Види режиму праці та відпочинку

Режим роботи підприємства передбачає кількість змін на добу, тривалість зміни в годинах, тривалість робочого тижня і загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). виходячи з цього режими праці та відпочинку підрозділяються на внутрішньозмінні, добові, тижневі й річні.

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку — порядок чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого внутрішньозмінного режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. При розробці внутрішньозмінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку.

Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви.

Тривалість відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці та умов його здійснення. Відповідно до рекомендацій НДІ праці при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати наступні десять виробничих факторів, що викликають стомлення: фізичні зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку повинен включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, на розсуд працівника.

Обідня перерва пов’язаний з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Він запобігає або зменшує зниження працездатності, що відмічається в середині робочого дня у зв’язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації.

При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися наступними вимогами: надавати обідню перерву в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години; тривалість обідньої перерви встановлювати в 40−60 хв., З тим що б працівник використовував не більше 20 хв. для прийому їжі, а решту часу — на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі. Якщо обідня перерва встановлюється незабаром після початку робочого дня (під час фази впрацьовування або у фазі високої стійкості працездатності), то він не приносить користі і навіть шкідливий, тому що перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму. При безперервних технологічних процесах (хімічні, металургійні, хлібопекарські та інші підприємства), на підземних роботах у вугільній промисловості під час обідньої перерви треба передбачати підміну.

Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення розвивається в процесі праці втоми. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті потреби вони є частиною робочого часу і призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. При їх розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати наступні питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість одного перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний).

Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності і важкості праці. Орієнтиром для встановлення початку перерв на відпочинок служать моменти зниження працездатності. Що б попередити її спад, перерву на відпочинок призначається до настання втоми організму.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тому чи іншому виробничому ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важче й напруженіше робота, тим раніше стосовно початку стадії розвивається стомлення слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дня у зв’язку з більш глибоким стомленням кількість перерв на відпочинок має бути більше, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5−10 хвилин. Саме ця перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому і зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються більш менш-більш часті, але короткі перерви (5−10 хв.); На важких роботах з великими фізичними зусиллями — менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.), На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15 -20 хвилин з відпочинком тієї ж тривалості.

Короткочасність перерв дозволяє не тільки затримувати розвиток втоми, але і зберігати робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю понад 20 хвилин порушують вже склалося стан впрацьовування.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важких фізичних роботах, пов’язаних з постійними переходами чи виконуються стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, тому що при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим, органом, відновлюється швидше.

У кожному конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за показником втоми, встановленому на підставі даних фізіологічних досліджень, або за показником кількісної оцінки умов праці, отриманому розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці.

Добовий режим праці та відпочинку організовують з урахуванням закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини. Він передбачає встановлення змінності роботи, часу початку і закінчення роботи в змінах і тривалості змін.

Відповідно до добовим циклом фізіологічних функцій організму, найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години. У зв’язку з цим найбільш ефективною є робота в першу зміну. Однак, застосовується двох-і тризмінна робота, а в умовах безперервних технологічних процесів тризмінна робота обов’язкове. При багатозмінної роботі рекомендується застосовувати графіки змінності, максимально скорочують роботу в нічний час, який характеризується мінімальною працездатністю. Характер тижневих і річних режимів праці та відпочинку визначається прийнятою системою графіків виходу на роботу (або графіків змінності).

При однозмінному режимі робота повинна починатися не раніше 8−9 годин, при двозмінній — не раніше 6 годин (перша зміна), а закінчуватися не пізніше 0 годин (друга зміна). При тризмінному режимі початок роботи нічної зміни має бути не пізніше 0 годин.

Тижневий (місячний) режим праці та відпочинку включає графік виходів на роботу (графік змінності). Він визначається кількістю робочих і неробочих днів і годин за тиждень (місяць), порядком чергування робочих днів і днів відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Графіки (розклади) виходів робітників і службовців на роботу мають-важливе значення для раціональної організації праці, так як є формою ув’язки спільної праці за часом, а також впливають на ступінь використання встановленого на підприємстві обладнання. Вони мають і важливе соціальне значення, так як для кожного працівника визначають режим праці і відпочинку протягом тижня і більш тривалих календарних періодів.

При побудові графіків змінності необхідно враховувати такі основні вимоги:

• — Тривалість щоденного відпочинку між закінченням роботи та її початком у наступний день (зміну) не повинна бути менше 12 годин;
• — На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;
• — Графік виходу на роботу повинен створювати умови для найбільш доцільного використання внерабочего часу.

При виборі графіків виходів на роботу стосовно окремих галузях і видах робіт слід керуватися спеціальними постановами і рекомендаціями.

Добовий режим роботи підприємства може бути однозмінний, двозмінним, трьохзмінним або четирехсменним.

Перехід на багатозмінний режим роботи повинен проводитися одночасно з прискоренням перебудови роботи організацій і установ сфери обслуговування та соціально-культурних галузей. З метою підвищення зацікавленості робітників, майстрів та інших фахівців, що працюють у вечірню та нічну зміну, для них вводиться ряд додаткових моральних і матеріальних стимулів, пільг та переваг.

Організація багатозмінної роботи вимагає дотримання наступних шести умов:

• — Рівність обсягу продукції й сталість працюючого складу по змінах;
• — Однаковий рівень планування, технічного керівництва та обслуговування у всіх змінах;
• — Чітке розмежування відповідальності працюють у різних змінах за дотримання технологічного процесу, збереження предметів і засобів праці, а також продукції;
• — Точний облік виробітку змін, дільниць і окремих робітників;
• — Правильно організована здача і приймання змін;
• — Суворе дотримання виходу робітників по змінах згідно з установленим графіком.

Основні параметри графіка змінності для багатозмінний робіт тривалість робочої зміни, кількість бригад і змін, порядок і частота чергування в змінах, тривалість міжзмінного відпочинку, робочого періоду.

При розробці графіків виходу на робочу необхідно враховувати наступні п’ять вимог: режим праця відпочинок змінність.

• — Дотримання встановленої законом тижневої норми робочих годин;
• — Облік специфічних особливостей технології виробництва та можливостей міського транспорту;
• — Сталість і рівномірність чергування роботи і відпочинку, що забезпечує кращий відпочинок, підвищення витривалості й працездатності;
• — Облік фізіологічних закономірностей працездатності людини в різний час доби.

Графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, повинні передбачати в межах місяця додаткові дні відпочинку й відпрацьовування; при двох-і тризмінної роботі перехід з однієї зміни в іншу рекомендується не частіше ніж через 5−6 днів; порядок чергування змін, по можливості, доцільно здійснювати відповідно до добового ритму природних процесів: ранок — вечір — ніч.

Для того щоб графік виходу на роботу був раціональним, при визначенні тривалості робочого періоду необхідно мати на увазі динаміку працездатності залежно від тривалості зміни, характеру та умов праці. Нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців на підприємствах, будовах, в установах, організаціях не може перевищувати 41 години на тиждень.

При розробці графіків дуже важливо також вирішити питання про структуру робочого періоду. Розрізняють дві форми структури робочого періоду: просту і складну. Одним з найбільш важливих ознак простої форми є те, що працівник протягом робочого періоду працює тільки в одну зміну, складної - чергування змін протягом робочого періоду.

Від правильності визначення тривалості робочого періоду та його структури багато в чому залежить тривалість междусменного відпочинку і тривалість вихідних.

Застосовується велика кількість графіків виходу на роботу. Пристосовані до місцевих виробничих умов, вони різняться за тривалістю робочої зміни, кількості змінних бригад, частоті і порядку чергування бригад у змінах і т.д.

Правильно побудовані графіки виходів на роботу повинні відповідати таким основним вимогами.

• — Тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передує відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості може бути допущений як виняток, проте в будь-якому випадку він не може бути менше 8 годин;
• — На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;
• — Час роботи і час відпочинку треба чергувати регулярно й рівномірно;
• — В графіках змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, слід в межах місяця передбачати додаткові дні відпочинку й відпрацьовування;
• — При двох-і тризмінну роботу перехди з однієї зміни в іншу не можна проводити частіше ніж через п’ять шість днів.

На практиці застосовуються зразкові графіки виходів на роботу при п’ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.

Основні питання режиму робочого часу на підприємствах регламентуються правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням адміністрації та профспілкового комітету.

Особливе місце займає питання про режим праці та відпочинку при конвеєрній системі роботи. Головною особливістю її є монотонність, яка веде до швидкого стомлення. Конвеєрна система з фізіологічної точки зору глибоко суперечлива. З одного боку, властива цій системі ритмічність дозволяє розвинути автоматизм і значно полегшує роботу, з іншого — тривале, багаторазове вплив одноманітного подразника на один і той же ділянку кори головного мозку викликає гальмування і швидко розвивається стомлення. Поруч досліджень (С. А. Косилов, 3. М. Золіна та ін) встановлено, що при неправильній організації режиму праці на конвеєрі різних типів в процесі роботи спостерігається наростаюче стомлення, що характеризується порушенням стійкості динамічного стереотипу: спостерігається збільшення латентного періоду рухових рефлексів, зниження лабільності зорового і слухового аналізаторів, подовження робочої операції за рахунок укорочення мікропауз, що призводить до зменшення часу для відпочинку, зниження продуктивності праці та якості роботи. До кінця робочого дня може наступити ясно виражене стомлення з розвитком гальмівних процесів у корі головного мозку.

Для попередження стомлення при роботі на конвеєрі було вже недостатньо введення тільки коротких перерв для відпочинку протягом робочого дня. Ефективним виявилося перемикання з однієї операції на іншу, фізіологічна основа якого базується на межцентральних відносинах (К. С. точив). Слід уникати надмірного спрощення робочих операцій доведенням їх до елементарних монотонних рухів. У ряді випадків елементарні операції можуть бути об'єднані в більш складні і різноманітні за змістом. Рекомендується знижувати швидкість руху конвеєра при намічається падінні працездатності. Сприятливий вплив надає і введення через кожну годину коротких (5−10 хвилин) перерв для відпочинку з використанням їх для фізичних вправ. Сприятливий вплив може надати введення таких подразників, як музика. Ефективність всіх цих заходів підтверджена на практиці.

У раціональну організацію режиму праці і відпочинку входить і так званий активний відпочинок.

Фізіологічне обгрунтування доцільності активного відпочинку було дано І. М. Сеченовим, що довели ефективність зміни працюючих м’язів для підвищення працездатності. Феномен Сеченова і був покладений в основу організації активного відпочинку. За І. П. Павлову, під час гальмування відбуваються процеси відновлення в. клітинах кори головного мозку, що готують їх до нової діяльності. Під час відпочинку стомленої правої руки збудження, що виникає при включенні в роботу лівої руки, за законом індукції поглибить гальмування в клітинах, в яких вже розвинулося гальмування в результаті виснажливої ??роботи. Внаслідок цього посилюються відновні процеси і наступає більш швидке відновлення працездатності, ніж при пасивному відпочинку.

Феномен Сеченова у виробничих умовах використовується у вигляді включення в трудові процеси спеціально розробленого комплексу фізичних вправ.