Ігрова діяльність дошкільника у сучасних умовах

Чи збереглося значення гри як провідної діяльності у сучасних дошкільнят? Як і у що грають сьогодні діти? Найбільш суттєві зміни, які відзначають не тільки психологи, а й більшість досвідчених дошкільних педагогів, полягає в тому, що діти в дитячих садках в останні роки стали менше і гірше грати, особливо скоротилися (і за кількістю і за тривалістю) сюжетно-рольові ігри. Дошкільнята практично не знають традиційних дитячих ігор і не вміють грати. В якості головної причини, зазвичай, називають брак часу на гру. Дійсно, в більшості дитячих садів режим дня перевантажений різними заняттями і на вільну гру залишається менше години. Однак і цю годину діти, за спостереженнями педагогів, не можуть змістовно і спокійно грати — вони вовтузяться, б’ються, штовхаються — тому вихователі прагнуть заповнити вільний час дітей спокійними заняттями або вдаватися до дисциплінарних дій. При цьому вони констатують, що дошкільнята не вміють і не хочуть грати. Більшість старших дошкільнят грають в ігри, засновані на сюжетах з мас-медіа. Це мультфільми, мильні опери, відеокліпи, телевізійні ігри типу «Вгадай мелодію», «Поле чудес» і т.д. Нічого подібного в дитинстві батьків і тим більше прабатьків сучасних дошкільнят не було. Всього 10−15 років тому головними якостями дитячих позитивних героїв були щедрість, доброта, здатність жаліти і допомагати, наївність і тому подібне. Хоча в іграх дітей завжди були кровожерливі персонажі (вороги, злодії і «Кощії»), було зрозуміло, «хто хороший, а хто поганий». Зараз ця грань стирається. Отже, сучасні дошкільнята відтворюють у своїх в іграх не професійні ролі дорослих, а ролі телевізійних або казкових героїв. Сюжети телесеріалів з екранів телевізора міцно увійшли в ігри наших дітей з усіма інтимними подробицями. У результаті з’ясовується, що сучасні діти краще обізнані з життям і відносинами героїв фільмів, ніж з життям оточуючих їх дорослих. Відірваність сюжетів рольових ігор від життя близьких — свідчення того, що професійна і особисте життя батьків перестає бути змістом дитячих ігор (а значить, і дитячого життя взагалі), як це було протягом багатьох попередніх поколінь.

Діти ростуть серед дорослих, а дорослим колись грати, та вони й не вміють цього робити і не вважають важливим. Якщо вони і займаються дітьми, то вони їх вчать. В результаті гра йде з життя дошкільників, а разом з нею йде і саме дитинство. Зміни в ігровій діяльності, що відбулися за останні десятиліття, полягають не тільки в нових екзотичних сюжетах, але й у зниженні рівня розвитку рольової гри. У переважної більшості дошкільнят вона не досягає своєї розвинутої форми і залишається на найнижчому, примітивному рівні. Але ж гра може сприяти розвитку особистості і бути провідною діяльністю лише в тому випадку, якщо вона досягає свого повноцінного розвитку. Примітивна гра дітей чотирьох-шести років, коли вони просто варять суп, возять машинки або одягають ляльок, не ототожнюючи з роллю і «не оживляючи» своїх ляльок, не робить істотного впливу на розвиток особистості дошкільника. Тільки у дітей, які вміють «добре» грати, ця діяльність є каталізатором особистісного розвитку, сприяє становленню самосвідомості, стійких мотивів, ініціативності та відповідальності, творчої уяви, волі і довільності.

Згортання гри в дошкільному віці дуже сумно відбивається на загальному психічному та особистісному розвитку дітей. Як відомо, саме в грі найбільш інтенсивно розвиваються мислення, емоції, спілкування, уява, свідомість дитини. Досягши віку 7−8 років, діти вже не хочуть грати, вони хочуть вчитися. Проте батьки і вчителі все частіше помічають, що сьогоднішні молодші школярі, а іноді й підлітки захоплено грають у дитячі ігри. Практично всі першокласники приносять до школи іграшки, з жадібністю грають на змінах або під партою під час уроків; замість приготування домашнього завдання потайки від батьків продовжують грати на лялечки й машинки. Чому? Гру «витіснили» з дошкільного дитинства, з її законного місця. В помсту вона перемістилася на щаблі більшого віку, який передбачає інші, більш дорослі інтереси: дитина, що не награлася не може вчасно подорослішати, і його дошкільний вік, тобто вік гри, розтягується на наступні роки. Так у чому ж полягає головне завдання батьків? У тому, відповідають психологи, щоб створювати малюкові умови для гри, стимулювати розвиток дитячої ігрової діяльності. І це не так просто, як здається. Щоб дитина гралася, батькові потрібні психологічні знання та педагогічні вміння [16].