Застосування осмотерапії. 
Сучасні принципи консервативного лікування набряку головного мозку та внутрішньочерепної гіпертензії

Уперше застосування осмотичних препаратів було описане в літературі в 1919 р. [130]. Першим осмотичним препаратом, використаним у клінічній практиці, стала концентрована сечовина [27, 28, 45, 55, 80]. Її застосування було нетривалим, і вона варта згадки лише через декілька негативних побічних ефектів (нудота, блювання, діарея та коагулопатія) [40, 80]. Інтерес до підвищення онкотичного тиску плазми крові як стратегії лікування набряку мозку з використанням концентрованих протеїнів плазми крові людини виник у 1940 р. і теж був короткочасним через декілька причин, як-от: ціна, нетривалий період напіввиведення, кардіопульмональна дія та алергічні реакції [80]. Іншим осмотичним препаратом, що почав використовуватися клінічно (і, що цікаво, за традицією досі використовується деякими лікарями у Європі), став гліцерин [6, 80].

Манітол — спиртова похідна манози — уперше був застосований у 1960 р. та відтоді залишається основним осмотичним препаратом, що використовується у клінічній практиці [55, 80]. Тривалість його дії (4−6 годин) та відносна стабільність у розчині з кожним роком ще більш розширюють обсяг його використання. Застосування манітолу спричинює й інші позитивні наслідки при набряку мозку, у тому числі зменшення в’язкості крові, що призводить до підвищення місцевого ЦК і ЦПТ, а звуження внаслідок цього кровоносних судин сприяє зменшенню церебрального об'єму крові [96, 101], захопленню вільних радикалів [22] та стримуванню апоптозу [62].

Інтерес до гіпертонічних розчинів NaCl відновився у 80-х роках XX ст., коли вони використовувалися в малих дозах як засіб реанімації для пацієнтів, які постраждали від геморагічного шоку [86, 99, 134]. Дослідження показали, що догоспітальне відновлення внутрішньосудинного об'єму зменшувало показники частоти виникнення ускладнень та смертності та покращувало фізіологічні параметри (такі як системний артеріальний тиск, серцевий індекс та тканинна перфузія) відповідної підгрупи пацієнтів [134]. У наступних дослідженнях (що являли собою добре контрольовані експерименти на тваринах із тяжким ушкодженням мозку) вивчалася дія цих розчинів на головний мозок. Як і манітол, гіпертонічний розчин NaCl також має екстраосмотичні якості, включаючи зміну продукції та резорбції ліквору та підсилення доставки кисню тканинам [27, 28, 55, 80]. Крім того, експериментальні дослідження, що тривають, дають підстави вважати, що гіпертонічний розчин може модулювати запальну та нейрогуморальну реакцію (аргінін — вазопресин та передсерцевий натрійуретичний пептид) [33] після ушкодження мозку, які в сукупності можуть сприяти лікуванню набряку мозку. Зараз ці дослідження продовжуються, щоб переконатися в ефективності використання зазначених розчинів у клінічних умовах.