Висновки. 
Тьюторство в системі освіти України

Тьюторство в сучасній освіті - це педагогічна позиція, яка пов’язана зі спеціальним чином організованою системою освіти. Навчальний процес, режим і характер занять будуються і складаються, виходячи з пізнавального інтересу, нахилів, здібностей сприйняття учня. Рушійні сили в ній — це педагог-тьютор і його підопічний.

Вивчення історико-педагогічних аспектів як вітчизняної (Барбарига А.А., Дудчик Л. А., Кічук Н.В., Строкова Т.О.), так і зарубіжної освіти (Бернштейн М.С., Гончаров М. К., Ільїна Т. А, Т.М. Ковальова) засвідчує, що на феномен тьюторства вперше було сфокусовано увагу в Англії ще у ХІІ столітті. Це почало розвиватися тоді, коли університети, які виросли з монастирів, стали відкритими суспільними інститутами. У Оксфорд, наприклад — один з університетів Домініканського ордену — для занять науками з'їжджалися молоді ченці з усієї Європи. Університетські корпорації того часу були автономні і юридично, і економічно, а навчання з сьогоднішньої точки зору було на рідкість вільним: студент сам вирішував, які предмети вивчати і курси якого професора слухати. Університет пред’являв вимоги тільки на іспиті. Власне, і кордон між школярами та викладачами було провести досить складно: бакалавр був з одного боку викладачем, а з іншого учнем, всі вони були особами духовного звання і часто одного віку. Багато студентів, отримавши ступінь, але не отримавши посади, воліли залишатися в університетах. Їх стали називати tutors, колегії їх утримували в обмін на догляд над певним числом школярів — допомога в заняттях, побуті, організація дозвілля, виховання. А до XVI-XVII століттю позиція тьютора настільки «обросла» освітніми функціями (він разом зі студентом визначає, які заняття відвідувати, разом вони складають план навчання, він готує студента до іспитів) і функціями морального наставника, що офіційно зізналася частиною англійської університетської системи і поступово витіснила професорську позицію, лекційна форма стала доповненням до тьюторської.

Проблема тьюторства для вітчизняної науки є досить новою (на відміну від зарубіжної педагогіки), і хоча в цьому напрямі ведуться активні наукові розвідки, вона ще не знайшла достатнього висвітлення в сучасних дослідженнях. Найбільшого поширення діяльність тьютора набула в умовах дистанційного навчання. Беручи до уваги зарубіжний досвід, вітчизняні педагоги-новатори розбудовують власну систему та технології щодо активного впровадження посади «тьютор». Мабуть, правомірно прогнозувати, що у зв’язку з глобалізацією суспільства і освіти в цілому, саме інститут тьюторства, буде набувати виключного значення у наданні допомоги як студентові, так і викладачеві у поглибленому засвоєнні матеріалу (особливо в ракурсі доступності у навчанні), у здійсненні успішної освіти «протягом життя», а не зосередженні на навчальному процесі як переказі вже набутих особистісно наукових знань Кінець ХХ ст. є початком розроблення і впровадження педагогічного супроводу — тьюторства — в навчальному процесі. Сутністю сучасної людини є її здатність до самоосвіти, тому впровадження та практичне застосування педагогічного супроводу є найбільш актуальним. Тьюторство — практика індивідуального освітнього супроводу, орієнтована на побудову та реалізацію персональної освітньої стратегії, що враховує: особистий потенціал людини, існуючу освітню та соціальну інфраструктуру і завдання основної діяльності.Мета тьюторства — сформувати навички вільного відповідального самовизначення завдяки спільному з педагогом обговоренню та визначенню вибору стратегій, поведінки, спілкування та послідовності відповідної діяльності. Під час застосування принципу індивідуалізації педагог виконує роль тьютора, наставника, який радить, рекомендує, консультує, надає допомогу, але не нав’язує та не примушує. До компетенції тьютора, таким чином, пред’являється декілька вимог, що включають здатність працювати з антропологічним, соціальним і діяльнісних вмістом одночасно. Основний фокус уваги тьютора спрямований на розкриття особистісного потенціалу супроводжуваного У 2011 році була створена Всеукраїнська тьюторська асоціація, діяльність якої є підготовка тьюторів для системи освіти, тьюторські технології. Тьюторська Асоціація здійснює діяльність, спрямовану на підвищення професійної майстерності педагогів та керівних працівників системи освіти через розробку та реалізацію освітніх проектів (модульних програм) підвищення кваліфікації педагогічних кадрів за вузьконаправленої тематики. У своїй діяльності тьюторська Асоціація використовує можливості інтерактивного мережевої взаємодії для надання різноманітного спектра адресних методичних послуг. Метою діяльності тьюторської Асоціації є підвищення професійної майстерності педагогічних і керівних працівників системи освіти через впровадження і розвиток тьюторських форм і технологій підвищення кваліфікації на принципах інтерактивних мережних комунікацій.

Серед перспективних напрямів розвитку тьюторства: створення комплексу навчальних і навчально-методичних посібників для виконання самостійної роботи, розроблення системи інтегрованих міжкафедральних завдань, рейтинговий метод контролю, розвиток колегіальних відносин викладачів і студентів, розробка завдань, які передбачають нестандартні рішення, заміна більшої частини сталих форм практичних і лабораторних занять тьюторськими, а отже, забезпечення індивідуального супроводу (індивідуалізації навчання) у професійно-педагогічній підготовці працівників. Особливий інтерес тьюторство викликає в інклюзивній освіті, освіті дітей, що знаходяться в соціально несприятливих умовах, а також у педагогічній роботі з обдарованими дітьми. На відміну від шкіл, що роблять ставку на традиційне навчання, в інклюзивну освіту виникає природна потреба у створенні різноманітних форм навчання, що враховують різні, а насправді і зовсім унікальні можливості дітей, що в даному випадку проявлено яскравіше, ніж у «звичайних» школах. Так само і у випадку з обдарованими дітьми. Адже що таке обдаровані діти? Це діти, у яких розвинена потужна чутливість до певної сфери. Якщо він обдарований математично, навряд чи буде сидіти в одній єдиній математичній формі. Йому потрібно багато різного відразу, він швидко біжить за матеріалом і за формами навчання, вирішує різні типи завдань. І все це різноманіття необхідно створити, проявити і підтримувати. З випускниками дитячих будинків вкрай важливо показати різноманіття форм і можливостей власного розвитку, інакше на наступному кроці життя може їх просто поглинути, і вони абсолютно не будуть до цього готові.

Отже, тьюторська система освіти має значні плюси у сучасній педагогічній практиці. Але для нормалізації іі впровадження та застосування потрібна велика матеріальна база та якийсь час, щоб підготувати педагогів-тьюторів. А це викликає все нові і нові проблеми та питання щодо реалізації тьюторства у нашій країні.