Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання

Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчання як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях запорука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «школою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В. О. Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця. 3, с.33].

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В. О. Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить — втрачають чутливість до правди, справедливості».

Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв’язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.

Величезного значення надавав В. О. Сухомлинський вихованню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно перетворює і примножує її багатства, оберігає її скарби. 14, c.390].

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Прогулянки дітей у ліс, на луг, річку — це не розвага, вважає В. О. Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дитина пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідомлювати складні різноманітні явища.

Особливе значення має виховання засобами природи в ранньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чутлива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід проводити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед невичерпного багатства природи, неповторної її краси.

Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих прикладах В. О. Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноградники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою — це передусім збереження і примноження її багатств і краси.