Розділ 1. Економічна сутність загальновиробничих витрат

Поняття та класифікація витрат

загальновиробничий витрати кошторис собівартість Відповідно до П (С)БО 16 «Витрати» [7] під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.96 р. № 473 (далі Типове положення), Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженими Наказом Державного комітету промислової політики України № 373 від 09.07.2007 р. (далі Методичні рекомендації) та П (С)БО 16 «Витрати» витрати класифікуються за ознаками, наведеними в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Класифікація витрат.

За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними виробничими підрозділами.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне (підсобне) і непромислове господарство.

Під основним виробництвом розуміють виробничий процес, що здійснюється в основних цехах підприємства, який полягає в первинній обробці сировини, а також у перетворенні сировини в напівфабрикати та готову продукцію.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом та запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

До непромислового господарства належать не заводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участь у виробництві товарної продукції.

За видами продукції (робіт, послуг) усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції та окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, груп однорідних виробів, типових наборів виробів, напівфабрикатів тощо.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні — складаються з одного елементу витрат, комплексні — з кількох економічних елементів. Прикладами одноелементних витрат можуть бути витрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування, витрати сировини та матеріалів тощо. Загальновиробничі, адміністративні та витрати на збут є типовими представниками комплексних витрат. їх планування ведуть за статтями кошторисів витрат, а облік — за економічними елементами та статтями.

Це групування є єдиним для всіх галузей промисловості (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами витрат

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Елемент витрат — сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі. Це групування дає змогу відповісти на запитання, що витрачено на певний об'єкт калькулювання. Склад елементів витрат визначається Типовим положенням, Методичними рекомендаціями та П (С)БО 16 «Витрати», згідно з якими витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції, групуються за такими статтями калькуляції:

• · сировина та матеріали;
• · купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
• · паливо та енергія на технологічні цілі;
• · зворотні відходи (вираховуються);
• · основна заробітна плата виробничих робітників;
• · додаткова заробітна плата виробничих робітників;
• · відрахування на соціальне страхування виробничих робітників;
• · витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
• · загальновиробничі витрати;
• · втрати від браку;
• · інші виробничі витрати;
• · попутна продукція (вираховується).

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Витрати борошна, цукру, шоколаду, заробітна плата робітників і нарахування на соціальне страхування на заробітну плату робітників будуть прямими витратами.

Непрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів.

Класифікація витрат на прямі та непрямі використовується при калькулюванні собівартості за видами продукції.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких перебуває в прямій залежності від обсягів виробництва продукції.

До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції, відрахування на соціальні заходи тощо. Змінні витрати на одиницю продукції є величина постійна.

Постійні — це витрати, абсолютна величина яких не залежить від обсягів випуску продукції. До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням та управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. На одиницю продукції постійні витрати змінюються зі зміною обсягів виробництва.

За календарними періодами витрати поділяються на поточні, довгострокові та одноразові.

Поточними є витрати, періодичність яких менша, ніж один місяць.

Довгострокові витрати — це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові, або однократні витрати, або витрати, що здійснюються один раз (з періодичністю більше, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні витрати передбачені технологією та організацією виробництва. Ці витрати формують виробничу собівартість продукції.

Непродуктивні витрати — необов’язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо. Непродуктивні витрати втілюються в собівартості браку та понаднормативних витратах, що відносяться на собівартість реалізованої продукції.

За визначенням відношення до формування виробничої собівартості продукції витрати поділяють на витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію — це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції.

Витрати періоду — це витрати, що не включаються до виробничої собівартості та розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. На виробничих підприємствах витратами періоду є адміністративні витрати, витрати збутової діяльності, інші операційні витрати, що списуються на рахунок фінансових результатів, а також нерозподілені загальновиробничі витрати та понаднормативні витрати, що списуються на собівартість реалізованої продукції.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. У свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої), інвестиційної, фінансової діяльності.

Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Під надзвичайною діяльністю сприймається подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Витрати операційної діяльності — витрати основної діяльності підприємства, що не належать до витрат, пов’язаних з інвестиційною чи фінансовою діяльністю підприємства.

Витрати основної діяльності — витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою діяльності підприємства.

Витрати інвестиційної діяльності — це витрати, пов’язані з придбанням та реалізацією тих необоротних активів і фінансових інвестицій, що не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів підприємства.

Витрати фінансової діяльності — витрати, що приводять до зміни величини і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Вичерпані та невичерпані витрати. Вичерпані (спожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Вичерпані витрати одночасно відображаються в балансі та звіті про фінансові результати.

Невичерпані (неспожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутньому. Невичерпані витрати відображаються тільки у балансі підприємства. Вичерпані витрати також відображаються у складі дебіторської заборгованості підприємства або втілюються у грошові кошти, що надійшли від операційної, фінансової, інвестиційної або надзвичайної діяльності підприємства. Невичерпані витрати відображаються у складі необоротних активів, запасів і витрат майбутніх періодів підприємства.

Витрати основні та накладні. Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Вони поділяються на виробничі та невиробничі. Витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом називаються накладними.

Накладні виробничі витрати, пов’язані безпосередньо з процесом виробництва, обліковуються на рахунку № 91 «Загальновиробничі витрати» і розподіляються на рахунок № 23 «Виробництво» та в частині нерозподілених постійних загальновиробничих витрат на рахунок № 90 «Собівартість реалізації».

Накладні невиробничі витрати — це витрати на управління підприємством та витрати на збут. В управлінському обліку ці витрати розподіляються між виробництвами та видами продукції з метою визначення повної собівартості продукції, ціни та рентабельності реалізованої продукції. Методи розподілу адміністративних витрат і витрат на збут між виробництвами та видами продукції визначаються галузевими методичними рекомендаціями.

Релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати — це ті витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішення. Наприклад, при виробництві 1 т солоду в пивоварній промисловості витрачається певна кількість ячменю та вода. Релевантними витратами є вартість ячменю, остільки вона включає сплачену постачальникам ціну, вартість доставки та навантажувально-розвантажувальні витрати. Зі зміною постачальника, умов транспортування та вартості навантажувально-розвантажувальних робіт ці витрати можуть бути змінені. Нерелевантними витратами є вартість води. Вода постачається централізовано і має тверді тарифи протягом певного періоду.

Витрати, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називаються диференціальними витратами. У цьому прикладі — це різниця у вартості ячменю, що надходить від різних постачальників.