Проблеми забезпечення міжнародної безпеки

Вступ

Проблеми забезпечення міжнародної безпеки стояли перед людством у всі часи. Вони набула особливого звучання на початку XX століття у зв’язку з реальністю загрози виникнення світової війни, тому на перших порах розробки теорії і політики безпеки вони ототожнювалися з питаннями запобігання війнам. Після першої світової війни вони одержали офіційне визнання. Одним із кроків практичної політики в цьому напрямку стало створення Ліги Націй. Але вирішити питання запобігання війни не вдалося: вибухнула 2я світова війна, а після неї «холодна війна». Закінчення останньої не ознаменувався припиненням війн і збройних конфліктів. Більше того, забезпечення міжнародної безпеки в сучасних умовах зажадало розширити це поняття за рамки запобігання воєн і збройних конфліктів.

Проблеми безпеки набули принципово нові риси в сучасному світі, який багатоликий, динамічний і сповнений гострих протиріч.

Нинішнє життя характеризується втягуванням всього людства в світові процеси, чий хід прискорюється небувалим науково-технічним прогресом, загостренням соціальних, економічних, сировинних і інших проблем купують глобальний характер. До 90-х років у науковій літературі у нас і за кордоном в основному розроблялися питання міжнародної безпеки держави. Це пояснювалося зростанням взаємозалежності різних держав і народів світу, інтернаціоналізацією їх економік, появою глобального зброї масового знищення. Зросла і всесвітня загроза людству від виробничої діяльності.

У пост конфронтаційний період змінилися уявлення про зміст безпеки як у свідомості науковців, політиків, так і на побутовому рівні. Новий підхід до проблем безпеки передбачає і нове розуміння її комплексного характеру. Поняття «безпека» у найбільш загальному значенні характеризує конкретний стан і ступінь захищеності будь-якої держави та її спроможність протистояти змінам умов функціонування.

У науковій літературі міжнародна безпека розглядається як стан політичних, економічних та інших відносин між державами, що усуває загрозу агресії одного або групи держав проти іншої держави або групи держав і забезпечує їх мирне співіснування на засадах рівноправності, невтручання у внутрішні справи один одного, поваги національної незалежності і самовизначення народів, а також їх вільний розвиток на демократичній основі. Як видно з наведеного визначення міжнародна безпека виступає лише як сприятливе зовнішнє середовище для розвитку держав. Такий підхід випливав з примату у міжнародній політиці саме забезпечення безпеки держави.

Теорія і практика забезпечення безпеки в післявоєнний період в основному зосередилася на розробці питань безпеки держави.

Міжнародна безпека — це такий стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якої народи можуть суверенно, без втручання та тиску ззовні визначити шляхи та форми свого суспільно-політичного розвитку; діяльність держав та міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, універсальна система механізмів, заходів і гарантій якого виключає застосування сили в міжнародних стосунках. 7].

У дещо широкому розумінні: міжнародна безпека — це стан міжнародних відносин, який виключає порушення всесвітнього миру чи створення загрози безпеки народів у будь-який можливі формі.

У сучасній світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового господарства, що є багатоаспектною і реалізується на основі процес роззброєння, закріплення взаєморозуміння і взаємної довіри між державами, ефективного регулювання конфліктів, що виникають. Відповідно до Статуту ООН головну відповідальність за підтримання миру і міжнародної безпеки покладено на Раду безпеки ООН, якій до того ж належить виключне право застосування санкцій проти агресора. На рівень та стан сучасної міжнародної безпеки впливають ряд аспектів. Перш за все — це характер загальної безпеки і загрози, захищеність зовнішніх кордонів та стан внутрішньої безпеки держав. Як політичне явище міжнародна безпека обслуговує інтереси і потреби більшості країн міжнародної спільноти, оскільки прагнення до безпеки складає один головних мотивів діяльності більшості людей. 6].

Більшість розвинених країн намагаються створити власну концепцію міжнародної безпеки. В сучасному розумінні концепція міжнародної безпеки — це віддзеркалення усієї сукупності загроз, що їх постійно народжує світ, щодо того чи іншого етносу чи нації. 4].

Зважаючи на виняткову значущість концепції міжнародної безпеки для кожної окремої держави, концепція у багатьох країнах виробляється і схвалюється їхнім законодавчим чи виконавчим органом і знаходить своє відбиття у всіх напрямках внутрішньої і зовнішньої політики. Для розгляду питань міжнародної безпеки створюється у багатьох країнах спеціальні органи з найвищих посадових осіб і керівників силових міністерств і відомств, часто очолювані главою держави чи виконавчої влади в країні. 6].

Окрім того проведення активної й ефективної політики неможливе без визначення місця держави у системі міжнародних відносин, а також тієї ролі, яку вона планує відіграти в майбутньому.

Події двадцятого століття змінили багато уявлень про пріоритети міжнародної безпеки. Більшість дискусій на цю тему зараз розгорнулися навколо питання адаптації існуючих міжнародних структур безпеки до нових викликів та загроз сучасності та проблем встановлення нового світового порядку, який передбачає певний перегляд традиційних міжнародних норм і правил поведінки суверенних держав.

Усталені принципи, на яких протягом останніх майже 400 років (після Вестфальського мирного договору 1648р.) будувалася система міжнародних відносин (державний суверенітет, недоторканість кордонів, невтручання у внутрішні справи країни тощо), у третьому тисячолітті змінюються на підтримку демократії та утвердження прав особистості у будь-якій країні чи регіоні світу. Ці морально-правові імперативи перетворюються на лейтмотив діяльності провідних воєнних потуг світу. Головна мета — адаптація навколишнього простору безпеки до «правил гри» західних демократій. Морально-етичні критерії дій стають визначальними показниками оцінки політики тієї чи іншої країни.

Існуючі глобальні та регіональні системи безпеки в останні десять років виявилися нездатними ефективно реагувати на новий спектр загроз воєнного характеру. Саме слабка ефективність традиційних структур безпеки, головним завданням яких було упередження широкомасштабного збройного нападу ззовні, спричинили перегляд підходів до проблем гарантування безпеки на законодавчому, так і на інституційному рівнях. Поява нових концепцій безпеки, нових стратегій та доктрин, воєнна реформа національних збройних сил майже у всіх повідних країнах світу та процеси адаптації ООН, НАТО, ОБСЕ до нових викликів третього тисячоліття — яскраве тому підтвердження. 1].

Принципова риса постконфронтаційного періоду полягає в тому, що на зміну домінанти глобальної загрози прийшла маса потенційних загроз меншого масштабу, але при цьому досить серйозних за своїми наслідками для міжнародного миру й стабільності, таких, що зачіпають інтереси багатьох держав. За таких умов створення ефективної системи міжнародної безпеки вимагає об'єктивної, безпомилкової оцінки можливих внутрішніх та зовнішніх, воєнних та невоєнних загроз. Серед невоєнних загроз найбільшу небезпеку для європейських країн (в тому числі країн Центрально-Східної Європи) можуть являти: [9].

Розвиток економічної кризи в країнах, які входили до складу СРСР, а також у східноєвропейських держав;

Зростання безробіття;

Екологічні негаразди, пов’язані з порушенням природного середовища у великих районах як, а заході, так і на сході Європи;

Поширення нових видів наркотичних засобів;

Поширення нових видів захворювань, які важко піддаються лікуванню (СНІД, атипова пневмонія тощо) Демографічний спад;

Неконтрольована міграція з країн «третього світу».

Проте головну небезпеку, як і в минулому, становить тероризм та різноманітні воєнні загрози. Тільки на підставі глибокого аналізу й точного передбачення реальних воєнних загроз можна запобігти випадковості, правильно розрахувати й розподілити потенційні ресурси держав, організувати надійну оборону Європейського співтовариства з мінімальними збитками для економіки й екології. [3].

При створенні нової системи безпеки у Європі (в тому числі у Центрально-Східній Європі) варто також брати до уваги стан сусідніх з.

Європою регіонів, характер воєнних та невоєнних загроз, здатний дестабілізувати мир. У цілому оцінка характеру можливих загроз, передусім воєнних, повинна спиратися на такі висновки: по-перше, зростає небезпека внутрішньодержавних конфліктів; по-друге, міждержавні війни на європейському континенті у майбутньому малоймовірні; по-третє, зберігається загроза для всіх держав за межами європейського континенту, головним чином, з боку тоталітарних режимів Близького Сходу й Азії. [2].

Загалом традиційними джерелами воєнної небезпеки є прагнення до гегемонії, перевага в стратегічних та ядерних озброєннях, експансіонізм, який притаманний окремим державам. З’явилися й нові виклики та загрози стабільності на сталому соціально-економічному розвитку в суспільстві. На рівень безпеки на сучасному етапі світового суспільно-економічного розвитку впливають такі світові загрози як тенденція до зростання кількості локальних конфліктів, розширення міжнародного тероризму, для якого не існує кордонів, формування могутніх незаконних збройних формувань, розкрадання ядерних матеріалів і поширення ядерних технологій, наявність стратегічних озброєнь в агресивних сил. Також глобалізуються процеси організованої злочинності і розповсюдження етичних конфліктів. [7].

Складність розв’язання вище перелічених загроз має наслідком те, що сучасна система міжнародної безпеки будується на принципах: загального характеру і однакового рівня безпеки для всіх країн, незалежно від їхньої ролі на світовій арені; міжнародного співробітництва у вирішенні проблеми безпеки та колективність дій щодо усунення агресії; недостатність тільки воєнносилових засобів підтримання миру; високий ступінь довіри в міжнародних стосунках, відкритість і щирість у міжнародній політиці, системний характер побудови безпеки. [4].

Найважливішим елементом системи міжнародної безпеки вважаються: наукові теорії безпеки, концепції, доктрини, порами, досягнення високого рівня міжнародної безпеки сукупність міждержавних, державних, громадських організацій та інститутів підтримання миру; сил, засобів й матеріальні ресурси по запобіганню зростанню безпеки на міжнародному рівні.

Зміна епох всесвітнього розвитку, об'єктивна необхідність переходу до нової міжнародної політики веде до зміни структури міжнародної безпеки, тому поділ сукупності країн на замкнені військово-політичні блоки, військові коаліції, розподіл сфер впливу, балансування на грані війни і миру, рівновага озброєнь на якомога високому рівні вважається сьогодні залишком старої системи безпеки чи «старим етапом» світового порядку. 8].

Необхідність переходу до нової міжнародної безпеки диктується фундаментальними геополітичними зрушеннями, глобальними проблемами, що у другій половині 20-го століття відображають загальну турботу й тривогу усього людства. Сьогодні при прийнятті стратегічних рішень й обранні довгострокових орієнтацій країни дедалі більше братимуть до уваги ментальну спорідненість і, схоже, розуміння базових цінностей, що сформувались на основі спільного історичного розвитку. Ці ж чинники справлятимуть зростаючий вплив на принципи формування безпеки та її інституційне оформлення. Цивілізаційна консолідація дедалі більше впливатиме на конфігурацію системи міжнародних відносин через сприяння поступовому виникненню цивілізаційних сегментів та, відповідно, трансформацій інституцій, що їх обслуговують. [10].

На сьогоднішній день серед істотних тенденцій інституційного розвитку у сфері міжнародної безпеки можна виділити наступні:

міжнародні структури безпеки перебирають на себе функції у сфері безпеки, які раніше були виключно прерогативою держав (ці зміни планується затвердити у новій конституції Європи), що свідчить на користь зменшення їхніх можливостей самостійно вирішувати питання безпеки в сучасних умовах;

посилюється тенденція щодо мілітаризації міжнародних політико-економічних структур (ЕС, про що свідчать рішення Празького саміту та зустріч четвірки європейських країн у Брюсселі у 2003р.) та політизації військових альянсів — НАТО. (Вимоги альянсу щодо країн-претендентів на вступ на дві третини становлять питання політичної стабільності, прогнозованості, рівня економічного та демократичного розвитку); розширюється спектр завдань та просторовий вимір дій структур безпеки, що не обмежуються рамками «договірної території» і включають до переліку своїх завдань «захист прав людини» та «захист демократії», боротьбу з міжнародним тероризмом. Як НАТО, так і країни Європейського Союзу планують застосувати військову силу поза межами національних територій в операціях «примус до миру». Нового змісту набувають міжнародні режими. США розпочали створення національної ПРО. Країни Європи також мають амбітні плани створення ПРО ТВД у Європі. [1].

На початку 21-го століття найбільш відповідною для вирішення завдань, що стоять перед сучасним світовим співтовариством, є концепція кооперативної безпеки. Кооперативна безпека є стратегічним принципом, спрямованим на досягнення мети шляхом угод, а не примусу. [5].

Нова глобальна система безпеки формується шляхом переговорів й угод про загальні цілі, норми інститутів, принципів і механізмів врегулювання гострих конфліктів. Система спільної кооперативної безпеки базується на відкритості, довірі, транспарентності і передбачуваності; на співробітництві і гарантіях, на зайнятості. Названі елементи вже знайшли своє відображення в діяльності існуючих структур безпеки (головним чином ООН): в межах організацій з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЕ), а також НАТО; у програмному асоціюванні партнерства з країнами Центральної і Східної Європи в рамках Східноєвропейського союзу (СЕС), у діяльності Європейського союзу (ЕС), а також ряді інших міжнародних організацій. [7] Тому діяльність країн світу прагнуть реалізувати захист власної безпеки не самостійно, а коаліцій чи союзі з іншими державами, оскільки не можуть самостійно гарантувати собі гідний рівень безпеки.

Таким чином, у сучасному розумінні міжнародна безпека — це стан міжнародних відносин, який виключає існування будь-якої загрози безпеці, будь-якої держави. Побудови й шляхи гарантування міжнародної безпеки пройшли певну еволюцію розвитку в зв’язку з зміною небезпек і загроз людства. На сьогоднішній час на зміну домінанті глобальної загрози прийшла маса потенційних загроз меншого масштабу, але при цьому досить серйозних при цьому досить серйозних за своїми наслідками для міжнародного миру й стабільності, таких, що зачіпають інтереси багатьох держав. До них можна віднести прагнення до гегемонії, перевага в стратегічних ядерних озброєннях, експансіонізм, міжнародні конфлікти різного рівня; міжнародний тероризм, глобалізовану організовану злочинність; контрабанда зброї, наркотиків тощо. Тому через таку велику кількість небезпек запорукою ефективності системи міжнародної безпеки стає досягнення згоди між усіма народами, що виключає прагнення різних країн до світового панування, вирішення проблеми співвідношення сили і права на користь другого, поступова ліквідація організованих заснованих на силових, примусових принципах дій. Зважаючи на складність і багатоаспектність міжнародної безпеки, вона усе не може розглядатися як явище, що стосується лише одного суб'єкта міжнародних відносин, а як концепція усієї міжнародної системи.

Висновок

Таким чином, міжнародна безпека — це стан геополітичного простору, при якому дотримуються міжнародні закони, що гарантують політичним суб'єктам їх законну суверенність. Міжнародна безпека стає можливою при виникненні єдиного глобального політичного простору. В даний час ці процеси концентруються в ООН. Її Рада Безпеки отримав від цього міжнародного співтовариства санкцію впливати різними методами на агресора. Крім ООН безпеку контролюється частковими міжнародними організаціями, що мають «блочний» характер. Наприклад, найбільш впливовою організацією в даний час є НАТО (Північно-Атлантичний блок). Цей, за своїм статутом оборонний військово-політичний союз, що захищає міжнародне право і ліберальні цінності в міжнародній політичній організації. В даний час його офіційна політична орієнтація — нейтралізація можливої агресії України. Навколо політики цього блоку сконцентрувалося безліч конфліктогенних проблем геополітичного простору.

Проблема міжнародної безпеки стає все більш і більш актуальною. Це пов’язано з гуманізацією сучасного світу, з одного боку, і реальною можливістю знищення цивілізації в результаті військових дій — з іншого. Потреба в міжнародної безпеки поступово набуває всеохоплюючий характер. Так, вона здійснюється на національному чи державному рівні, на регіональному і всесвітньому — глобальному рівні. Для досягнення безпеки використовуються самі різні системи впливу — військові, політичні, економічні, гуманітарні і т. д. Світова спільнота при регулюванні відносин звертає увагу не тільки на держави, але і на окремих людей, відстоюючи права людини. Сучасний світ все більше об'єднується в єдину систему. Цей момент політики дозволяє сподіватися на зміцнення безпеки. Одночасно зростає загроза виникнення всесвітнього тоталітарного правління. Концентрація технотронної і військової енергії робить таку систему можливою. Обставина ускладнюється тим, що колишній СРСР припинив своє існування як наддержави, а це призвело до однобічного посиленням військової могутності США.

Світу потрібні надійні гарантії, які б на реальному рівні забезпечували безпеку всім суб'єктам політичного процесу. Для України, яка опинилася в складному становищі, міжнародна система безпеки необхідна для створення ринкової економіки. Наша країна — наступник СРСР як наддержави і потребує демілітаризації. Слід розвивати ідеї резолюції Генеральної Асамблеї ООН (1986) про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки.

Список використаної літератури

міжнародна безпека загроза.

• 1. Бодрук О. Політизація блоків, політаризація союзів…//Політика і час. — 2003. -№ 12. — с.22.
• 2. Володин А., Широков Г. Глобалізація: истоки, тенденции, перспективи // Полис. — 1999. -№ 5. — с.17.
• 3. Дзьобань О., Понфілов О. Фундамент європейської безпеки — воєнний.// політика / час. — 2003. — № 9. — с.33.
• 4. Загальна міжнародна безпека … — с.206.
• 5. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин.- Л., 1995. с.98Політологічний енциклопедичний словник… — с.201.
• 6. Основи політичної науки: Част.4: Міжнародна політика. Курс лекцій за ред. Б. Кухти./.- Л.: Кальварія, 1999. — с.302.
• 7. Політичний енциклопедичний словник. Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів.; К: 1997; с. 200.
• 8. Політична енциклопедія. У 2-ох Т. / Нац. суспільств.-науч. фонд; Рух. Поекту Г. Ю. Семічін. Т1. — М.: Мисль, 1999. — С.108.
• 9. Рожненко В. Україна/ міжнародні інститути безпеки. Збройні сили держав, що межують з Україною.// Народна армія. 1999. 19 березня.- с. 3.
• 10. Федунях С. цивілізаційна консолідація у сфері безпеки.// Політика і час. -; 2003. — № 6. — с.76.