Італійська Шевченкіана. 
Переклади творів Т.Г. Шевченка світовими мовами

Освоєння поезії Тараса Шевченка триває в Італії вже понад півтора століття. Рівень такого освоєння є складним і залежить від загальної динаміки італо-українських літературних відносин. Історія перекладу Шевченкових поезій та наукове осмислення їх італійськими дослідниками великою мірою дає уявлення також і про етапи освоєння в Італії української літератури взагалі, про глибину розуміння італійськими перекладачами проблем культури України. Оскільки Великий Кобзар — одна з ключових постатей у культурі України, саме його розуміння і сприйняття відбиває розвиток взаємовідносин обох країн.

Український поет був обізнаний з творчістю грецьких і латинських античних творів, а з італійської літератури — з творами Данте, Дж. Боккаччо, Ф. Петрарки, Т. Тассо. Для кращого ознайомлення з надбаннями італійської культури він мріяв поїхати до Італії, проте мрії не судилося здійснитися. Сам Т. Шевченко дуже часто порівнював себе із Данте. Перші переклади поезії Кобзаря припадають на 70−80-ті роки ХІХ століття. Географія їх появи — Рим, Мілан, Флоренція, Венеція. Найґрунтовнішу роботу по інтерпретації поезії Шевченка здійснили на початку ХХ століття письменник Чезаре Мелано та Млада Липовецька. Млада — дослідниця, перекладачка, а також відома на той час співачка, народилась на Україні. Жила переважно в Турині і зробила вдосталь для популяризації української літератури в Італії. Відновлюючи поезію Шевченка перекладачі шукали не прямолінійних лексичних, а внутрішньо смислових відповідностей італійських та українських слів, намагалися зберегти звукопис оригіналу. Минуло декілька десятиліть аж поки набула резонансу в Італії ювілейна для України дата — 150-річчя від дня народження великого українського поета, де вперше були присутні у складі італійської делегації літературознавець Джанкарло Вігореллі та відомий письменник Гвідо Пйовене. Саме в цей час вперше проводиться паралель між Шевченком та італійськими поетами-бунтарями ХІХ століття — періоду Рісорджіменто, епохи героїчної боротьби італійського народу за визволення Італії від національного гніту і об'єднання країни. Однак безперечний зв’язок нашого Кобзаря відчувається, передусім, із італійським поетом-романтиком Джузеппе Леопарді. Вони споріднені не тільки періодом, в якому творили, а й своїми усвідомленнями трагедії нації, болем і стражданнями. Безперечно, художні засоби, інструментарій перекладу слід шукати саме в таких глибинних відповідностях духовних явищ різних літератур. При всіх незаперечних здобутках перекладів Шевченка, не можна не відзначити, що вони, такі близькі до оригіналу лексично, насправді дуже далекі від нього духовно. Тому вони не змогли стати явищем італійської культури, — адже перекладачі не знайшли точок дотику двох поетичних традицій, без чого неможливе адекватне відтворення літературних явищ іншого народу.

Процес освоєння в Італії творчості Шевченка може бути поділений на два непропорційні періоди: сто років і дев’яності роки минулого століття, коли вийшло друком перше в Італії видання Кобзаря — книга «Єретик» у перекладі М. Грассо, відомого прозаїка, поета, критика, історика літератури. Він й досі залишається одним із класиків перекладу Шевченка.

Починаючи з 90-х років минулого століття, коли Київ вперше відвідала група сицилійських письменників на чолі з М. Грассо, завдяки діяльності письменника між Італією та Україною встановились тісні й систематичні зв’язки. Справжній поетичний переклад — це відображення зв’язку поетичного явища інонаціональної культури із спорідненим явищем своєї культурної традиції. Лише за таких умов можливе адекватне декодування змістовних і формальних особливостей оригіналу, і переклад у такому випадку буде здатний органічно функціонувати у літературі мовиреципієнта. У виданні «Єретик» нашу увагу привертає сама передмова, де М. Грассо вживає слово «аед». В італійській мові прямого відповідника слову «кобзар» немає. В межах історії італійської культури були схожі постаті - так звані «cantastorie» — співці, які виконували в Італії на площах під час свят народні епічні твори. Але науковець пішов у глиб історії - звернувся до спадщини Давньої Греції. Аеди — це співці «гомерівської епохи», найдревнішого періоду давньогрецької літератури. Таким чином, перекладач обрав зрозумілий італійському читачеві образ, вже представлений європейською літературою. Він застосовує своєрідне перекодування інформації, роблячи її зрозумілою для національної традиції культури-реципієнта. Так «калина» стає «мигдалем», а «тополя» — «платаном» .

М. Грассо намагався знайти ключ до кожної поезії. Так, наприклад, він вибирає перші три строфи поеми «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широкий». В нашій свідомості ці слова завжди виринають разом із музикою, а перекладач познайомився з піснею набагато пізніше. З цього можемо зробити висновок, що музика не впливала під час перекладу тексту, і робота велася передусім із поетикою тексту. Переклад тонко оркестрований асонансами, інтонується плавними і різкими переходами за допомогою чого змінюється ритм вірша.

Образ бурхливої ріки, тривожної ночі, грозового неба в перекладі свідомо драматизується: «Реве та стогне Дніпр широкий» — «Il Dniepr mugghia, il Dniepr singhiozza» («Дніпро стогне, Дніпро ридає…»). Італійська рецепція бачить в Дніпрі свій Тибр — могутню ріку з віковою історією, яка може й «заридати». Перекладач свідомо підсилює значення річки, адже крізь її призму акцентується домінанта Шевченківського слова: не спокій, а буря, не ідилія, а бунт великої ріки, краса гордого краю.

Надалі у вірші буде відчутне перекодування інформації перекладачем. Ось, наприклад: «Сичі в гаю перекликались, // Та ясен раз у раз скрипів» — «nel silenzio delle foreste // scricchiola di tanto in tanto un albero secco // e le civette piangono» («у тиші лісів // час від часу поскрипує сухе дерево, // і сови плачуть»).

Окремо слід сказати про переклад «Заповіту». Це — перший вірш Шевченка, відтворений італійський поетом. У своєму журналі «Lunarionuovo» він публікує статтю «Про Тараса Шевченка» й антології перекладів «Заповіту» сицилійським, сардинським та фріульськими діалектами. Розуміючи, яке велике значення має цей вірш для української культури, поет надзвичайно ретельно працював над його перекладом. Його остаточна версія винесена на обкладинку. Перекладач підкреслює могутність і велич річки, повторюючи декілька раз, що «вона розсерджена» і чутно її «гул». «Ворожа кров» перетворюється у «sangue inimico» («кров недруга»), яка до того ж «сattivo, impuro» — «поганська» та «нечиста». Перекладач використовує також архаїчний термін «obliare» щоб підсилити просте українське «забути», коли мова йде про останню волю поета.

В Італії 1879 року А. Губернатіс здійснив перший переклад уривка поезії ЅДо Основ’яненкаЅ. В кінці 80-х pоків італійського читача з деякими творами українського поета познайомили П.-Е. Паволіні та Д. Чамполі. В 20-х-40-х pоках XX століття вірші Шевченка перекладали М. Липовецька, Ч. Меано, В. Джусті, Е. Бадзареллі. В 1964 році в № 6 журналу ЅКур'єр ЮНЕСКОЅ італійською мовою вміщено переклади віршів Шевченка.

Таким чином, можемо засвідчити, що разом із перекладом М. Грассо змінюється діалог між культурами двох країн, який відкриває нові глибини і нові перспективи. Основне завдання перекладача полягало в тому, щоб знайти точку дотику обох культур — італійської, найдавнішої з романських, і однієї з найбільших слов’янських — української. І це завдання було досягнуто.