Вступ. 
Формування концептуальної моделі професійної діяльності викладача журналістики вищих навчальних закладів

Процес утворення Європейського простору вищої освіти з національних систем шляхом їх збільшення, узгодження та інтеграції передбачає створення загальноєвропейської системи освіти з урахуванням загальнонаціональних переліків напрямів підготовки з єдиним терміном навчання і високим рівнем професіоналізму майбутніх фахівців.

Професійна діяльність викладачів ВНЗ за умов упровадження кредитно-модульної системи навчання зорієнтована, у першу чергу, на виокремлення та розробку нових напрямів якісної вищої педагогічної освіти. Гуманізація навчального процесу, коли студент виступає як об'єкт навчальної діяльності та носій сучасних педагогічних ідей, передбачає упровадження методологічних засад у професійно-методичній підготовці викладачів.

Системний підхід (І.В. Блауберг, М. С. Каган, А.І. Уємов, Е.Г. Юдін) та інтервальний метод (Ф.В. Лазарев, М.К. Тріфонова) спрямовують на вивчення структури та функцій професійної діяльності викладача ВНЗ, уточнення, узагальнення і систематизацію знань про статичні та динамічні аспекти професійно-методичної підготовки студентів на різних інтервалах педагогічної реальності [1, с. 43]. Методологічний принцип цілісного розгляду об'єктів (В.Г. Афанасьєв, В. О. Лекторський, В.Н. Садовський) передбачає розгляд питання професійно-методичної підготовки з виходом на характеристики та закономірності формування моделі професійної діяльності викладачів ВНЗ [4, 17, с. 34].

Учені Д. Брунер, П.Я. Гальперін, В. В. Давидов досліджували проблему застосування моделей у педагогічних дослідженнях, тоді як Г. П. Щедровицький вказував на необхідність розвивати педагогічну науку та проектування [4, с. 7]. Н.Г.Салміна вказувала на необхідність побудови моделей професійної діяльності викладача з «відкриттям нового» [3]. Питання системного моделювання викладено у роботах Г. П. Щедровицького, І.В. Новік, П.К. Анохіна, Б. Ф. Ломова [11, с. 16]. Вчений У. Р. Ешбі розглядав «закон мінімального різноманіття» в аспекті поєднання інформаційних та управлінських проблем [5, с. 19], що дозволяє визначити сутність системного моделювання як «поле суб'єктно-процесуальних явищ, які породжують нові структури» [1, с. 65]. Ю.М. Плотніков у питаннях понятійного моделювання висуває тезу про необхідність формування мисленнєвих стратегій учасників педагогічного процесу [2].

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дозволяє дійти висновку про існування протиріччя між зростаючими потребами практики щодо організації навчального процесу вищої школи за Болонським процесом та станом розробки теорії дидактичного моделювання професійної діяльності викладача в педагогічних дослідженнях. Невирішеними залишаються питання функцій та типів моделювання, співвіднесеності моделювання та проектування професійної діяльності викладача ВНЗ.

Україна, яка у 2006 році приєдналася до Болонської конвенції, пройшла непростий шлях, пов’язаний із адаптацією української системи вищої освіти до європейських стандартів. Перш за все це стосується як впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу та новітніх методик, так і відповідної підготовки професорсько-викладацького та студентського складу вищого навчального закладу до роботи, яка сприяє взаємній збагаченості європейським досвідом та привабливості системи освіти, залученню в Європу більшої кількості викладачів і студентів.

Необхідність реалізації пріоритетних напрямів реформування системи освіти в Україні, в тому числі вищої, які визначені законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про збереження інтелекту нації», Національною доктриною розвитку освіти, Державною Національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття), проектом концептуальних засад реформування вищих навчальних закладів (ВНЗ) включає в себе і формування моделі професійної діяльності викладача вищої школи, що особливо стосується саме викладачів журналістики ВНЗ.

У цих документах наголошується на тому, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні об'єктивно потребує підвищення ефективності та якості трудової діяльності працівників усіх сфер господарювання, в тому числі освітньої. Однією з основних перешкод на цьому шляху є недостатній рівень якості професійної діяльності викладачів в умовах сучасних соціально-економічних змін. Особливо це стосується оволодіння ними сучасними методами і засобами навчання, забезпечення високоякісним обладнанням практичних занять зі студентами для набуття професійних умінь і навичок, що відповідають вимогам Міжнародної стандартної класифікації ЮНЕСКО та Болонського процесу.

Сьогоденна практика характеризується розбудовою української державності, становленням ринкових і демократичних відносин, новими міжнародними господарськими зв’язками і входженням у процеси розвитку світової науки, культури, техніки. Саме вона робить своєрідний виклик системі української освіти і потребує радикальної трансформації вищої освіти. Стратегія її розвитку охоплює нові завдання, серед яких значне місце посідають: зміцнення національної системи освіти та її адаптація до ринкових і демократичних перетворень; планомірне входження України в європейський і світовий освітній простір.

Від стану освіти в державі залежить розвиток її продуктивних сил, науково-технічний і духовний потенціал, тому що освіта не тільки надає людині знання, вміння і навички, необхідні для успішної трудової діяльності в будь-якій галузі господарства, але, що не менш важливо, розвиває і дисциплінує її, наділяє здатністю обдумувати сутність трудових процесів, вдосконалювати навколишній матеріальний і духовний світ. Від якості педагогічної діяльності викладачів вищих навчальних закладів залежить формування особистості студента, ступінь його підготовки до трудової діяльності, ефективність праці у майбутньому.

Якість діяльності викладачів, як і якість освіти визнані пріоритетними напрямами державної освітньої політики. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що зусилля держави у галузі освіти спрямовується на постійне підвищення її якості, оновлення змісту, форм організації навчально-виховного процесу, створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення.

Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного й професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в синкретичній (діалогічній) культурі викладача припадає на індивідуальність та індивідуальну свідомість, визнанні права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Особливо, якщо це — викладач на факультеті журналістики.

Актуальність роботи полягає в тому, що під впливом економічних, політичних, інформаційних і культурних факторів професійна діяльність спеціаліста в галузі журналістики нині наповнюється новим змістом.

Безумовно, це зумовлює потребу в докорінному реформуванні системи фахової журналістської освіти відповідно до сучасних вимог, породжує необхідність у проведенні постійних теоретичних і практичних досліджень у галузі підготовки майбутніх журналістів. Перспективним у цьому напрямку є дослідження та апробація методики реалізації професійних можливостей загальноосвітнього предмета на факультетах журналістики. Однак втілити у життя професійну спрямованість на заняттях з іноземної мови, української мови чи психології неможливо без знань педагогів про особливості, функції, види тощо майбутньої журналістської діяльності студентів, тобто без чіткого уявлення моделі професійної праці журналіста.

Необхідність створення моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ для оптимальної реалізації професійних можливостей загальноосвітніх предметів диктується ще й такими обставинами: по-перше, ця модель дає уявлення про цілісний зміст професійної журналістської діяльності, її внутрішню структуру та взаємозв'язок елементів; по-друге, розробка цієї моделі дозволить об'єднати інформацію про окремі сторони професійної діяльності журналіста; по-третє, ця модель може слугувати орієнтиром для професійної підготовки фахівця цієї галузі; по-четверте, вона може використовуватись як еталон для порівняння з реальністю, є зразком для наслідування.

Отже, мета роботи: дослідити модель професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ.

Об'єктом дослідження є професійна діяльність викладача вищого навчального закладу.

Предметом дослідження є модель професійної діяльності викладача факультету журналістики вищого навчального закладу.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що формування моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ буде ефективним, якщо до її складових віднести такі компоненти — мотиваційно-емоційний, регулятивний, пізнавальний та діяльнісний.

Для досягнення мети роботи нами були поставлені наступні завдання:

Розглянути теоретичні аспекти моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ.

Визначити основні компоненти моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ.

Описати стандарти оцінювання моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ за її основними компонентами.

Провести формувальний експеримент щодо створення концептуальної моделі професійної діяльності викладача факультету журналістики та перевірити її ефективність.

Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки висунутої гіпотези були використані такі методи дослідження:

теоретичні - вивчення, аналіз та синтез досягнень сучасної філософської, психолого-педагогічної, соціолінгвістичної, лінгвістичної наукових позицій; цілеспрямоване вивчення лінгводидактичної літератури з орієнтацією на формулювання гіпотези й визначення загальних концептуальних положень дослідження; аналіз та синтез передового досвіду роботи науковців, викладачів-практиків, аналіз власного викладацького досвіду; класифікація й систематизація теоретичних і експериментальних даних; формування моделі професійної діяльності викладача журналістики ВНЗ та експериментальна перевірка її ефективності.

емпіричні - констатувальний зріз, бесіди з викладачами, що працюють на факультетах журналістики та їх анкетування, спілкування зі студентами, інтерв'ювання, пряме й опосередковане спостереження за педагогічним процесом в університетах, педагогічний (констатувальний і формувальний) експеримент; широко залучалися також методи оцінки, самооцінки, статистичного аналізу експериментального матеріалу, контент-аналізу, метод математично-статистичного опрацювання результатів експериментів тощо.

професійний журналістика концептуальний викладач.