Роль українського народного танцю в патріотичному вихованні дітей

Загальні засади виховання патріотизму

Патріотичне виховання підростаючого покоління — основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Видатний український педагог В. О. Сухомлинський у книзі «Народження громадянина» писав: «Домогтися того, щоб вихованця вже з дитинства хвилювало теперішнє та майбутнє Вітчизни, — одна з найважливіших передумов запобігання моральним зривам у дитячі роки. Патріотичні думки, почуття, тривоги, патріотичний обов’язок, громадянська відповідальність — це основа почуття людської гідності. Той, у кому ви сформували ці якості душі, ніколи не виявить себе в чомусь поганому, навпаки — він прагнутиме виявляти себе тільки в доброму, гідному наших ідей, нашого суспільства» [1].

Але в даний час патріотичному вихованню не надається належної уваги, а спроби підняти національну свідомість виявляються безрезультатними. Цьому за останні роки сприяли немало чинників: посилене насадження ЗМІ думки про помилковий шлях розвитку України, відсутність загальної державної, базової ідеології.

Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше.

Виховати свідомого патріота і громадянина означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці. Патріотизм — одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У дітей повинне вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.

Майже повністю розкритий вміст даного поняття в монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць („землі батьків“), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм — це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність» [2].

На думку І.Ф. Харламова основними напрямами патріотичного виховання є: формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід; краєзнавство; ознайомлення з явищами суспільного життя; формування знань про історію держави, державні символи; ознайомлення з традиціям и і культурою свого народу; формування знань про людство. [3, 576 с.].

Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») визначає пріоритетність патріотичного виховання школярів на засадах провідних принципів демократизації та гуманізації, національної спрямованості навчання і виховання. У цьому контексті особливого значення набуває вирішення проблеми патріотичного виховання молодого покоління засобами народної творчості та хореографії зокрема. [4, с. 4−6.].

У Стратегії національної безпеки України зазначається, що заради консолідації українського суспільства слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств українського народу ідею формування національної спільноти в її широкому, світоглядному розумінні, звертаючи особливу увагу на патріотичне виховання підростаючого покоління, що є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики та важливою складовою національної безпеки та повинно базуватися на вищих християнських ідеалах, кращих зразках історії рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури [5].

Серед класиків педагогічної науки до проблеми патріотичного виховання зверталися Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Я. Коменський, А. Макаренко, О. Духнович, Г. Ващенко, І. Огієнко, С. Русова, Я. Корчак.; процесу патріотичного виховання підростаючого покоління присвячено численні дослідження провідних сучасних українських науковців Г. Шевченко, М. Шкіль, О. Захаренко, О. Сухомлинської, М. Євтуха, Т. Шашло, М. Ярмаченко, К. Чорної, О. Мороз та ін.; національно-патріотичне виховання на традиціях українського народу досліджували О. Вишневський, О. Гевко, М. Стельмахович, М. Щербань.; розвиток теорії та практики патріотичного виховання засобами мистецтва висвітлено в роботах О. Стьопіної, Т. Шклярової та ін.; мистецтвознавчий аспект народного танцю України розглядали О. Голдрич, Б. Стасько, В. Марущак, Ю. Марко, а також педагоги та керівники видатних танцювальних колективів України у виступах на науково-практичних конференціях.

Незважаючи на значну кількість опублікованих наукових праць з педагогіки, психології, мистецтвознавства, проблему патріотичного виховання підростаючого покоління не можна вважати вивченою і розкритою достатньою мірою, — навпаки, накопичені досвід і практика вимагають подальшого аналізу й узагальнення з розв’язанням завдань, поставлених теорією і методикою навчально-виховної роботи, зокрема визначення засобів та підходів для вдосконалення патріотичного виховання, а теоретичні надбання не мають належного застосування на практиці.

Процес національного відродження, зміцнення самостійності України, її розбудова зумовлюють новий підхід до виховання громадянина, перегляду і розкриття ланок, механізмів і чинників його формування, розробки науково обґрунтованої системи національного виховання, спрямованого на формування громадянина-патріота. Важливе місце в цьому процесі повинна зайняти позаурочна та позашкільна діяльність, що є одним із пріоритетних напрямків державної освітньої політики, визначених Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., в рамках якої проводиться виховання дітей засобами мистецтва, невід'ємною частиною якого є народний танець.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що врешті-решт визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.