Особливості розвитку особистості у дітей старшого дошкільного віку

Дошкільний вік вважається початковим етапом формування особистості. У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як супідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільності поведінки.

Особливе місце в періоді дитинства займає старший дошкільний вік. До цього періоду можна віднести вік дітей от5.5 до 7 років [32, с. 7]. Старший дошкільний вік відіграє особливу роль в особистісному розвитку дитини: в цей період життя починають формуватися нові психологічні механізми діяльності та поведінки.

У старшому дошкільному віці закладаються основи майбутньої особистості: формується стійка структура мотивів; зароджуються нові соціальні потреби (потреба в повазі та визнання дорослого, у визнанні однолітків, проявляється інтерес до колективних форм діяльності); виникає новий (опосередкований) типмотивації - основа довільної поведінки; дитина засвоює певну систему соціальних цінностей; моральних норм і правил поведінки в суспільстві.

Дитина в старшому дошкільному віці починає усвідомлювати й узагальнювати свої переживання, формується внутрішня соціальна позиція, більш стійка самооцінка і відповідне їй ставлення до успіху і невдачі в діяльності.

Розвиток особистості дитини включає дві сторони. Одна з них полягає в тому, що дитина поступово починає розуміти навколишній світ і усвідомлює своє місце в ньому; це породжує нові типи мотивів поведінки, під впливом яких дитина робить ті чи інші вчинки. Інша сторона розвиток почуття і волі. Вони забезпечують дієвість цих мотивів, стійкість поведінки, його відому незалежність від зміни зовнішніх обставин [14, 25].

Старший дошкільний вік відіграє особливу роль у психічному розвитку дитини: в цей період життя починають формуватися нові психологічні механізми діяльності та поведінки.

Цей етап сприятливий для оволодіння соціальним простором людських відносин через спілкування з дорослими і однолітками. Цей вік приносить дитині новіпринципові досягнення. Одним з найважливіших досягнень старшого дошкільного віку є усвідомлення свого соціального «Я», формування внутрішньої соціальної позиції, уявлень про себе.

У старшому дошкільному віці у зміст уявлень про себе входить відображення своїх властивостей, якостей, можливостей. Дані про свої можливості накопичуються поступово завдяки досвіду різноманітної діяльності, спілкування з дорослими і однолітками. Уявлення дитини про себе доповнюютьсявідповідним ставленням до самого себе [11].

Формування образу самого себе відбувається на основі встановлення зв’язків між індивідуальним досвідом дитини та інформацією, яку він отримує в процесі спілкування. Налагоджуючи контакти з людьми, порівнюючи себе з ними, зіставляючи результати своєї діяльності з результатами інших дітей, дитина отримує нові знання не тільки про іншу людину, але і про саму себе.

У старшому дошкільному віці відбувається розвиток самосвідомості. При цьому, дорослий, організовуючи діяльність старшого дошкільника, допомагає дитині оволодіти засобами осознавания себе і самооцінювання. Джерелом розвитку самосвідомості вважається провідна діяльність.

Таким чином, ми можемо відзначити, що основним фактором, що робить, істотний вплив на розвиток особистості дитини в дошкільному віці є гра.

Гра — форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованої на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, у предметах науки і культури.

Під терміном «самосвідомість» в психології зазвичай мають на увазі існуючу у свідомості людини систему уявлень, образів і оцінок, що відносяться до нього самого. У самосвідомості виділяють дві взаємопов'язані складові: змістовну — знання та уявлення про себе (Хто я?), І оцінну, або самооцінку (Який я?) [27].

Змістовний і оцінний аспекти самосвідомості є єдиним нероздільним цілим, тому що будь-яке судження старшого дошкільника про себе, в тій чи іншій мірі включає і самооцінку. Уявлення про своїх індивідуальних якостях, виникаючи, відразу ж обростають і певним ставленням до себе.

У процесі розвитку у дитини в дошкільному віці формується не тільки уявлення про властиві йому якостях і можливостях (образ реального «Я» — «який я є»), але також і уявлення про те, яким він повинен бути, яким його хочуть бачити оточуючі (образ ідеального «Я» — «яким би я хотів бути»). Оцінна складова самосвідомості відображає ставлення людини до себе і своїх якостях, його самооцінку [27].

У старшому дошкільному віці позиція близькості реального і ідеального «Я» є найбільш сприятливою (Л. І. Божович, Р. Бернс, М. І. Лісіна, А. І. Сильвестру, Є. Є. Кравцова, Т. А. Рєпіна), бо служить пусковим механізмом актуалізації однієї з найважливіших потреб особистості - потреби в саморозвитку, самовдосконаленні, яка, власне, і становить базис визначення мети.

Таким чином, наявність у дитини «позиції близькості двох Я» свідчить про його самототожності, тобто про його упевненість у собі, впевненості в тому, що він хороший, улюблений [6].

До старшого дошкільного віку ставлення до себе істотно змінюється. До цього віку, діти починають усвідомлювати не тільки свої конкретні дії і якості, але й свої бажання, переживання, мотиви, які, на відміну від об'єктивних характеристик, не є предметом оцінки та порівняння, але об'єднують і консолідують особистість дитини в цілому все це відбивається в посиленні суб'єктної складової самосвідомості і в змінах взаємини старшого дошкільника до інших людей.

Власне «Я» дитини вже не настільки жорстоко фіксовано на своїх достоїнствах і оцінці своїх об'єктивних якостей, але відкрито для інших людей, їх радостей і проблем. Самосвідомість дитини виходить за межі своїх об'єктних характеристик і відкрито для переживань інших. Інша дитина стає вже не тільки протилежним істотою, не тільки засобом самоствердження і предметом порівняння з собою, але й самоцінною особистістю, суб'єктом спілкування та обігу їх цілісного «Я». Саме тому діти залюбки допомагають одноліткам, співпереживають їм, і не сприймають чужі успіхи як свою поразку.

Навколишні впливають на розвиток особистості старшого дошкільника за допомогою моральних норм. Вони засвоюються дитиною під впливом зразків і правил поведінки. Зразками поведінки для дітей служать, перш за все, самі дорослі - їх вчинки, взаємини. Дитина схильний їм наслідувати, переймати їх манери, запозичувати у них оцінку людей, подій, речей.

Діти старшого дошкільного віку знайомляться з життям дорослих багатьма шляхами — спостерігаючи їх працю, слухаючи розповіді, вірші, казки. Як зразок для нього виступають поведінка тих людей, які викликають любов, повагу та схвалення оточуючих. Дорослі навчають дитину правилам поведінки, і ці правила ускладнюються протягом дошкільного дитинства.

Також саме дорослі організовують повсякденну поведінку дітей та забезпечують вправу в позитивних вчинках. Пред’являючи дітям вимоги і оцінюючи їх вчинки, дорослі домагаються від дітей виконання правил. Поступово і самі діти починають оцінювати свої вчинки, виходячи з уявлень про те, якої поведінки очікують від них оточуючі.

Супідрядність мотивів є одним з важливих новоутворенням у розвитку особистості дошкільника. Виникаюча ієрархія мотивів надає певну спрямованість всьому поведінки. У міру розвитку з’являється можливість оцінювати не тільки окремі вчинки дитини, а й його поведінку в цілому як хороше і погане. Якщо головними мотивами поведінки ставати громадські мотиви, дотримання моральних норм, дитина в більшості випадків буде діяти під їх впливом, не піддаючись протилежним спонукань, який штовхає його на те, щоб, наприклад, образити іншого або збрехати. Навпаки, перевага в дитини мотивів, які змушують отримувати особисте задоволення, демонструвати своє дійсне або уявне перевагу над іншими, може призвести до серйозних порушень правил поведінки. Тут будуть потрібні спеціальні виховні заходи, спрямовані на перебудову несприятливо складаються основ особистості.

Після виникнення супідрядності мотивів, дитина не завжди у всіх випадках керується одними і тими ж мотивами. Такого не буває і у дорослих. У поведінці будь-якої людини, можна знайти безліч різноманітних мотивів. Але супідрядність призводить до того, що ці різноманітні мотиви втрачають рівноправність, шикуються в систему.

У старшому дошкільному віці ускладнюються відносини дітей з оточуючими, їм самим доводиться визначати своє ставлення до чогось, оцінювати свої вчинки і обов’язкових правил ставати більше, зіткнення різних мотивів стають частіше і гостріше. Особливо важко дітям вибирати між особисто значущими і суспільно значущими мотивами. Якщо старший дошкільник зазнав невдачі в якому-небудь значущу для нього справу, то це не вдається компенсувати задоволенням, від чогось іншого. Так як однієї зі сторін розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення їх усвідомленості.

Дитина в старшому дошкільному віці починає віддавати собі все більш ясний звіт в спонукальних силах і наслідки своїх вчинках. Це стає можливим у зв’язку з тим, що у дошкільника розвивається самосвідомість — розуміння того, що він собою уявляє, якими якостями володіє, як ставляться до нього оточуючі і чим спричиняється це відношення. Найбільш явно самосвідомість проявляється в самооцінці.

Таким чином, до кінця старшого дошкільного віку дитина не тільки стає суб'єктом діяльності, а й усвідомлює себе як суб'єкта. Формується його самосвідомість, здатність до самооцінками своїх дій, вчинків, переживань.

У дітей старшого дошкільного віку відбувається подальший розвиток компонента самосвідомості - сам…

Вважається, що завищена самооцінка дошкільника при наявності спроб аналізу себе та свою діяльність несе в собі позитивний момент: дитина прагне до успіху, активно діє і, отже, має можливість уточнити уявленні про себе в процесі діяльності.

Занижена самооцінка у старшому дошкільному віці зустрічається значно рідше, вона заснована не на критичному ставленні до себе, а на невпевненості у своїх силах. Батьки таких дітей, як правило, висувають до них завищені вимоги, використовують тільки негативні оцінки, не враховують їх індивідуальних особливостей і можливостей.

Прояв у діяльності та поведінці дітей сьомого року життя заниженої самооцінки є тривожним симптомом і може свідчити про відхилення в особистісному розвитку.

Формування адекватної самооцінки, вміння бачити свої помилки і правильно оцінювати свої дії - основа формування самоконтролю і самооцінки. Це має величезне значення для подальшого розвитку особистості, свідомого засвоєння норм поведінки, слідування позитивним зразкам.