Авіаційні катастрофи. 
Авіакатастрофи. 
Медико-санітарні наслідки

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і вертольотами) набули величезних масштабів в усіх розвинутих країнах, у тому числі й в Україні. Нині повітряний транспорт посідає одне з чільних місць у загальній транспортній системі перевезень пасажирів і вантажів. Протягом останніх років різко зросли обсяги перевезень транспортною авіацією. За добу літаки перевозять у середньому 300 тис. пасажирів, за рік — понад 100 млн. Довжина повітряних трас сягає понад 1 млн. км.

У зв’язку з розвитком повітроплавання, освоєнням людиною повітряного простору зросла й кількість повітряних аварій і катастроф. Це пояснюється багатьма причинами: ускладнилася авіатехніка, збільшилися швидкості повітряних суден, їхня вантажопідйомність, зросли психофізіологічні навантаження на екіпаж, підвищилася інтенсивність роботи аеродромного господарства. Сучасний літак оснащений великою кількістю складних систем управління польотом. Його робота відбувається в умовах високої густини повітряного потоку, постійної вібрації, різких перепадів температур, значних експлуатаційних навантажень. Зросли швидкості польоту, зльоту і посадки.

У цивільній авіації випадки повної або часткової руйнації повітряного судна, що має на борту пасажирів, називають авіаційними подіями. Вони можуть відбутися як у повітрі, так і на землі. Авіаційні події поділяють на катастрофи, аварії і поломки.

Авіаційна катастрофа — це авіаційна подія, що спричинила загибель хоча б одного члена екіпажу або пасажира, повну або часткову руйнацію повітряного судна або його безслідне зникнення.

Авіаційна аварія — подія, що не призвела до людських жертв, але спричинила значну руйнацію літака настільки, що відновні роботи є неможливими або недоцільними.

Аварії і катастрофи можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, під час розбігу злітно-посадковою смугою, на зльоті, під час польоту і під час посадки, аж до вимикання двигуна. Світова статистика свідчить, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі, решта — в повітрі на різних висотах польоту літального апарата, нерідко над малонаселеною (важко доступною) територією Землі або над водною поверхнею: при розгоні літака відбувається 18% аварій, при набиранні висоти — 7%, в горизонтальному польоті - 5%, при наступному зниженні - 3%, при заході на посадку — 12%, при посадці - 16%, в момент приземлення — 25%.

Кількість потерпілих під час авіакатастроф визначається принципом: все або нічого. Дані статистики свідчать про те, що майже 50% пасажирів, які загинули в авіакатастрофах, стали жертвами внаслідок того, що літаки врізались в землю. Відомий випадок, наприклад, з літаком однієї з турецьких компаній, коли через погано закритий люк потоком повітря внаслідок перепаду тиску з авіалайнера витягнуло 20 чоловік. Навіть якщо розгерметизація відбувається на не великій висоті, то це спричиняє значні проблеми, а на висоті 10 тис. метрів вибухова декомпресія призводить до того, що розриваються барабанні перетинки, людей вириває з літака разом з кріслами.

У зв’язку з тим, що кількість пасажирів сучасного літака значно збільшилася, зросла й чисельність жертв авіакатастроф. Падіння літального апарата може спричинити жертви як на його борту, так і на землі (під час падіння на житлові масиви), призвести до руйнації виробничих споруд і порушення виробничих процесів. Особливо небезпечним є падіння літаків на АЕС й об'єкти хімічної промисловості, оскільки в такому випадку можливий викид у зовнішнє середовище РР і СДОР. Отже, до авіаційної катастрофи може приєднатися НС на землі.

Літаки цивільної авіації експлуатуються в надзвичайно напруженому режимі, інколи навіть понад передбачений конструкцією термін, на деяких авіалініях — в екстремальних умовах. На авіалініях трапляються й випадки тероризму: вибухи бомб у літаках, їхнє викрадання.

За даними міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), на регулярних авіалініях світу в 60−70 рр. у середньому щорічно відбувалося 30 катастроф, кількість загиблих становила від 500 до 1000 і більше осіб. Нині щорічно відбувається 60 авіакатастроф, у 35 і більше яких гинуть усі пасажири й екіпаж (до 60%), а кількість жертв сягає 2000.

Аналіз причин випадків авіакатастроф дозволив встановити, що у 50−60% вони пов’язані з помилками людей, що відповідають за безпеку польотів, 15−30% з них виникають внаслідок відмови техніки, 10−20% внаслідок впливу оточуючого середовища (гроза, зледеніння, туман та ін.), а 5−10% - через інші причини (саботаж, воєнні дії, тероризм), які часто не визначаються. Відомо також, що 80% всіх катастроф припадає на нерегулярні, чартерні рейси.

Як не дивно, але літаки є менш небезпечними, ніж інші види транспорту. Внаслідок авіаподії гине 1 людина на кожні 500 тис. пасажирів. Протягом останніх 20 років ця цифра коливалася від 1:500 тис. до 1:250 тис. Якщо ці показники порівняти з показниками аварій на автотранспорті, то видно, що кількість смертей на 1 млн. пасажиромиль на автотранспорті у 30 разів вища, ніж на авіатранспорті. Проте польоти літаками можна зробити ще безпечнішими. Постійно ведеться робота, спрямована на зменшення кількості аварій, спричинених погодними умовами або помилкою людини, модернізуються аеропорти, де застосовуються комп’ютери та інші новітні технічні засоби, хоча існують чинники, які стримують цей процес.

Зроблено важливий крок на шляху підвищення безпеки польотів у боротьбі з таким грізним явищем, як вертикальний градієнт вітру (різке вертикальне переміщення повітряних мас, швидкість якого сягає 80 і більше км/год.). Це явище особливо небезпечне при зльоті і посадці літака, саме воно дуже часто є причиною його загибелі. У зв’язку з цим виготовлено прилади, які сигналізують про потрапляння літака в зону вертикального градієнту вітру. Хоча у пілота, який одержав сигнал про входження до небезпечної зони, для прийняття рішення є лише кілька секунд, для досвідченого пілота цього цілком достатньо, щоб врятувати літак.