Вступ. 
Основні напрями формування педагогічної майстерності та підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи

Ефективність функціонування системи вищої освіти суттєво залежить від наявності висококваліфікованих кадрів. Це зумовлює потребу педагога в постійному самовдосконаленні, саморозвиткові, підвищенні своєї професійної майстерності. У контексті цієї проблеми особливий інтерес становить формування педагогічної майстерності викладача.

Фундатором вивчення проблеми педагогічної майстерності вчителя в системі середньої та вищої освіти в Україні став академік АПН України Зязюн І.А. Дослідник розглядає сутність педагогічної майстерності з різних сторін: як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (за умови, що ми характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності) тощо. Власне «педагогічну майстерність» автор характеризує як комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

Основні напрями і вимоги до професійної діяльності викладача

Головною вимогою вдосконалення кадрового потенціалу вищого навчального закладу є підвищення професійної компетентності викладачів у рамках неперервної освіти випереджувального характеру. Це можливо за умов вдалого поєднання викладання і дослідження, а саме: періодичне залучення викладачів до виробничого середовища для набуття адаптивних якостей та індивідуального досвіду, а також використання у навчальному процесі результатів наукових досліджень викладачів. Суттєвою передумовою професійного зростання педагога є активна участь його в інноваційних процесах, оскільки останні орієнтовані на якісну зміну системи освіти, її оптимізацію.

Основними напрямами і вимогами до професійної діяльності викладача вищої школи в університеті виступають наявність певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

• · загальногромадянські риси,
• · морально-психологічні якості,
• · науково-педагогічні якості,
• · індивідуально-психологічні особливості та
• · професійно-педагогічні здібності.

Функціональними компонентами професійної підготовки фахівця виступають: рефлексія, проектування, конструювання, організація і комунікація. Основними компетенціями сучасного викладача вищої школи, які були актуалізовані у галузевому стандарті зазначеної спеціальності, є:

• — професійна компетенція, яка базується на спеціальній науковій, практичній і психолого-педагогічній підготовці фахівця;
• — загальнокультурна і гуманітарна компетенції, що включає в себе знання основ світової культури, гуманістичні особистісні якості, відповідальність за результати власної діяльності, мотивації до самовдосконаленні;
• — креативність особистості, що передбачає сформованість нестандартного мислення, володіння інноваційною стратегією і тактикою, пластичною адаптацією до змін змісту і умов професійної діяльності;
• — комунікативна компетенція, що включає в себе розвинуту рідну мову, володіння іноземними мовами, сучасними засобами зв’язку і основами комп’ютерної грамотності;
• — соціально-економічна компетенція, що передбачає володіння основами сучасної ринкової економіки, знання законів бізнесу, азів екології, соціології і права.

Не менш важливим компонентом у діяльності викладача є його інформаційна культура. В умовах переходу нашого суспільства до постіндустріального та інформаційного сучасного стану висуваються нові вимоги і створюються можливості у застосуванні інформаційних технологій та комп’ютерної техніки практично в усіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту.

На даний час в Україні відбувається становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу. Нова соціально-економічна ситуація в нашій країні призвела до того, що перед вищою школою було поставлено нові цілі і завдання, основним напрямом діяльності вищої школи на даний момент має стати задоволення потреб особистості в знаннях, які б можна було використовувати залежно від нових умов перетворення суспільства.

Суттєвою передумовою професійного зростання педагога є активна участь його в інноваційних процесах, оскільки останні орієнтовані на якісну зміну системи освіти, її оптимізацію Головною вимогою вдосконалення кадрового потенціалу вищого навчального закладу є підвищення професійної компетентності викладачів у рамках неперервної освіти випереджувального характеру.

Слід зазначити, що система підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи вимагає посилення ролі педагогічної практики, введення курсів і тренінгів з розвитку і формування організаційних, комунікативних та інших професійно важливих психологічних якостей особистості, здійснення психологічного моніторингу. Звісно, ці заходи вимагають вкладення чималих коштів, зусиль і часу, однак їх практичне здійснення може проходити поступово, з включенням готових для практики психолого-педагогічних розробок. Систематизація характеристик діяльності і підготовки викладачів дозволяє глибше аналізувати їх роботу і обґрунтовано здійснювати підготовку і перепідготовку із застосуванням сучасних інформаційно-педагогічних засобів навчання і контролю.