Архітектура Львова. 
Архітектурні пам’ятки Львова

Архітектура Львова різноманітна і неповторна. У ній, як у дзеркалі, відбилося обличчя минулих епох. У місті, що виникло на Західних кордонах Київської Русі і впродовж усієї драматичної історії зберігало свою етнічну приналежність, яскраво і зримо вимальовується процес взаємовпливу різних культур і містобудівних традицій — вітчизняних та західноєвропейських. Усе це робить архітектуру Львова предметом великої культурної цінності, загальнонародним надбанням, що оберігається і вивчається, стає об'єктом естетичного задоволення, джерелом невичерпного досвіду для сучасників і прийдешніх поколінь.

Львів — одне з найбагатших міст України за цінністю історико-архітектурних пам’яток 13−20 ст., що зримо представляють нашарування всіх стильових епох від часу його заснування до наших днів.

В найдревнішій частині міста Львова — колишньому підгородді, яке згодом отримало назву Краківського передмістя, знаходиться найдавніша пам’ятка монументальної архітектури — церква св. Миколая на вулиці Б.Хмельницького. За традицією вважається двірською княжою церквою, заснованою ще в 13 ст., яка служила не тільки храмом, а й осередком громадсько-політичного життя.

Церква являє собою своєрідну хрещату в плані споруду з квадратним нефом, навколо якого групуються об'єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць. Об'ємно — планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі. Поєднання класичного візантійсько — руського хрест-купольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини.

З княжим Львовом пов’язана і монастирська церква святого Онуфрія (вулиця Б. Хмельницького, 36). Ще за князя Льва Даниловича тут була державна церква, при якій поселилися ченці.

Спершу храм складався з двох частин, які до 18 століття не були з'єднані між собою. Ансамбль Онуфріївської церкви доповнюють Монастирський будинок з дзвіницею і оборонними мурами з бійницями. Невеликий мурований монастир був уже в 16 столітті.

З Онуфріївською церквою пов’язані визначні сторінки вітчизняної культури.

В одній з монастирських келій до 1616 року містилася друкарня. Тут, на церковному цвинтарі, у 1583 році поховано Івана Федорова. Його надгробна плита тривалий час зберігалась у цій церкві.

З північного боку безпосередньо до Онуфріївського монастиря примикав неіснуючий нині вірменський монастир з мурованою церквою. Це був найдавніший вірменський мурований з каменю храм у Львові споруджений у 13 ст.(розібрано наприкінці18 ст.).

На тій же вулиці Б. Хмельницького знаходиться одна з найцікавіших пам’яток архітектури старого Львова — церква св. Параскеви — П’ятниці. Можливо вона заснована ще наприкінці 13ст. Спочатку церква була дерев’яною; сучасну муровану споруджено на кошти молдавського господаря В. Лупула в 1644р., а посвячено в 1645р. Про час побудови і фундатора пам’ятки цієї свідчать вмуровані у зовнішню стіну і парапет хорів пам’ткові таблиці.

Церква у плані має форму прямокутника з гранчастою апсидою, набагато нижчою від основної частини. Архітектура цієї церкви не має чітко визначеного стилю. Тут присутня і готика, яка проявляється у високому щипці, вплив борокко, що спостерігається у невеликих вортьах на головному фасаді, а прямокутні ніші по бокам нефа асоціюються з молдавськими і буковинськими будівлями того часу.

На розі вул.І.Гонти і пл. 300-річчя Воз'єднання стоїть костьол Марії Сніжної, закладений німецькими колоністами у 14 ст. Перша документальна згадка про ньго датується 1352р. Костьол, який спочатку був дерев’яним, дійшов до нашого часу у дуже зміненому вигляді. Костьол являє собою однонефну будівлю базилікального типу з видовженою пресвітерією і квадратним притвором з вежою на одній осі. Можливо, що в початковий період він складався лише з одного прямокутного нефа. Пізнішє були добудовані пресвітерія і вежа на західному фасаді.

Недалеко від костьолу Марії Сніжної на пл. Вічевій знаходиться цінна пам’ятка ренесансного будівництва — монастир бенедиктинок. Збудований у 1597 р. Павлом Римлянином, що прибув до Львова з Італії у 80 -х роках 16.ст. Костьол незначний за розмірами і досить скромно оздоблений. Декоративними елементами його фортечних стін е різьблені білокам'яні портали і невелика але монумунтальна вежа при південному фасаді. Скромнтй, позбавленний будь-якого декору й інтер'єр костьолу. Його неф перекриває хрестове склепіння. Між нефом і вівтарєм здіймається півциркульна арка, що спирається на спарені пілястри. Арку оздоблюють розетки у квадратних полях.

З півдня до вівтарної частини прилягає монастирський будинок. В ньому, як і у вежі, зберіглися прийоми і елементи ренесансного будівництва. Особливо цінною є відкрита лоджія з трьома арками. Замкові камені арок служать консолями для трьох кам’яних скульптур, що стоять у нішах. Цікавим є конструктивне вирішення деяких залів. Для підтримки склепіння у доволі простих сінях будівничий застосував один могутній стовп, що є єдиним прикладом такого конструктивного рішення у львівській архітектурі того часу.

На розі вулиці Радянської і Дарвіна на узгір'ї височить костьол кармелітів босих, який постав у першій половині 17 століття.

Спорудження Кармелітського костьолу розпочалося у 1634 році. Його будівничим вважають Яна Покоровича. Цей храм — тринефний, без апсид, з двома вежами на західному фасаді. До середини 19 століття вежі не було. Проект на їх добудову виготовив Алотз Вондрашка у 1835 — 1839 рр. Збудована за його проектом північна вежа з наметовим завершенням стояла до 1906 року. У цьому ж році під час грунтовної реставрації добудували другу вежу — південну, обом дали бароккове завершення.

На цій же вулиці неподалік знаходиться інша пам’ятка бароккової архітектури — Комісійній костьол кармеліток босих. Костьол збудований за взірцем римської церкви Санта Сусанна. Проект на нього виготовив італійський архітектор Джованні Джізмені у 1642 році. Будівництво розпочалося 1644 року, оздоблення фасаду білокаменим декором закінчилося наприкінці 18 століття. У 1976 році реставроване приміщення використано під обласний Будинок якості, матерології та стандартизації.