Лейшманіози. 
Кровосисні комахи – переноcники збудників хвороб людини

Переносник москіти Лейшманіомзи (лат. Leishmaniasis) — група паразитарних природно-вогнищевих, в основному трансмісивних зоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах; спричиняються найпростішими роду Leishmania, які передаються людини через укуси москітів. Вісцеральний лейшманіоз (лейшманіоз внутрішніх органів).

При вісцеральному лейшманіозі (відомому ще як лихоманка Дум-Дум, чорна лихоманка або кала-азар) вражаються внутрішні органи. Збудники — L. Donovani, у Європі — L. Infantum. Ймовірно це захворювання поширилося з стародавньої східної Африки через Близький Схід до Індії.

Нещодавно лікарям-палеонтологам під керівництвом Альберта Р. Цінка вдалося виділити мітохондріальне ДНК Leishmania donovani у староєгипетських мумій Середнього царства.

В 1977 році спостерігалася велика епідемія лейшманіозу в Індії (північний Біхар). Тоді захворіло близько 70.000 осіб. Термін кала-азар походить з хінді і означає «чорна шкіра». Вісцеральний лейшманіоз діагностується не лише в Індії і Китаї. Він зустрічається і в Європі, (напр. область Середземномор’я, від Португалії до Туреччини, а також в Південній Америці, в першу чергу в Бразилії).

При гістологічному дослідженні можна розпізнати типові для цього захворювання човникоподібні лейшманії в макрофагах. Без лікування близько 3% хворих помирають.

Лейшманіоз шкіри Щкірна форма лейшманіозу з локалізацією на кисті.

Шкірний лейшманіоз (хвороба Боровського, багдадська виразка, каучукова виразка) вражає, на відміну від вісцерального лейшманіозу, виключно шкіру і не зачіпає внутрішні органи. Переносниками є москіти чи метелівкові. Комахи заражуються збудниками лейшманій під час смоктання крові; потім в травному каналі самок москітів збудники проходять цикл розвитку, звідки попадають в хоботок. При укусі інфікованим москітом відбувається подальша передача паразита. Збудниками цього виду лейшманії є L. tropica major, L. tropica minor, L. tropica infantum und L. aethiopica.

Москіти є поганими літунами. Вони шукають незахищене тіло. Місце укусу комара спочатку червоніє, виникає свербіж і утворюється вузлик, який трансформується в папулу, яка в свою чергу перетворюється в болючу гнійну виразку. Діаметр виразки може в межах від 1 до 10 см. Розмноження паразитів обмежується часто місцем укусу. Виразка часто зустрічається вона на обличчі. Клінічно розрізняють вологу (L. tropica major), суху (L. tropica minor) і дифузну (L. tropica infantum і L. tropica aethiopica) лейшманію. Від лікування при перших двох формах відмовляються, оскільки виразка на протязі від 6 місяців до одного року проходить самостійно. На жаль, часто рубці спотворюють обличчя. Дифузний лейшманіоз шкіри самостійно не виліковується.

У січні 2004 року в Німеччині для перорального лікування застосували препарат «Імпавідо».

Лікування кортизолвмісними мазями категорично протипоказане.

Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок (відомий у південній Америці як ута і еспундія). При цьому вражається як шкіра, так і слизові оболонки. Збудник L. brasiliensis brasiliensis і переноситься метелівковими. Клінічно відрізняється важким тривалим деструктивним враженням шкіри, яке не проходить самостійно.