Загальнокультурні та філософські засади сучасної освіти

Освіта будь-якої країни відбиває в собі найголовніші її цивілізаційно-культурні ознаки та особливості наявного історичного моменту, забезпечуючи поєднання національних традицій з релевантними інноваціями — як виробленими всередині неї, так і запозичені ззовні, зі скарбниці вселюдського досвіду. На цих підставах національна система освіти має забезпечувати безперервність поступу країни, здійснювати ефективну соціалізацію та професійну підготовку молоді до життєдіяльності в світі, який постійно ускладнюється.

Стан освіти суттєво впливає як на інтегративні процеси світового буття, так і соціальні трансформації в окремій країні.

Здобуття Україною державної незалежності виявляється одним з найголовніших внутрішніх чинників, який визначає необхідність суттєвого преображення вітчизняної освіти.

Модернізація освіти та суттєві соціальні реформи є взаємопов'язаними процесами, здатними як до взаємного підсилення, так і послаблення.

Дотепер пануюча в світі система освіти в основних свої напрямах, теоретичних та практичних складових ґрунтується на добре відомих філософсько-педагогічних ідеях. Але сьогодні все більш наочно виявляються ознаки кризового стану і необхідності якісної перебудови класичної системи освіти. Вони мають як загальносвітові, так і національно-особливі складові.

Невідповідність класичної системи освіти в її марксистсько-ленінській інтерпретації реаліям сьогодення зумовлює ту глибоку скруту, вихід з якої прагнуть найти вітчизняні філософи, науковці та педагоги. Йдеться про усвідомлення системної кризи наявної освіти, аналіз її причин, розробку нових ідей та проектів альтернативної освіти, обґрунтування сучасних шляхів і засобів їх реалізації. Інакше кажучи, потрібні не просто пересічні дослідження в межах усталеної парадигми, а дослідження та ідеї, які б дозволили створити умови для суттєвих соціальних реформ для такої модернізації системи освіти, яка б відповідала реаліям ХХІ століття.

Перед освітою виникає нова завдання — давати людині знання не тільки про світ та його закони, але й методологію перетворення цього світу, формувати відповідні вміння та навички, які б ґрунтувалися на прийнятних людських цінностях. Така постановка питання пов’язана з гуманізацією й гуманітаризацією освіти.

Основним призначенням гуманізації виявляється поворот освіти до вироблення цілісного світогляду, формування системного гуманістично-орієнтованого мислення. Більш того, сьогодні для справжньої гуманізації уже недостатньо прохідних «культпоходів в кіно» або до музеїв. Виявилась необхідність й можливість гуманізувати підготовку професіоналів через підвищення в навчальному процесі статусу гуманітарних дисциплін за умови суттєвих змін у їх змісті.

Разом з тим, гуманітаризація освіти є адекватним засобом її гуманізації через встановлення індивідуалізованого вмісту освіти, особистісного спрямування учбових дисциплін, які вивчаються. Гуманітаризувати освіту значить зробити її «адаптованою» та цінною для кожного учня або студента.

Така позиція відбиває логіку розвитку сучасної педагогічної науки з її потягом до налагодження освітнього процесу, зорієнтованого на конкретну особу.

Складний, багатокультурний характер проблем сучасного світу вимагає широкого міжнародного та міжкультурного співробітництва, яке не можливе без попередньої підготовки освітньо-виховними засобами.