. Він навчав нас жити у гармонії з природою, іншими людьми і самих із собою. Педагог бачив маленьких українців вершителями щасливого майбутнього, носіями добра й любові, миру й справедливості. Наша славна нація споконвіку здобула імунітет, який захищає її від будь-яких проявів агресії. Сухомлинський добре знав свій народ, тому намагався відродити все те найкраще, що закладено в його генетичному коді. Українці - миролюбна, доброзичлива до всіх народів нація, що володіє безмежними талантами і живим природним розумом. Хоч зараз ми переживаємо не найкращі часи, все ж віримо, що нас не здолати нікому, бо ніколи не втрачаємо оптимізму і надії, що нам усім ще усміхнеться доля. Ми, педагоги, звертаючись до мудрих настанов Василя Олександровича, зобов’язані виростити молоде покоління, яке покликане відродити наше славне героїчне минуле, наші невмирущі традиції, наш нерозривний зв’язок із рідною землею — землею сіячів і хліборобів.