РОЗДІЛ 2. Управління персоналом

Організація та раціоналізація робочих місць

Управління персоналом як вид діяльності — це управління живою працею, людьми, які значною мірою визначають ефективність діяльності, конкурентоспроможність організації та її життєздатність [19, ст. 411].

Система управління персоналом — сукупність взаємозалежних організаційно-економічних і соціальних заходів для створення умов нормального функціонування, розвитку й ефективного використання потенціалу персоналу в організації. Система управління персоналом має бути інтегрована в систему загального керівництва і стратегічного планування. Менеджери у сфері управління персоналом повинні бути ознайомленими з аспектами роботи компанії — інвестиціями, маркетингом, рекламою, контролінгом, застосуванням сучасних інформаційних технологій, інноваціями.

Структурно система управління персоналом в організації складається з комплексу взаємопов'язаних підсистем.

• — методологічної (принципи і методи управління персоналом);
• — функціональної (функції і завдання управління персоналом);
• — організаційної, що представлена суб'єктами управління персоналом (менеджери всіх рівнів керівництва, кадрова служба, фахівці кадрової роботи) і об'єктами управління (персонал у складі підрозділів колективу підприємства);
• — комплексного забезпечення (правового, нормативно-методичного, інформаційного, кадрового, діловиробничого) [32, ст. 230].

Головні напрями організації виробничого середовища:

• — оптимізація режиму праці та відпочинку (кількість і якість перерв, планування інтенсивності навантаження, темпу і ритму виробничого процесу);
• — створення сприятливих фізичних умов (температура повітря, освітленість, шум, вібрація, загазованість та запиленість);
• — організування робочого простору (виробничий простір, робоча зона, розміщення устаткування і людей);
• — матеріально-технічне оснащення виробничої діяльності (технічне оснащення (устаткування), технологія, техніка безпеки, якість сировини, транспортування).

Основні характеристики (параметри) організаційного середовища:

• — організаційна стратегія;
• — стадія розвитку організації (етап її життєвого циклу);
• — імідж організації на ринку праці;
• — розмір організації;
• — структура організації (структура управління);
• — організаційна культура;
• — атестація робочих місць;
• — посадові інструкції та специфікації.

Слід враховувати, що на управління персоналом впливають також чинники глобального середовища (економічна ситуація в країні, політична ситуація, трудове законодавство, національна культура тощо) і чинники ділового середовища (стан відповідних ринків праці, галузева специфіка, партнери і конкуренти, становище на ринку товарів і послуг, юридична база).

2. Функціональний підхід — організування роботи з персоналом щодо основних функціональних напрямів. Об'єкт управління — персонал на різних стадіях його життєвого циклу в організації.

Основні функції управління персоналом на різних стадіях його життєвого циклу:

• * стадія пошуку та залучення — політика організації на ринку праці, опис робочого місця, залучення потенційних працівників через рекламу вакансій, добір та відбір;
• * стадія впровадження (залучення) в організацію — наймання, робочий інструктаж, введення в посаду, адаптація;
• * стадія роботи (використання) — стимулювання, навчання і розвиток, оцінка й атестація, переміщення та кар'єрне зростання, винагорода;
• * стадія вичерпання можливостей та пониження — перенавчання, обмеження повноважень, переміщення «вниз», виведення з організації [19, ст. 414].

Організувати — значить розподілити на частини і делегувати виконання загальної управлінської задачі шляхом розподілу відповідальності і повноважень, а також встановлення взаємозв'язків між різними видами робіт.

Локальні принципи організації: цілі, еластичність організації, стійкість безперервного удосконалення, прямої підпорядкованості, об'єму контролю, безумовної відповідальності, виключення, пріоритету функцій, комбінуванні.

Мотивація персоналу як основна функція менеджменту заключається в тому, щоб персонал фірми виконував роботу у відповідності з делегованими йому правами і обов’язками і відповідно до управлінських рішень. Змістовні теорії мотивації базуються на певних внутрішніх спонуканнях, які заставляють людей діяти певним чином.

Процесуальні теорії мотивації засновуються на тому, як ведуть себе люди з урахуванням їх сприйняття і пізнання. В процесуальних теоріях аналізується те, як людина розподіляє свої зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вид поведінки. Поведінка людини зумовлюється не тільки потребами, але і є функцією сприйняття і очікування, пов’язаних з певною ситуацією, і можливих наслідків обраного типу поведінки.

Складовим елементом організації праці на підприємстві є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці за якомога менших фізичних зусиль і мінімального нервового напруження працівника.

Робоче місце — це первинна ланка виробництва, зона докладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Робоче місце, як місце зайнятості людини, визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці й відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний та ін.).

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками:

• — за професіями (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);
• — за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні);
• — за мірою спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);
• — за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);
• — за кількістю обладнання, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);
• — за специфікою умов праці (стаціонарні та рухомі, підземні та висотні, робочі місця зі шкідливими або небезпечними умовами праці та ін.).

Організація робочих місць — це підпорядкована цілям виробництва система заходів щодо їх оснащення засобами і предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування й атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі. Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій, тобто основного технологічного і допоміжного обладнання; організаційного оснащення (оргтехніка, засоби зв’язку і сигналізації, робочі меблі, тара тощо); технологічного оснащення (робочі та вимірювальні інструменти, запасні частини тощо); робочої документації; засобів комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини та ін. Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці. Іншою важливою умовою є раціональне просторове розміщення засобів оснащення на робочому місці так, щоб забезпечити зручність їх обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і переміщень працівника, зручне робоче положення, хороший огляд робочої зони, безпеку праці, економію виробничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робочими місцями, з підлеглими і керівниками. Забезпечення цих умов досягається у процесі планування робочих місць, яке ми коротко визначаємо як найраціональніше просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, що становлять оснащення робочого місця та самого працівника. Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (наладку, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське обслуговування (прибирання, чистка обладнання тощо).

Згідно з Кодексом законів про працю України норма робочого часу працівників не може перевищувати 40 год на тиждень.