Паркінсонізм. 
Ріст і розвиток людини

Це одне з поширених уражень нервової системи, яке особливо часто зустрічається в старечому віці.

Синдром паркінсонізму має такі форми: 1) ідіопатична; 2) постенце-фалітична; 3) судинна; 4) токсична; 5) посттравматична; 6) медикаментозна; 7) сенильна.

Рідше зустрічаються токсична та посттравматична форми. Сенильна форма виникає у віці 80—90 років.

Медикаментозна форма супроводжує пухлини мозку.

Патогенетичне синдром пов’язаний з дегенеративними змінами нейронів чорної субстанції, блідого шару і блакитної плями. Нейрохімічні процеси пов’язані з дефіцитом дофаміну.

Паркінсонізм починається із загальних симптомів: головний біль; запаморочення; шум у голові; порушення пам’яті.

Швидкість розвитку тремтіння від дрібних м’язів до великих — від декількох днів до багатьох років. Швидкий злоякісний перебіг має судинна форма з порушенням психіки.

Для оцінки стану хворих виділяють три стадії, які поділяються на підстадії А і Б.

• 1А — невелике тремтіння без рухових порушень;
• 1Б — виражене тремтіння, затримані рухи;
• 2А — підвищення м’язового тонусу в кінцівках, затримка активності рухів, постійне тремтіння, вегетативні розлади;
• 2Б — порушення ходи, пацієнти вже не можуть працювати;

ЗА — різка м’язова ригідність, виражене тремтіння, порушення статики і ходи (падіння під час ходьби), різкі вегетотрофічні порушення, можливість самообслуговування обмежена;

ЗБ — повна нерухомість, хворі потребують постійного догляду, вони прикуті до ліжка.

У хворих характерні поза, постава, хода. Вони стоять з нахилом вперед, зігнуті, з опущеними плечима, руки зігнуті в ліктьових суглобах, злегка зігнуті коліна, голова опущена на груди, маскоподібне обличчя з виразом страждання. При спробі рухатися починається тремтіння. У разі зміни напрямку руху хворі роблять зупинку, потім нахиляються вперед і починають бігти, щоб не впасти. Змінюється мова внаслідок порушення дихання, гальмуються рухи язика, губ, піднебіння. Спостерігаються окорухові порушення, розлад сухожилкових рефлексів.

Паркінсонізм у людей 80—90 років пов’язаний з віковими змінами екстрапірамідних утворень.

Ідіопатична і постенцефалітична форми паркінсонізму розвиваються у віці 45—50 років, судинна форма — після 60 років.

Сучасні антипаркінсонічні препарати — леводопа, наком, мадопир. Лікування тривале — декілька місяців і навіть років. Загальне лікування спрямоване на нормалізацію метаболізму, трофічних функцій нервової системи.