Культура наставництва в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України

«Жодне знання, хай навіть високе і благородне, але лише для меня одного, не дасть мне задоволення», — писав Л. Сенека [20]. Така культура науково-педагогічної праці, культура наставництва, якісними показниками якої є свобідність і взаємоповага, моральність як зразок шляхетної поведінки для вихованців та естетичність як необхідне постійне вміння вчителя включати у співтворчий процес педагогічної дії позитивні почуття прекрасного і піднесеного, сформована Неллею Григорівною Ничкало спільно з Іваном Андрійовичем Зязюном в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України (директор — Л. Лук’янова, доктор педагогічних наук, професор, членкореспондент НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України).

Внутрішній простір кожного співробітника інституту Іван Андрійович Зязюн (1938;2014) наповнював благородними почуваннями, чистотою помислів, щирістю почуттів, шляхетністю виховання, вірою, творчістю і допомогою іншим. Школі якраз і потрібен вчитель, — переконував Іван Андрійович, — який «сам собі цікавий», тобто представляє собою самодостатню індивідуальність і не відчуває себе ущербним. Я б дуже хотів, щоб у душі моїх дітей теплилися такі ж щирі спогади і оцінки мого значення для них не лише як батька, але і як божого осередка духовності, людяності, життєвої правди і правдивості [6].

«Усе наше життя — це школа…, це… покликання; це. праця» [25] - цю тезу чеського педагога Яна Амосовича Коменського втілює в життя Нелля Григорівна Ничкало. Дослідницькі зусилля Н. Ничкало спрямовує на формування і розвиток особистості людини праці, на формування людського капіталу, від духовних, морально-етичних і професійних якостей якого залежить майбутнє кожної держави [13]. Рефреном через наукові праці майстранаставника проходить ідея людини патріотичної, моральні цінності якої викладені у студіях Яна Павла II: «Патріотизм означає любов до всього, що творить батьківщину: до її історії, традицій, до її мови, навіть до її краєвидів. Ця любов поширюється також на твори співвітчизників і плоди їхнього генія; поняття батьківщини означає вартості й духовний зміст, які творять культуру нації"[14].

В інституті шанують традиції наставництва, започатковані доктором педагогічних наук, професором Оксаною Петрівною Рудницькою (1946;2002). Людинагуманіст і взірець духовно-інтелектуальної сили, професіонал найвищого рівня, незаперечний авторитет серед фахівців, численних докторантів і аспірантів.

О. Рудницька вміла знаходити позитиви, громадянські чесноти в людях, співпереживала за долю своїх учнів.

Співробітники інституту підтверджують: інтелігентність особистості спиралася на високі духовні етичні принципи, толерантність, критичність мислення, що так необхідні сьогодні для становлення духовноморальної, почуттєвої, компетентнісної сутності українського суспільства. Друзі, колеги величали Учителя «совістю педагогічної науки».

Справу О. Рудницької продовжують її учні. Т. Стратан-Артишкова успішно досліджує теоретичні і методичні засади, організаційно-педагогічну систему творчовиконавської підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва в системі вищої педагогічної освіти, уводить у науковий обіг поняття «авторська спроможність» майбутнього вчителя музичного мистецтва як інтегровану професійно значущу особистісну якість майбутнього вчителя [21]. Дослідниця на власному прикладі роботи зі студентами мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка доводить, що значною мірою ефективність уроків музики, їхня духовно-творча домінанта залежить від особистості вчителя, його самовідданої праці, вмінь бути психологом, майстром діалогічної взаємодії.

Самовіддане служіння «сродній» праці, надзвичайна працездатність і відкритість до педагогічних інновацій, вимогливість і порядність, невтомна підтримка дослідників, постійне самовдосконалення — такі риси особистості наставника-андрагога, доктора педагогічних наук, професора, членакореспондента НАПН України, заслуженого діяча науки і техніки України Лариси Борисівни Лук’янової. Фахівці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України під керівництвом Л. Лук’янової розробили Концепцію освіти дорослих (2011), а відділ андрагогіки цього закладу опікується збірником наукових праць «Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи» та журналом «Територія успіху».

Успішно функціонує «Українська асоціація освіти дорослих» [www.uaod.org.ua] (голова правління — проф. Л. Б. Лук’янова), яка є членом Європейської Асоціації освіти дорослих. Проводяться Міжнародні Дні освіти дорослих; у 2016 р., зокрема, у Запорізькій області, де функціонує науково-методичний центр освіти дорослих (Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького). На загальнодержавному рівні, наголошує Л. Лук’янова, потрібно визнати суспільну корисність освіти дорослих, освіти впродовж життя людини й закріпити гарантії її розвитку на основі виокремлення спеціальних статей бюджету, розроблення методики фінансової підтримки найбільш «віддалених» від системи освіти соціальних груп; забезпечення доступності освітніх послуг для всіх дорослих громадян незалежно від віку, рівня попередньої освіти, професійного досвіду, соціального статусу. Формування громадянського суспільства має супроводжуватися розробленням нормативно-правового забезпечення формальної і неформальної освіти дорослих, національних програм і стратегій розвитку освіти соціально незахищених категорій дорослого населення України, а також регіонів, які навчаються; необхідно розширити можливості громадських організацій щодо вирішення просвітницьких та інших завдань в освіті дорослих [10] .

Лариса Борисівна Лук’янова є достойною ученицею доктора педагогічних наук, професора, академіка Національної академії педагогічних наук України Семена Устимовича Гончаренка (1928;2013). Семена Устимовича Гончаренка називають акмеособистістю, шанованою у царині методології науково-педагогічних досліджень. Характеризуючи етичні вимоги до вченого, Семен Устимович Гончаренко, надає пріоритету моральним вимірам науки та соціальній відповідальності спільноти вчених і кожного зокрема. «Імперативами вченого, — пише С. Гончаренко, мають стати служіння Істині, корисність діяльності для суспільства, чесне ставлення до наукових результатів» [2].

Семен Устимович саме і є взірцем духовно-інтелектуальної, творчої, «самоактуалізованої» сили. С. Гончаренко постійно наголошував на потребі підвищувати методологічну культуру педагогів, культуру науково-педагогічних досліджень. Не приймати на віру жодного авторського твердження, не робити з нього абсолюту, догми, яким привабливим або логічно бездоганним воно б не здавалося на перший погляд… Лише тоді, коли педагогічні закони і закономірності увійдуть до складу особистих переконань учителя, визначаючи бачення ним педагогічної дійсності, вони сприятимуть успіху у професійній діяльності" [2; 3].

Роль наставника титанічна. Педагогіка Добра Івана Зязюна, педагогіка людськості Неллі Ничкало, мистецька педагогіка Оксани Рудницької, педагогіка «розумної педагогіки, що розвиває любов до людини і людства».

Семена Гончаренка виховують не одне покоління дослідників.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму. Проведений аналіз наукових джерел, досвіду науково-педагогічного наставництва дає підстави зробити такі висновки. Значною мірою конкурентоспроможність фахівця на сучасному ринку праці залежить від якості неперервної освіти. Якість освіти, особистіснопрофесійний розвиток, саморозвиток, самореалізація особистості учня, студента, аспіранта залежить від особистості педагоганаставника, котрий уміло скеровує, динамізує процес адаптації до вимог професії, до самопізнання і саморозвитку особистостей як самодостатніх й успішних у національному і глобальному просторі.

На сьогодні наставництво знаходиться у стадії докорінних змін. Важливими серед функцій наставників є соціально-педагогічна, консультативна, духовна. Критеріями наставництва визначено самобутність, демократичність, діалогічність, дослідництво, лідерство, соціальну спрямованість, співробітництво. Важливі атракція, асертивність і фасцинація особистості наставника, духовні константи, моральноетичні максими поведінки. Мистецько-педагогічна дія, взаємодія наукових наставників Івана Андрійовича Зязюна, Неллі Григорівни Ничкало, Оксани Петрівни Рудницької, Лариси Борисівни Лук’янової, Семена Устимовича Гончаренка побудована на андрагогічних засадах. Інтелігентність, безкорисливість, наукова порядність і правдивість, високий рівень емпатійності, служіння Істині, корисність діяльності для суспільства, чесне ставлення до наукових результатів — характерні ознаки індивідуального стилю цих наставників. Ідеться і про мовленнєвий магнетизм (О. Булатова), уміння викликати емоційнопочуттєвий відгук у реципієнтів, створюючи біля себе емоційне біополе. Це наставники, які мають загострене відчуття причетності до проблем педагога, відповідальність за честь педагогічної науки, виявляють повсякчасну готовність поділитися енциклопедичними знаннями зі світом, щоб цей світ став досконалішим, розумнішим. Рефреном через наукові праці майстрів проходить ідея людини патріотичної. Втілення подвижницької праці наставника — в учнях та їх продуктивній праці.